Ортопедія - Олекса А.П. 2006

Захворювання суглобів
Артрити невстановленої етіології
Синдром Рейтера (Фіссендже-Леруа-Рейтера)

Цей синдром характеризується трьома клінічними ознаками: артритом, уретритом і кон'юнктивітом.

Причина захворювання дотепер залишається остаточно нез'ясованою. Вважають, що цей синдром є інфекційного негонококового походження і, мабуть, зумовлений мікробами групи плевропневмоній, у зв'язку з наявністю внутрішньоклітинних включень і мікробів L.

Шаткін А.А. із співавт. (1976), Бітчук Д.Д. із співавт. (2001) та інші вважають, що основну роль у виникненні синдрому відіграють хламідії, яких виявляли в уретрі, біоптатах синовіальних оболонок і у синовіальній рідині. Гістологічно виявляють фібринні нальоти, клітинну інфільтрацію і судинні зміни у синовіальній оболонці, потовщення шару синовіоцитів, що вказує на запальний процес.

Анохін В.Н. та інші (1984) виникнення синдрому Рейтера пов'язують із можливою участю ureoplasma ureoliticum, що передається статевим шляхом.

Виникнення цього синдрому пов'язують також зі збудниками дизентерії, сальмонельозу, єрсиніозу тощо.

Russel A.S. (1977) вважає, що урогенітальна інфекція переважає у дорослих, а кишкова — у дітей.

Щодо патогенезу, то синдром Рейтера розглядають як реактивну артропатію у генетично схильних людей. У 78 % хворих виявляють антиген HLA-B27, а на спадковість вказує частіша захворюваність чоловіків і дітей чоловічої статі.

Трапляються поодинокі випадки синдрому у дітей (1 %, за даними Студеникіна М.Я., Яковлєвої А.А., 1987), який супроводжується ураженням суглобів.

Захворювання починається підгостро або гостро і спочатку проявляється уретритом і кон'юнктивітом з наступним запальним процесом у суглобі — синовіїтом. Але така послідовність необов'язкова і буває мінливою. Спочатку може виникати уретрит і артрит, а опісля кон'юнктивіт. Постійною ознакою хвороби є уретрит, цистит. З'являються часті позиви і відчуття печії під час сечовипускання, слизисті виділення з уретри, особливо зранку.

Катаральний кон'юнктивіт обох очей характеризується стійкістю і тривалістю, інколи протягом місяця і довше. У третини дорослих хворих кон'юнктивіт може поєднуватись з увеїтом, епісклеритом, кератитом (Шубин С.В., 1984).

Ураження суглобів проявляється через 1-4 тижні від початку захворювання. Як правило, синовіїт із підвищеною температурою виникає у колінному суглобі і рідше в гомілковостопному чи у суглобах стопи, а при відсутності лікування може захоплювати суглоби верхньої кінцівки. Бувають випадки ураження хребта як у дорослих, так і у дітей, а також сакроілеїт, який, за даними Анохіна В.Н. (1984) і Шубіна С.В. (1984), зустрічається у 25-50 % дорослих хворих.

Артрит при синдромі Рейтера проявляється вираженим синовіїтом і болем внаслідок підвищеного тиску у суглобі. Він може затухати і рецидивувати, що завжди поєднується з уретритом. У половини хворих артрит має хронічний перебіг (Студеникін М.Я., Яковлева А.А., 1987). У літературі ураження периферичних суглобів при хворобі Рейтера називають реактивним артритом, а суглобів хребта — реактивним спондилоартритом (Насонова В.А., Бунчук К.В., 1997), індукованим хламідіями артритом (Истомин А.Г., Хвисюк А.Н., Ситенко Т.А., 1999), хоч Бітчук Д.Д. із співавт. (2001) вважає доцільним застосовувати більш загальний термін — артропатія, а Мовчан А.С. із співавт. (2000) — серонегативна спондилоартропатія.

Характерним для цього синдрому є те, що він може супроводжуватись прилеглим бурситом, ахілодинією, фасцитом, фіброостеїтом (Wagenhguser К., 1976).

Діагноз синдрому Рейтера в основному ґрунтується на трьох клінічних ознаках: артриті, уретриті і кон'юнктивіті.

Рентгенологічно патологічних змін в ураженому суглобі не виявляють, хоч при довготривалому перебізі хвороби виникає локальний остеопороз і деструкція суглоба.

При лабораторному дослідженні крові також не буває значних відхилень від норми. Ревматоїдного фактора в крові і синовіальній рідині не виявляють.

У синовіальній рідині збільшений цитоз із перевагою нейтрофілів, що вказує на запальний процес. Часто, але не завжди вдається виявити хламідії.

У діагностиці може допомогти виявлення гальпровій в уретральному вмісті, а також наявність антигену гістосумісності HLA-B27.

Лікування. При своєчасно встановленому діагнозі і рецидивах синдрому Рейтера хворому слід призначити антибактеріальну терапію у поєднанні з комплексом інших лікарських засобів (обезболюючі, імуностимулятори, кортикостероїди, нестероїдні протизапальні препарати, хондропротектори, вітаміни), загальнозміцнюючу терапію. Серед антибіотиків хламідії найбільш чутливі до тетрацикліну, фторхінолонів, карбапенемів, макролідів і рифампіцинів. Причому бажано поєднувати два антибіотики різних груп, міняючи їх кожних 10 днів.

При надмірному ексудаті необхідна іммобілізація і пункція суглоба, оскільки зниження внутрішньосуглобового тиску знімає відчуття болю. Пункції суглоба доводиться повторювати в міру потреби декомпресії, доки процес не затихне під дією лікарських препаратів.

Однак, залежно від домінуючого прояву синдрому, хворі можуть звертатись за допомогою до ортопеда, уролога чи окуліста. Лікарі, неознайомлені з даною патологією, проводять лікування згідно зі своїм фахом, не об'єднуючи усі три ознаки синдрому.

Нам доводилось консультувати хворого в районному ортопедично-травматологічному відділенні у зв'язку зі стійкою синовіальною норицею, яку не вдавалось закрити, після дренування колінного суглоба. Хворий страждав хронічним синовіїтом, і повторні пункції йому не допомагали. При ознайомленні з історією хвороби виявлено запис уролога, а через три дні запис офтальмолога, які призначали лікування, відповідно, уретриту та блефарокон'юнктивіту. У присутності цих трьох фахівців уточнено діагноз і призначено властиве для синдрому Рейтера комплексне лікування. Колінний суглоб іммобілізовано гіпсовою шиною і додатково дреновано тонкою ніпельною трубочкою зі стискаючою пов'язкою на ділянці нориці. Через два тижні нориця закрилась і дренажну трубку було видалено. Після комплексного лікування синдрому через місяць хворий у задовільному стані виписаний додому.