Ортопедія - Олекса А.П. 2006

Захворювання суглобів
Дегенеративно-дистрофічні захворювання суглобів
Післязапальний (післяінфекційний) артроз

Післязапальний артроз є наслідком неспецифічних гострих і хронічних, а також дуже рідко специфічних, запалень суглоба, які супроводжуються деструкцією суглобового хряща і дегенеративно-продуктивними змінами в усіх елементах суглоба. Артроз починається повільно і поступово прогресує. За своїм перебігом і клінічними ознаками він, по суті, не відрізняється від інших деформуючих артрозів. Під час вибору методу лікування враховують вік, стать і професію хворого, характер і час виникнення та перебігу запального процесу, його загострень.

Вирішальним у виборі методу лікування є клінічні прояви артрозу і рентгенологічно виявлені зміни в ураженому суглобі. Хворих лікують, як правило, в умовах спеціалізованого стаціонару як консервативно, так і оперативно.

Консервативне лікування повинно бути патогенетично обґрунтованим. У комплекс лікувальних засобів обов'язково включають протизапальні та антибактеріальні препарати. Не слід застосовувати теплових процедур та інших засобів, які можуть спричинити загострення інфекційного процесу.

Якщо повторне консервативне лікування не допомагає, а біль і порушення функції кінцівки для хворого стають нестерпними, тоді їм пропонують оперативне лікування. Оптимальною операцією для хворого вважають артродез, який можна виконати відкритим або закритим способом. Перед операцією відкритого артродезу проводять попередню підготовку введенням антибактеріальних препаратів з урахуванням чутливості до них мікрофлори хворого, що визначають дослідженням бакпосівів із зіву і носоглотки. Техніка операцій артродезу на суглобах нижньої кінцівки описана вище.

У післяопераційний період важливо надійно іммобілізувати оперовану кінцівку і продовжувати антибактеріальну терапію протягом місяця, незважаючи на нормальну температуру тіла і відсутність ознак запалення. Як правило, призначають одночасно два антибіотики, міняючи їх що десять днів.

Очевидно, закритий артродез за допомогою компресійно-дистракційного апарата є безпечнішим щодо загрози загострення інфекційного процесу, і тому його виконують без застосування антибіотиків. Недоліком закритого апаратного артродезу є те, що апаратом слід управляти і утримувати його тривалий час, доки виникне спочатку фіброзний, а потім кістковий анкілоз. Бувають випадки, коли апаратним способом кісткового анкілозу не досягають.

Позитивним для цього способу лікування є те, що хворий позбувається болю через декілька днів після накладення компресійно-дистракційного апарата, може вільно навантажувати ногу, і не потрібна антибактеріальна терапія.

Інших операцій у хворих на післяінфекційний артроз не застосовують. Ендопротезування загрожує рецидивом запального процесу та іншими ускладненнями, хоч є ортопеди, які йдуть на такий ризик.

Інколи деформуючий артроз може розвинутись внаслідок погано лікованого хронічного рецидивуючого синовіїту після травм або після синовіїту при ревматоїдному поліартриті, який має хронічний перебіг із деструкцією суглобового хряща. Етіопатогенезу синовіїту у більшості випадків встановити не вдається, але достеменно відомо про їхню абактеріальну природу. Фібрин синовіального ексудату осідає на стінках оболонки і поверхні суглобового хряща, порушує його живлення.

При рухах у суглобі фібринна плівка зміщується і нашаровується по краях опорної ділянки хряща, рубцюється, а інколи осифікується, що стає причиною артрозу. Аналогічні ознаки артрозу бувають при ревматоїдній деструкції хряща, що зумовлює деформацію суглоба, біль і порушення функції кінцівки.

Щоб запобігти виникненню артрозу після хронічного синовіїту, його необхідно комплексно лікувати (пункції, десенсибілізуюча терапія, іммобілізація кінцівки). Післяревматоїдні артрози необхідно оперувати. Враховуючи наявність ураження багатьох суглобів і часту їхню симетричність, хворим проводять, як правило, ендопротезування як великих, так і малих суглобів (кульшових, колінних, ліктя, пальців кисті).