Військова гігієна з гігієною при надзвичайних ситуаціях - К.О. Пашка 2005

Основи організації та проведення санітарного нагляду і медичного контролю за водопостачанням особового складу військ та населення у польових умовах
Пункти польового водопостачання

У польових умовах для забезпечення людей і частин водою організовують пункти польового водопостачання (ППВ) безпосередньо у підрозділах і частинах (ротний, батальйонний тощо), які обладнуються на будь-якому придатному для цього джерелі (рис. 3.8). Пункти водопостачання - це місця, де проводиться забір, очищення, зберігання та видача води. В першу чергу для цього використовують бурові свердловини, потужні джерела, а також колодязі; при відсутності попередніх - відкриті водоймища. ППВ обслуговуються силами і засобами самих підрозділів і частин.

Під час вибору місця для розгортання ППВ треба враховувати санітарно-епідемічний стан території та розташованих поблизу населених пунктів, можливість зараження води бактеріологічними рецептурами, забруднення радіоактивними та отруйними речовинами, санітарно-технічні характеристики джерела водопостачання, його дебіт. Обов’язково збирають дані про інфекційні хвороби серед населення, збудники яких передаються через воду, і оцінюють санітарно-епідеміологічний стан району розташування пункту водопостачання.

ППВ обладнують відповідно до інженерно-технічних та санітарно- гігієнічних вимог (рис 3.9). Типовий пункт водопостачання має: робочий майданчик, розділений на чисту та брудну половини, майданчик для миття та дезінфекції тари, майданчик для зупинки транспорту, який прибуває за водою, спостережний та регулювальний пости, місце для розгортання лабораторії з контролю за якістю води.

Пункти водопостачання можуть бути ротного, батальйонного та бригадного призначення. Їх розгортають та експлуатують силами та засобами самих частин і підрозділів, а інші - інженерно-саперних підрозділів (частин).У зоні пункту водопостачання в радіусі 30 м навколо свердловини і резервуарів із запасом води виставляють огорожу. На ній вивішують попереджувальні знаки. Поверхню території сплановують з нахилом для відведення дощових, талих та інших вод за її межі. Санітарний стан району його розгортання має бути бездоганним. Обов’язково виставляється охорона.

Рис. 3.8. Розташування пункту польового водопостачання на річці:

1 - робочий майданчик; 2 - таромийний майданчик; 3 - пост радіаційного та хімічного спостереження; 4 - крита щілина або бліндаж.

З метою захисту ППВ від забруднення навколо нього створюють три зони санітарної охорони, які встановлюють відповідно до положення про проектування зон санітарної охорони головних споруд водопостачання і джерел води, що забезпечують питною водою гарнізони військових частин. Перша зона суворого режиму - у радіусі 50-100 м. Але ці розміри можуть коливатися і залежать від типу джерела води, рельєфу місцевості, характеру грунту тощо. Наприклад, при заборі води із річки відстань треба збільшити вверх проти течії до 500 м, а вниз за течією - до 50-100 м, упоперек течії річки - до 50-200 м. На озері чи ставку радіус у всіх напрямках має бути не менше ніж 200-300 м. Для другої зони - обмеження та третьої - спостереження відстані встановлюються залежно від умов навколишнього середовища.

Рис. 3.9. Розташування місць користування водою на річці:

1 - пункт польового водопостачання; 2 - місце для купання людей; 3 - водопій тварин; 4 - місце для прання білизни; 5 - майданчик для миття машин.

Для забезпечення особового складу у польових умовах водою організовуються крім пунктів водопостачання водорозбірні пункти (ВРП) - місця призначені для видачі води військовим підрозділам і окремим військовослужбовцям. Вони переважно розгортаються у кожному батальйоні поблизу продовольчих пунктів. Для обладнання ВРП використовують існуючі шахтні та трубчасті колодязі або джерела з доброякісною водою.

Зберігається Вода на водорозбірному пункті як у табельній (автоцистерни, цистерни, гумово-тканинні ємності), так і у нетабельній (діжки, каністри, бідони тощо) тарі. Вона завжди повинна бути чистою і мати кришки, які щільно закриваються.

Пункти водопостачання можуть розгортатись на будь-якому джерелі води, а також біля запасів привізної води. Проте, в першу чергу, з цією метою використовуються діючі бурові свердловини, природні джерела та шахтні колодязі.

