Цитологія, загальна гістологія та ембріологія - В. К. Напханюк 2002
Тканини
Тканини внутрішнього середовища
Тканини внутрішнього середовища — це велика група тканин, які разом з епітеліями належать до тканин загального призначення.
Цю групу тканин складають Кров, Лімфа і всі різновиди сполучної тканини. Хоча окремі види тканин внутрішнього середовища за зовнішніми ознаками істотно різняться між собою (наприклад, кров і кісткова тканина), однак є всі підстави для об’єднання їх в єдину тканинну систему, а саме — спільність походження, будови та функцій.
Спільність походження є найбільш вираженою ознакою, вона полягає в тому, що всі тканини внутрішнього середовища є похідними мезенхіми. Мезенхіма — це найбільш примітивна сполучна тканина, яка існує тільки на ранніх стадіях ембріонального розвитку. За своєю будовою мезенхіма нагадує сітку, оскільки її клітини мають зірчасту або веретеноподібну форму і контактують своїми відростками. Петлі сітчастого остова містять драглеподібну масу — міжклітинну речовину, щільність якої залежить від обміну речовин. Із мезенхіми внаслідок диференціації розвиваються кров, лімфа і всі види сполучної тканини.
Спільність будови полягає у наявності міжклітинної речовини, кількість якої більша, ніж клітин.
Єдність функцій полягає в тому, що всі тканини внутрішнього середовища виконують трофічну, захисну, опорну (механічну) функції. Функціональні особливості різних видів тканин внутрішнього середовища значною мірою визначаються і залежать від фізико-хімічних властивостей міжклітинної речовини. Всі тканини внутрішнього середовища поділяються на дві великі групи, які об’єднують у своєму складі всі різновиди цих тканин (рис. 43).
Последнее обновление: 05/02/2024
Редакционная и учебная адаптация: Данный материал сведен на основе первоисточника/оригинального текста. Команда проекта осуществила редакционную обзорную обработку, исправление технических неточностей, структурирование разделов и адаптацию содержания к учебному формату.
Что было обработано:
- устранение форматных дефектов (OCR-ошибки, разрывы структуры, дефектные символы);
- редакционное упорядочивание содержания;
- унификация терминов в соответствии с академическими источниками;
- проверка соответствия фактических утверждений текста первоисточнику.
Все упоминания об авторе, годе издания и происхождении первичного текста сохранены в соответствии с источником.