Анатомія людини - Коцан І. Я. 2009

Вчення про внутрішні органи
Травний апарат
Язик

Язик (lingua) людини утворений із поперечно-посмугованої м’язової Тканини, по­критої слизовою оболонкою. Язик виконує багато різноманітних функцій: бере участь у процесі жування, ковтання, артикуляції мови. Поряд з цим він є органом смаку та дотику. У немовлят язик бере участь у смоктанні молока.

У язиці розрізняють дві частини: передню, вільну частину, або тіло язика (corpus linguae) і задню — корінь язика (radix linguae). Тіло язика спереду закінчу­ється заокругленою верхівкою (кінчиком) язика (apex linguae). Ззаду тіло язика від­межоване від кореня пограничною борозною (sulcus terminalis). Погранична борозна складається з двох половин, які сходяться по серединній лінії язика під тупим ку­том, відкритим допереду. Верхня поверхня, або спинка язика (dorsum linguae) віль­на, випукла і значно довша, ніж нижня. Нижня поверхня язика (facies inferior linguae) вільна тільки у своїй передній частині. Межею між верхньою і нижньою поверхнями язика з кожного боку є край язика (margo linguae).

Слизова оболонка нижньої поверхні язика тоненька, ніжна, прозора, і завдяки рухливому з’єднанню з м’язами язика утворює складки. Уздовж серединної лінії язика знизу розташовується складка слизової оболонки — вуздечка язика (frenulum linguae), добре помітна при піднятій верхівці язика. З обох боків від неї, на дні по­рожнини рота, залягає маленький, округлої форми горбочок — під’язикове м’ясце (caruncula sublingualis), в якому відкривається протока підщелепної та під’язикової слинних залоз. Від під’язикового м’ясця вбік та дозаду прямує під’язикова складка (plica sublingualis), на якій відкриваються малі під’язикові протоки. Паралельно до країв язика і дещо сходячись допереду проходять торочкові складки (plicae fimbriatae).

На верхній поверхні язика у поздовжньому напрямку розташована серединна борозна язика (sulcus medianus linguaе), яка поділяє тіло язика на праву і ліву час­тини. Слизова оболонка спинки язика по всій її довжині товста, непрозора, тісно зростається з м’язами і спереду від пограничної борозни покрита невеликими ви­пинами — сосочками язика (papillae linguales). Сосочки язика людини мають різні розміри, форму, містять Кровоносні судини і нерви — провідники смакової та зага­льної чутливості. Кожний сосочок являє собою виріст сполучної тканини, вкритої, як і вся слизова оболонка, багатошаровим плоским незроговілим епітелієм. За фор­мою розрізняють такі види сосочків.

Ниткоподібні та конічні сосочки (papillae filiformes et papillae conicae) — найбагаточисельніші та найменші серед інших сосочків, розташовуються по всій поверхні спинки язика спереду від пограничної борозни. Вони містять спеціалізовані нервові за­кінчення, які сприймають біль та Дотик. Крім того, ниткоподібні та конічні сосочки ви­конують механічну функцію (перешкоджають ковзанню їжі по спинці язика). Смако­вих цибулин, які сприймають смакові відчуття, в цих сосочках не має.

Грибоподібні сосочки (papillae fundiformes) розкидані теж по всій поверхні спинки язика, але більшість їх, в основному, локалізується на верхівці та по краях язика. Гри­боподібних сосочків значно менше (від 150 до 200), ніж ниткоподібних, проте вони бі­льші, їх добре видно навіть неозброєним оком. За зовнішнім виглядом грибоподібні сосочки нагадують гриба, ніжка (основа) якого прикріплена до спинки язика, а шапка (розширена заокруглена верхівка) обернута у ротову порожнину. Грибоподібні сосоч­ки містять смакові цибулини (бруньки), які сприймають смакові подразнення.

Жолобуваті сосочки (обваловані) (papillae vallatae) — найбільші з усіх інших. У кількості від 8 до 12 розташовуються спереду від пограничної борозни і сліпого отвору по лінії, яка нагадує римську цифру V (п’ять). Діаметр одного такого сосоч­ка дорівнює 2—3 мм. У центрі сосочка знаходиться підвищення, яке містить смако­ві цибулини, а навколо нього розташовується коловий валок, який відділений від центральної частини глибокою вузькою коловою борозною.

