Туберкульоз - І.Т.П'ятночка 2005

Історичний огляд

Туберкульоз, як захворювання, відомий зі стародавніх часів. ОСНОВНІ КЛІНІЧНІ ПРОЯВИ туберкульозу описані ще Гіппократом, Г аленом, Авіценою. Про те, що туберкульоз заразний стверджував ще у XVI столітті Фракасторо. Першу монографію «Фтизіологія або трактат про сухоти» опублікував Мортон (R. Morton, 1689), а науку про туберкульоз назвав «фтизіологією» (від грецького слова «phthisis» - сухоти, що означає виснаження). У XVII ст. французький анатом Сильвій, описуючи уражені Легені хворих, котрі померли від сухот, застосував слово «горбик» (tuberculum). Проте, лише у XIX ст. у Франції патологи і терапевти Бейль (G. Bayle), а опісля Лаєнек (R. Laennec) довели, що горбик і казеозний некроз є специфічним морфологічним субстратом туберкульозу. У 1865 році французький лікар Вільмен (B. Villemin) експериментально довів інфекційну природу туберкульозу, хоч збудника захворювання не зміг виявити.

У 1882році німецький бактеріолог Роберт Кох (R. Koch) відкрив збудника туберкульозу, який був названий бацилою Коха (БК). Він також вперше отримав туберкулін з надією на успішне Лікування хворих на туберкульоз. Ці сподівання вченого не справдилися, проте з діагностичною метою туберкулін використовують понад 100 років (рис. 1).

Клініко-морфологічні властивості туберкульозу різної локалізації вивчав М.І. Пирогов і вперше описав тифоїдну форму міліарного туберкульозу, гістологічну будову туберкульозної гранульоми. В подальшому вивчення патоморфологічних змін при туберкульозі легень продовжували А.І. Абрикосов і А.І. Струков.

У 1887 р. Р. Філіп в Единбурзі (Шотландія) заснував перший у світі протитуберкульозний диспансер. Цей новий заклад надавав хворим не лише медичну, але і соціальну допомогу, що в подальшому лягло в основу організації протитуберкульозної служби і в нашій країні.

Рис. 1. Р. Кох (1843-1910)

У 1882 р. в Римі Форланіні (C. Forlanini) для лікування хворих на Туберкульоз легень запропонував штучний пневмоторакс.

У 1895 році Вільгельм Кондрат Рентген відкрив Х-промені, які дотепер широко застосовуються в медицині. Проте, достеменно відомо, що їх ще на 17 років раніше від Рентгена відкрив український вчений із Галичини Іван Павлович Пулюй (1845-1918). Однак, офіційне повідомлення про своє відкриття зробив через 7 днів після Рентгена, якому віддано перевагу і присуджено Нобелівську премію.

У 1909 р. в Москві була відкрита перша безкоштовна лікарня для хворих на туберкульоз.

Важливим досягненням початку ХХ сторіччя було створення французькими вченими Кальметом і Гереном (1919) протитуберкульозної вакцини БЦЖ (BCG - Bacilles Calmette, Guerin). З 1935 року почали проводити масову вакцинацію. Одночасно для активного виявлення хворих на туберкульоз легень у 1924 році в Бразилії Абре (Abre) впровадив метод флюорографічного обстеження населення.

У 1944 році американський бактеріолог із Одеси Ваксман (S. Waksman) отримав стрептоміцин, за що йому була присуджена Нобелівська премія (1952). Дещо пізніше в практику ввійшли ПАСК, тібон, препарати ГІНК (найефективніший із них - ізоніазид, синтезований в лабораторії Фокса (Великобританія, 1951), а з 1965 року почали застосовувати найефективніший антимікобактеріальний препарат - рифампіцин.

Значний внесок в теорію і практику вітчизняної фтизіатрії належить Ф.Г.Яновському, який організував першу бактеріологічну лабораторію у Києві та перші санаторії, удосконалив клінічні Методи дослідження.

В 1922 році на базі 9-ї міської туберкульозної лікарні (м. Київ, вул. Отрадна, 32, нині вул. Мануїльського) створений Київський туберкульозний інститут. Ініціатором його створення і керівником вченої ради інституту був професор Ф.Г.Яновський (рис.2).

Рис. 2. Ф.Г.Яновський (1860-1928)

Корифеями фтизіатрії, по праву, можна назвати наших співвітчизників О.А. Киселя, O.C. Мамолата. M.M. Амосова. М.С. Пилипчука, Б.П. Ященка, Ю.І. Фещенка, В.М. Петренка, Й.Б. Бялика, О.В. Панасюка, В.П. Мельника (м. Київ), Б.М. Хмельницького, А.Г. Хоменка (м. Харків), І.Т. Стукала, Ю.В. Кулачковського (м. Львів).