Медична радіологія - Лазар А.П. 2008

Променеве дослідження центральної нервової системи
Черепномозкові та спинномозкові травми

Будь-яка черепно-мозкова чи спинномозкова травма є показом для виконання оглядових рентгенограм черепа, або певного відділу хребтового стовпа у двох взаємоперпендикулярних проекціях.

Переломи кісток склепіння черепа можуть бути лінійними, втисненими, осколковими та ін. Рентгенологічному виявленню перелому допомагає знання місця пошкодження. Лінійні переломи склепіння черепа виявляються на рентгенограмі за наявністю тонкої лінійної смуги просвітлення з чіткими, дещо нерівними краями, зигзагоподібної форми (симптом «блискавки»), яка місцями роздвоюється (симптом «мотузки»), що обумовлено проходженням лінії перелому по зовнішній і внутрішній пластинці склепіння. Продовження лінії перелому на черепний шов може викликати його розходження. Порушенні цілісності тільки однієї пластинки склепіння черепа важко виявляється на рентгенограмі, проте чітко розрізняється на комп’ютерній томограмі.

Переломи кісток основи черепа зустрічаються рідше за переломи склепіння і є, як правило, їх продовженням. Переломи основи черепа частіше виявляють за непрямими ознаками: затінення повітроносних пазух та комірок внаслідок гематоми, а також симптому пневмоцефалії - наявність пухирців повітря на поверхні мозку чи в шлуночках мозку. Власне переломи основи черепа найчастіше виникають у середній черепній ямці внаслідок протидії в атланто-потиличному суглобі під час удару у будь-яку частину голови. Прямі та непрямі ознаки перелому основи черепа краще виявляються на КТ.

При травмах голови часто спостерігаються внутрішньочерепні крововиливи (гематоми), які краще виявляються за допомогою комп’ютерної томографії, магнітно-резонансної томографії та ангіографії (мал. 286). Свіжа гематома на КТ виявляється як ділянка підвищеної щільності (+50-+80 HU), тінь якої посилюється протягом перших 3 днів, а потім послаблюється протягом 2 тижнів. Положення, форма та розмір гематоми залежить від джерела крововиливу. Епідуральна гематома має звичайно лінзоподібну форму, чіткі та рівні контури, безпосередньо прилягає до кісток черепа. У субдуральної гематоми, на відміну від епідуральної, форма стрічкоподібна, внутрішній край зазублений (мал. 287). Внутрішньомозкові гематоми мають округлу або неправильну форму і нерівні контури, часто оточені зоною зниженої щільності, яка відповідає набряклій мозковій тканині. Великі гематоми відтісняють сусідні мозкові структури.

Мал. 287. Комп’ютерна томограма епідуральної (А) та субдуральної (Б) гематом (схема).

1 - гематома; 2 - зміщення шлуночків.

МРТ-ознаки гострої гематоми нечіткі, особливо у випадку її субарахноїдального розташування. Після 3-ї доби яскравість зображення гематоми на МРТ підвищується, що зумовлено переходом оксигемоглобіну в діоксигемоглобін, а пізніше в метгемоглобін та гемосидерин (мал. 288).

На ангіограмах при гострих внутрішньомозкових гематомах спостерігається зміщення мозкових судин, а в пізній період після травми можна виявити наявність посттравматичної аневризми. Забій головного мозку ангіографічно виявляється різного ступеню зміщенням та спазмом мозкових судин в ділянці травми.

Мал. 288. Мозкові гематоми на магнітно-резонансних томограмах.

А - внутрішньомозкова гематома; Б - субдуральна гематома; В - епідуральна гематома.

Мал. 289. Грижа міжхребцевого диску L5-S1 на магнітно-резонансній томограмі поперекового відділу хребта: А - сагітальна площина; Б - аксіальна (горизонтальна) площина; В - схема.

1 - міжхребцевий диск; 2 - Спинний мозок з оболонками; 3 - грижа диску.

Кефалогематома - посттравматичне скупчення крові між окістям та зовнішньою поверхнею склепіння черепа у новонародженого - краще виявляється за допомогою УЗД. На сонограмі вона має вигляд лінзоподібної ехонегативної смужки між ехогенною шкірою та гіперехогенною кісткою.

При травмах хребтового стовпа рентгенологічно виявляються деформації хребта, переломи та вивихи хребців. Фізичне перенавантаження хребтового стовпа часто супроводжується грижею міжхребцевого диска, що через стиснення корінців спинномозкових нервів викликає вертеброгенний больовий синдром. У гостру фазу виникнення грижі рентгенологічно спостерігається незначне зниження висоти міжхребцевого диска, або нерівномірність міжхребцевого простору. Пізніше до цих ознак приєднуються звапнення по краю грижі. У випадку проникнення хрящової Тканини міжхребцевого диска у губчасту речовину тіла хребця формується так звана грижа Шморля, яка характеризується наявністю округлого просвітлення у тілі хребця, оточеного тонким склеротичним обідком. Грижі міжхребцевих дисків виникають здебільшого на фоні дегенеративно-дистрофічних уражень хребтового стовпа.

Останнім часом провідну роль у променевому дослідженні травм хребтового стовпа відіграють КТ та МРТ, які дозволяють виявляти зміни у хребцях, міжхребцевих дисках, спинному мозку, оболонах спинного мозку та корінцях спинномозкових нервів (мал. 289).

Мал. 290. Комп’ютерна томограма внутрішньомозкового абсцесу (А), внутрішньо-мозкової геморрагії (Б), внутрішньомозкового інфаркту (В) (схема).

1 - гіподенсивна зона;

2 - гіперденсивна зона;

3 - капсула абсцесу;

4 - перифокальний набряк.