Анатомія людини - Коцан І. Я. 2009

Анатомія скелета тулуба
Хребтовий стовп

Скелет людини поділяють на осьовий та додатковий. До осьового скелета відносять Скелет тулуба та Череп, до додаткового — кістки верхніх і нижніх кінцівок та їх з’єднання.

Скелет тулуба складається з хребтового стовпа та грудної клітки.

Хребтовий стовп (хребет) (collumna vertebralis) є основним стрижнем тіла та його опорою (мал. 19). За своїм розвитком хребет формується на­вколо спинного мозку, утворюючи для нього кісткове вмістилище. Окрім захисту спинного мозку, хребтовий стовп виконує в організмі й інші функції: підтримує голову, складає частину стінок грудної, черевної та тазової порожнин, бере участь у рухах тулуба та голови.

Формування основних морфологічних особливостей хребтового сто­впа здійснювалося головним чином під впливом пристосування до двоногості та прямоходіння.

Хребтовий стовп людини, як і інших хребетних, побудований сегме­нтарно. Основними елементами хребтового стовпа є хребці. В будові хребців чітко виражена одна із важливих закономірностей морфофізіології кісткової системи: там, де при незначному об’ємі необхідно забез­печити міцність конструкції, зберігши її легкість, утворюється губчаста речовина. Строго визначене розміщення перекладин цієї речовини від­повідно до сил здавлювання і розтягування забезпечує міцність окремих хребців. Крім того, міцність хребтового стовпа як цілого залежить і від його зв’язкового апарату. Будучи досить міцним, хребтовий стовп завдя­ки поєднанню двох типів з’ єднань (перервних і неперервних) є напрочуд дуже рухомим.

Хребтовий стовп складається із 33—34 хребців. У ньому розрізняють п’ять відділів: шийний (7 хребців), грудний (12 хребців), поперековий (5 хребців), крижовий (5 хребців) і куприковий (4—5 хребців). Крижові та куприкові хребці зростаються між собою і утворюють окремі кістки — криж і куприк. Хребці різних відділів відрізняються за формою і величи­ною. Але все ж вони мають і багато спільних ознак. Найбільш типовими за свою будовою є хребці грудного відділу.

Кожен хребець має тіло (corpus vertebrae) і дугу (arcus vertebrae), яка розміщується позаду тіла. Дуга хребця приєднується до тіла за допомогою двох ніжок дуги хребця (pedunculi arcus vertebrae), які переходять у пластинку дуги хребця (lamina arcus vertebrae). Між тілом і дугою хребця знаходиться хребцевий отвір (foramen vertebrale). Хребцеві отвори, розміщуючись один над одним, в сукупності утворюють хребтовий ка­нал (canalis vertebralis), в якому знахо­диться Спинний мозок. З боків, в тих мі­сцях, де дуга хребця з’єднується з тілом, розміщуються верхні та нижні хребцеві вирізки. Нижня хребцева вирізка (incisura vertebralis inferior) верхнього хребця разом із верхньою хребцевою ви­різкою (incisura vertebralis superior) ни­жнього хребця обмежують бічний міжхребцевийотвір (foramen intervertebralis), через який проходять нерви, Кровоносні та лімфатичні судини.

Від дуги хребця відходять сім відрост­ків. Непарний, направлений назад, від­росток називається остистим (processus spinosus). Він служить для прикріплення зв’язок і м’язів. Інші відростки парні. До них належать поперечні відростки (processus transversi), направлені в боки від хребців, а також верхні та нижні су­глобові відростки (processus articulares superiores et inferiores). Суглобові відро­стки містять парні верхні та нижні суг­лобові поверхні (facies articulares). По­перечні відростки служать для прикріп­лення м’язів і зв’язок, а суглобові — для з’ єднання з такими ж відростками вище і нижче розміщених хребців.

Хребці різних відділів хребтового стовпа мають свої особливості, за якими можна відрізняти їх один від одного.

