Медична генетика - В. М. Запорожан 2005

Мультифакторні захворювання
Генетика деяких поширених мультифакторіальних захворювань
Гіпертонічна хвороба

Гіпертонічна хвороба є полігенним захворюванням, у розвитку якого беруть участь кілька генетичних локусів і мають значення особливості дієти (високий вміст солі), способу життя (переїдання, вживання алкоголю, малі фізичні навантаження), психоемоційні та соціальні стреси. Одним із найважливіших регуляторів артеріального тиску і водно-сольового балансу служить ренін-ангіотензин-альдостеронова система. Вона містить кілька основних ланок — ангіотензиноген, ренін, ангіотензинперетворювальний фермент (АПФ, або АСЕ — Angiotensin Converting Enzyme), рецептори ангіотензину, Ферменти біосинтезу стероїдів, генетичні варіанти яких можуть відігравати роль у розвитку гіпертонічної хвороби.

Із усіх компонентів системи найбільшу увагу нині привертає ангіотензин, який утворюється з неактивного ангіотензиногену в результаті дії на нього реніну й ангіотензинперетворювального ферменту. Зв’язуючись зі специфічними рецепторами, він спричинює звуження судин, стимулює продукування альдостерону, зумовлює затримку натрію та води. Для гена ангіотензину (AGT, 1q42-q43) описано більше 15 видів поліморфізму. Серед них найбільше значення має однонуклеотидний поліморфізм цього гена, в результаті якого в білок у 235-му положенні включається метіонін або треонін (М235Т). У популяції можливе існування трьох генотипів: ТТ (обидва алельні гени кодують треонін), ММ (обидва алельні гени кодують метіонін) і МТ (один алельний ген кодує метіонін, другий — треонін). У гомозигот за алелем Т рівень даного пептиду майже на 20 % вищий, ніж у гомозигот за алелем М. Дослідження, проведені наприкінці 90-х рр., показали збільшення ризику розвитку артеріальної гіпертонії на 20-40 % у носіїв алеля Т, що належать до європеоїдної раси. Питання про асоціацію поліморфізму М235Т з артеріальною гіпертонією поки що залишається відкритим, оскільки цей зв’язок виявлено не всіма дослідниками.

Ренін є ключовим ферментом в утворенні ангіотензину I, він розглядався як один із генів-кандидатів при пошуку генетичних детермінант артеріальної гіпертонії, однак зв’язку артеріальної гіпертонії з певними генетичними варіантами реніну поки не виявлено.

Ангіотензинперетворювальний фермент обумовлює перетворення ангіотензину I на ангіотензин II, а також брадикініну на кінін. Ген АПФ (17q23) характеризується поліморфізмом типу «вставка»: форма I — присутність Alu повтору завдовжки 287 п. н. у 16-му інтроні, форма D — відсутність вставки. В осіб, гомозиготних за алелем D, активність ферменту вдвічі вища порівняно із гомозиготами I і підвищений ризик ураження серцево-судинної системи. Виявлено асоціацію алеля D з артеріальною гіпертонією, гіпертрофією лівого шлуночка і виникненням інфаркту міокарда, розвитком діабетичної нефропатії. Частота гомозигот DD серед європейців становить приблизно 30 %.

Поліморфізм гена рецептора до ангіотензину II асоціюється з артеріальною гіпертонією, зміною стінки судин, що супроводжується розвитком їх «жорсткості» і підвищеним ризиком розвитку інфаркту міокарда.

Виявлено зв’язок з артеріальною гіпертонією генетичних варіантів синтази альдостерону і генів системи оксиду азоту.

Гени ангіотензин-ренінової системи впливають на розвиток патології нирок. Генетичними факторами, що впливають на несприятливий перебіг нефропатій і розвиток хронічної ниркової недостаності, є алель D ангіотензинперетворювального фактора і алель Т ангіотензиногену.