Військова гігієна з гігієною при надзвичайних ситуаціях - К.О. Пашка 2005

Основи організації санітарно-гігієнічних заходів у наземних військах при надзвичайних станах мирного часу та у воєнний час. Гігієна польового розміщення військ та населення
Гігієна польового розміщення військ та населення

Постійне розташування військ у спеціально збудованих для них спорудах називається казарменным або стаціонарним.

Тимчасове розміщення військових і цивільних формувань та потерпілого населення при надзвичайних ситуаціях і у воєнний час поза стаціонарними будовами, які побудовані для їх постійного розташування (мешкання), називають польовим.

Військові частини (підрозділи) можуть розташовуватись у польових умовах в процесі навчально-бойової підготовки (польові навчання, виходи у табори, тривалий марш з добовим відпочинком); під час виконання завдань з ліквідації надзвичайних ситуацій та в зонах військових конфліктів (розташування в районах зосередження, вихідних районах, районах очікування), а також при виконанні інших завдань.

Санітарний нагляд за розміщенням потерпілого населення та військових формувань проводиться відповідно із Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та статей 362-373 Статуту внутрішньої служби ЗС України.

Метою його є попередити або послабити вплив несприятливих чинників довкілля на здоров’я військовослужбовців та потерпілого населення, забезпечити умови для підтримання (відновлення) боєздатності (працездатності) особового складу формувань (населення).

До заходів запобіжного санітарного нагляду відносять участь начальника медичної служби (фахівця санітарно-епідеміологічної служби) за вибором ділянок (районів) розташування формувань (розміщення населення) під час проведення санітарно-епідеміологічної розвідки і в складі рекогносцировочної групи формування (органу територіального керівництва); контроль за виконанням санітарно-гігієнічних вимог при проектуванні та будівництві інженерних споруд (фортифікаційних споруд); участь при прийомі в експлуатацію об’єктів для розміщення формувань (потерпілого населення).

Поточний санітарний нагляд передбачає контроль за виконанням санітарно-гігієнічних вимог при облаштуванні та утриманні інженерних споруд, пунктів зігрівання, укриття (заслони-навіси, курені, землянки тощо), польових жител та сховищ, а також районів розміщення формування (групи потерпілого населення), приміщень і господарських служб (польові пункти Харчування, польові лазні та убиральні тощо) та інших складових комунально-побутового забезпечення особового складу (населення).

Розрізняють три типи польового розташування: поза населеними пунктами - у навчальних центрах або табором¹, у населених пунктах та змішане розташування - частково у населеному пункті, частково - табором. Окремо виділяють розміщення у військових фортифікаційних спорудах.

У навчальних центрах військові частини (з’єднання) розміщуються в стаціонарних спорудах (умови в них максимально наближені до казарменних) або табором (у наметах). В населених пунктах особовий склад (населення) розташовується у першу чергу в громадських та адміністративних будовах - школи, кінотеатри, будинки відпочинку або у придатних для мешкання будівлях (приміщеннях) за погодженням із місцевими органами влади на умовах, визначених законодавством. На підставі Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану» (2001р.) внесено доповнення у статтю 16-1 Закону України «Про підприємництво» (1991р.): «У разі Введення надзвичайного стану за необхідності може встановлюватися для юридичних осіб квартирна повинність для тимчасового розміщення евакуйованого або тимчасово переселеного населення, аварійно-рятувальних формувань та військових підрозділів, залучених до подолання надзвичайних ситуацій».

¹ Табір (німецьке Lager - поселення, стоянка) - місце розташування військ поза населеними пунктами, яке спеціально відведене і облаштоване для виконання бойових, навчальних та інших завдань.

Змішане розташування передбачає поєднання всіх видів помешкань для розміщення особового складу (населення) та службових приміщень. Органи виконавчої влади, на території яких планується розміщувати евакуйоване населення із зон радіоактивного забруднення навколо АЕС, зон катастрофічного затоплення, землетрусу тощо, видають ордери на право зайняття громадських будівель і приміщень. Вони ж визначають безпечний район - придатний для життєдіяльності район розміщенння евакуйованого населення за межами зон можливого руйнування, хімічного зараження, катастрофічного затоплення, масових лісових і торф’яних пожеж, а також небезпечного радіоактивного забруднення.

