Військова гігієна з гігієною при надзвичайних ситуаціях - К.О. Пашка 2005

Основи організації та проведення санітарного нагляду і медичного контролю за водопостачанням особового складу військ та населення у польових умовах
Джерела питної води та їх характеристика

Джерелами води можуть бути атмосферні, підземні та поверхневі води, хоч вони відрізняються між собою за хімічним і біологічним складом.

Атмосферні води утворюються в результаті конденсації водяної пари. Це слабо мінералізовані м’які води, вони містять мало органічних речовин і вільні від патогенних мікроорганізмів. Хімічний склад їх залежить від чистоти атмосферного повітря і характеру водозбірних поверхонь (грунту, дахів, водозбірних лож та ін.). Проходячи через шари атмосфери, одна крапля дощу масою 50 мг, падаючи з висоти 1 км, омиває 16,3 дм³ повітря, при цьому може вбирати певну кількість органічних, неорганічних, радіоактивних речовин, пилу, газів, мікроорганізмів.

Атмосферну воду збирають з дахів будинків або обгороджених валом площадок з водонепроникним ложем у підземні резервуари. Тут Вода відстоюється і фільтрується через пісок, інакше вона швидко набуває затхлого, гнильного запаху і неприємного присмаку. З метою попередження розвитку у воді флори і фауни цистерни вентилюються і захищаються від світла. Вентиляційна труба виводиться не менш як на 2 м над поверхнею землі і закривається зверху ковпаком з металевою сіткою. Цистерну треба тримати закритою, а забирати воду з неї насосом.

Для водопостачання можна використовувати також сніг або лід. Запаси снігу збирають в так звані сніжники, де його утрамбовують і прикривають теплоізоляційним матеріалом (соломою, тирсою і т.п.). Лід для водопостачання відбирають на чистих водоймах.

Атмосферні і джерельні води, стікаючи по природних схилах, збираються в низинах, утворюючи поверхневі водойми з проточною (струмки, річки, проточні озера і ставки) або стоячою (непроточні озера, водосховища, копані ставки) водою. Для відкритих водойм характерна несталість якості води, вона змінюється залежно від сезону і, навіть, погоди (наприклад, після дощу).

Відкриті водойми можуть забруднюватися дощовими і талими водами, що стікають з прилеглих територій. Частіше це спостерігається у водоймах, які розташовані біля населених пунктів, місць спуску побутових і промислових стічних вод. В епідемічному відношенні води відкритих водойм вважаються небезпечними.

Органолептичні властивості і хімічний склад води відкритих водойм залежать від ряду умов. Високу колірність має вода в болотистій місцевості за рахунок гумінових речовин, що утворюються при гнитті рослин. Домішки чорнозему надають воді брудного землистого вигляду. В час літнього «цвітіння», тобто масового розвитку водоростей, вода забарвлюється і набуває неприємного запаху і присмаку внаслідок відмирання водоростей. Якщо русло річки складається з глинястих порід, то вимита тонка суспензія глини створює стійку каламуть. Не виключено, що речовини, які потрапляють у воду, несприятливі для здоров’я людини. Поверхневі води слабо мінералізовані, м’які, але в непроточних мілких водоймах, внаслідок випаровування, концентрація солей може значно зростати.

Не зважаючи на майже постійне забруднення, стійкого погіршення якості води у відкритих водоймах не спостерігається. Причиною цього є численні фізико-хімічні і біологічні процеси, які сприяють самоочищенню водойми.

Підземні води утворюються в результаті просочування метеорних і поверхневих вод, а також конденсату водяної пари і скупчення їх у підгрунті. За характером залягання підземні води поділяються на: грунтові, що профільтровані через грунт і розташовуються над першим водонепроникним шаром підгрунтя (перший водоносний горизонт) і міжпластові води - скупчені між двома водонепроникними пластами (рис. 3.1).

Грунтові води, проходячи товщу грунту, збираються на першому водотривкому пласті. Це переважно прозорі води, які мають незначну колірність, містять мало мінеральних солей і мікроорганізмів і є придатними для водопостачання. По схилу водотривкого пласту вони рухаються з підвищених місць до знижених і можуть витікати у вигляді джерел. При забрудненні грунту покидьками і нечистотами існує небезпека інфікування грунтових вод. Ця небезпека тим більша, чим інтенсивніше забруднення, вищий рівень їх залягання, тонший шар і висока пористість грунту, що накриває воду. За наявності дрібнозернистих порід, починаючи з глибини 5-6 м, грунтові води вільні від бактерій. Грунтові води широко використовуються для спорудження шахтних і трубчатих колодязів. Дебіт їх за добу, зазвичай, не перевищує 10 м³ води. Під час інтенсивних злив, танення снігу, кількість води в колодязях збільшується, але значно зростає бактеріальне і хімічне забруднення її. Глибина залягання грунтових вод коливається від не значної до декількох десятків метрів.

