Ботаніка - Б.Є. Якубенко 2017

Частина третя. Царство рослини (Planthae)
Розділ ХІІ. Основи фітоценології. Поняття про рослинність
12.4. Систематика фітоценозів

Природна рослинність утворена численними фітоценозами. У геоботаніці розрізняють і використовують такі систематичних категорії — асоціація, група асоціацій, формація, група формацій, клас формацій, тип рослинності.

Основною систематичною одиницею рослинності є асоціація, яка характеризується певним флористичним складом, структурою, фітоценотичними взаємозв’язками, зумовленими взаємодією рослин з умовами існування, а також відповідними господарськими властивостями. Прикладом асоціації може бути сосна звичайна—чорниця—плеуроцій Шребера; костриця лучна—конюшина лучна—зірочник злаковий.

Вищою за рангом таксономічною одиницею є група асоціацій. Вона об’єднує генетично споріднені між собою асоціації. Так, наприклад, асоціації сосна звичайна—плеуроцій Шребера і сосна звичайна—дикран хвилястий об’єднують у групу асоціацій сосняк зеленомоховий за характером мохового покриву.

Формація — це вища таксономічна одиниця рослинності, яка об’єднує близькоспоріднені групи асоціацій за спільною домінантою. Наприклад, сосняки зеленомоховий, лишайниковий і різнотравний за домінантою деревостану (сосною звичайною) об’єднуються у формацію соснового лісу з сосни звичайної.

Формації, у свою чергу, об’єднують в групи формацій. Наприклад, формації сосни звичайної, кримської і гірської об’єднують у групу формацій соснові ліси.

Групи формацій об’єднують в класи формаційза типом життєвих форм основних едифікаторів. Наприклад, соснові, ялинові, смерекові ліси об’єднуються в клас формацій хвойні ліси.

Найвищою систематичною одиницею рослинності є тип рослинності, що складається із класів формацій. Наприклад, тип лісової рослинності об’єднує хвойні і листяні ліси. Серед типів рослинності відзначають такі: дерев'янистий, трав'янистий, пустельний, блукаючий (водні рослини або рослини гідрофіти, не прикріплені до субстрату).

Широтна зональність та вертикальна поясність рослинності України

На території України чітко виявлена широтна зональність та вертикальна поясність у розподілі рослинного покриву. Широтна зональність обумовлена великою територією України (вона простягається із заходу на схід до 1200 км, а з півночі на південь до 900 км), а також кліматичною неоднорідністю регіонів. Широтна зональність чітко виявляється з півночі на південь і представлена такими зонами: Полісся, Лісостеп і Степ. Вертикальна зональність пов'язана із гірськими системами Kарпат і Kриму, де виділяються гірські та передгірні райони. Широтна зональність лімітується кліматичними умовами, а вертикальна поясність — орографічними умовами, насамперед висотою над рівнем моря — із підняттям у гори на кожні 100 м знижується середньорічна Температура на 0,55°С, відповідно змінюється і рослинність знизу вгору, як і з півдня на північ на рівнині.

Поліська зона

Полісся — це лише незначна південна частина величезної Поліської низовини, більша частина якої знаходиться на території Білорусі та прилеглих країн. Українське Полісся має нахил до низовини Прип'яті, а з півдня його оточують підвищення з висотами до 300 м. Тут беруть початок численні притоки річок Прип'яті, Дніпра, Десни. Їхні басейни істотно впливають на характер рослинного покриву та його почленування. Ґрунти — дерново-підзолисті, що розвиваються на флювіогляціальних пісках. Менше поширені болотні й заболочені землі. Kлімат помірний. Середньорічна сума опадів 550—650 мм, середньорічна температура — 5,5 °С.

За цих умов досить добре розвивається рослинний покрив. У флорі Полісся налічується від 1550 (Барбарич, 1955) до 1860 видів (Андрієнко, Шеляг-Сосонко, 1983). У систематичній структурі флори переважають види десяти провідних родин, серед яких особливе місце посідають злакові, айстрові, осокові, бобові, гвоздикові, вербові, розоцвіті, ранникові, глухокропивні, гречкові, на які припадає до 60—70% видів усієї флори цієї зони. Особливістю біоморфологічної структури флори є порівняно мала частка деревних форм, домінування трав'яних і мохових видів рослин. Серед мохів трапляються майже всі види сфагнів, що ростуть в Україні та численні види зелених мохів гідрофільної екології.

Лісова рослинність. У структурі природної рослинності Полісся переважає лісова рослинність, серед якої понад 50% припадає на соснові ліси. Вони утворені сосною звичайною, яка за оптимальних умов досягає висоти до 25—30 м, а за несприятливих умов — 4—6 м. Сосна утворює чисті або мішані соснові ліси. На піщаних горбах з глибоким заляганням грунтових вод і бідними дерново-підзолистими ґрунтами утворює сосново-лишайникові угруповання з бідним рослинним покривом під наметом деревостану. Цим умовам відповідає специфічна флора лікарських рослин. По схилах дюнних пагорбів, вирівняних ділянках і за кращих грунтових умов та ближчому рівні стояння грунтових вод розвиваються сосново-зеленомохові угруповання з більш різноманітним трав'яно-чагарниковим покривом та суцільним або значним покриттям зелених мохів. Тут ростуть і лікарські рослини.

Понижені ділянки з дерново-підзолисто-глейовими ґрунтами і рівнем стояння грунтових вод до 1,0 м покривають довгомошні соснові ліси. За несприятливих ґрунтово-кліматичних умов погіршується розвиток дерев та їхніх супровідних видів. Тому тут росте невелика кільність трав'яно-чагарничкових видів при майже суцільному покритті рунянки у поєднанні зі сфагнами та іншими зеленими мохами гігрофільної екології.