В іншому варіанті силами інженерної служби, наприклад, інженерно-саперного батальйону, створюються нові аналогічні джерела води - бурові свердловини, трубчасті та шахтні колодязі, лише при відсутності такої можливості ППВ розгортається біля поверхневих водоймищ (річка, озеро чи ставок) (рис 3.10 а, б). В останньому випадку таку воду часто використовують лише для санітарної обробки військ, дезактивації та дегазації, заливки радіаторів автомобілів та іншої техніки, для технічних потреб.

Пункти водопостачання включають джерело води, засіб підйому, засоби очистки та роздачі води. Якщо пункт водопостачання облаштовується на існуючому шахтному колодязі, тоді підрозділи інженерної служби проводять ремонт кріплення стінок колодязя, очищають його дно і стінки колодязя від мулу, грязі та наростів, хлорують воду, встановлюють або ремонтують водопідйомні засоби, обладнують місце для роздачі води.

У випадку, коли вода потребує очистки чи опріснення, такий ППВ повинен мати:

- робочий майданчик на брудну та чисту половини, на яких проводять забір води з джерела, її очищення, зберігання і видачу підрозділам;

- польову лабораторію для проведення лабораторних досліджень;

- майданчик для миття та дезінфекції тари (за 25-30 м від місця забирання води);

- майданчик для очікування транспорту, що приїхав з підрозділів, які отримують воду;

- пост регулювання біля місць в’їзду та виїзду транспорту для доставки води;

- пересувний хімічний пост, забезпечений засобами для проведення хімічної та радіаційної розвідки в районі пункту водопостачання.

Рис. 3.10 а. Пункт польового водопостачання на механізованому шнековому колодязі МШК-15.

Рис. 3.10 б. Пункт польового водопостачання біля річки на автомобільній фільтрувальній станції МАФС-3.

Вся робота на ППВ проводиться згідно з затвердженою командиром частини або з’єднання інструкцією, в якій повинні бути відображені наступні питання санітарно-гігієнічного характеру:

- режим проведення робіт у зонах санітарної охорони;

- правила особистої гігієни осіб, які працюють на ППВ, аналогічні з тими, що і для працівників об’єктів Харчування;

- строки взяття проб аналізів води, обсяг та характер проведення їх дослідження;

- при необхідності поліпшення якості води ставляться конкретні завдання і вказуються Методи, а також порядок контролю ефективності їх проведення;

- порядок догляду за територією, обладнанням, дезінфекцією джерела води, водопідйомних знарядь, тари тощо;

- перелік осіб, яким дозволено відвідувати ППВ;

- порядок та час видачі води та спостереження за чистотою тари споживачів.

При повній відсутності місцевих джерел води та неможливості забезпечення військ водою безпосередньо з пунктів водопостачання влаштовуються ротні або батальйонні водорозбірні пункти. Вода на водорозбірний пункт доставляється усіма видами транспорту або польовими водопроводами.

Резервуари для перевезення води мають бути чистими. Періодично їх дезінфікують шляхом повного заповнення 10-20 % розчином хлорного вапна на термін 30-60 хв. Протягом цього часу розчин періодично перемішують, потім зливають і тару вважають готовою для використання.

Табельні ємності для зберігання і транспортування води у польових умовах потрібно дезінфікувати не рідше одного разу на тиждень, а при забрудненні - негайно (рис. 3.11). Особливо ретельно необхідно дезінфікувати тару з підручних засобів для зберігання води.

Воду, що надходить для різних цілей, зберігають в окремих резервуарах і позначають на табличках відповідними написами «Вода питна знезаражена», «Вода для технічних потреб» тощо. Використання тари, у якій зберігалася вода для технічних або інших потреб, для зберігання питної води дозволяється лише після ретельного її миття та дезінфекції. Усі водогінні частини дезінфікують 3 % розчином хлорного вапна. Запаси води у резервуарах необхідно періодично поновлювати, оскільки вода через певний час псується, особливо влітку. Тару не рідше, ніж через 2-3 доби влітку та 3-5 діб взимку, а при забрудненні - негайно, дезінфікують розчином хлорного вапна із розрахунку 50-100 мг активного хлору на 1 л води. Тривалість експозиції - 30-60 хв.

Рис. 3.11. Засоби для траспортування і зберігання води:

1 - причіп-цистерна для води ЦВ-1,2; 2 - цистерна ЦВ-4; 3 - резервуари для води РДВ-100 і РДВ-5000.

Організація водопостачання частин або з’єднань, які дислокуються в маловодних та гірських місцевостях, набуває особливого значення. Тут потрібно використовувати усі наявні джерела води, а саме: дощ, сніг, кригу (рис. 3.12).