Class="center">

Рис. 3.1. Схема залягання підземних вод:

Д₁ - нисхідне джерело; Д₂ - висхідне джерело; К - колодязь на грунтовій воді; В - колодязь на «верховодці»; КМ - колодязь (скважина) на міжпластовій воді; А - артезіанська скважина.

Підгрунтові води у процесі свого руху вздовж спаду водонепроникного пласту можуть опинитися між двома шарами водотривкої породи, переважно глини. Такі води називаються міжпластовими. Коли прорізати шар, покрівлю, над ними, наприклад, пробурити свердловину, така вода, як у сполучених посудинах, підніметься на поверхню землі, а в деяких випадках, навіть буде бити фонтаном. Вода, яка піднімається у колодязі вище місця її залягання, називається напірною або артезіанською. Глибина залягання міжпластових вод коливається від 15 до 1000 і більше метрів. Експлуатуються, зазвичай, води, які залягають на глибині до 300 метрів.

Міжпластові води відрізняються від грунтових сталістю температури (5-12 °С), рівнем, дебітом і складом. Вони прозорі, безбарвні, переважно без присмаку і запаху. Мінералізація глибоких підземних вод може досягати значних величин, але здебільшого не перевищує 1000 мг/дм³, що не погіршує органолептичних властивостей води і не впливає шкідливо на здоров’я споживачів.

Внаслідок тривалої фільтрації і наявності водотривкої покрівлі міжпластові води відзначаються високою стабільністю хімічного і бактеріального складу. Великий дебіт, від 1 до 50 м³ на годину, добра якість води роблять міжпластові води найкращим джерелом водопостачання. Але при надходженні води з вищерозміщеного горизонту грунтових вод, через тріщини у водотривкій покрівлі, через покинуті колодязі або кар’єри, з поглинаючих вигрібних ям, внаслідок затікання води вздовж обсадних труб і негерметично обладнаної горловини свердловин, при підвищенні рівня підгрунтових вод або затопленні устя свердловини можливе забруднення міжпластових вод і виникнення водних епідемій. Тому незвичайні коливання температури, зміни хімічного і бактеріального складу води глибоких свердловин треба розцінювати як сигнал про санітарну небезпеку джерела.

Коли підземні води самостійно виходять на поверхню землі, вони називаються джерелами. Якщо водоносний горизонт розрізається при зниженні рельєфу, наприклад у ярах, такі джерела називають низхідними. Коли ж міжпластова вода виходить на поверхню і б’є фонтаном, то джерело називається висхідним (рис. 3.2 а, б). При великому дебіті такі джерела можуть використовуватися для водопостачання і, навіть для спорудження невеликих водопроводів, особливо в гірській місцевості.

Не виключені можливості забруднення джерельної води. Про це можна судити по зміні температури води, зростанні дебіту джерела після дощу, появі каламутності, збільшенні числа мікроорганізмів у воді та інших показниках забруднення. Причиною цього можуть бути зменшення товщини шару порід поблизу місця виходу джерельної води, порушення цілісності водотривкої покрівлі, нераціональної будови захисних пристроїв (каптажу).

Санітарний нагляд за водопостачанням у польових умовах передбачає проведення контролю за надійним забезпеченням військовослужбовців та потерпілого населення доброякісною водою згідно з визначеними нормами для пиття, приготування їжі та виконання правил особистої і громадської гігієни. Вода повинна бути доброякісною, безпечною і в достатній кількості для задоволення фізіолого-гігієнічних, господарсько -побутових і технічних потреб. За організацію водопостачання відповідають командири частин і з’єднань, а в польових умовах - їх заступники з тилу. Свої обов’язки з водопостачання у польових умовах мають також інженерна, хімічна, медична та санітарно-епідеміологічна служби, які повинні взаємодіяти між собою.

Рис. 3.2. Каптаж джерела:

а) нисхідного; б) висхідного.