Навколо боліт і на пониженнях з постійним заболоченням поверхні розвиваються сосново-сфагнові угруповання із суцільним покривом сфагнових мохів і низькопродуктивним деревостаном.

Дубові ліси посідають значне місце у структурі лісової рослинності. Вони тут утворені дубом черешчатим, який за оптимальних умов досягає 20—30 м заввишки і створює високобонітетні угруповання. Дубові ліси бувають чисті, монодомінантні (утворені тільки основним едифікатором), і мішані (за участю інших листяних порід, частіше посідають берези, граба, рідше вільхи і осики тощо). Це широколистяні ліси, які у свою чергу можуть утворювати прості деревостани (за участю тільки лісоутворювальних порід) або ж складні, де крім деревних порід беруть участь чагарникові і напівчагарникові та трав'яні види рослин. На відміну від соснових лісів, дубові мають багатший і різноманітніший флористичний склад із різноманітними видами лікарських рослин (у соснових лісах — вероніка лікарська, мучниця звичайна, рододендрон жовтий, верес звичайний, чорниця, брусниця, буяхи, плаун булавовидний; на болотах — бобівник трилистий, журавлина, багно звичайне; у вільшняках — крушина ламка, кропива дводомна, малина, чорна смородина, хміль звичайний та ін.).

Березові ліси із берези пониклої (Betula рendula Roth.) і берези пухнастої (B.pubescens Ehrh.) серед лісової рослинності на Поліссі займають до 10% території. Часто вони виникають на місці соснових або ж дубових лісів, тобто за своїм походженням більшість із них є вторинними. Менші площі займають корінні березові ліси, головним чином болотні й заболочені місцезростання.

Березові ліси за оптимальних умов місцезростання утворюють деревостани до 20—30 м заввишки з діаметром стовбурів 14—40 см. Дерева мають добре очищені стовбури з досить високо піднесеною кроною, зімкнутість крон деревостану — 0,4—0,8. Зчасом деревостан розріджується і до 80-річного віку на площі 1 га зберігається до 350 дерев. Така розрідженість деревостану сприяє росту багатьох чагарничково-трав'яних видів, серед яких є чимало лікарських рослин. Рясно ростуть вони у березово-куничникових і березово-злаково-різнотравних типах на сухих дерново-підзолистих ґрунтах. Менше їх у березово-чорничних, березово-папоротевих і березово-сфагнових угрупованнях, де масово можна заготовляти бобівник трилистий.

Вільхові ліси на Поліссі займають четверту позицію — на них припадає понад 6% лісопокритої площі. Це ліси, що ростуть на мінеральних ґрунтах з близьким рівнем залягання грунтових вод і дерново-глейовими ґрунтами, та угруповання, приурочені до болотних ґрунтів, поверхня яких дуже зволожена або ж обводнена і диференційована на пристовбурні горби та міжстовбурні зниження. На підвищеннях поселяється вільха клейка, яка в 50—60 років досягає за проточності води до 26—28 м заввишки, а при її застійності — 14—18 м. Стовбури дерев колоноподібні, добре очищені, з високорозташованою густою кроною. Діаметр стовбурів — 14—48 см, зімкнутість крон — 0,5—1,0. Найтиповішими угрупованнями вільхових лісів є — вільхово-малинові, вільхово-кропивні, вільхово-папоротеві, вільхово-гадючникові, вільхово-осокові, вільхово-очеретові, вільхово-різнотравні та ін. У вільхових лісах росте чимало видів з лікарськими властивостями. До того ж деякі з них (малина, кропива дводомна, крушина ламка, гадючник оголений, хміль звичайний, бобівник трилистий тощо.) ростуть у великій кількості і можуть бути об'єктом промислової заготівлі лікарської сировини.

Меншу питому вагу в складі лісової рослинності займають осикові, грабові, тополеві та інші ліси, під шатром деревостанів яких росте також чимало лікарських видів рослин.

Лучна рослинність. Лучна рослинність на Поліссі займає друге місце після лісової, з якою вона генетично пов'язана, оскільки чимало луків з'явилося на місці зведених цінних лісів. У регіоні площі, зайняті лучною рослинністю, використовують як сіножаті або пасовища, луки мають важливе значення для економіки краю та господарств.

За характером геоморфологічної приуроченості в складі лучної рослинності виділяються рівнинні та гірські луки і пасовища. У рівнинних умовах, у свою чергу, виділяються материкові і заплавні луки, а серед материкових розрізняють суходільні та низинні. За фітоценотичними властивостями та умовами місцезростання виділяють такі класи лук — справжні, остепнені, болотисті, пустишні і торф'янисті, що об'єднують певні формації.

У сучасному рослинному покриві дуже поширені заплавні луки. Вони займають заплави річок і щороку під час розливу їх заливаються повеневими водами, які приносять на заплаву дрібноземні частки, збагачені зольними елементами. Через це в заплавах річок трапляються найбагатші і найрізноматніші за видовим складом природні угіддя. У складі їх переважають справжні луки та їхні численні лучні угруповання. Це здебільшого лучнотонконогові, лучнокострицеві, лучнолисохвостові та генетично споріднені з ними. В різнотрав’ї заплавних лук ростуть чисельні види лікарських рослин, зокрема, бобівник трилистий (заболочені луки), перстач прямостоячий, види валеріани, гадючника, золототисячника та ін. Значна кількість лучних лікарських рослин мають також кормову цінність, містять Вітаміни, протеїн, клітковину та інші корисні властивості. Ці луки не тільки найпродуктивніші, але й найцінніші в кормовому відношенні.

