Анатомія людини - Коцан І. Я. 2009

Вступ
Методи анатомічних досліджень

При вивченні будови людини використовуються різноманітні Методи, розроблені протягом довгої історії розвитку анатомічної науки. Сучасні методи вивчення мор­фологічних особливостей людини досить численні й складні. Їх можна поділити на дві групи. Методи першої групи застосовуються при вивченні будови організму на трупному матеріалі, а методи другої групи — на живій людині.

До методів першої групи відносяться, в основному, методи класичної анатомії та інших наук, запозичені для потреб анатомії і вдосконалені згідно з рівнем розви­тку сучасної науки і техніки.

Метод препарування або розтину. Він дає змогу за допомогою простих ана­томічних інструментів (скальпель, пінцет та ін.) вивчити будову і взаємне розта­шування (топографію) органів. Це найстаровинніший метод, який є провідним і в наш час.

Макро-мікроскопічний метод. Він розроблений на початку ХХ століття ака­деміком В.П. Воробйовим. Цей метод полягає в тонкому препаруванні об’єктів під падаючою краплею води і вивченні їх структурних особливостей з допомогою бі­нокулярної лупи. Застосовується при дослідженні об’єктів, які знаходяться на межі між макро- і мікроскопічним баченням.

Метод фіксації або консервації (бальзамування трупів). З його допомогою забезпечується тривале зберігання анатомічних препаратів і навіть цілих трупів, запобігається їх гниття і псування. При роботі на трупах використовують мето­ди пошарового розтину тканин з наступним препаруванням їх структурних ком­понентів, які треба вивчити. Для полегшення цієї роботи і захисту препарату від гниття його фіксують спеціальними розчинами, найчастіше слабким розчином формаліну.

Метод ін’єкції або наливки (заповнення) органів, які мають порожнини, ко­льоровими масами з наступним просвітленням паренхіми органа і препаруванням анатомічних структур.

Метод корозії або роз’їдання. Застосовується при вивченні кровоносного русла і внутрішніх органів. Він подібний до методу ін’єкції і полягає в тому, що порож­нини органів чи судин заповнюють застигаючими масами (пластмаса, рідкий ме­тал), потім орган опускають у міцну кислоту або луг, в яких всі Тканини руйнують­ся, залишаючи зліпок від налитих утворень.

Метод розтину заморожених трупів. Розтинаються заморожені трупи в трьох перпендикулярних напрямках. При цьому замерзлі органи не зміщуються і можна точно простежити їх взаємне розташування на різних рівнях тіла в нормі при різних фізіологічних станах і патологічних процесах. Цей метод розроблений славетним анатомом і хірургом М.І.Пироговим.

Метод вимочування (мацерації) трупів шляхом занурення їх у воду або в спе­ціальні рідини на довгий час. Цей метод дозволяє відділяти Скелет, а також окремі кістки і вивчати їх будову.

Для вирішення ряду анатомічних завдань застосовуються гістологічні і гістохі­мічні методи, коли об’єкт дослідження вивчається при збільшеннях, які дозволяє робити Світловий Мікроскоп.

Широко використовується в анатомії і метод електронної мікроскопії, який дозволяє бачити ультрамікроскопічні структури на клітинному та органоїдному рі­внях. Перспективні також методи скануючої та растрової електронної мікроско­пії, що дають об’ємне зображення об’єкта дослідження як при малих, так і при ве­ликих збільшеннях. Часто використовуються також біомеханічні та математичні методи.

Усі вище названі методи застосовуються в процесі роботи з трупним матеріа­лом. Але, як писав П.Ф. Лесгафт, при вивченні анатомії головним об’єктом завжди повинен бути живий Організм, із спостережень за яким починається всяке дослі­дження; мертвий препарат повинен служити тільки для перевірки і доповнення до живого організму, який вивчається.

Другу групу методів, що використовують в анатомії людини, складають методи, які застосовуються при вивченні будови живого організму.

Соматоскопічний метод — візуальний Огляд тіла людини і його окремих час­тин. Метод дозволяє визначати форму грудної клітки, ступінь розвитку окремих груп м’язів, підшкірної клітковини, викривлення хребтового стовпа та ін. В клініці, поряд з соматоскопією, проводять обмацування (пальпацію), вистукування (пер­кусію), вислуховування (аускультацію) окремих ділянок тіла.