Мал. 19. Хребтовий стовп

А — вигляд спереду, Б — вигляд збоку (сагіта­льний розтин), В — хребтовий стовп новонаро­дженого, 1 — шийні хребці, 2 — грудні хребці, 3 — поперекові хребці, 4 — крижові хребці (криж), 5 — куприкові хребці, 6 — виступаючий хре­бець, 7 — хребтовий канал, 8 — тіла хребців, 9 — поперечні відростки хребців, 10 — остисті відростки хребців, 11 — міжхребцеві отвори, 12 — крижовий канал, 13 — шийний лордоз, 14 — грудний кіфоз, 15 — поперековий лордоз, 16 — крижовий кіфоз

Шийні хребці (vertebrae cervicales). Характерною особливістю шийних хребців є те, що вони, починаючи з другого, мають порівняно невелике низьке тіло, форма якого наближається до прямокутної. Розміри тіл збільшуються в напрямку до останнього, VII хребця. Хребцеві отвори в шийних хребцях відносно великі, трику­тної форми. Остисті відростки на кінці розщеплені (крім VII). Остистий відросток VII хребця найдовший. Суглобові відростки мають округлі гладенькі поверхні, у верхніх відростках вони направлені назад і вверх, у нижніх — вперед і вниз. Попе­речні відростки короткі і направлені в боки. По верхній поверхні кожного прохо­дить глибока борозна спинномозкового нерва (sulcus nervus spinalis), слід приляган­ня шийного нерва. Борозна відділяє передній та задній горбки (tuberculum anterius et tuberculum posterius), розміщені на верхівці поперечного відростка. Поперечні відростки в шийних хребцях утворені з двох частин: задньої та передньої. Задню частину складає власне поперечний відросток (processus transversus), а передню — ребровий відросток (processus costalis), який є рудиментом недорозвиненого Ребра. Обидва відростки, взяті разом, утворюють реброво-поперечний відросток (pro­cessus costotransversarius) і обмежовують отвір поперечного відростка (foramen transversum), через який проходять хребтові артерія, вени та нервове симпатичне сплетення.

Від загального типу шийних хребців значно відріз­няється перший — атлант, другий — осьовий і дещо шостий та сьомий, які також мають деякі характерні особливості.

Перший шийний хребець — атлант (atlas) — не має тіла, вирізок, остистого відростка і представляє со­бою кільце, утворене передньою та задньою дугами (мал. 20А). Передня дуга атланта (arcus anterior atlantis) заміняє тіло хребця і має на передній поверхні передній горбок (tuberculum anterius), а на задній повер­хні — ямку зуба (fovea dentis) для зчленування із зубом другого шийного хребця. Задня дуга атланта (arcus posterior atlantis) на своїй задній поверхні має задній горбок (tuberculum posterius), який є залишком остисто­го відростка. З обох боків задньої дуги на її верхній по­верхні міститься борозна хребтової Артерії (sulcus arteria vertebralis). Передня та задня дуги атланта з’єднані між собою бічними масами (massae laterales). Від бічних мас, на яких виділяють верхню та нижню суглобові поверхні (facies articularis superior et facies articularis inferior), відходять короткі та товсті попере­чні відростки (processus transversi).

Другий шийний хребець — осьовий (axis), отримав назву згідно з функцією, яку виконує, оскільки навколо нього, як навколо осі, обертається ГОЛОВА разом з атлан­том (мал. 20Б). Андрій Везалій назвав його епістрофе­єм, тобто обертальним (epistropho — обертаю, відповід­но обертаю навколо себе). Від тіла осьового хребця (corpus axis), яке має неправильну форму, вверх відхо­дить невеликий товстий відросток — зуб (dens), який слід розглядати як частину тіла першого шийного хреб­ця, що приєдналася у процесі філогенезу до тіла друго­го хребця. Зуб осьового хребця має верхівку (apex), не­великі передню суглобову поверхню (facies articularis anterior) — для зчленування з ямкою зуба атланта та задню суглобову поверхню (facies articularis posterior) —для зчленування з поперечною зв’язкою атланта. По обидва боки від зуба на верхній поверхні осьового хребця, замість верхніх суглобо­вих відростків, розташовані дві суглобові поверхні — для зчленування з нижніми суглобовими поверхнями атланта. Нижні суглобові відростки осьового хребця такі, як і в інших хребцях. Остистий відросток цього хребця короткий, масивний, з роз­двоєним кінцем.