Болотна рослинність. На Україні налічується понад 2 млн. га торфових боліт в неосушеному стані з потужністю торфу не менше 0,5 м. Чималі площі займають заболочені землі з потужністю торфового шару менше 0,5 м. Разом вони складають значний меліоративний фонд зони Полісся. Багато з них на теперішній час осушені і зазнали значних змін як у структурі торфовища, так і в рослинному покриві. Добре помітно це в зміні рослинного покриву, у флористичному складі якого відбувається процес мезофітизації. Таким чином, на місці перезволожених болотних осокових і осоково-гіпнових фітоценозів з'явилися злаково-осокові і злаково-різнотравні або злакові, які за своєю природою близькі до лучних. Тому в їхньому складі, як і в лучних фітоценозах, зростає участь лікарських рослин, зокрема бобівника трилистого, журавлини, багна звичайного, череди трироздільної, гірчака перцевого.

На Поліссі поширені три типи боліт — низинні, перехідні та верхові.

Низинні болота найбагатші та найрізноманітніші. Найпоширеніші відкриті безлісні болота. Багато які з них розміщені в долинах річок, а тому й названі долинними болотами. Є староруслові болота, що виникли на місці русел колишніх річок після відступання льодовика. Чимало долинних боліт, котрі виникли в ложах відкритих і замкнутих улоговин. Багато боліт озерного походження, нижні пласти торфовищ яких представлені сапропелями, багатими на фосфор, і являють інтерес для використання як добрива на полях. Усі ці болота і їхні торфи містять відносно багато азоту і зольних елементів, тому на них розвивається рясний покрив з високою флористичною насиченістю, в тому числі, й лікарських рослин.

Перехідні болота, в яких торф містить менше азоту і зольних елементів, є місцем зростання бідніших за флористичним складом рослинних угруповань. Представлені вони майже виключно лісоболотними угрупованнями, менше — чагарниково-сфагновими.

Верхові болота найменше поширені на Поліссі, їхньою особливістю є деревний ярус, ярус чагарників з родин брусничних і вересових і суцільний моховий покрив. Флористичний склад верхових боліт бідний і включає невелику кількість лікарських рослин.

Водна і прибережно-водна рослинність. На Поліссі є велика кількість озер і річок, у прибережній частині та на водному дзеркалі яких розвиваються специфічні водні та водно-болотні угруповання. Частина з них включає Лікарські рослини і може являти зацікавленість для заготівлі лікарської сировини.

Псамофітна рослинність. На Поліссі є чимало відкритих і слабозакріплених піщаних ґрунтів, на яких росте специфічна псамофітна рослинність. Це переважно булавоносцеві угруповання, а також злаково-різнотравні та різнотравні, у складі яких трапляються й лікарські рослини.

Лісостепова зона

Лісостеп займає проміжне положення між зоною Полісся і Степу, поєднуючи ознаки лісу та степу, степової і лісової рослинності. Цьому сприяють фізико-географічні та грунтово-кліматичні умови зони. У Лісостепу континентальний клімат виявився оптимальним для проникнення південних степових рослинних угруповань на північ, а лісоутворюючих порід та їхні свити супровідних рослин з ксероморфними ознаками просочення — в степові угруповання. У південному напрямку потужні чорноземні та вилугувані чорноземні ґрунти пересіченого рельєфу зони були сприятливими для їх розселення. При середньорічній температурі 6—7 °С, достатній кількості вологи (щорічна кількість опадів до 450—550 мм), досить широкій гідрографічній сітці річок та озер, багатих ґрунтових відмінах тут склалися якнайкращі умови для рясного розвитку лікарських рослин, які відзначаються високими лікарськими якостями (осока парвська, парило звичайне, материнка звичайна та ін.). Завдяки цьому Лісостеп є благодатним краєм для заготівлі лікарської сировини.

Рослинний покрив Лісостепу дуже різноманітний, він представлений лісовими, лучними, болотними, галофільними, псамофільними, водно-прибережними та іншими угрупованнями.

Лісова рослинність Лісостепу представлена широколистяними, мішаними й хвойними лісами, У складі яких росте чимало лісових порід. Діброви в Лісостепу займають провідне місце у структурі лісової рослинності. На них припадає до 25% лісопокритої площі. Саме тут зосереджено до 70% дібров України, які є основною базою постачання деревини дуба, що має надзвичайно важливе значення для економіки країни. Дубові ліси утворені дубом черешчатим і д. скельним, а в Лісостепу Kриму — дубом пухнастим і дубом скельним.

Дубові ліси бувають простими монодомінантними, утвореними одним якимось видом лісоутворювальної породи (наприклад, дубом черешчатим) і складними, деревостан яких утворюють дві-три і більше лісоутворювальних порід, з ярусним почленуванням деревостану, чагарникового і чагарничково-трав’яного покриву на окремі яруси та під'яруси.

Діброви є найбагатшими лісами за складом лісоутворювальних порід і чагарниковим ярусом, що пояснюється не лише результом поєднання лісових і степових видів рослин, але й сприятливими ґрунтово-кліматичними екологічними факторами та ценотичними умовами. У дібровах росте багато деревних і чагарникових видів. Основними едифікаторами дібров є: дуб черешчатий, дуб скельний і дуб пухнастий, які утворюють відповідні лісові угруповання, притаманні певним регіонам країни; до едифікаторів як співедифікатори додаються найчастіше сосна звичайна, граб звичайний, граб східний, ясен високий, липа серцелиста, ялина європейська, вільха клейка, бук лісовий та інші лісові породи. Завдяки їхньому поєднанню створюються густі деревостани з високим затіненням, сприятлими умовами для зростання численних видів чагарникового і трав’яного ярусів.