При відсутності джерел води, постачання здійснюється за рахунок завозу води та збору атмосферних опадів. Дощову воду, зібрану у резервуари або спеціальні сховища (бетоновані цистерни та інші споруди), зберігають і використовують під наглядом медичної служби. Запаси води утримують в чистоті, під охороною. Використання води дозволяється тільки після її знезараження.

Солону воду можна опріснити на польовій опріснювальній установці (ПОУ), шляхом фільтрації за допомогою звичайних фільтрів таких, як ТВФ-200, МАФС-3 та ін., заповнених іонообмінними смолами, або шляхом заморожування.

Рис. 3.12. Резервуар, засипаний снігом для запобігання промерзання води:

1 - резервуар; 2 - гілки; 3 - сніг.

Опріснення води заморожуванням полягає в тому, що крижинки утворюються лише з молекул води, а солі залишаються в розчині. При високій мінералізації заморожування повторюють декілька разів. Заготовка криги ведеться під суворим санітарним контролем на спеціальних ділянках, інструментами, що виділені лише для цього. Персонал, який заготовляє лід, повинен проходити медичний Огляд і відповідати вимогам, як співробітники об’єктів харчування.

При відсутності джерел води та неможливості використати кригу відкритого водоймища дозволяється застосовувати для господарських і питних потреб воду зі снігу. Ділянки для заготовлення снігу виділяють на підвищеній місцевості, на відстані не менше ніж за 200 м від можливих джерел забруднення.

Воду, отриману з криги або снігу, перед вживанням необхідно знезаразити шляхом кип’ятіння, хлорування тощо.

Резервуари перед кожним заповненням необхідно ретельно промивати чистою свіжою водою не рідше одного разу на тиждень, а при наявності показань - частіше, дезінфікувати 10-20 % розчином хлорного вапна.

Очищення, знезараження, дезактивація води у польових умовах при надзвичайних ситуаціях і у воєнний час

Незалежно від походження води, використання в польових умовах для питних та господарських потреб дозволяється лише після поліпшення її якості. З цією метою проводять: освітлення - видалення завислих домішок, що надають воді каламутності; знешкодження - звільнення води від отруйних речовин; дезактивацію - звільнення води від радіо активних речовин; опріснення - видалення солей, що надають воді неприємного присмаку; знезараження - знищення хвороботворних мікроорганізмів тощо.

Очищення води - така її обробка, яка відновлює або надає воді необхідні гігієнічні властивості. Залежно від поставленого завдання розрізняють такі види очищення води: освітлення, знебарвлення, знезараження, знешкодження, дезактивація та опріснення.

Освітлення води досягається шляхом осадження завислих часточок коагулянтами з наступним фільтруванням води через антрацитові крихти або тканину. Знебарвлення води - видалення забарвлених колоїдів або розчинених речовин.

Коагуляція проходить під впливом хімічних реагентів - коагулянтів. Для прискорення процесу відстоювання у воду додають коагулянти. Найбільш широко використовують сірчанокислий алюміній, хлорне або сірчанокисле залізо тощо. Необхідна кількість коагулянту визначається дослідним шляхом. У три посудини наливають по 1 л води і вносять у першу 100 мг, у другу - 200 мг, у третю - 300 мг коагулянту, потім воду ретельно перемішують і спостерігають за ходом процесу утворення пластівців. Використовують ту дозу коагулянту, при якій найшвидше з’являються ознаки коагуляції (утворюються крупні пластівці). Для прискорення процесу коагуляції застосовують так звані флокулянти - високомолекулярні синтетичні сполуки. Флокулянти бувають двох типів - аніонні (поліакріламід, К-4, К-6, активована кремнієва кислота) і катіонні (ВА-2). Освітлюють воду також пропусканням її через табельні фільтри або фільтри з підручних матеріалів. Фільтр з підручних матеріалів влаштовують у чистій бочці або у іншій ємності. Посуд заповнюють фільтруючим матеріалом - добре промитим річним піском, активованим вугіллям, щільною тканиною. У нижній частині ємності роблять отвір для витікання профільтрованої води, що звільнена від завислих речовин і має меншу інтенсивність забарвлення, присмаку і запаху.

Знезараження води проводять реагентними (хлорування, озонування) і безреагентними (ультрафіолетове опромінення, вплив гамма-променів та інші) методами. Хлорування води проводять шляхом обробки її дезінфектантами: нейтральним гіпохлоритом кальцію (НГК), що містить до 70 % активного хлору; на дві третини основною сіллю гіпохлориту кальцію (ДТСГК), яка містить до 50-55 % активного хлору; хлорним вапном, що містить до 30-35 %, але не менше 15 % активного хлору; озоном тощо. Використовують також і кип’ятіння, яке є найефективнішим, простим, доступним і надійним методом знезараження.