Похідні табори (застаріле визначення - біваки) призначені для денного або нічного відпочинку військ на марші, при відведенні частин на переформування та доукомплектування у воєнний час, при надзвичайних ситуаціях тощо. Споруджують їх із використанням табельного майна і підручних матеріалів.

У якості польового житла використовують намети, заслони-навіси, курені, землянки, інколи укриття зі снігу та криги, а також збірно-розбірні помешкання, модулі, що обладнані на автомобілях, пересувні вагончики, залізничні вагони, надувні каркаси тощо. На території табору, окрім житлових, зводять і господарські споруди (пункти харчування, польові лазні, убиральні, сміттєзбірники тощо).

Крім польового житла військові підрозділи можуть розташовуватися у польових фортифікаційних спорудах. Вони призначені для укриття та захисту військ і матеріальної частини від засобів ураження противника, проведення спостереження за ним і ураження збройними засобами.

До фортифікаційних споруд належать стаціонарні військово-технічні об’єкти і сховища та тимчасові польові фортифікаційні споруди - перекриті щілини, бліндажі та сховища (рис. 2.13). Останні облаштовують на бойових позиціях та у районах розміщення.

Class="center">

Рис. 2.13. Герметизоване сховище.

Технічний прогрес у військовій сфері, нарощування технічного оснащення Збройних сил та інших формувань зумовили необхідність розробки і прийняття на озброєння нових і модернізацію застарілих зразків військової техніки, що у певній мірі може вирішувати проблему тимчасового розміщення особового складу і посилення ступеня його захисту від ураження. Наприклад, при розміщенні особового складу у польових житлах (наметах, заслонах-навісах, куренях, землянках тощо) захист від зброї масового ураження можливий лише за умови використання індивідуальних засобів захисту, у стаціонарних фортифікаційних спорудах цю роль виконують колективні засоби захисту, а при розташуванні військовослужбовців у сучасних об’єктах військової техніки (ОВТ) досягнуто досить високого рівня захисту шляхом поєднання можливостей індивідуальних і колективних засобів.

Але особовий склад може розташовуватись на відпочинок у рухомих військово-технічних об’єктах (танках, бронетранспортерах, автомобілях, тягачах тощо) лише у виняткових випадках і на короткий час, при виключених двигунах.

Особливості розташування військ у населених пунктах

При цьому способі розташування для військ (потерпілого населення) створюються найбільш сприятливі умови, тому що люди більше захищені від дії несприятливих метеорологічних чинників. Крім того, зникає потреба у проведенні трудомістких робіт з будівництва польових жител.

Порядок розташування військ в населених пунктах регламентується Статутом внутрішньої служби (статті 179-185). Для вирішення питання щодо можливості тимчасового розташування військових частин (потерпілого населення) у конкретному населеному пункті, за розпорядженням старшого командира (керівника) обов’язково проводять санітарно-епідеміологічну розвідку. До складу розвідувальної групи повинен входити представник військово-медичної служби.

Санітарно-епідеміологічна розвідка має за мету встановити:

- кількість, розміри та санітарний стан житлових і громадсько-адміністративних споруд, можливість використання їх для розквартирування військ (потерпілого населення);

- наявність джерел водопостачання, їх санітарно-топографічну характеристику, санітарно-технічний стан, справність обладнання, що оберігає воду від забруднення, дебіт та якість води;

- наявність каналізацій, вигрібних вбиралень, сміттєзбірників, їх ємність та санітарно-технічний стан;

- санітарний стан території;

- інфекційну захворюваність серед населення та епізоотії серед домашньої худоби, диких тварин і гризунів, активність природних осередків захворювань;

- наявність та стан місцевих закладів, які можуть бути використані для санітарно-гігієнічного та протиепідемічного забезпечення військ і потерпілого населення (санітарно-епідеміологічні станції, інфекційні лікарні чи відділення, лазні, пральні, санітарні пропускники тощо).

Розташовуватись у населених пунктах, які є неблагополучними в санітарно-епідемічному відношенні, забороняється.

У житлових будинках військовослужбовців поселяють, по можливості, в окремих від цивільного населення приміщеннях (квартирах, кімнатах) і лише в крайньому випадку - разом з постійними мешканцями. Військовослужбовцям заборонено користуватися майном власників приміщень без їх дозволу. Свої особисті речі та білизну вони повинні зберігати у речових мішках.

