Ортопедія - Олекса А.П. 2006

Професійні захворювання опорно-рухового апарату
Хронічне отруєння свинцем (сатурнізм)

У промисловості застосовується чистий свинець і чимало його сполук: окиси свинцю, сурик, хлористий свинець, йодистий свинець, азотнокислий свинець тощо. Професійні отруєння свинцем трапляються при добуванні і плавленні свинцевої руди, виготовленні акумуляторів, білил, сурику та інших фарб, оцинкуванні металевих деталей, у поліграфії тощо.

Отруєння свинцем було відомо ще в античному світі як сатурнізм або плюмбізм, окремі клінічні ознаки якого були описані Гіппократом у 370 році до н.е. Використання свинцю у Стародавньому Римі досягало 4 кг в рік на душу населення, що близько до сучасного використання цього елементу в США — 6 кг. Свинцем користувалися головно при будівництві акведуків та виготовленні водопровідних труб, лудінні бронзових котлів для приготування їжі, щоб надати їй солодкого смаку. Вина і соки також виготовляли в посуді зі свинцевим покриттям, що покращувало їхній смак. Широке застосування свинцю в побуті стародавніх римлян безсумнівно призводило до забруднення їжі і напитків цим елементом. Існує навіть гіпотеза (Gilfillan S.C., 1965), згідно з якою занепад Римської імперії значно зумовлений отруєнням її громадян свинцем. Цей погляд підтверджується даними про високий вміст свинцю в кісткових останках римлян і, особливо, римських патриціїв.

Перші задокументовані випадки масового свинцевого токсикозу відносяться до XVI століття, зокрема в Амстердамі, де населення вживало воду з водопроводу, забруднену свинцем, і у графстві Девоншир (Англія), де при виготовленні сидру використовували преси і посуд, покриті свинцем. А у 1771 році голландський лікар, професор А. де Гаєн (A.de Наеn, 1704-1776) детально описав картину свинцевих паралічів.

У даний час свинець викликає підвищений інтерес як пріоритетний забруднювач навколишнього середовища, щорічні промислові та транспортні викиди якого перевищують 400 тисяч тонн, загрожуючи здоров'ю мільйонів людей, особливо дітей (Nriagu Y.O., 1978; Chilskolm J.J. et al., 1985). Всмоктування цього металу з травного тракту у дітей проходить у три рази інтенсивніше, ніж у дорослих.

Антагоністами свинцю є залізо і цинк, причому цинк знижує вміст свинцю у кістках.

Свинець та його сполуки потрапляють в організм через дихальні шляхи у вигляді пилу і пари, а також через шлунково-кишковий тракт. Навіть нерозчинні у воді деякі сполуки свинцю добре розчиняються у шлунковому соці і всмоктуються в кров. Свинець розповсюджується по всіх органах і тканинах, але не повністю виділяється з організму, а в основному депонується (до 75 %) в кістках. В організмі, що росте, він відкладається переважно в метаепіфізарних ділянках довгих трубчастих кісток. Найбільш ранні ознаки свинцевої інтоксикації виявляються у нервовій системі та крові. Спочатку підвищується збудливість (свинцева неврастенія), а опісля відбувається гальмування кори головного мозку та підкіркових центрів, знижується функція аналізаторів — змінюється відчуття смаку і запаху, знижується чутливість шкіри. Внаслідок подразнення свинцем кісткового мозку в крові з'являються ретикулоцитоз (понад 12 %) і базофільні зернисті еритроцити, виникає токсична гіпохромна анемія, у сечі виявляється свинець (24 мкмоль/добу).

До ранніх симптомів отруєння також належить поява сіро-голубого обідка по краях ясен передніх зубів внаслідок відкладання сіркокислого свинцю, що виділяється зі

слиною, і сірководню. При подальшому розвитку інтоксикації виникають розлади функції кишкового тракту — свинцеві кольки від спазму гладких м’язів, гастрити, коліти. Інколи розвивається інтерстиціальний нефрит і нефросклероз, відбуваються зміни в інших внутрішніх органах. Прогресують розлади центральної і периферичної нервової системи (енцефалопатії, поліневрити).

При свинцевій інтоксикації виникає біль у кістках і суглобах (артралгії), що є основним у діагностиці сатурнізму.

Рентгенологічне обстеження кісток. На рентгенограмах видно грубопетлисту перебудову губчастої частини епіметафізарних зон верхнього кінця великогомілкової кістки, нижнього — стегнової кістки, дистальних кінців кісток передпліч. Поряд з перебудовою губчастої кістки трапляються зони її резорбції і склерозу. Склеротичні зміни охоплюють епіметафізи. Бувають ендостальні звапніння та шаруватість компактної речовини кістки. Однак у кістковому мозку свинець не накопичується.

Рентгенологічні дані є не патогномонічними, а подібними до змін, які виникають при хронічних інтоксикаціях іншими речовинами (кадмієм, вісмутом і ін.), особливо в організмі, що росте.

Рейнберг С.А. вказує, що свинцеві солі спричинюють у кістках дітей різкі анатомо-рентгенологічні зміни, що не спостерігаються у дорослих. Основним джерелом свинцю, який потрапляє в організм дитини, є свинцеві фарби (стін, меблів, побутових предметів), свинцевий порох, який приносять на одежі батьки. Свинець також може потрапляти в організм дитини з молоком матері.

Основною рентгенологічною ознакою є поява в метафізах кісток смуги затемнення. Це затемнення, за Рейнбергом, зумовлене не лише контрастністю накопиченого свинцю, а й гістологічно доведеним остеосклерозом губчастої кістки.

Ширина та інтенсивність поперечної метафізарної смужки характеризує тривалість отруєння і кількість накопиченого в кістці свинцю. Свинцева зона в напрямі діафіза переходить у нормальну структуру кістки. Періост також не втягується у патологічні зміни.

Після вилікування отруєння "свинцева сумка" поступово розсмоктується.

Для профілактики свинцевих отруєнь застосовують засоби індивідуального захисту. Найголовніше — дотримання правил особистої гігієни, вживання пектинів, елеутерококу. Не допускаються до контакту зі свинцем підлітки та жінки. Профілактика регламентується спеціальною інструкцією Міністерства охорони здоров'я України.