У процесі знезаражування води хлор взаємодіє не тільки з мікробами, а й з органічними речовинами і деякими недоокисленими неорганічними солями, що містяться у воді. Тому під час хлорування води дуже важливо правильно вибирати дозу хлору, необхідну для надійного знезаражування. Доза хлору має бути такою, щоб після знезаражування у воді залишилося 0,3-0,5 мг/дм³ залишкового хлору. Така кількість хлору, з одного боку, свідчить про надійність знезаражування, а з другого - не погіршує органолептичних властивостей води і не є шкідливою для здоров’я. Ця кількість хлору називається хлорпотребою води.

Воду можна хлорувати як нормальними дозами, так і підвищеними (методом перехлорування). Знезараження води нормальними дозами проводиться згідно із загальноприйнятою методикою (визначається хлор-потреба води, вміст активного хлору в дезінфікуючій речовині, необхідна кількість дезінфектанту на об’єм води, що потребує знезараження, перевірка ефективності знезараження шляхом визначення залишку активного хлору у прохлорованій воді). Знезараження води проводять 1-5 % розчином хлорного вапна. Для цього беруть 10-50 г хлорного вапна, яке містить 20 %, але не менше 15 % активного хлору, старанно розмішують його з невеликою кількістю води до концентрації рідкої каші і доводять водою до об’єму 1 літр. Через 30 хвилин влітку і 1 годину взимку після хлорування визначають кількість залишкового хлору у прохлорованній воді, що має бути не менша 0,3-0,5 мг/дм³. Концентрацію активного хлору у хлорному вапні потрібно контролювати не рідше одного разу в місяць .У польових умовах цей метод застосовується тільки для прозорої, безбарвної води. Після знезараження у ній повинен відчуватися слабкий запах хлору.

У польових умовах найчастіше використовується метод перехлорування води. Він є надійним, не вимагає визначати хлорпотребу води, за короткий час (15-20 хвилин влітку та 30-60 хвилин взимку) дозволяє одержувати безпечну в епідемічному відношенні і в достатній кількості питну воду. При його проведенні необхідно визначити вміст активного хлору у дезінфікуючій речовині, розрахувати залежно від якості води (прозора, каламутна, з запахом тощо), відміряти потрібну кількість дезінфікуючої речовини для взятого об’єму води і додати її у ємність з водою, перемішати і залишити на необхідний час для знезараження. Потім визначити у прохлорованій воді вміст залишкового хлору (має бути 0,8-1,2 мг/дм³), про що свідчить різкий його запах) і розрахувати кількість гіпосульфіту натрію для її дехлорування. Визначену кількість гіпосульфіту змішати з водою. Концентрація залишкового хлору після цього не повинна перевищувати 0,3-0,5 мг/дм³. Недоліками методу є збільшення витрат дезінфікуючої речовини та необхідність дехлорування води, а також дотримання запобіжних заходів при роботі з концентрованими розчинами хлорвмісних речовин.

Для знезараження 1 м³ підгрунтової води до неї потрібно додати орієнтовно 1-1,5 дм³ 1 % розчину, а до води з поверхневих водоймищ - 1,5-2,0 дм³ 5 % розчину хлорного вапна, перемішати і залишити у резервуарі для контакту літом на 30 хвилин; зимою - не менше 1 години.

Придатна до вживання хлорована вода повинна мати легкий присмак хлору. При його відсутності хлорування повторюється половинною дозою хлору. Якщо після хлорування вода має різкий запах і присмак хлору, проводиться її фільтрування через 30-тисантиметровий шар активованого вугілля, або 50-тисантиметровий шар подрібненого деревного вугілля, або дехлорування гіпосульфітом (тіосульфатом натрію) з розрахунку 3,5 мг на 1 мг/дм³ залишкового хлору. Знезараження води проводить інженерна служба, контроль за знезараженням - медична. Необхідну кількість хорного вапна для знезаражування води визначають так. Відваживши потрібну кількість хлорного вапна, змішують його з невеликою кількістю води до кашеподібної консистенції, додають до знезаражуваної води і старанно все перемішують. Для надійного знезаражування контакт води з хлором має тривати влітку не менше 30 хвилин, а взимку - не менше години. Після знезаражування перевіряють наявність у воді залишкового хлору. Кількість його не має перевищувати 0,3-0,5 мг/дм³ і не повинна надавати воді неприємного запаху і присмаку.

