Ортопедія - Олекса А.П. 2006

Захворювання суглобів
Артрити невстановленої етіології
Реактивні артрити

Вважалось, що реактивний артрит є проявом асептичного запалення суглоба, оскільки у синовіальному ексудаті не виявляли ні збудника запального процесу, ні його антигенів.

Але за останні роки, завдяки удосконаленню діагностичних методів (моноклональних антитіл, імуноелектронної мікроскопії), підтверджено наявність у синовільаному ексудаті антигенів хламідій та елементарних тілець цього мікроба.

Також у деяких хворих на єрсиніоз при реактивному синовіїті виявляли життєздатний мікроб у суглобі (Корж А.А., Коваленко В.Н., Корж Н.А. із співавт., 1998).

Таким чином, реактивний артрит вважають стерильним тоді, коли в ексудаті суглоба не виявляють мікробного чинника, у той час як синовіїт може розвинутись і бути ускладненням інфекційного вогнища у будь-якій ділянці тіла (урогенітальній, кишковій, носоглотковій тощо).

Корж O.O. із співавторами (1998) вважає, що провідним патогенетичним механізмом реактивного артриту є імунна реакція людини на мікробні агенти, які знаходяться поза ураженим суглобом, з утворенням імунних комплексів, відкладенням їх у синовіальній оболонці з розвитком імунокомплексного синовіїту.

На роль генетичних факторів у патогенезі реактивних артритів вказує їхня тісна асоціація з антигеном HLA-B27. Цей антиген виявляють у 80-90 % хворих на урогенітальні та ентероколітні реактивні артрити.

У хворих із наявним антигеном HLA-B27 реактивні артрити мають важчий перебіг, ніж у хворих без цього антигену. Мабуть, схильність до виникнення реактивного артриту також визначають інші генетичні чинники.

Клінічно реактивний артрит може мати гострий, рецидивуючий і хронічний перебіг, що значною мірою залежить від локалізації позасуглобового інфекційного вогнища, біологічних властивостей мікрофлори і генетичних особливостей організму.

Ці ж автори подають загальні ознаки реактивних артритів:

1. Розвиток захворювання у людей молодого віку.

2. Хронологічний зв'язок з інфекцією.

3. Гострий початок захворювання з вираженими місцевими і загальними ознаками запалення.

4. Моно-, оліго-, рідше поліартрит (асиметричний) переважно нижньої кінцівки з частим ураженням сухожилково-зв'язкового апарату, ахілобурситом, підп'ятковим бурситом.

5. Втягнення ілеосакральних з'єднань і хребта.

6. Наявність позасуглобових ознак системного ураження (очей, шкіри, слизових, внутрішніх органів).

7. Відсутність ревматоїдного фактора у сироватці крові.

8. Часте виявлення антигена гістосумісності HLA-B27.

9. Відносно доброякісний перебіг зі схильністю до рецидивів.

10. Наявність ексудату у суглобі.

11. Набряк навколосуглобових тканин.

12. Тендовагініти.

13. Підвищення місцевої температури.

14. Гіперемія або '’мармуровий" вигляд шкірних покривів.

Однак слід зауважити, що у клінічній практиці спостерігаються лише деякі із вказаних ознак, тому у діагностиці артриту необхідно користуватись додатковими методами обстеження.

Усім хворим виконують рентгенографії ураженого суглоба, на яких виявляють розширення суглобові щілини внаслідок синовіїту без суттєвих змін на суглобових поверхнях і без деструкції кісткової тканини.

Лабораторно виявляють нейтрофільний лейкоцитоз зі зміщенням вліво до паличко-ядерних нейтрофілів, збільшенням ШОЕ, рівня С-реактивного протеїну, фібриногену і сіалових кислот, рівня сечової кислоти тощо. Синовіальну рідину досліджують для визначення клітинного складу, вмісту молочної кислоти, виявлення бактерій, а також проводять поляризаційну мікроскопію для виявлення кристалів.

Досліджують кал на виявлення ієрсиній, сальмонел, шигел тощо, а також сечу і уретральний вміст із метою виявлення гонококів, хламідій.

Повноцінне обстеження хворого дає можливість патогенетично підійти до вибору методу лікування хворого.