Ортопедія - Олекса А.П. 2006

Больові синдроми кінцівок
Міофасціальний синдром

Міофасціальний синдром є частою патологією у людей фізичної праці, але дуже рідко діагностується, тому хворі не завжди отримують патогенетично обґрунтоване лікування.

Суть міофасціального синдрому полягає у відчутті ниючого болю і напруженні певних груп скелетних м'язів, особливо ближче до місць їхнього прикріплення.

Найчастіше явища синдрому виникають у м’язах пальців кистей рук, двоголовому м'язі плеча, чотириголовому стегна і триголовому м'язі литки.

Причиною синдрому бувають фізичні перенапруження м'язів у людей, які без звички змушені виконувати тривалу монотонну працю тощо. Найчастіше це трапляється у фізично здорових молодих людей з недостатньо розвиненими м'язами, які тривалий час не мали фізичних навантажень. Наочним прикладом цього є виникнення міофасціального синдрому у детренованих спортсменів (лижників, легкоатлетів) під час інтенсивної підготовки до змагань або у людей, які працюють на акордних і сезонних роботах.

Патогенетичним чинником синдрому вважають гіпоксію і накопичення у перевантажених м'язах недоокислених продуктів обміну речовин, механічне ушкодження міофібрил, що, у свою чергу, супроводжується виникненням венозного застою, інтерстиціального набряку м'язів із підвищенням внутрішньофасціального тиску. Це може призвести до дегенеративно-дистрофічних змін у м'язах та зменшення їхньої функціональної здатності (Жук П.М., Мицкевич О.А., Бабун Д.В., 2001).

Клінічні прояви міофасціального синдрому виникають під час відпочинку через декілька годин після перевантаження м'язів.

Залежно від ступеня ураження м'язів можна виділити його легку, середню та важку клінічні форми. Однак не можна погодитись із поділом синдрому за Жуком П.М. із співавторами на больову, набрякову і змішану форми, оскільки вони є спільною ланкою патогенезу.

При легкій формі міофасціального синдрому клінічні прояви незначні, виникають дещо пізніше (через 10-12 год) і швидко щезають.

Середній ступінь синдрому проявляється вже через 4-5 год, супроводжується вираженим болем, субфебрилітетом і продовжується не довше 4-5 днів.

Важка форма синдрому проявляється досить швидко. Вже безпосередньо після перевантаження м'язів або через 1-2 год хворий відчуває біль з обмеженням функції кінцівки, поступово підвищується температура тіла, з'являється загальна слабість. Все це вказує на значне ураження м'язів та явища інтоксикації недоокисленими продуктами обміну. Такий стан може тривати 10- 12 днів. Відтак внаслідок набряку, дегенеративних змін і ушкодження міофібрил виникає місцеве рубцювання м'яза, що стає причиною досить тривалого порушення функції кінцівки.

Людина відчуває тупий ниючий біль у певній групі м'язів, який посилюється під час їх напруження. У міру збільшення місцевого венозного застою і набряку м'язів біль стає пульсуючим і синхронним із серцебиттям, внаслідок чого хворий не може заснути. Можливе підвищення температури тіла. Хворий через больові відчуття не здатний виконувати рухи за допомогою уражених м'язів. При пальпації визначається їхнє перенапруження і різка болючість у тригерних зонах, особливо в місцях переходу м'яза у сухожилок. Залежно від ступеня ураження м'язів і судинних розладів може виникнути набряк дистального відділу сегмента кінцівки і явища гіпестезії.

Максимальні прояви синдрому спостерігаються на третій день, а після цього, внаслідок лікування, біль поступово зменшується, нормалізується температура тіла, зникає набряк і поліпшується функція кінцівки.

Лікування міофасціального синдрому зводиться, у першу чергу, до іммобілізації кінцівки і застосування обезболюючих, антигістамінних та сечогінних препаратів. Жук П.М. із співавторами вважає ефективним місцеве застосування компресів.

При явищах інтоксикації необхідно проводити інфузійну терапію (фізрозчин, 5 % розчин глюкози, вітаміни). Доцільно застосовувати протизапальні нестероїдні ліки.

При вираженому набряку м'язів і їхньому внутрішньофасціальному напруженні важливо своєчасно провести оперативне втручання. Лампасний розтин фасціального футляра декомпресує м'яз і поліпшує його кровопостачання та іннервацію, відновлює повноцінну життєдіяльність. Несвоєчасна операція або відмова від неї загрожує виникненню незворотних змін у м'язі і контрактури за типом ішемічної контрактури Фолькмана.