Перед початком експлуатації нового шахтного колодязя або старого після очищення і ремонту зрубу обов’язково проводиться його дезінфекція. З цією метою проводиться очищення в середині колодязя і прилягаючої до нього території. Після відкачування з колодязя води, очищують дно, стінки зрубу протирають мочалкою або чистим ганчір’ям і добре зрошують 10-20 % розчином хлорного вапна або дезінфікуючим засобом «Неохлор» модифікації «Б». Почекавши доки колодязь наповниться водою до вихідного рівня добавляють розчинене хлорне вапно з розрахунку 300-400 г на 1м³ води. Потім воду добре перемішують і залишають на 6-8 годин. Перехлоровану воду відкачують до зникнення вираженого запаху і присмаку хлору, після чого колодязь дозволяють використовувати.

У воєнний час або в результаті техногенних аварій (катастроф) у джерела питного водопостачання можуть попадати отруйні речовини та токсини мікроорганізмів, що потребує знешкодження води. Воно частково відбувається при її обробці вищевказаними хімічними реагентами. Вони руйнують токсичні речовини, котрі потрапили до води, і бойові отруйні речовини, гербіциди, дефоліанти, компоненти ракетних палив. Повне знешкодження досягається в результаті фільтрування через сорбент - активне вугілля або карбоферрогель, одночасно поглинається і активний хлор, який знезаражує воду. Сорбент з часом втрачає свою захисну можливість щодо знешкодження токсичних речовин та активного хлору, тому його періодично заміняють.

Дезактивація води відбувається у процесі її освітлення шляхом коагуляції, відстоювання та фільтрування через антрацитові крихти, тканину або активоване вугілля за допомогою таких табельних фільтрів, як тканинно-вугільний фільтр (ТВФ-200), завдяки чому з води практично повністю усуваються завислі радіоактивні речовини. При опрісненні води, крім того, вдається зменшити кількість розчинених радіонуклідів.

Зазвичай, знешкодження і дезактивацію води, що забруднена РР, ОР та заражена БЗ, здійснюють після проведення її санітарно-епідеміологічної експертизи.

Опріснення (знесолювання) води можна проводити шляхом пропускання її через різні опріснювальні установки. У військах на сьогодні використовується опріснювальна пересувна станція (ОПС). Це потужний агрегат продуктивністю біля 1800 дм³/год. ОПС змонтована на базі вантажного автомобіля і складається з агрегата для випаровування води, теплообмінників конденсату та викиду, термокомпресора, фільтрів для води. В комплект її входить також електростанція на причепі. Виробнича потужність станції - 2 м³/год, час розгортання - 2 години, обслуга - 3 особи. До початку процесу опріснення необхідно провести скорочений хімічний аналіз води з джерела (визначити жорсткість, сухий залишок, фізичні властивості).

При використані установки для дезактивації воду потрібно попередньо відстояти або навіть освітлити з використанням коагулянтів, щоб зменшити кількість радіоактивних речовин, а потім - знесолити. Одним із недостатків процесу дистиляції є перехід у дистилят деяких сполук, наприклад, рутенію, йоду, інертних газів тощо. Після роботи установку необхідно дезактивувати.

У польових умовах береговим частинам ВМФ та морським піхотинцям нерідко доводиться використовувати опріснену морську воду. Військові засоби, які призначені для її отримання, працюють на принципі дистиляції. Пересувна опріснювальна установка ПОУ-4 складається з теплообмінно-випаровувальної та насосно- компресорної установок, трубопроводів і арматури (рис. 3.13).

Виробнича потужність сягає 0,3 м³/год, час розгортання - 2 години, обслуга - 3 особи.

Опріснення води шляхом перегонки, незважаючи на деякі переваги, є досить енергоємним та недосконалим виробничим процесом. У зв’язку з цим активно розробляються інші більш перспективні методи опріснення: на іонообмінних фільтрах, шляхом електроосмосу через напівпроникні мембрани, гіперфільтрації на принципі зворотного осмосу тощо. Також не втратило свого значення (завдяки простоті та доступності) опріснення шляхом виморожування води на спеціальних майданчиках-картах (неглибокі басейни).

Одним з варіантів методу дистиляції є розроблений в Сакле (Франція) метод виморожування радіоактивних ізотопів з наступною очисткою утвореного льоду під невеликим вакуумом. Виморожуванням досягають зниження активності у 10⁶ раз (при перегонці у 10⁴ раз). При виморожуванні на поверхні солоної води збирається лід, з якого і отримують прісну воду (прісна вода замерзає при 0 °С, а солона - при -3-4 °С).