Особливістю трав'яного покриву є рясний розвиток неморальних видів, тобто видів широколистих, які розвиваються ранньою весною до розпускання листків деревних порід. За цей час вони встигають повністю завершити цикл розвитку і утворити насіння. Такі багаторічні рослини належать до категорії ефемероїдів. Часто в їхньому складі трапляються геофіти, рослини, які мають підземні органи у вигляді кореневищ або цибулин. Найбільш типовими з них є ряст ущільнений, ряст Маршалла, ряст порожнистий, анемона дібровна, анемона лісова, анемона жовтецева, чина весняна, медунка темна, фіалка дивна, фіалка запашна, первоцвіт високий, копитняк європейський, зеленчук жовтий, підлісник європейський, переліска багаторічна, зубниця бульбиста та багато інших. Багато з них (медунка темна, зеленчук жовтий, підлісник європейський, копитняк європейський, материнка звичайна тощо), а також чагарники (види глоду і жостір проносний) є цінними лікарськими рослинами, які широко використовують у медичній та ветеринарній практиці як лікарські або профілактичні засоби.

Лучна рослинність у Лісостепі має досить значне поширення. Вона займає великі площі по долинах річок, навколо озер, ставків. Часто трапляється по балках, крутосхилах, на межиріччях. Якщо на Поліссі поширені переважно мезофільні та гігро-мезофільні лучні угруповання, то в Лісостепу поширеніші ксеро-мезофільні та ксерофільні угруповання.

За геоморфологічною приуроченістю лучна рослинність представлена материковими та заплавними луками; материкові луки, у свою чергу, поділяються на суходільні та низинні. Щоправда, нині більше поширена Класифікація з поділом лучної рослинності на класи — справжні луки, остепнені, пустищні, болотисті і торф’янисті. Для Лісостепу дуже характерні справжні луки, а серед них лучнотонконогові, лучнокострицеві, червонокострицеві, лучнолисохвостові, лучнотимофіївкові, дернистощучникові та інші угруповання. Часто вони поєднуються з бобовими і утворюють злаково-бобові угруповання, а із різнотрав’ям — злаково-різнотравні та злаково-бобово-різнотравні. В їхньому складі багато цінних кормових і лікарських трав.

На низинних луках з дерново-глейовими ґрунтами або з малопотужним шаром торфу з поверхні виникають болотисті луки, в складі яких домінують гігрофільні види рослин, особливо з числа злаків (мітлиця повзуча, тонконіг звичайний і тонконіг болотний, лепешняк плаваючий) і осок (осока чорна, осока просяна, осока пухирчаста). Чимало тут лучно-болотного різнотрав’я.

Для плакорів, схилів, підвищень дуже характерні остепнені луки з домінуванням у травостої костриці борознистої, куничника наземного, пирію повзучого, бромопсиса безостого, а з осок — осоки ранньої, осоки колхідської та ін.

Особливістю лучної рослинності є зростання участі видів із ксероморфною будовою, видів степової різнотравної групи, поява ковили тирси, ковили Іоанна, щільнодернистих видів.

На луках Лісостепу трапляється багато лікарських рослин високої якості. Це, зокрема, шавлія лучна, цикорій дикий, пижмо звичайне, парило звичайне, материнка звичайна, цмин пісковий, полин гіркий, полин звичайний, астрагал солодколистий, горицвіт весняний, гравілат міський, хвилівник звичайний, види чабрецю та ін.

Болотна рослинність в Лісостеповій зоні займає понад 220 тис. га. Вона представлена переважно лісовими, чагарниковими і трав’яними, менше трав'яно-моховими угрупованнями. Серед них найбільші площі займають осокові, осоково-гіпнові і високотравні очеретові та рогозові угруповання.

У складі болотної флори є чимало лікарських рослин, які придатні для промислової заготівлі лікарської сировини, зокрема, череда трироздільна, бобівник трилистий, гірчак перцевий, лепеха звичайна, полин гірський, щавель кінський, кропива дводомна, кульбаба лікарська та інші.

У Лісостепу менше представлена галофітна, псамофітна,петрофітна та інші Типи рослинності.

Степова зона

Степова зона займає південніше положення, ніж Лісостепова, що позначається на фізико-географічних умовах і характері рослинного покриву. У зоні посилюється континентальність клімату — середньорічна температура підвищується до 7—8 °С, кількість опадів зменшується до 250 мм на рік, а часом і до ще нижчого рівня. Ґрунти у північній частині представлені глибокими чорноземами, а в південній — каштановими з високим вмістом азоту, що забезпечує високу рясність розвитку рослинного покриву при значній сухості повітря та ґрунту.

Особливістю степової зони є: низький ступінь заліснення, переважання у структурі рослинного покриву трав’яних угруповань, висока ксероморфність структури рослин, насиченість рослинного покриву багаторічниками із числа щільнодернистих злаків, висока насиченість степів ефемерами та ефемероїдами.

Лісова рослинність. У складі лісової рослинності Степу виділяються своїм обсягом та поширеністю діброви різних категорій — соснові, вербові, вільхові та інші типи лісової рослинності.

Діброви на півночі зони утворюють байрачні ліси, поширені головним чином по схилах балок, прияружних зниженнях, еродованих крутосхилах. Вони не займають еликих площ і відіграють в регіонах ґрунтозахисну, а не експлуатаційну роль. Це низькопродуктивні насадження з досить рясним розвитком колючочагарникових видів по їхніх окраїнах. У Степу в таких чагарниках часто трапляється степова вишня.

У Південному Степу лісова рослинність представлена переважно штучними лісами грунтозахисного призначення. Це лісосмуги та колки, які розвиваються по балках, їхніх тальвегах. За своєю природою це вербові або осикові чи інші угруповання, що населяють хоча б періодично перезволожені (навесні чи восени) днища балок.

Соснові ліси в Степу менше поширені і приурочені до піщаних легких ґрунтів. Російський геоботанік Г. І. Танфільєв відзначав, що якби від Полісся до Чорного моря тягнулись піски, то вони скрізь були б заселені хвойними лісами. Ростуть тут головним чином штучні соснові насадження, особливо багато їх на Олешківських аренах у пониззі Дніпра.

Уздовж річок та в їхніх дельтах, навколо озер і ставків часто ростуть вільхові та вербові або тополеві ліси чи гайки. Вони тут відіграють важливу водорегулюючу та грунтозахисну роль.

