Інтенсивна терапія гострих отруєнь - А. В. Говенко 2010

Сучасні підходи до діагностики гострих отруєнь
Клінічна діагностика гострих отруєнь

Особи, які надають першу медичну допомогу на місці пригоди, повинні встановити причину та час отруєння, вид токсичної речовини, її кількість і концентрацію, шлях надходження в Організм потерпілого. Отримані дані необхідно внести в супроводжуючі документи та історію хвороби. Отруйну речовину для її ідентифікації доставляють в токсикологічну лабораторію. Посуд з рідиною транспортується зачиненим (корок або кришка). Не можна з цією метою використовувати ватні або марлеві тампони. При промиванні шлунку першу порцію промивних вод (100-150 мл) збирають у флакони з корком. У стаціонарі до початку інтенсивної терапії у флакони з щільним корком або кришкою відбирають також проби крові та сечі з подальшим їх дослідженням у токсикологічній лабораторії.

При обстеженні хворих враховують:

1. Скарги хворого.

2. Час дії токсичної речовини.

3. Обставини отруєння.

4. Загальний стан хворого.

5. Дані неврологічного обстеження: рівень свідомості, положення тіла потерпілого, поведінка, збудження, ширина та реакція зіниць, Рефлекси, Больова чутливість, гіперкінези, судоми, міофібриляції.

6. Стан шкірних покривів: колір, вологість, тургор.

7. Стан слизових оболонок: колір, вологість, наявність опіків.

8. Стан органів Дихання: частота дихання, ритмічність, бронхорея, бронхіолоспазм, запах повітря, що видихається, наявність хрипів.

9. Стан органів травлення: нудота, блювання, запах блювотних мас, напруження черевної стінки, болючість при пальпації живота, характер випорожнень.

10. Стан сечовидільної системи: симптом Пастернацького, колір і кількість сечі, Гематурія, олігурія або анурія, протеїнурія.

Під час об’єктивного обстеження встановлюють який симптом є основним серед різноманітних клінічних проявів гострого отруєння. Клінічна картина гострих отруєнь визначається, як вибірковим токсичним ушкодженням окремих органів та систем, характерним для кожної отруйної речовини, так і порушенням функцій всього організму.

У клінічному перебігу гострих отруєнь виділяють чотири періоди:

а) прихований - з моменту потрапляння отрути в організм до появи перших ознак отруєння;

б) наростання резорбтивної дії отрути - від моменту появи перших ознак отруєння до розгортання виразної клінічної картини;

в) максимально вираженої резорбтивної дії;

г) відновлювальний.

Знання фазності протікання отруєнь дає змогу проводити цілеспрямовану диференційовану діагностику та відповідну терапію.

Таким чином, на місці події необхідно встановити причину отруєння, вияснити, якщо можливо, вид токсичної речовини, її кількість і шлях потрапляння в організм, час отруєння, концентрацію токсичної речовини в розчині або дозу лікарських препаратів. Ці дані працівники швидкої допомоги або інші особи, які надають першу допомогу, повинні повідомити лікарю стаціонару, в який госпіталізується хворий з гострим отруєнням.