Листоподібні сосочки (papillae folliatae) розташовуються на бічних краях язика. Вони складаються з 5—8 розділених борозенками плоских вертикальних пластинок (листків), які лежать одна за одною. Листоподібні сосочки мають неоднакову вели­чину (довжина їх дорівнює 2—5 мм) і краще виражені в задній частині країв язика. Ці сосочки мають багато смакових цибулин, які, подібно до смакових цибулин гри­боподібних та жолобуватих сосочків, є рецепторами смакового аналізатора (сприй­мають смакові відчуття).

На слизовій оболонці кореня язика сосочків немає, її поверхня нерівна через скупчення під епітелієм великої кількості лімфатичних фолікулів різної величини. В цілому комплекс фолікулів слизової оболонки кореня язика отримав назву язико­вого мигдалика (tonsilla lingualis).

М’язи язика (mm. linguae) парні, побудовані із поперечно-посмугованої м’язо­вої тканини.

Поздовжня фіброзна перегородка язика (septum linguae) розділяє язик на дві си­метричні половини, відділяючи м’язи однієї сторони від другої. Ця перегородка розташована вертикально по серединній площині. Верхній її край, не доходячи до слизової оболонки спинки язика, співпадає із серединною борозною язика.

М’язи язика поділяються на дві групи:

1) скелетні м’язи язика, котрі починаються від кісток, м’якого піднебіння, глот­ки, а закінчуються у товщі язика. Вони забезпечують рухи язика в ротовій порож­нині і зберігають його тонус;

2) власні м’язи язика — це м’язи, які складають його тіло. Вони починаються та закінчуються в язиці і при своєму скороченні міняють його форму. Власні м’язи язика містять волокна, які йдуть у трьох напрямках: поздовжньому, поперечному та вертикальному і переплітаються між собою та скелетними м’язами.

Всі м’язи язика іннервуються волокнами ХІІ пари черепних нервів.

Скелетні м’язи язика.

1. Шило-язиковий м’яз (m. styloglossus) починається від шилоподібного відрост­ка скроневої кістки і віялоподібно розходиться в товщі бічної та нижньої частин язика. Функція: тягне язик назад і вгору.

2. Під’язиково-язиковий м’яз (m. hyoglossus) починається від тіла та великого рогу під’язикової кістки, йде вперед та вверх і закінчується у товщі язика біля його країв. Функція: тягне корінь язика назад і вниз.

3. Підборідно-язиковий м’яз (m. genioglossus) починається від підборідної ості нижньої щелепи, віялоподібно розходиться серед інших м’язів язика і закінчується у товщі язика по всій його довжині. Функція: тягне язик вперед і вниз.

Власні м’язи язика.

1. Верхній поздовжній м’яз (m. longitudinalis superior) розташовується у верхніх відділах язика, безпосередньо під слизовою оболонкою. Починається у товщі коре­ня язика, а деякими пучками — від передньої поверхні надгортанника і малих ріж­ків під’язикової кістки. Прикріплюється до апоневрозу верхівки язика. Функція: вкорочує язик, піднімає догори верхівку язика, а при односторонньому скороченні відводить її вбік.

2. Нижній поздовжній м’яз (m. longitudinalis inferior) розташовується в нижніх відділах язика. Починається в ділянці кореня язика і закінчується в його верхівці. Функція: вкорочує язик, опускає верхівку язика, а при односторонньому скороченні відводить її вбік.

3. Поперечний м’яз язика (m. transversus linguae) складається з пучків волокон, які йдуть поперечно від перегородки язика в обидва боки до його країв. Функція: звужує та подовжує язик.

4. Вертикальний м’яз язика (m. verticalis linguae) розміщується короткими м’язовими пучками у вільній частині язика між слизовою оболонкою його спинки і нижньою пове­рхнею. Функція: при скороченні цього м’яза язик стає більш плоским і ширшим.