Анатомія людини - Коцан І. Я. 2009

Лімфатична система
Лімфатичні судини і регіональні лімфатичні вузли окремих ділянок тіла
Лімфатична система в філо- і онтогенезі

Розвиток лімфатичної системи в процесі філогенезу тісно зв’язаний з розвитком кровоносної, що в свою чергу визначається пристосуванням органів Дихання до оточуючого середовища.

У водних тварин (риб), які дихають зябрами і мають двокамерне венозне Серце, Лімфа рухається за допомогою лімфатичного серця, яке являє собою пульсуюче розширення лімфатичної судини, що переганяє лімфу у венозне русло. Лімфатичні вузли ще відсутні, а лімфатична тканина має дифузний характер.

У земноводних число лімфатичних сердець збільшується, і вони розташовуються попарно на межі тулуба і кінцівок (передня та задня пари).

У плазунів, коли зябра повністю замінюються легенями, а крім тілесного Кола кровообігу розвивається ще й легеневе, з’являються нові фактори, які полегшують рух лімфи (робота серця). Внаслідок цього значення лімфатичних сердець зменшу­ється і вони починають зникати, зберігається тільки одна (задня) пара. Разом з тим збільшується загальна кількість лімфатичних судин.

У птахів продовжується процес зникнення лімфатичних сердець і збільшується кількість лімфатичних судин. Виникає декілька лімфатичних вузлів.

У ссавців з появою м’язової діафрагми і в зв’язку з подальшим розвитком серця та судин, а також скелетної мускулатури, рух лімфи ще більше полегшується. По­треба в лімфатичних серцях зовсім зникає, і вони повністю редукуються. Разом з тим збільшується кількість лімфатичних судин, в яких розвивається багато клапа­нів. Лімфатичні шляхи вздовж аорти з’єднуються у великий непарний стовбур — грудну протоку. Різко зростає кількість лімфатичних вузлів, особливо у приматів.

У людини в зв’язку з прямоходінням збільшується кількість клапанів у лімфати­чних судинах кінцівок, особливо нижніх, а також спостерігається найбільша кіль­кість лімфатичних вузлів, що свідчить про зростаюче значення бар’єрної функції лімфатичної системи, яка обмежує поширення хворобного процесу.

Таким чином, основні зміни лімфатичної системи в процесі еволюції зводяться, з одного боку, до зникнення лімфатичних сердець, а з другого — до виникнення і збільшення кількості лімфатичних вузлів.

Щодо ембріонального розвитку лімфатичної системи більшість авторів визна­ють теорію, згідно якої Лімфатична система розвивається незалежно від кровонос­ної і зв’язок її з венозною встановлюється вторинно. Лімфатична система заклада­ється у вигляді відокремлених зачатків, які ростуть, розгалужуються і утворюють канали — Лімфатичні судини. Розширяючись і зливаючись, вони в певних місцях (на другому місяці ембріонального розвитку) утворюють шість лімфатичних міш­ків: два біля яремних вен, один заочеревинний (біля основи брижі, біля наднирників), один поряд з попереднім (це цистерна) і два біля клубових вен.

Із яремних мішків розвиваються лімфатичні судини голови, шиї та верхньої кін­цівки (останні із додаткових мішків, які виникають біля підключичних вен). Із заочеревинного мішка виникають судини брижі, що збирають лімфу від кишки, а із клубових — судини нижньої кінцівки і таза. Крім того, яремні мішки розростають­ся в напрямку до грудної порожнини і зливаються один з другим в один стовбур, який зустрічається з цистерною, що розростається. Внаслідок цього утворюється Грудна протока, котра з’єднує системи клубових, заочеревинного і яремних мішків в одне ціле. Так виникає єдина система лімфатичних судин, що з’єднуються з вена­ми тільки в ділянці яремних мішків, біля злиття яремної і підключичної вен на обох сторонах тіла.

Пізніше початкова симетрична будова лімфатичної системи порушується, оскі­льки більшого розвитку досягає ліва протока (грудна). Значний розвиток лівої лім­фатичної протоки порівняно з правою пояснюється асиметричним розташуванням серця й великих вен, внаслідок чого з лівого боку в ділянці лівого венозного кута створюються сприятливіші умови для ходу лімфи й крові. З правого ж боку внаслі­док близькості до венозної половини серця сильніше відчувається періодичне, за­лежне від скорочення серця підвищення тиску у верхній порожнистій вені, що пе­решкоджає вільному приєднанню струменя лімфи до струменя венозної крові. Функціональна різниця в умовах лімфообігу для правого й лівого головних лімфа­тичних стовбурів тіла обумовлює також неоднаковий їх розвиток. В якості варіанта розвитку іноді зберігається подвійна грудна протока, що для нижчих хребетних є правилом.

Лімфатичні вузли розвиваються із мезенхіми біля сплетень кровоносних і лім­фатичних судин, що формуються, починаючи з 5—6 тижня життя ембріона. Зачат­ки лімфатичних вузлів у різних ділянках тіла людини утворюються в різні періоди аж до народження і навіть після нього.

У процесі розвитку вузла клітинні скупчення мезенхіми заглиблюються в про­світ прилягаючої лімфатичної судини. Просвіт лімфатичної судини пізніше пере­творюється в підкапсульний синус. Проміжні синуси розвиваються на основі розга­луженого лімфатичного сплетення, між судинами якого вростають тяжі ембріо­нальної сполучної Тканини. Починаючи з 19-го тижня, в окремих лімфатичних вуз­лах можна побачити межу між кірковою і мозковою речовиною. Лімфоїдні вузлики в лімфатичних вузлах починають формуватися вже у внутріутробному періоді. Ос­новні вікові формоутворюючі процеси в лімфатичних вузлах закінчуються до 10— 12 років. Вікові зміни інволюційного плану (зменшення кількості лімфоїдної Ткани­ни, розростання жирової) в лімфатичних вузлах спостерігаються вже в юнацькому віці. У стромі й паренхімі вузлів розростається сполучна тканина, з’являються гру­пи жирових клітин, одночасно з цим у вузлах зменшується кількість лімфоїдної па­ренхіми. З віком зменшується також кількість лімфатичних вузлів у регіонарних групах. Багато лімфатичних вузлів невеликих розмірів заміщаються сполучною тканиною і перестають існувати як орган імунної системи. Поряд розміщені лімфа­тичні вузли, частіше середніх розмірів, зростаються один з одним і утворюють бі­льші вузли сегментарної чи стрічкоподібної форми.