Норми площі та кубатура повітря на одну людину при такому розташуванні не регламентуються. За недостатньої наявності житлового фонду перш за все приміщення виділяються для медичних пунктів, штабів та варти (особливо взимку), а для інших підрозділів передбачається організація почергового обігрівання.

Перед поселенням проводиться прибирання виділених приміщень та території, за показами - їх дезінфекція (дезінсекція, дератизація), обладнуються додаткові убиральні, сміттєзбірники. Біля джерел питного водопостачання виставляється охорона.

Особливості польового розташування військ

Місце для розташування особового складу (потерпілого населення) у польових умовах табором визначається старшим начальником за погодженням із місцевими і регіональними органами влади. Зазвичай, вибирають захищену від вітрів, незабруднену, віддалену від джерел забруднення (сміттєзвалища, тваринні ферми, скотомогильники тощо) не менше ніж на 3 км, малозаселену гризунами, з джерелом доброякісної води місцевість, що не придатна для сільськогосподарських потреб. Поверхня ділянки має бути з невеликим нахилом для стікання води після дощу (танення снігу), а також сухою. Перевага надається супіщаним та суглинистим грунтам, ділянкам з деревами та кущами, які захищають від спеки влітку, а взимку - від холодних вітрів, з рівнем грунтових вод не ближче 1,5 м до поверхні. На території табору та прилеглій місцевості не повинно бути заболочених ділянок. Забороняється облаштовувати табір у руслах невеликих або пересохлих річок у передгір’ї із-за можливості затоплення водою або селем після дощів у горах, треба також передбачати загрозу зсуву грунту, снігових лавин, небезпеку пожежі на торф’яних грунтах або у лісі, уникати ділянок з карстовими явищами, підвищеним пилоутворенням. Ці вимоги враховуються під час проведення санітарно-епідеміологічної розвідки. Її завданням також є виявити заражені біологічними (бактеріологічними) засобами і забруднені отруйними та радіоактивними речовинами, нечистотами і покидьками ділянок. Пропозиції та рекомендації з проведення заходів для поліпшення санітарно-гігієнічного стану обраної ділянки місцевості доповідають командуванню (керівництву) для прийняття певного рішення.

При розміщенні у зимовий період на відкритій місцевості не бажано обирати низини з глибоким сніговим покриттям, тому що особливістю клімато-погодних умов України, є часті відлиги.

На вибраній ділянці будують тимчасові споруди (намети, розбірно- щитові будівлі), розставляють польові вагончики або житлові модулі. Для визначення фронту табору треба враховувати «розу вітрів» та наявність під’їздних шляхів.

Безпосередньо керує будівництвом польового табору начальник інженерної служби. Начальник медичної служби формування разом із спеціалістами СЕЗ (СЕС) здійснює запобіжний санітарний нагляд за вибором ділянки, розміщенням житлових, службових та господарських будівель, за територіальним зонуванням табору (рис. 2.14). В його обов’язки входить також проведення поточного санітарного нагляду за санітарним станом району розташування табору і приміщень, в яких оцінюється температурний режим (опалення), Хімічний склад повітря та ефективність вентиляції, перевіряється стан гідроізоляції. При потребі начальник медичної служби розробляє пропозиції щодо усунення негативного впливу умов розташування, у тому числі можливих теплових і холодових уражень, на боєздатність військової частини (працездатність населення). В одному таборі, зазвичай, розташовуються один або декілька батальйонів. Польові будівлі для підрозділів формувань розміщують окремими групами. Відстань між ними повинна бути не менше 2,5 м.

Рис. 2.14. Табірне розміщення військових частин.

Види польового житла

На сьогодні, намети ще є достатньо портативним і зручним для користування видом польового житла в таборах як літом, так і взимку (рис. 2.15). При розміщенні особового складу (населення) у табірних наметах, останні встановлюють на спеціально влаштовані дерев’яні гнізда з похилими бортами висотою 60-70 см. Грунтова підлога піднімається над рівнем землі на 10-15 см і на неї вкладають дерев’яний щит. По периметру намети обкопують канавками шириною 20 см і на глибину 30 см для відводу атмосферних вод та попередження проникнення в намети гризунів (рис. 2.16).

Рис. 2.15. Види наметів:

а) безкаркасні намети: 1 - УСТ-56; 2 - УСБ-56;

б) каркасні намети: 3 - УЗ-68; 4 - НМК;

в) металічний каркас намета УЗ-68.

