Ортопедія - Олекса А.П. 2006

Патофізіологія суглобів
Вади розвитку і природжені аномалії скелета
Мукополісахаридози

Мукополісахаридози (табл. 1) є наслідком дефіциту лізосомальних ензимів, характеризується зниженим метаболізмом глюкозаміногліканів і, як результат, порушенням їхньої акумуляції в організмі. Для усіх типів мукополісахаридозу властива ортопедична патологія.

Мукополісахаридоз-І (MPS-I, синдроми Hurler і Sheis)

Мукополісахаридоз-І має автосомно-рецесивне успадкування і два типи клінічних проявів. Синдром Hurler (MPS-I-H) описуємо першим. Основним дефектом є відсутність лізосомальної a-L-ідуронідази в усіх фракціях. Патологія проявляється акумуляцією мукополісахаридів у паренхіматозних і мезенхімальних тканинах і відкладанням ліпідів у невронних клітинах (Jones K.L., 1988). Діагностика ґрунтується на клінічному обстеженні хворого. Проявляється синдромним лицем із повними губами, гіпертелоризмом, мутними рогівками, кіфозом і грудино-поперековим гібусом. При дослідженні сечі виявляють дерматансульфат і гепарансульфат. У культурах фібробластів виявляють відсутність a-L-ідуронідази.

Синдром Sheis, або MPS-I-S, має тотожні ознаки ензимного дефіциту з дерматансульфатом у сечі і диференціюється з MPS-I-H лише на основі клінічного обстеження і фенотипу. Як правило, суглоби тугорухомі, але при уважному огляді можуть бути від цього деякі відхилення.

Мукополісахаридоз-ІІ (MPS-II, синдром Hunter)

Мукополісахаридоз-ІІ зумовлений Х-зв'язаною рецесивною хромосомою. Основним дефектом є дефіцит ідунуратсульфатази з надлишком дерматансульфату і гепарансульфату в сечі. Проявляється синдром великим обличчям, психічними і неврологічними розладами. Клінічний фенотип має тенденцію проявлятися від покращання до погіршення, з'являється обмеження рухів у суглобах і розвивається коксартроз. На фоні синдрому MPS-II ці діти мають чисті склери, помірно виражений гібус, дівчата незграбні, але поступово ці ознаки змінюються (Jones K.L., 1988).

Мукополісахаридоз-ІІІ (MPS-III, синдром Sanfііірро)

Мукополісахаридоз-ІІІ був описаний у 1963 році (Jones К., Sanfilippo S.J. et al.). Характеризується повільним психічним розвитком. Від одного до трьох років супроводжується, як правило, погіршенням розумових і фізичних функцій. Ці діти змалку приковані до крісел-каталок, але їм важко ними керувати, багато дітей помирає від легеневих ускладнень у віці від 10 до 20 років.

Існує чотири підтипи цього синдрому (А,В,С,Д), які чітко диференціюються між собою ензиматичними дефектами, але усі вони мають ідентичні клінічні ознаки за екскрецією гепарансульфату в сечі.

Мукополісахаридоз-IV (MPS-IV, синдром Morguio)

Мукополісахаридоз-IV виникає внаслідок автосомно-рецесивного типу успадкування. Захворювання характеризується ортопедичними деформаціями у хворих з нормальною психікою. Тип IVA виникає при дефіциті N-ацетилгалактозамін-6-сульфатази. Тип ГУВ зумовлений дефіцитом ß-галактозидази. Ідентифікація надлишку екскреції кератан-сульфату в сечі і дефіциту ензиму на культурах шкірних фібробластів або лейкоцитів підтверджує діагноз (Jones K.L., 1988). Виражена платиспондилія і вальгусне викривлення колін, укорочення довгих кісток, варусна деформація шийки стегнової кістки, помутніння зіниць є типовими генералізованими ознаками. Одонтоїдна гіпоплазія і генералізований лігаментоз пов'язані з нестабільністю хребців С1-С2, і тому її треба лікувати.

Таблиця 1. Біохімічні порушення при сахаридозах (за Frymoyer, 1993)

Мукополісахаридоз-VI (MPS-VI, синдром Maro tea ux-Lamy)

Цей синдром виникає внаслідок дефіциту арилсульфатази В і ділиться на легкий підтип, коли діти мають серцеві вади від народження, і важкий підтип, коли у хворих виникають порушення із серйозними ортопедичними деформаціями у віці від 3 до 6 років.

У цих дітей спостерігаються деякі клінічні прояви, як при синдромі Гурлера (Hurler), але психічні і розумові порушення є нетиповими. У цих дітей виявляють контрактури в суглобах, тораколюмбальний кіфоз з платиспондилією, вальгусну деформацію в колінах і одонтоїдну гіпоплазію (Maroteaux Н., Lamy М.).