Військова гігієна з гігієною при надзвичайних ситуаціях - К.О. Пашка 2005

Основи організації та проведення санітарного нагляду і медичного контролю за водопостачанням особового складу військ та населення у польових умовах
Вимоги до якості води у польових умовах

У польових умовах питна Вода повинна бути такої якості, щоб її вживання протягом часу, який обумовлюється реальними бойовими обставинами, не призвело до зниження боєготовності військовослужбовців (табл. 3.1).

Якість її визначають у польових умовах під час розвідки джерела води і у процесі поточного санітарного нагляду за водопостачанням. У випадку виявлення мікробного забруднення вище дозволених нормативів експлуатація джерела водопостачання припиняється до з’ясування причини забруднення води і проведення всіх необхідних заходів щодо відновлення її якості. Після очистки джерела води і знезаражування роблять повторний відбір проб води для додаткового дослідження її на наявність показників свіжого фекального забруднення (ентеровірусів, мікробів, мінеральних азотвмісних речовин, хлоридів, окислювальності). Одночасно представники квартирно-експлуатаційної служби (комунальної служби забезпечення водою) обстежують водозабірні споруди та водогінну мережу і усувають виявлені недоліки. На підставі наказу по табору здійснюється дезінфекція всієї системи водогону, промивання її з наступним відбором проб для повторного проведення аналізу.

Таблиця 3.1 Вимоги до якості води у польових умовах

Дезінфікуються за необхідності і джерела водопостачання - свердловини та колодязі. З цією метою у робочу трубу свердловини заливають дезінфікуючий розчин із розрахунку 50-80 мг активного хлору на один літр води. Через 5-8 годин воду відкачують до тих пір, поки з неї не зникне сильний запах хлору. Для постійного знезаражування води у шахтний колодязь опускають дозуючий керамічний патрон (рис. 3.5) з хлорним вапном або вливають дезінфікуючий розчин " Неохлор» модифікації Б згідно з методикою застосування.

В умовах можливого застосування противником зброї масового ураження (ОР, БЗ) такі показники, як індекс БГКП, загальне мікробне число, окиснення, вміст солей амонію, нітритів, нітратів, хлоридів втрачають своє санітарно-показове значення тому, що наявність патогенних мікроорганізмів та їх токсинів не змінює цих показників.

В усіх інших випадках вода, що використовується для пиття та господарських потреб, не повинна містити патогенних збудників і токсинів, радіоактивних і отруйних речовин більше допустимих величин. Вода за своїм складом повинна мати добрі органолептичні властивості (бути прозорою, безбарвною, без побічного присмаку та запаху тощо). Тобто повинна відповідати вимогам ДСанПіН № 383 «Вода питна. Гігієнічні вимоги до якості води централізованого господарсько-питного водопостачання». Контроль фізико-хімічного складу та вмісту бактерій повинен проводитися не рідше одного разу в місяць, а за епідемічними показами і частіше.

Рис. 3.5. Керамічний патрон для безперервного знезаражування води.

Радіоактивність питної води залежить від наявності радіоактивних речовин природного чи антропогенного походження. Найменшу активність мають підземні води, що залягають в осадкових породах і найчастіше використовуються для водопостачання населення. Активність їх зростає зі збільшенням мінералізації води. Питома активність вод за природним ураном - 10-50 мкг/дм³, радієм - 226^-2Х10^-12 Кі/дм³, радоном - 222^-5Х10^-10 Кі/дм³. Води, що залягають в корінних породах, наприклад, у тріщинуватих гранітах, мають більшу активність. Часто значна активність притаманна лікувальним мінеральним водам (активність за радієм і радоном до 11Х10^-9 Кі/дм³). Згідно з ДР-97 (допустимі рівні радіонуклідів у продуктах Харчування та питній воді) допустимі рівні забруднення для питної води дорівнюють 2 КБк/м³.

Якість води підземних джерел залежить від умов її залягання та санітарного стану місцевості в районі облаштування пункту водопостачання.

Неглибоко роташовані підземні води (верховодка) в населених пунктах та місцях скупчення військ легко можуть бути заражені. Тому воду, яка забирається з неглибоких шахтних або трубчастих колодязів для питних та господарських цілей, необхідно очищати (рис. 3.6).

Підземні води, що залягають під водонепроникними шарами, які добувають з глибоких трубчастих або шахтних колодязів, після попереднього їх аналізу, зазвичай, вживаються для пиття без очищення (рис. 3.7 а, б).

Відкриті джерела води (річки, озера) можуть бути заражені радіоактивними й отруйними речовинами та хвороботворними бактеріями.

Вода з шахтних або трубчастих колодязів, а також водогонів, розташованих на території, яку залишив противник, для питних та господарських цілей використовується тільки після перевірки її якості та відповідного очищення.

Рис. 3.6. Колодязь з фільтраційною траншеєю:

1 - фільтраційна траншея; 2 - колодязь для дров’яного вугілля; 3 - насипка з каміння; 4 - джерело води; 5 - гравій; 6 - пісок; 7 - дров’яне вугілля; 8 - кришка колодязя.

Річки та струмки, які течуть з території, що зайнята противником, для забезпечення водою військ, зазвичай, не використовуються.