У наметах встановлюють ліжка або дерев’яні нари (із розрахунку 1,2-1,5 м² площі на одного військовослужбовця, висотою 40-50 см від підлоги). При розгортанні табору для короткочасного перебування (до 3 діб) в наметах особовий склад може розміщуватися на грунтовій підлозі, яку необхідно утеплити гілками дерев, соломою та покрити брезентом.

Влітку при гарній погоді бокові стінки наметів піднімають для просушування (рис. 2.17).

При довшому перебуванні в наметах облаштовують місця для зберігання верхнього одягу, речових мішків, туалетного приладдя, котелків, ложок, кухлів та особистих речей.

У зимовий період намети повинні бути утеплені за допомогою внутрішніх піднаметів та підвісних стінок утеплення (із фланелі або іншого теплоізолюючого матеріалу, який обробляється вогнезахисними речовинами). Для утеплення підлоги під дерев’яний щит підкладають гілки або солому. Ззовні навколо наметів для захисту від вітру роблять сніговий вал. У всіх наметах встановлюють пічки різних конструкцій (чавунні військові, залізні, похідні тощо). Крім того, в кожному підрозділі облаштовують намет для просушування обмундирування та взуття, а також намет для періодичного зігрівання військовослужбовців. Доцільно взимку встановлювати намети над котлованом, завдяки чому в них стає значно тепліше, просторніше і зручніше, майже вдвічі збільшується повітряний куб.

Рис. 2.16. Табірний намет.

Рис. 2.17. Намет з піднятими для провітрювання боковими стінками.

Для нетривалого відпочинку придатними є заслони-навіси, курені, снігові (крижані) укриття.

Заслони-навіси встановлюють з однієї або двох сторін майданчика для захисту від вітру та опадів. Роблять їх з жердин та гілок у вигляді стінки, яку укріплюють під нахилом. Влітку для захисту від спеки частіше облаштовують навіси, які виготовляють з підручних матеріалів або Плащ-наметів.

Рис. 2.18. Двоскатний курінь.

Надійніше від негоди захищають курені (рис. 2.18). Вони мають двосхилу або конусну форму. Для їх побудови використовують хмиз, гілки, дошки, сіно, солому тощо.

На підлогу для утеплення кладуть також хмиз, гілки, солому, сіно.

При наявності дошок у великих куренях можна встановлювати невеликі нари. Вхід у куренях та заслон-навісах закривають плащ- наметами. Взимку у куренях та заслон-навісах на вході розпалюють невеликі вогнища.

Снігові (крижані) укриття облаштовують лише при відсутності матеріалів для спорудження інших видів польового житла. Вхід до них роблять у вигляді нори нижче рівня снігу, що дозволяє зберегти тепло всередині. При можливості стінки зсередини обкладають матами із соломи, гілок тощо. За цих умов Температура в них може досягати 2-8 °С. Обов’язково по внутрішньому периметру роблять канавки для відведення талої води у водозбірну ямку.

У випадках великих руйнувань населених пунктів, наприклад, внаслідок землетрусу або в ході бойових дій, коли значна кількість людей потребує розміщення на тривалий час, доцільніше будувати землянки, збірно- розбірні помешкання або розселяти потерпілих в пересувні модулі, вагончики, залізничні вагони тощо.

Рис. 2.19. Землянка з елементів збірного типу.

Землянка може вміщати до 40 осіб (рис. 2.19). Для її спорудження риють котлован глибиною до 2 м або облаштовують виїмку у схилі гори чи насипу. Залежно від цього вони можуть бути відповідно двосхилі або односхилі. Стіни укріплюють готовими дерев’яними конструкціями або оббивають дошками. Дах, зазвичай, роблять із підсобних матеріалів у декілька шарів впереміжку з м’ятою глиною. Зверху на нього накладають дерен. Вхід обладнують тамбуром з двома дверима. Всередині встановлюють пічку (похідну чавунну) або мурують із цегли, що дозволяє підтримувати температуру до 20-22 °С. Для освітлення можуть бути вставлені на протилежній від дверей стінці одне чи двоє вікон. Для лежання облаштовують земляні, а краще дерев’яні нари. У зв’язку з підвищеною вологістю і швидким накопиченням вуглекислоти у повітрі, внаслідок тісного контакту з грунтом, доцільніше облаштовувати на верхівці даху землянки аератор чи витяжну вентиляцію (рис. 2.20). Навколо землянки необхідно викопати водовідвідну канавку.