Мал. 20. Шийні хребці

А — перший шийний хребець — атлант (вигляд зверху): 1 — передня дуга атланта, 2 — бічна маса, 3 — ребровий від­росток, 4 — отвір поперечного відростка, 5 — поперечний відросток, 6 — борозна хреб­тової артерії, 7 — задня дуга, 8 — задній горбок, 9 — верхня суглобова ямка (поверхня), 10 — передній горбок, Б — дру­гий шийний хребець — осьо­вий (вигляд зверху та ззаду): 1 — верхня суглобова повер­хня, 2 — поперечний відрос­ток, 3 — отвір поперечного відростка, 4 — остистий відро­сток, 5 — зуб осьового хребця

Шостий хребець — має трохи більший, ніж в інших шийних хребців, передній горбок на поперечному відростку, який дістав назву сонного горбка (tuberculum caroticum). Це має важливе практичне значення, оскільки попереду сонного горбка проходить спільна сонна артерія, і при пораненні цієї артерії або її гілок можна швидко притиснути судину до горбка і тим самим припинити кровотечу.

Сьомий шийний хребець має довгий нерозщеплений остистий відросток, який різко виступає під шкірою. Внаслідок цього хребець отримав назву — виступаючо­го хребця (vertebra prominens). Остистий відросток виступаючого хребця легко промацується крізь шкіру, що дозволяє визначати його локалізацію.

Грудні хребці (vertebrae thoracicae) з’єднуються з ребрами, тому вони мають на бічній поверхні свого тіла, в місці з’єднання дуги хребця з його тілом, реброві ямки (fovea costales) (мал. 21). Оскільки більшість ребер з’єднуються з ті­лами двох хребців, то вони мають по дві неповні реброві ямки (пів-ямки): одна на верхньому краю ті­ла хребця, а друга — на нижньо­му. Дві такі пів-ямки двох сусідніх хребців, доповнюючи одна одну, утворюють між їхніми тілами одну спільну (повну) ямку, з якою з’єднується головка ребра. Винят­ком є перший грудний хребець (він має ямку для першого ребра і пів-ямку для другого), а також одинадцятий та дванадцятий (вони мають по одній повній ямці). По­перечні відростки грудних хребців дуже розвинені, потовщені на кін­цях і мають на передній поверхні реброву ямку поперечного відростка (fovea costalis processus transversi) для зчлену­вання з горбком ребра. Верхні та нижні суглобові відростки плоскі, розміщені май­же у фронтальній площині, а їхні суглобові поверхні обернені відповідно вперед і назад. Остисті відростки грудних хребців розташовуються похило і налягають один на другий у вигляді черепиці, особливо в ділянці середньої частини грудного відді­лу. Тіла грудних хребців відповідно до більшого навантаження, яке припадає на них, більші від тіл шийних хребців і збільшуються в напрямку зверху вниз. Хреб­цеві отвори грудних хребців округлі за формою і менші за розмірами, ніж у ший­ному та поперековому відділах.

Поперекові хребці (vertebrae lumbales) відрізняються великими розмірами тіл, які мають овальну форму, та відсутністю ребрових ямок (мал. 22). Суглобо­ві відростки поперекових хребців масивні, розміщені майже в сагітальній пло­щині і вертикально, причому верхні обернені досередини та вгнуті, а нижні — спрямовані назовні й опуклі. Від кожного верхнього суглобового відростка до­верху і дорзально відходить невеликий горбок, який отримав назву сосочкоподібного відростка (processus mamillaris) — слід прикріплення м’язів. Поперечні відростки поперекових хребців тонкі та плоскі. Біля основи кожного з них є до­датковий відросток (processus accessorius), який більшість анатомів розгляда­ють як залишок ребра, що приєднався до справжнього поперечного відростка (accessorius — додатковий, приєднаний). Остисті відростки поперекових хреб­ців великі, довгі, мають вигляд широкої пластинки, потовщені на кінцях і роз­міщуються майже горизонтально.

Мал. 21. Грудний хребець

А — вигляд збоку: 1 — тіло хребця, 2 — верхня реб­рова ямка, 3 — верхня хребцева вирізка, 4 — верхній суглобовий відросток, 5 — поперечний відросток, 6 — остистий відросток, 7 — нижній суглобовий відро­сток, 8 — нижня хребцева вирізка, 9 — нижня ребро­ва ямка, Б — вигляд зверху: 1 — дуга хребця, 2 — поперечний відросток, 3 — хребцевий отвір, 4 — вер­хній суглобовий відросток, 5 — реброва ямка попе­речного відростка, 6 — остистий відросток