Потреба військ у воді залежить від характеру навчально-бойової підготовки, кліматичних умов та пори року. Мінімальні потреби у воді залежно від кліматичних умов наведені у таблиці 3.2.

Мінімальна норма «Тільки для пиття» вводиться лише у надзвичайних випадках під час бойових дій у пустельних та маловодних регіонах, при масовому зараженні джерел водопостачання. Науково обгрунтованим є питний режим, який рекомендує своєчасне вживання води невеликими порціями до повного тамування спраги.

Таблиця 3.2 Мінімальні норми забезпечення водою у польових умовах (на 1 військовослужбовця в літрах на добу)

Рис. 3.7. Колодязі: а) шахтний колодязь:

1 - ворот; 2 - рукоятка; 3 - свайка; 4 - цеберка; 5 - зруб; 6 - гравійно-піщаний фільтр. б) механізований шнековий колодязь МШК-15: 1 - шнек; 2 - колооберт; 3 - елеватор; 4 - рама; 5 - двигун; 6 - ручна лебідка.

Потреба формувань (груп населення) у воді зумовлюється характером обстановки, обсягом, важкістю і напруженістю робіт з ліквідації наслідків аварії (катастрофи) у районі НС, кліматичними умовами, порою року. Добові норми питної води залежать від ряду чинників: кліматичних умов, ступеня водозабезпеченості, обстановки, інтенсивності навантаження. У районах з солоною водою прісна вода витрачається передусім для пиття та приготування їжі.

У деяких випадках, особливо при масовому зараженні джерел води, при діях на маловодній території, норми в умовах помірного клімату знижуються до 2,5 л на людину і воду використовують тільки для пиття (не більше 5 діб), а в умовах жаркого клімату - до 4 л (не більше 3 діб).

Обмеження можливостей добування та підвезення води не повинно негативно впливати на рівень вимог до виконання особистої та громадської гігієни, якості обробки харчових продуктів, санітарного стану польових пунктів харчування. Це вимагає безпосередньої участі начальника медичної служби в розробці плану водопостачання частини (з’єднання) та потерпілого населення. Відповідно до встановлених норм забезпечення водою силами медичної служби здійснюється перевірка доведення їх до особового складу (населення). Одночасно проводиться санітарно-просвітня робота щодо дотримання питного режиму, а також навчання особового складу (населення) правилам користування індивідуальними засобами знезараження води, перевіряється правильність їх використання.

Для медичних закладів (за добу на 1 ліжко з врахуванням потреби обслуговуючого персоналу) передбачаються такі норми води: ВПГ ЛП - 25 л, ВПХГ, ВПТГ - 50 л, ВПІГ - 90 л, ВПГ ОНІ - 110 л (у виняткових умовах - 40 л).

Добова потреба у воді медичного пункту батальйону - 0,5 м³, медичної роти бригади - більше 10 м³.

Витрати води на санітарну обробку особового складу встановлюють із розрахунку 45 л на 1 людину. Вимоги до такої води такі ж, як і до питної.

На медичну службу покладається особлива відповідальність при організації санітарного нагляду за водопостачанням з врахуванням указаних вимог. За будь-яких умов норми споживання води не повинні бути нижчими від встановлених величин, а при першій нагоді обов’язково мають бути збільшені.

Питання про норми та режим водопостачання у жаркому кліматі тривалий час дискутувалося й знаходило різні організаційні рішення. Питний режим спочатку базувався на обмеженні споживання води й відновленні кількості втраченого хлориду натрію з потом. Однак експериментальні дослідження і спостереження у військах показали, що в години напруженого теплового навантаження людина перебуває в стані негативного водного балансу, який відновлюється лише в період відпочинку.

Вимушене або вольове утримання від вживання води збільшує водний дефіцит, що при інших рівних умовах веде до підвищення температури тіла, пришвидшення частоти пульсу, зниження працездатності, загрози появи теплового виснаження. Потребу органів та тканин у воді знизити тренуванням неможливо.

Негативною стороною різкого обмеження кількості питної води є й те, що окремі солдати не витримують цього режиму й споживають воду з випадкових джерел. Тому забезпечення частини достатньою кількістю доброякісної води є необхідною умовою підтримання епідемічного благополуччя військ.

Велика кількість води витрачається на різні технічні цілі, а також на дезактивацію озброєння, бойової техніки та автотранспорту. Так, для обмивання танка, ракетної установки або тягача потрібно 1000 л води на 1 одиницю.

З моменту забору води і на всіх етапах її обробки повинен здійснюватися медичний контроль. Він полягає у перевірці санітарного стану пунктів водозабору та водопостачання, регулярного визначення показників якості води. Про ефективність знезараження води можна судити за наявністю залишкового хлору в ній. Періодичність контролю встановлює начальник медичної служби частини (з’єднання) з урахуванням санітарно-епідеміологічної обстановки.

Перевезення води у підрозділи здійснює служба тилу частини у спеціально виділених автоцистернах та цистернах на причепах або в табельних резервуарах різної ємності. Дотримання вимог і правил її доставки покладається на постійний обслуговуючий персонал, котрий допущено медичною службою до виконання цих обов’язків.