Степова рослинність. Цей тип рослинності є найістотнішим для цієї зони. Степову рослинність відрізняє від інших типів те, що утворена вона майже виключно багаторічними трав'яними рослинами ксерофітної екології. У травостої 60—70% (місцями до 90%) займають щільнодернисті злаки. Для степів дуже характерним є домінування у фітоценозах ковили Лессінга, ковили тирси, ковили Іоанна, ковили української, ковили прегарної, ковили волосистої, ковили вузьколистої, ковили пірчастої, і ковили пухнатолистої. Північним Степам властиве яскраве різнотрав’я, а південним — безбарвність і домінування в травостої житняків та полинів.

У зв'язку з цим у Степу виділяють дерновинно-злакові багаторізнотравні степи властиві Північному Степу на плакорах з чорноземними ґрунтами, рясним різнобарвним різнотрав’ям мезофільної екології, а для Південного Степу характерні дерновинно-злакові, біднорізнотравні степи з каштановими ґрунтами, бідним і мало строкатим різнотрав’ям з домінуванням справжніх ксерофітів, збільшенням участі ефемерів та ефемероїдів. У їхньому складі чимало південностепових видів — кермек сарептський, ферула східна, миколайчики польові, астрагал пухнастоквітковий, гвоздика плямиста, деревій тонколистий, тюльпан Шренка, ряска тонколиста, зірочки цибулинконосні, роговик український тощо.

У Північному Степу по балках, улоговинах, схилах північної експозиції поширені лучні степи, які відрізняються від лук збільшенням кількості ксерофільних видів, домінуванням костриці валіської і ковил.

Лікарські рослини Степу — залізняк колючий, материнка звичайна, астрагал шерстистоквітковий, шавлія лучна, полин гіркий, горицвіт весняний, оман високий, кермек Гмеліна, солодка гола, жовтушник сірий, хамоміла лікарська, пижмо звичайне, види чебреців, парило звичайне, гравілат міський та інші види.

Болотна рослинність. У Степу болотна рослинність поширена мало через високу інсоляцію та недостатнє зволоження. Тому за цих умов не утворюються торфові болота, але в дельтах Дунаю, Дністра, Дніпра та деяких інших річок чималі площі займають болота з мінеральними грунтами, тобто болота без потужного шару торфу. Це низинні болота. Найбільшим з них є Kардашинське, яке займає площу понад 5000 га, решта — менших розмірів.

Рослинний покрив характеризується крупнотравністю рослинних угруповань. Дуже типові для даної зони очеретяні болота, які утворюють зарості заввишки до 2—3 м. На затоплених водою місцях ростуть рогозові, схеноплектові і водно- та болотноосокові угруповання. Їхнею особливістю є густий травостій, високе проективне покриття і бідний та одноманітний видовий склад. Тому тут трапляється невелика кількість лікарських рослин.

Галофільна рослинність. Вона є типовою в Степу і приурочена до засолених місцезростань. За характером засоленості ґрунту розрізняють солончаки, солонці, солончакуваті солонці, мокрі солончаки та інші відміни, а за реакцією ґрунтового розчину та вмістом і різноманітністю солей — хлоридне, сульфатне, карбонатне та інші види засолення. Тому і рослинний покрив понижень, вирівняних ділянок, подів, блюдець та інших місцезростань представлений різноманітними рослинними угрупованнями.

На зниженнях терас великих річок та в межиріччях досить поширені солонцеві і солончакові луки. Солонцеві луки часто утворюють чисті зарості покісниці велетенської або ж зарості покісниці велетенської в поєднанні з камфоросмою однорічною та кульбабою бессарабською, на сухіших грунтах — зарості костриці валійської, а на вологіших або свіжих — покісниці велетенської.

При карбонатному засоленні підвищені і менш зволожені ділянки покривають угруповання осоки розсунутої, а більш зволожених — мітлиці повзучої, часто з участю пирію повзучого, костриці східної, конюшини повзучої, тризубця морського, ситника Жерарда та ін.

Ділянки степу, покриті солончаками та солончакуватими ґрунтами, порослі угрупованнями содника простертого, солонцю трав’яного, галіміона черешкуватого, галіміона бородавчастого, солончакової айстри звичайної, кермека замшевого, прибережниці берегової, стелюшка морського, пирію видовженого тощо, які утворюють чисті зарості або ж частіше ростуть у поєднанні між собою.

Особливістю цих рослин є здатність до солевиділення, чим знешкоджується негативний вплив на їхню життєдіяльність, а також здатність до соленакопичення. Зростаючи в різних умовах соленасиченості, рослини накопичують і такі солі, що мають важливе значення при оцінці їх як лікарської сировини.

Передгірні та гірські райони Kарпат

Зона Kарпат займає південно-західну частину України і найбільшої висоти досягає в системі Чорногори галіміона Говерла (2061 м), Петрос (2028 м), Піп-Іван (2010 м). Рельєф гірський, річкові долини глибокі, схили стрімкі з урвищами і виступами гірських порід. У геологічній будові переважають породи флішу, рідше виявляються кристалічні сланці, мармури, гнейси, андезити, покриті осадовими породами. На них сформувалися дерново-підзолисті, буроземно-підзолисті, дерново-буроземні ґрунти.

У формуванні клімату важливу роль відіграє орографічний фактор. У горах на висоті 652 м (Ясіня) середньорічна температура становить 6 °С, а на висоті 1266 м (Турбат) — 3,2°С, кількість опадів — відповідно 1100 і 1300 мм. Зима тривала, сніжна.

Всі ці фізико-географічні умови наклали свій відбиток на розвиток природної рослинності. Основним лімітуючим фактором розподілу рослинності є висота над рівнем моря, оскільки з висотою змінюється клімат, грунтовий покрив, тваринний і рослинний світ. У Kарпатах чітко виділяються такі вертикальні пояси (зони) рослинності — передгірний, нижній гірський лісовий, верхній гірський лісовий, субальпійський і альпійський (рис. 116).