Збірно-розбірні помешкання роблять із готових конструкцій, виготовлених на заводі. За своїми властивостями вони наближаються до будинків, але потребують додаткового утеплення стін.

Більш сучаснішими і зручнішими для мешкання та розміщення функціональних підрозділів, у тому числі і медичних, є пересувні модулі на автомобілях, надувні пневматичні модулі з каркасом для входу-виходу, причепні вагончики та залізничні вагони, які можуть використовуватися як окремо, так і в комплексі з іншими видами польових жител, залежно від наявної кількості та існуючої потреби (рис. 2.21).

До польових фортифікаційних споруд¹, які облаштовують на позиціях та в районах розташування, відкритого типу відносять: окопи, траншеї, відкриті та перекриті щілини, котловани тощо, до закритого: бліндажі, деревоземляні вогневі споруди та сховища. За призначенням розрізняють сховища військові - для захисту особового складу та спеціальні - для розміщення командних пунктів, вузлів зв’язку, медичних підрозділів та частин тощо. Зазвичай, у сховищах обладнують системи повітря-, водо-, електропостачання, опалення та каналізації. Опис будови польових фортифікаційних споруд є у відповідних розділах спеціальної літератури.

¹ Фортифікаційні споруди - інженерні споруди, які призначені для підвищення ефективності застосування зброї та військової техніки, збереження стійкості управління військами, захисту військ і населення від засобів ураження.

Рис. 2.20. Аератор.

Рис. 2.21. Підрозділ госпіталя, який розвернуто у пневматичних модулях:

а) вид зовні; б) вид усередині.

Сховища, з гігієнічної точки зору, поділяють на такі, що не мають вентиляції, і які її мають, та ті, в яких проводиться регенерація повітря.

При тривалому перебуванні людей у сховищах внаслідок їх життєдіяльності та роботи обладнання швидко змінюється ХІМІЧНИЙ СКЛАД І Фізичні властивості повітря. Збільшується вміст діоксиду вуглецю, водяної пари, накопичуються ксенобіотики, відповідно зменшується концентрація кисню та підвищується температура повітря. Але найбільш несприятливо на людину впливають підвищені концентрації СО₂ та накопичення водяної пари. Підвищення вмісту діоксиду вуглецю спричиняє посилення легеневої вентиляції, змінює частоту та амплітуду Дихання, призводить до розвитку ацідозу, пригнічення метаболізму у клітинах, розширення периферичних судин та тахікардії. При концентрації до 1 % працездатність не порушується, але з’являються ознаки ацидозу, вище 2 % - працездатність знижується, частішають пульс і дихання, при 4-5 % може виникати задишка, запаморочення та шум у вухах, а коли вона перевищує 6 % - обличчя стає червоним, пульс рідким, виникає головний біль, посилюється апатія і людина стає неспроможною виконувати навіть легку фізичну чи розумову роботу. При вмісті СО₂ більше 7 % - людина втрачає здатність до критичної оцінки своїх дій, а при 10-12 % - швидко втрачає свідомість і помирає внаслідок паралічу дихального центру.

Накопичення водяної пари затримує виділення тепла із організму, що поряд із відсутністю руху повітря та підвищенням його температури спричиняє перегрівання тіла людини.

Тривале перебування в обмеженому просторі сховища та вимушене положення під час роботи і відпочинку сприяють появі симптомів гіподинамії, що поряд із нервово-психічним напруженням пригнічує настрій та працездатність особового складу.

Тому концентрація діоксиду вуглецю у сховищах не повинна перевищувати 0,5-1 %, а величина відносної вологості має бути такою, щоб не утворювався конденсат.

З метою дотримання допустимих величин вмісту СО₂ у сховищах треба проводити регулярне провітрювання шляхом створення природної вентиляції (відкривати двері і вентиляційні отвори) або штучно - шляхом пропалювання у печах чи вмиканням фільтровентиляційних установок. Проводити вентиляцію при теплій погоді слід лише вночі протягом 2-4 годин, а у холодну пору року, навпаки, у найтепліші години дня. Небажано провітрювати сховища під час дощу.