Демінералізована, тала та опріснена вода не має смаку і майже не містить солей, у тому числі і мікроелементів (йод, фтор, мідь, кобальт тощо), які потрібні для забезпечення фізіологічних потреб організму і непридатна для пиття. Для придання такій воді фізіологічних властивостей, згідно ДСанПіН № 383 «Вода питна», її збагачують солями шляхом добавки нешкідливої вихідної води або додаванням у добову норму питної води 0,1 г кухонної солі та 0,2-0,3 г гашеного вапна, 1,5 мг/дм³ фториду натрію, 0,1 мг/дм³ йодиду калію, а також вітамін С.

Рис. 3.13. Пересувна опріснювальна установка ПОУ-4.

При відсутності ємностей для води у воєнний час дозволено хлорувати воду безпосередньо у колодязі. З цією метою спочатку визначають кількість води у колодязі, потім лабораторним шляхом встановлюють необхідну дозу хлору пробним методом хлорування або за органолептичними властивостями. Переважно для прозорої і безбарвної води достатньо 6 мг/дм³, для каламутної і забарвленої дозу потрібно збільшити до 12 мг/дм³. Відважену кількість хлорного вапна попередньо розтирають у посудині з невеликою кількістю води до концентрації рідкої каші, потім додають ще трохи води і лише тоді виливають у колодязь. Воду у колодязі перемішують і залишають у спокої для контакту з хлорним вапном на 2 год. Якщо після цього вода буде мати різкий запах хлору, то частину води вичерпують і знову чекають поки кількість її поповниться за рахунок поступлення грунтових вод. Таке хлорування проводять один-два рази на день.

Перед знезаражуванням каламутної води методом хлорування її попередньо звільняють від завислих часток шляхом коагуляції, відстоювання та фільтрування. У польових умовах для цього використовуються тканинно-вугільний фільтр, військова (ВФС) та модернізована автомобільна (МАФС) фільтрувальні станції (Додаток 3.1). Ефективність знезараження води у польових умовах визначають за кількістю залишкового хлору в ній після закінчення встановленого терміну контакту.

Тканинно-вугільний фільтр-200 призначений для освітлення, знезараження, знешкодження та дезактивації води і є на оснащенні у невеликих підрозділах - ротах, батальйонах тощо. Він складається з фільтра - металевого циліндра, який заповнюється на 2/3 активованим вугіллям або карбоферрогелем та тканинного мішка (з саржі або молексину) довжиною 270 і шириною 32 см. Мішок укладається у вигляді гармошки або спіралі у верхній частині фільтру. До комплекту також входять ручний насос, резервуари для води (РДВ) та реагента (рис. 3.14 а, б). З окремого резервуару, у якому вода хлорувалася та коагулювалася, її подають насосом під тиском в корпус ТВФ. Під час фільтрації та адсорбції вода звільняється від зважених речовин, коагулянта, отруйних речовин, надлишкового хлору, присмаку та запаху. Можливості ТВФ з очищення води - 200-300 дм³/год, час розгортання - 1-2 год, термін безперервної роботи тканинного мішка - 4-6 год (після чого його необхідно промити), а вугільної маси - 15-20 год. Загальна маса комплекту - 80 кг, обслуга - 2 чоловіки.

Рис. 3.14 а. Тканинно-вугільний фільтр ТВФ-200:

1 - фільтр у комплекті; 2 - тканинний фільтр; 3 - кошик; 4 корпус фільтра; 5 - ручний насос; 6 - банка з активованим вугіллям; 7 - банки з сірчанокислим глиноземом; 8 - ущільнююче кільце; 9 - сітка; 10 - перфорований диск; 11 - дренажний диск; 12 - ущільнююча прокладка; 13 - кришка фільтра; 14 - резервуар РДВ-100.

Рис. 3.14 б. Схема роботи ТВФ-200:

1 - резурвуари РДВ -100 для обробки води; 2 - ручний насос; 3 - фільтр ТВФ-200; 4 - тканинний фільтр; 5 - активоване вугілля; 6 - штуцер для спускання води; 7 - штуцер для випускання фільтрату; 8 - резервуар РДВ-100 для очищеної води.

Військова фільтрувальна станція (ВФС-2,5) змонтована на базі автомобіля та одноосного причепа. На станції використовують такі ж методи очищення води як і у ТВФ-200. Особливістю в роботі установки є додаткове знезараження води ультрафіолетовим опроміненням після обробки хлорактивними препаратами, коагулянтами та очищення її на фільтрі з антрацитовим вмістом. Виробнича потужність ВФС-2,5 складає 2,5 м³/год.