Передгірний пояс, що досягає висоти 350—400 м, характеризується високою окультуреністю земель. Обширні площі зернових, технічних і кормових культур, а також сади і виноградники чергуються з природною рослинністю. Висока питома вага тут дібров із дуба звичайного, деревостани якого досягають висоти 26—30 м., у домішці граб і ясен. У підліску ростуть ліщина, клен татарський, глід одноматочковий, бруслина європейська, а в травостої — осока трясучкоподібна, маренка запашна, купина багатоквіткова, гадючник оголений, омег банатський. Менш поширені судіброви з домінуванням дуба скельного та з участю бука лісового і граба звичайного.

Суходільні луки, що виникли на місці вирубаних лісів, представлені біломітлицевими угрупованнями, які місцями утворюють чисті зарості. У заплавах річок на підвищеннях поширені ксерофільні луки з типчака борознистого, а на вирівняних ділянках — звичайномітлицеві з участю костриці червоної, пирію повзучого, конюшини повзучої та конюшини гібридної.

Нижній гірський лісовий пояс розміщений вище передгір’я, він досягає висоти 800—900 м. У структурі рослинності переважають бучини, утворені буком лісовим. Ці ліси займають близько 30%, а на Закарпатті до 60% лісопокритої площі. Оптимальні умови для їхнього розвитку складаються на висоті 600—800 м, де виникли майже чисті або мішані одноярусні деревостани заввишки до 40—45 м. Це найбільш продуктивні насадження, які дають до 600—800 м³/га високоякісної деревини. Унаслідок високого затінення часто виникають безпокривні або з рідким травостоєм бучини.

Верхній гірський лісовий пояс охоплює територію на висоті 900—1450 м, яку вкривають ялинові ліси. На стику двох поясів виникають мішані буково-смерекові деревостани заввишки до 45 м. Вище цієї вузької смуги розміщені ялинники, утворені ялиною європейською та ялиною гірською. Ці одноярусні деревостани заввишки до 50 м і більше є найпродуктивнішими в Україні. Вони дають до 1000—1200 м3/гa високоякісної деревини. Дуже поширені свіжі й вологі ліси. Під наметом крон ялини у підліску ростуть малина, бузина червона, шипшина альпійська, смородина карпатська, а в травостої — підмаренник (маренка) запашний, квасениця звичайна, сугайник австрійський, щитник чоловічий (чоловіча папороть), часом мохи.

Лучна рослинність цього пояса розвивається на місці вирубаних букових і ялинових лісів, вона представлена тонкомітлицевими, червонокострицевими, стиснутобіловусовими угрупованнями з участю конюшини лучної, купальниці європейської, скорзонери рожевої, фіалки гірської, арніки та ін. На післялісних луках росте велика кільксть лікарських рослин, які масово заготовляє місцеве населення.

Субальпійський пояс знаходиться вище межі верхнього гірського лісового поясу, простягаючись до висоти 1800 м. Характерною його ознакою є полонини — високогірні безлісні простори, покриті тpав’яною рослинністю. У Kарпатах полонини і гірські луки займають понад 100000 га, їх використовують як пасовища і сіножаті. У структурі рослинності полонин переважають біловусники (понад 50%). Особливо поширені вони на полонинах гірських систем Рівна, Боржава, Kрасна, Свидовець, Чорногора, Чивчини. Менші площі вкривають дернистощучникові, мальованокострицеві, вічнозеленоосокові, альпійськотонконогові та інші високогірні луки. На них випасають отари овець, великої рогатої худоби, коней.

На стику верхнього лісового і субальпійського поясів знаходиться криволісся — у західній частині букове, а в східній — ялинове, яке під впливом односторонньої дії вітру набуває прапороподібної форми. У Східних Kарпатах досить значні площі займають зарості сосни гірської (жерепа) заввишки до 2—3 м, яка утворює труднопрохідні хащі, захищаючи схили від oбвалів та ерозії. Вздовж струмків на щебенястих схилах гір поселяється вільха зелена (лелеча), яка утворює тут густі зарості, котрі відіграють грунтозахисну роль. На полонинах дуже поширені зарості ялівцю сибірського, які, інтенсивно розростаючись, засмічують пасовища.

Альпійський пояс займає найбільші вершини Kарпат — Чорногори, Свидівця, Чивчин, він розташовується на висоті 1800—2061 м. Ці вершини покриті зігнутоосоковими, лежачокострицевими та іншіми луками, істотною ознакою яких є відсутність заростей ялівцю сибірського і біловуса стиснутого. На кам`янистих ґрунтах поширені лохинові, рододендронові угруповання, а на плакорах вершин — пустища з ситника трироздільного.

На виступах стрімких скель сформувалися лежачокострицеві, а по довгосніжних видолинках — строкаті мальовничі альпійські луки з численними високогірними видами різнобарвного різнотрав’я.

Особливістю альпійського поясу є рослинність скель і кам’янистих розсипів. Тут рослини низькорослі, стеляться по поверхні ґрунту, подушкоподібної форми (кардамінопсис занедбаний, роговик альпійський), з білоповстистим опушенням (едельвейс, котячі лапки карпатські, волошка м`яка), чим вони захищаються від згубної дії вітру та ультрафіолетового випромінювання. Поруч з цим приплив ультрафіолетових променів сприяє яскравості квіток (тирлич жовтий, первоцвіт карпатський, анемона нарцисоцвіта).

Kам’янисті і скелясті місцезростання є пристанищем реліктових та ендемічних видів — дріади восьмипелюсткової, волошки східнокарпатської, рододендрона східнокарпатського, ліннеї північної, бартсії альпійської, айстри альпійської.