Крижові хребці (vertebrae sacrales) у ді­тей існують роздільно. У віці 17—25 років вони зростаються і утворюють одну кістку — криж (os sacrum) (мал. 23). Це зрощення є результатом пристосування крижа до ве­ликого навантаження, яке припадає на нього у прямоходячої людини внаслідок її верти­кального положення (у горизонтально роз­ташованих тварин крижові хребці не зрос­таються). Криж має форму трикутника, основа (basis ossis sacri) якого обернена до­гори, а верхівка (apex ossis sacri) — униз і трохи вигнута вперед. Основа крижової кіс­тки зчленовується з тілом останнього попе­рекового хребця під кутом, утворюючи мис (promontorium). Вгору від задньої частини основи відходять два невеликих плоских верхніх суглобових відростків (processus articulares superiores), які разом з нижніми суглобовими відростками останнього поперекового хребця утворюють попереково- крижове зчленування. Передня, або тазова поверхня (facies pelvica) крижової кістки ввігнута, а задня, або дорзальна поверхня (facies dorsahs) шорстка. На ній розрізня­ють п’ять гребенів, що утворились від зростання відростків. Від зростання остистих відростків утворився непарний — серединний крижовий гребінь (crista sacralis mediana), від зростання поперечних — бічні крижові гребені (cristae sacrales laterales) і від зростання суглобових — проміжні крижові гребені (cristae sacrales intermediae). На бічних частинах крижа (partes laterales), що утворились в резуль­таті злиття поперечних відростків та рудиментів крижових ребер, містяться вушкоподібні поверхні (facies auriculares) для з’єднання з клубовими кістками. Ззаду вушкоподібних поверхонь є крижові горбистості (tuberositas sacrales), до яких прикріплюються зв’язки. На тазовій (передній) і дорзальній (задній) поверхнях крижа знаходяться передні та задні крижові отвори (foramina sacralia anteriora et foramina sacralia posteriora). Через них проходять Спинномозкові нерви та кровоно­сні судини. Між цими отворами на тазовій поверхні крижа розміщуються поперечні лінії (lineae transversae), які представляють собою залишки від міжхребцевих дисків крижового відділу. Всередині крижа проходить крижовий канал (canalis sacralis), який є частиною загального хребтового каналу. В крижовому каналі знаходиться термінальна нитка спинного мозку та корінці поперекових і крижових спинномоз­кових нервів. Нижній отвір крижового каналу називається крижовий розтвір (hiatus sacralis), або крижова щілина. По боках крижової щілини розміщуються крижові роги (cornua sacralia), що представляють собою рудименти суглобових відростків останнього крижового хребця. Верхівка крижа містить невелику овальної форми суглобову поверхню для з’єднання з куприком. Криж має добре вира­жені статеві відмінності. У чоловіків він довший, вужчий і більш зігнутий, ніж у жінок.

Мал. 22. Поперековий хребець (вигляд збоку і зверху)

1 — тіло хребця, 2 — поперечний відрос­ток, 3 — верхній суглобовий відросток, 4 — остистий відросток, 5 — сосочкоподібний відросток, 6 — нижній суглобовий відросток, 7 — додатковий відросток

Куприкові хребці (verteb­rae coccygeae) у віці 12—25 років зростаються і утворю­ють одну куприкову кістку (os coccygis), або куприк (coccyx) (мал. 23). Процес зростання йде в напрямку знизу вверх, у чоловіків від­бувається в більш ранньому віці, ніж у жінок. Порівня­льно-анатомічні досліджен­ня доводять, що куприкові хребці у людини є рудимен­том хвостового відділу хре­бта у тварин. Вони склада­ються майже з одних тіл і тому не мають хребтового каналу. Перший куприковий хребець більший за інші і має на своїй верхній повер­хні суглобову площадку для зчленування з крижом. Тільки на першому куприковому хребці ще можна розрізнити залишки суглобових відростків, які перетворились на куприкові ріжки (cornua coccygea), що прямують доверху, назустріч ріжкам крижо­вої кістки.

Мал. 23. Криж і куприк

А — вигляд спереду: 1 — передні (тазові) крижові отвори, 2 — бічна частина, 3 — верхній суглобовий відросток, 4 — основа крижової кістки, 5 — поперечні лінії, 6 — верхівка крижової кістки, 7 — куприкова кістка, Б — вигляд ззаду: 1 — задні крижові отвори, 2 — вушкоподібна поверхня, 3 — проміжний крижовий гребінь, 4 — крижовий розтвір, 5 — куприковий ріжок, 6 — крижовий ріг, 7 — серединний крижовий гребінь, 8 — задня поверхня, 9 — бічний крижовий гребінь, 10 — крижова горбистість