Рис. 3.15. Автомобільна фільтрувальна станція МАФС-3.

Більш потужна військова фільтрувальна станція (ВФС-10) розміщена на автомобілі та двоосному причепі і відрізняється від попередньої модифікації станції більшою виробничою потужністю - 10 м³/год. Дезінфекція, освітлення та відстоювання води проводиться почергово у двох резервуарах РДВ-5000.

Автомобільна фільтрувальна станція (МАФС-3) також розміщується на базі вантажного автомобіля з причепом і призначена для обробки

води на великих пунктах водопостачання (рис. 3.15). До складу установки входять фільтр, заповнений антрацитовими крихтами та два фільтри-дехлоратори. У процесі обробки вода вивільняється від зважених часток, знезаражується, очищується від отруйних та токсичних речовин, надлишкового хлору та інших домішок, які сорбуються активованим вугіллям, карбоферрогелем, сульфогелем та іншими сорбентами. У комплект станції входять також резервуари (РДВ-5 00) з прогумованої Тканини, набір шлангів, запас реагентів та фільтруючих матеріалів, мотопомпи та інше обладнання. Виробнича потужність МАФС-3 при очищенні води від звичайних забруднень - 7500 дм³/год, при очищенні від отруйних речовин - 3500-4000 дм³/год. Термін розгортання 1,5-3 год. Тривалість роботи без заміни фільтруючих матеріалів - до 20 год. Для контролю якості води до та після обробки використовуються комплекти: набір гідротехнічний для води (НГВ), польова хімічна лабораторія (ПХЛ) та прилад типу ДП-5В.

Вода для очищення набирається за допомогою мотопомпи в два резервуари (РДВ-500) для хлорування та коагуляції. Після цього вона подається на антрацитовий фільтр, а потім - на фільтри-дехлоратори, звідти поступає в резервуари для чистої води.

Дотримання технологічних режимів очищення води на військових станціях здійснюється обслуговуючим персоналом. Перелік показників та частота досліджень визначається з урахуванням місцевих природних та санітарних умов і узгоджується з фахівцями санітарно-епідеміологічної служби, які контролюють санітарний стан пунктів водопостачання, засобів підвозу і зберігання води, якість її підготовки. Під час роботи ППВ проводиться контроль за тим, щоб вода на час видачі містила 0,81,2 мг/дм³ активного хлору.

У випадках дій у відриві від пунктів водопостачання (рейдові операції, розвідка, десант тощо) особовий склад стикається з необхідністю використовувати для питних та побутових потреб воду з необстежених джерел, що створює реальну загрозу для здоров’я та боєздатності військовослужбовців при вживанні неочищеної води. В цих умовах потрібно застосовувати індивідуальні засоби очищення та знезараження води.

Для обробки індивідуальних запасів води використовують хімічні таблетовані препарати та технічні пристрої, у яких знезараження води доповнюється фільтрацією та сорбцією, що дозволяє звільнити її від запахів, завислих часток, фітопланктону та гідробіонтів. Основу рецептури хімічних дезінфектантів становить активний інгредієнт (частіше за все хлор, або йодовмісні Органічні сполуки), який при можливо короткій експозиції має високу бактерицидну та вірусоцидну дію, не погіршує якість води після її обробки, є нешкідливим для людей та малозатратним при його виробництві.

Препарати повинні бути сухими, компактними, придатними для тривалого зберіганння, швидко розчинятися у воді, не змінювати її смаку, кольору і запаху, не реагувати з матеріалом із якого виготовлена фляга. Із препаратів для індивідуального знезараження води найбільш поширені органічні хлораміни, наприклад «Пантоцид», який знайшов широке використання не тільки у колишньому Радянському Союзі, а також в Англії і США під назвою «Галазон».

У «Пантоциді» активним інгредієнтом є 0,0082 г парадихлорсульфамід бензойної кислоти (близько 3 мг активного хлору). Таблетка розрахована на знезараження води в одній флязі (750 мл) з експозицією не менше 40 хв. Основними недоліками цього препарату є повільна розчинність та недостатня активність при значному органічному забрудненні води.

«Аквасепт» містить дезінфіктант - мононатрієву сіль дехлорізоціанурової кислоти (4 мг активного хлору) і знезаражує воду у флязі за 2030 хвилин.

На сьогодні для знезараження індивідуальних запасів води використовують таблетований препарат «Акватабс», одна таблетка якого містить 3,5 мг активного хлору, що достатньо для знезараження однієї фляги води.