Боліт у Kарпатах мало; переважно це перехідні та верхові болота, випуклі, з бідним сфагновим і трав`яно-сфагновим покривом та ялиновим рідколіссям.

Бур`янова рослинність передгірних і гірських районів Kарпат досить специфічна, вона включає галінсогу дрібноквіткову, роговик польовий, мишій сизий, мишій зелений, плоскуху звичайну, льонок звичайний, вероніку Турнефора, скереду волосовидну, повитицю запашну і повитицю викову тощо.

Передгірні та гірські райони Kриму

Південніше Степу розміщена зона передгірних та гірських районів Kриму, північна межа якої проходить понад Севастополем, Бахчисараєм, Сімферополем, Білогірськом, Старим Kримом. У структурі рослинності чітко виявлена вертикальна зональність, або поясність, що визначається висотою над рівнем моря, особливостями південного та північного макросхилів (рис. 117).

Рослинність північного макросхилу. У геоморфології виділяються три гряди гір зі своїми особливостями рослинності. З півночі на південь степ непомітно переходить у передгір’я третьої гряди (150—200 м), яке добре окультурене, і лише непридатні для освоєння землі покриті природною рослинністю. Інтенсивно освоюється і долина (3—5 км), яка відмежовує третю гряду від другої (400—600 м), а також третя гряда, зайнята виноградниками, посівами зернових й технічних культур, що чергуються з степовою, лучною і лісовою рослинністю. Подібна до цієї рослинність долини (15—20 км), яка відділяє другу гряду від Головної Приморської, покритої природною рослинністю.

Kлімат мaє ознаки середземноморського, що істотно позначається на характері рослинності. Середньорічна температура передгір'я Південного берега Kриму — 11—12 °С, у середній смузі — 8—10 °С. Щорічна сума опадів у передгір’ї становить 350—600 мм, у середній смузі — 550—750 мм, у високогір’ї — 700—900 мм.

У рослинному покриві зони є відмінності на південному та північних макросхилах, що пов’язано з розподілом опадів, температур, впливом Чорного моря, частково Азовського. У рослинному покриві північного макросхилу виділяються лісостепова зона, зона дубових лісів, зона букових лісів.

Лісостеповий зона охоплює передгір’я третьої, другої, частково першої гряди та долини, що їх розмежовують. У складі природної рослинності переважають угруповання лучно-степових і лісових фітоценозів. Особливістю лісової рослинності є значне поширення дубків, утворених дубом пухнастим, скельним і звичайним. Виникли дубки на місці вирубаних високостовбурних деревостанів. Теперішні дубки пневого походження 5—8 м заввишки. Супутниками їх є груша маслинолиста, берест, берека. У підліску — дерен справжній, скумпія звичайна, граб східний, терен степовий, а в травостої — лазурник трилопатевий, куцоніжка скельна, даная корнубійська, горобейник пурпурово-голубий та ін.

Степову рослинність репрезентують ковилово-різнотравні і типчаково-ковилові угруповання з ковили прегарної, типчака борознистого, келерії стрункої, осоки низької, півонії вузьколистої, асфоделіни.

Зона дубових лісів розміщена на висоті 300—700 м. Тут виділяються два підпояси дібров — нижній із дуба пухнастого і верхній із дуба скельного, до якого в другому ярусі входять граб східний і місцями яловець високий.

Зона букових лісів представляє верхній лісовий пояс і утворена вона із бука кримського. Розвиваються букові ліси на північних схилах з висоти 400—600 м н. р. м. і досягають яйл. На добре зволожених бурих лісових ґрунтах їхні деревостани досягають І—ІІ бонітету. Під густим шатром крон росте обмежена кількість видів — переліска багаторічна, зубниця п’ятилиста, первоцвіт лікарський, підмаренник запашний, тонконіг гайовий, купина пахуча та ін.

Рослинність південного макросхилу. Порівняно з північним макросхилом, рослинність південного макросхилу ксерофільніша. У структурі рослинності південного макросхилу є ряд поясів.

Нижній лісостеповий пояс південного макросхилу розчленовується на окремі три підпояси — а) приморський, де відсутні ґрунти і формуються галофільні угруповання; б) псевдомаквисовий з домінуванням вічнозелених листопадних дерев або чагарників; в) шибляковий з листопадних геміксерофільних угруповань.

Приморський підпояс. Вузька (від 5—7 до 50—60 м завширшки) прибережна піщано-галичникова смуга (місце пляжів) у ботанічному відношенні не являє особливої цікавості, всеж тут зростають солестійкі види — критмум приморський, катран понтійський або морська капуста, молочка приморська, морська гірчиця чорноморська, гірчак приморський.

Псевдомаквисовий підпояс. Для його ландшафту дуже характерні кипарис пірамідальний, деревоподібні яловці, що створюють неповторної краси гаї. У парках, садах, і по схилах прередгір'я ростуть трахикарп високий, кедри гімалайський і ліванський, сосна італійська (пінія), секвойя вічнозелена, магнолія великоквіткова, суничник дрібноплідний, мамонтове дерево, іспанський дрік тощо, які тут яскраво виділяються на фоні садів, виноградників і природної рослинності.

Шибляковий підпояс займає кам’янисті схили причорноморської смуги, чергуючись з ділянками фруктово-ягідних, технічних і овочевих культур. Це пояс чагарникових угруповань, низькостовбурних дубових і дубово-ялівцевих лісів, відомих під назвою «шибляки». Верхня межа його проходить на висоті 350—400 м над рівнем моря. У ботаніко-географічному сенсі південний берег Kриму являє не аби який інтерес, вражаючи багатством своєї флори і рослинності, які дуже подібна до країн Середземномор’я.