Особиста та громадська гігієна у польових умовах

У кожному підрозділі передбачено обладнання польових умивальників з розрахунку 1 кран на 5-7 осіб. Взимку умивальники розміщують у наметах та обладнують нагрівальним пристроєм для підігріву води. Не рідше 1 разу на 3 дні умивальники чистять та дезінфікують 1 % розчином хлорного вапна з наступним промиванням. Стічні води від умивальників перед злиттям пропускають через милозатримувачі (можуть бути використані ящики з дірчастим дном, заповнені соломою, стружками або сухою травою) і по відвідних рівчаках направляються у фільтрувальні колодязі, які заповнюються шлаками або щебенем.

Для миття військовослужбовців у польових умовах використовуються дезінфекційно-душові установки. Для розташування польових лазень вибирається рівна та суха місцевість, на якій в наметах або в пристосованих приміщеннях розгортаються роздягальня, мийня та одягальня, розміщуються дезінфекційно-душові установки та ємності для води.

Вода забирається лише з тих джерел водопостачання, які дозволила використовувати медична служба або фахівці санітарно-епідеміологічної служби. Підвозять її автоцистерною і зливають у табельні ємності для зберігання води.

Убиральні та ями для рідких покидьок викопують не ближче ніж за 75 м від наметів та об’єктів харчування. У вбиральнях передбачається 1 вічко та 0,4 погонного метра пісуара на 10-12 військовослужбовців. Підлогу та стіни на висоту до 1 м щодня дезінфікують 1 % розчином хлорного вапна або ДТСГК, а вміст вигребів - 10 % розчином цих же преасерсетів.

На місцях короткочасного перебування військ (потерпілого населення) облаштовують у якості убиральні польові рівчаки із розрахунку один погонний метр на 30-40 осіб. Ширина його - 0,3 м і глибина до 0,7 м. Рівчаки можна розташувати паралельно на відстані 1-2 м. Для запобігання доступу до фекалій мух та розповсюдження в теплу пору неприємних запахів вміст рівчаків після кожного спорожнення, але не рідше ніж двічі на день, треба присипати 5-сантиметровим шаром землі, що була викопана та складена поруч. Цей захід ставлять в обов’язки днювальних рот.

Рівчаки облаштовують на сухій ділянці в 30-50 м від розташування військ з підвітряної сторони нижче джерел води (по загальному схилу місцевості) і не ближче 200 м від них. Не слід викопувати рівчаки у місцях з високим рівнем стояння грунтових вод.

Рівчаки, що заповнені фекаліями на 3/4 об’єму, засипають землею. Зверху насипають горбик висотою не менше 0,5 м, на якому встановлюють стовпчик з відповідним написом.

У польових фортифікаційних спорудах (окопи, траншеї, бліндажі тощо) місця для збирання фекалій облаштовують у тупикових відгалуженнях з’єднувальних ходів, в спеціальних нішах (рис. 2.22). Нечистоти після кожного спорожнення присипають шаром землі.

Вся територія табору повинна щоденно прибиратись. Для збору твердих покидьок та сміття повинні бути обладнані сміттєзбірники, які треба щільно закривати кришками.

Сміття влітку вивозять щоденно, а взимку не рідше ніж один раз на 3 дні. Регулярно мають проводитись заходи проти мух та дератизаційні заходи.

З гігієнічної точки зору, польове розташування військ (населення)

Рис. 2.22. Убиральня в окопі.

у таборах має ряд негативних особливостей: зниження рівня комунально-побутового забезпечення, значна скупченість особового складу, низька захищеність від несприятливих дій кліматичних та геліо-географічних чинників, постійний негативний вплив грунту, вірогідність контакту з дикими тваринами та гризунами, труднощі з організацією водопостачання та харчування, лазнево-прального обслуговування тощо. Усунути або зменшити шкідливий вплив несприятливих чинників на особовий склад (населення) може проведення відповідних санітарно-гігієнічних заходів, наприклад, правильний вибір ділянки місцевості та типу польового житла для конкретних умов, регулярне видалення покидьок та сміття, обладнання гідроізоляції, опалення та вентиляції в помешканнях, облаштування сушилень для обмундирування та взуття, постачання у достатній кількості доброякісної води, регулярне та повноцінне харчування особового складу, забезпечення його раціональним обмундируванням та взуттям з добрими тепло-, вітро- та водозахисними якостями, загартовування військовослужбовців тощо.