Після знезараження вказаними препаратами вода має запах хлору інтенсивністю до 3-4 балів, що у польових умовах не вважається протипоказанням до її застосування і є індикатором достатнього бактерицидного ефекту.

Сьогодні продовжуються пошуки ефективних методів обробки індивідуальних запасів води, створення нових хімічних препаратів та технічних пристроїв. Найбільш перспективним напрямком розвитку хімічної дезінфекції є поєднання в одній рецептурі дезінфектанту, флокулянта та коагулянта. Освітлення води за допомогою флокулянта у поєднанні з фільтрацією забезпечує значне (до 90 %) зменшення кількості вірусів, бактерій, цист, спор та яєць гельмінтів, а також значне поліпшення її органолептичних якостей: зниження колірності та каламутності. Таким чином, введенням до рецептури флокулянта досягається не лише ефективне знезараження, але й підвищується якість обробки води, особливо при наявності органічного забруднення. Певні перспективи відкриваються при створенні водорозчинних полімерних речовин з широким спектром антимікробної дії, які швидко розчиняються у воді і не всмоктуються у шлунково-кишковому тракті людини.

Іншим перспективним напрямком є використання ефірних масел деяких рослин для знезараження та консервування запасів питної води. Застосування їх, навіть у невеликих кількостях, дозволяє тривалий час зберігати високу якість запасів води. Цей напрямок перспективний і тому, що при підборі певних композицій ефірних масел вода набуває тонізуючого ефекту, сприяє підвищенню працездатності, оскільки деякі ефірні масла є біологічно активними речовинами.

Ведуться роботи із створення поєднаних рецептур на основі активованого вугілля з металами в якості каталізаторів. Підвищення якості обробки води та надійності роботи технічних засобів індивідуального призначення досягається застосуванням нових фільтруючих матеріалів, що створені на основі фторопластів, кераміки та полімерних матеріалів. В якості дезінфектантів часто використовують іонообмінні смоли (аніоніти) з високим ступенем насичення їх йодом. Знезараження води досягається за рахунок йодактивних сполук, які поступають в неї в результаті іонного обміну.

Серед технічних засобів індивідуального призначення заслуговує уваги портативний очищувач води типу «Родник» (Росія), виготовлений у вигляді пластмасової трубки довжиною 240 мм та діаметром 16 мм. Вона заповнюється послідовно іонообмінними насиченими йодом смолами, спеціальними сорбентами та фільтрами. При експлуатації очищувача один кінець його занурюється у воду, а через другий кінець трубки, що обладнаний мундштуком, вода всмоктується ротом. Під час проходження по трубці вода очищується на фільтрах, дезінфікується сполуками йоду, надлишок якого поглинається сорбентом, із неї зникають сторонні запахи та присмак. Середній ресурс «Родника» становить 20-40 дм³. Про його закінчення свідчить всезростаюча протидія при всмоктуванні води. Для захисту від механічних пошкоджень пристрій вкладають у пластмасовий футляр з кришкою. Безумовною перевагою портативного очищувача є простота в експлуатації та можливість швидкого тамування спраги очищеною водою з будь-яких прісних джерел. Проте цей пристрій не дозволяє отримувати воду для санітарно-побутових потреб, напоїти пораненого або набрати воду про запас (у флягу).

Для забезпечення питною водою невеликих груп людей (10-12 осіб) запропоновано пристрій «Турист-2М», ресурс якого складає 50 дм³. В якості дезінфектанту використовують ампули 5 % спиртового розчину йоду із розрахунку одна ампула на 2,5 дм³ води. Дозована кількість води обробляється розчином йоду в поліетиленовому мішку, потім переливається в інший мішок, до нижньої частини якого прикріплюється фільтр. Останній поглинає надлишок йоду та очищає воду від сторонніх домішок. Простота обробки води, невелика маса та габарити пристрою, достатня знезаражуюча здатність, висока якість фільтрації та задовільна виробнича потужність дозволяють вважати «Турист-2М» надійним засобом для забезпечення доброякісною водою невеликих груп військовослужбовців: екіпажів бронетанкової техніки, літаків, розвідувальних груп тощо.

Значна кількість засобів обробки індивідуальних запасів води свідчить про відсутність універсального способу, придатного для всіх випадків. Як хімічним, так і технічним засобам властиві певні переваги та недоліки. Тому визначати спосіб обробки індивідуальних запасів води треба з урахуванням кліматогеографічних особливостей місцевості, оперативно-тактичної обстановки і конкретних завдань, здатності його забезпечити профілактику зараження військовослужбовців кишковими інфекціями, що передаються водним шляхом.