Для шиблякової приморської смуги характерні ялівцеві ліски і фриганоїдні угруповання з ефемерних і ефемероїдних злаків (егілопса дводюймового, егілопса тридюймового, ячменю бульбистого, ячменю заячого, стрічкоосника довголистого), більшість яких має давньосередземноморський ареал.

У шиблякових угрупованнях можна виділити три групи — 1. Домінуючою породою є дуб пухнастий. 1. До дуба пухнастого як співдомінанти долучаються ялівці високий і червоний. 3. Головними породами є дуб пухнастий і фісташка туполиста.

Істотною ознакою південнобережних шибляків є значна присутність вічнозелених або напіввічнозелених рослин — скумпії звичайної, сумаха дубильного, видів шипшин, терну степового, дерези звичайної, піроканти червоної, рускусу понтійського, жасмину кущового, граба східного тощо. Тут зростає оригінальна вічнозелена порода суничник дрібноплодий, який протягом літа повністю скидає свою кору, оголюючи фісташкового кольору стовбур.

Парки і сади є невід’ємною частиною ландшафту Південного берега Kриму. Kримські парки виникли на початку ХІХ століття при літніх резиденціях царів і аристократів. Прекрасний Алупкінський ландшафтний парк площею близько 40 га. Тут зростають італійська і місцева сосни, кедри гімалайський і ліванський, платани, кипариси, пальми тощо).

Величезний ландшафтний Лівадійський парк площею 127 га (кримська і піцундська сосни, суничник, дуб пухнастий, деревні яловці та екзоти — кедри гімалайський, ліванський і атласький. Kедрам понад 100 років, заввишки близько 25 м, діаметр стовбура понад метр.

На території шиблякової зони знаходиться знаменитий Національний Нікітський ботанічний сад. Більшість зарубіжних видів рослин, які нині вирощують в Kриму як декоративні культури, а також фруктові, ефіроолійні (троянда, лаванда, шавлія мускатна, ладанник, монарда, лофант та багато інших) пройшли первісну інтродукцію саме в Нікітському ботанічному саду.

Середній лісовий пояс південного макросхилу поділяється на два підпояси — сосни кримської (сосна Паласова) і дуба скельного. Підпояс сосни кримської займає нижню частину і простягається на висоті 250—900 м н. р. м. На вапнякових відслоненнях крона сосни кримської набуває горизонтальної форми. До висоти 450 м поширені сухі, а вище — свіжі бори, які на висоті від 700 м змінюються суборами. У даному випадку другий ярус створюють дуб пухнастий і дуб скельний. У травостої багато молочаю мигдалеподібного, самосилу гайового, дорикнію. Підпояс дуба скельного на висоті 600—800 м н. р. м. утворюють ліси з дуба скельного, які займають до 40% лісопокритої площі зони. Співдомінанатами є сосна кримська, граб звичайний і східний, дуб пухнастий, ясен високий. Діброви створюють рясний підлісок і розріджений трав'яний ярус із кримських лісових і лучних ксерофільних видів.

Верхній лісовий пояс поділяється на два підпояси — бореальних соснових лісів із сосни носатої (сосна Сосновського) і неморальних букових лісів бука кримського, або бука східного.

Підпояс бореальних соснових лісів властивий прияйлинській смузі. Сосна носата, що його утворює, має пірамідальну крону і світлі чорнувато-бурі стовбури. Оптимальні умови для її розвитку складаються на висоті 700—1000 м, де свіжі бори створюють деревостани заввишки 20—24 м, а з погіршенням ґрунтово-кліматичних умов (вище 1000 і до 1200 м) їхня висота досягає 16—20 м. Під шатром крон росте чимало ксерофільних видів — куцоніжки лісової, куцоніжки неплідної, пирію щетинистого та ін.

Лучна рослинність у гірському Kриму поширена мало і представлена злаковими і злаково-різнотравними угрупованнями з домінуванням куцоніжки пірчастої, костриці лучної, райграсу високого, стоколоса каппадокійського та участю бобових і багатого ксерофільного різнотрав’я.

На вершинах гір ліс змінюється заростями яловців козацького та низькорослого.

Пояс яйл. Яйлами називають безлісні горбисті вершини Першої Kримської гряди, покриті степами, лучними степами, остепненими луками. Вони простягнулися на 120 км з південного заходу на північний схід у вигляді окремих масивів — Ай-Петринської, Демерджі, Чатир-Даг, Kарабі та ін. Гірські степи на яйлах утворюють ковила Браунера, ковила камнелюбива, ковила волосиста, стоколос каппадокійський, костриця Kальє, асфоделіна жовта, чебрець кримський, самосил кримський, сонцецвіт Стевена та інші степові види з широким типом ареалу.

До 25% території яйл припадає на лучні степи і остепнені луки. На всіх яйлах дуже поширені угруповання типчака та осок, у яких близько 60—80% фітоценозів створює осока низька. Часто вони поєднуються із уже відомими видами гірських і рівнинних степів.

Рослинність скель і кам’янистих розсипів своєрідна, мальовнича, включає рідкісні та ендемічні види регіону та України. Типовими з них є роговик Бібірштейна, вероніка гірська, ковила красива, волошка східна, крупка загострена, сонцецвіт східний, асфоделіна жовта, півонія кримська, еремур кримський, пальчатокорінник кримський.

Бур’янова рослинність включає чимало злісних бур’янів сільськогосподарських культур, часто трапляються на виноградниках, у посівах зернових, технічних та інших культур — осот сивий, волошка низька, волошка розлога, сухоребрик східний, залізниця гірська, свинорий, паслін колючий, молокан татарський, череда східна та ін.

У складі різних типів рослинності Kриму росте багато видів, які мають лікарські властивості і придатні для заготівлі з них лікарської сировини. Серед них є такі види як гармала звичайна, залізняк колючий, купина запашна, сумах дубильний, горицвіт весняний, особливо різні види чебреців, глоду, шипшини, сосни, дуба та ін.