Соматометричний або антропометричний метод — це вивчення будови тіла шляхом вимірювання розмірів його окремих частин і розрахунку їх співвідношень, що визначають пропорції тіла. Метод дає змогу вивчати склад тіла — співвідно­шення м’язової, кісткової і жирової тканин, ступінь рухливості суглобів, визначати конституцію тіла та ін.

Рентгенологічний метод і його модифікації (рентгеноскопія, рентгенографія, рентгенокімографія, рентгеноденсиметрія та ін). Вперше в анатомії цей метод був застосований вітчизняними вченими П.Ф.Лесгафтом і В.М.Тонковим. Метод дозволяє вивчати будову і топографічні особливості органів на живій людині як у певні періоди їх функціональної активності, так і в зв’язку з віковою динамікою. Розробка в останні роки кольорової рентгеноскопії в поєднанні з томографією зна­чно розширила можливості рентгенологічного методу: тепер можна досліджувати анатомічні утвори в живому організмі навіть у кольоровому зображенні. Найнові­шими методами рентгенологічного дослідження є: електрорентгенографія, яка дозволяє одержувати рентгенівське зображення м’яких тканин (шкіри, підшкірної клітковини, зв’язок, хрящів, сполучнотканинного каркаса паренхіматозних органів та ін.); томографія, за допомогою якої отримують рентгенівське зображення утво­рів, що лежать у заданій площині; комп’ютерна томографія, яка дає можливість бачити на телевізійному екрані об’ємне зображення, яке підсумоване з великої кі­лькості окремих томографічних зображень; рентгеноденсиметрія, яка дає змогу прижиттєво визначати кількість мінеральних солей в кістках.

Метод ендоскопії внутрішніх органів. З допомогою світловодної техніки з’ явилась можливість досліджувати на живій людині внутрішні поверхні травного і дихального трактів, сечово-статевого апарата, серця та судин і вивчати процеси, що в них відбуваються.

Сучасна анатомія збагатилась також такими новими методами дослідження як радіоізотопний, ультразвукової діагностики (УЗД) та ядерномагнітного резо­нансу (ЯМР).

Радіоізотопний метод дає можливість визначати біохімічні структури, анатомо-топографічні характеристики або морфологічні зміни в органах і системах та їх фу­нкціональний стан з допомогою радіоактивних сполук. В основі радіоізотопного методу лежить реєстрація інтенсивності випромінювання радіонукліда, який вво­диться в організм чи в зразки його біологічних середовищ. В якості радіоактивних маркерів використовують радіоактивний ізотоп йоду, амінокислоти (тимідин, ура­цил), гормони.

Метод ультразвукової діагностики дає можливість визначати анатомічну бу­дову досліджуваного об’єкта, морфологічні зміни органів і систем, їх функціональ­ний стан та патологічні зміни за допомогою дії ультразвукової хвилі. З цією метою використовують ехографічний, трансмісійний та заснований на ефекті Доппле­ра методи.

Ехографічний метод базується на реєстрації відбитих сигналів (ехо) від меж по­ділу середовищ з різними акустичними опорами з метою отримання інформації про анатомічну будову досліджуваного об’єкта. Цей метод використовується для діаг­ностики об’ємних уражень головного мозку (ехоенцефалографія), захворювань очей (ехоофтальмологія), стану органів черевної порожнини, серцево-судинних за­хворювань (ехокардіографія) і т.п.

Трансмісійний метод базується на реєстрації сигналів, які пройшли через дослі­джуваний об’єкт. Такі сигнали містять інформацію про час проходження ультра­звукової хвилі і відповідно — про розміри досліджуваного органа. Цей метод вико­ристовується для метрологічних цілей, зокрема, для визначення розмірів досліджуваного об’єкта.

Метод, що базується на використанні ефекту Допплера, тобто реєстрації змін частоти сигналів, відбитих від рухомих меж поділу середовища, дозволяє отримати інформацію про динаміку внутрішніх органів. Він застосовується, в основному, для досліджень серцево-судинної системи.

За допомогою методу ядерномагнітного резонансу (ЯМР) виявляють не тільки анатомічні деталі будови, а й одержують інформацію про біофізичні процеси, які відбуваються в тканинах; можна неінвазивним шляхом проводити дослідження біохімічних процесів в органах і тканинах, а також визначати концентрацію і хіміч­ну будову середовищ на молекулярному рівні, їх динамічний стан, якщо мова йде про рухомі середовища організму (Кров, лімфу).