Ортопедія - Олекса А.П. 2006

Неврогенні артропатії
Гіпермобільний синдром у дітей і підлітків

Гіпермобільний синдром зустрічається досить часто у дітей та підлітків, і навіть може зберігатись у жінок зрілого віку.

Клінічно він проявляється надмірним обсягом рухів у суглобах, який виходить за межі загальноприйнятої норми. Цей синдром характеризується збільшеною амплітудою рухів, особливо у суглобах кисті і ліктьових, рідше у колінних і стопних. Дуже наочним прикладом цього є активна гіперекстензія у п'ястково-фалангових і променево-зап’ясткових суглобах, яка різко збільшується при пасивному розгинанні кисті і пальців. У колінних суглобах виражена рекурвація, а в кульшових — надмірне додаткове перерозгинання. Також перерозгинан- ня у лікті часто поєднується у жінок із деяким вальгусним відхиленням передпліччя.

Гіпермобільний синдром супроводжується нестабільністю вказаних суглобів і зменшенням сили м'язів (Гребенев Д.А., 1989; Артамонова В.А., Захарова Ю.Н., 1997).

Хворі на гіпермобільний синдром можуть скаржитись на відчуття болю у суглобах або артралгії, які пов'язують зі зміною погоди. Деякі хворі відзначають артралгії увечері і вночі після фізичних перевантажень, однак більшість хворих не можуть визначити причину болю. Інколи може з'явитись короткочасне припухання дрібних суглобів кисті, колінних, гомілковостопних суглобів, яке без Лікування минає. У деяких дітей можна чути хрускіт, особливо у колінних суглобах, або виявити їхню диспластичну конфігурацію, що підтверджується рентгенологічно.

За даними Яковлєвої А.А. (1995) і Коршунова Н.І. (1997), гіпермобільний синдром може бути причинним фактором багатьох патологічних синдромів ураження опорно-рухового апарату і таких хвороб, як хронічні Артрити, остеоартрози, анкілозуючий спондиліт тощо.

Grahame R. (1990), Мартинов A.I. (1998) вважають, що гіпермобільний синдром зумовлений генетично детермінованим дефектом синтезу і метаболізму фібрилярних структур, що найчастіше проявляється аномаліями колагену і еластину.

Дисплазія сполучної Тканини вивчається багатьма напрямками медицини. Зокрема, Коренев Н.М. і Костюріна Н.А. (2001) вивчали клініко-імунологічні особливості гіпермобільного синдрому. У дітей із цим синдромом вони встановили зміни у Т- і В-системах імунітету: зниження вмісту Т-загальних лімфоцитів на фоні підвищення (55 %) їхньої Т-активної фракції. Зрушення в субпопуляціях Т-лімфоцитів характеризувались гіпосупресією (зниженням Т-хелперів із тенденцією до зниження Т-супресорів). Ці зміни супроводжувались відхиленням імунорегулюючого індексу в бік його збільшення у 41,8 % і зниження у 17,9 % випадків.

Активація В-клітин супроводжується дисімуноглобулінемією і підвищенням рівня антитіл, особливо до антигенів колагену, що свідчить про можливість ураження сполучнотканинних структур при гіпермобільному синдромі.

Діти з порушенням імунітету при гіпермобільному синдромі повинні бути під диспансерним спостереженням і особливого лікування не потребують. їм призначають лікувальну гімнастику, масаж м’язів, плавання і загальнозміцнююче лікування.