Психіатрія - О. К. Напрєєнко 2001

Загальна психіатрія
Розлади відчуттів та сприйняття

Відчуття та сприйняття — перші кроки до пізнання людиною самої себе та світу. Це складові частини процесу чуттєвого пізнання. Під відчуттями розуміють процес відображення в свідомості людини окремих властивостей предметів та явищ, що відбуваються в світі, який оточує її. Сприйняття є процесом цілісного відображення предметів і явищ у сукупності з їхніми властивостями. Безпосередньо з відчуттям і сприйняттям пов'язане уявлення, яке є відтворенням у свідомості людини слідів до цього сприйнятих образів. Відчуття, сприйняття та уяву ділять за органами відчуттів — зору, слуху, нюху, смаку, шкірної (тактильної) чутливості, інтеро- і пропріорецепції (положення тіла в просторі). Процеси відчуття та сприйняття мають індивідуальний характер. Зовнішній світ відчувається і сприймається таким, яким він є, але з різним ступенем повноти, залежно від мотивацій, інтересів, запасів знань та життєвого досвіду людини.

У нормі зниження або загострення відчуттів супроводжується стурбованістю, страхом за власне здоров'я. У разі психотичних хвороб суб'єктивізм процесів відчуття та сприйняття робить для хворого неможливим розмежування нормального сприйняття й патологічних феноменів у певній сфері. Тоді хворобливі явища мають для пацієнта реальний характер, і людина не критично ставиться до свого психічного стану.

Класифікація розладів відчуттів та сприйняття

1. Розлади відчуття (кількісні — гіперестезія, гіпестезія, анестезія; якісні — сенестопатія).

2. Розлади сприйняття:

а) ілюзії (афективні, вербальні, парейдолічні);

б) галюцинації. За складністю розрізняють елементарні (прості), комплексні (складні) галюцинації, за органами відчуттів — зорові, слухові, нюхові, смакові, тактильні, вісцеральні; стосовно особистості хворого — нейтральні, коментуючі, імперативні, антагоністичні; за повнотою розвитку — справжні й псевдогалюцинації.

3. Психосенсорні розлади (макропсії, мікропсії, метаморфопсії, аутометоморфопсії, дерелізація, деперсоналізація).

Гіперестезія — це загострення сприйняття звичайних зовнішніх подразників. За такого стану нормальне денне світло засліплює, звуки оглушують, запахи дратують, а найменший Дотик до тіла стає нестерпним. Гіперестезія органів відчуття спостерігається при астенії, неврозах, органічних ураженнях головного мозку, початкових проявах гострого психозу.

Гіпостезія виявляється зниженням чутливості до подразників. При цьому навколишнє оточення втрачає для хворого чіткість і визначеність. Звуки стають глухими, невиразними, кольори — тьмяними, неясними, предмети втрачають форму і яскравість, стають малорухомими. Гіпестезія характерна для неврозів, реактивних психозів, органічних уражень мозку.

Анестезія полягає у повній втраті чутливості до подразників і клінічно виявляється сліпотою, приглухуватістю, втратою нюху, смаку, чутливості шкіри. Часто виникає при істеричному неврозі (і має функціональний характер), а також ураженнях центральної та периферичної нервової системи (органічного походження).

Складнішим феноменом патології відчуття є сенестопатія. Це різноманітні невизначені дифузні вкрай неприємні відчуття у вигляді розтягування, стискування, печії, жару, переливання, перекручування, змертвіння та ін. Вони виникають у різних ділянках тіла та внутрішніх органах. Не зумовлені їхньою об'єктивною патологією. Часто розвиваються в напрямку знизу вгору (по кінцівках і хребетному стовпу до голови, серця). Поява незвичних відчуттів викликає у хворих тривогу та підозру щодо тяжкого невилікованого захворювання. Сенестопатії спостерігаються при неврозах та психозах, особливо характерні для шизофренії.

До розладів сприйняття належать ілюзії та галюцинації.

Ілюзією називають спотворене сприйняття реально існуючого предмета чи явища. Розрізняють фізичні, фізіологічні та психічні ілюзії. Фізичні виникають у всіх людей. Вони пояснюються законами фізики. Наприклад, на межі двох середовищ із різною оптичною густиною промінь світла заломлюється. Внаслідок цього ложка, занурена в склянку з чаєм, здається кривою. Фізіологічні ілюзії пов'язані з фізіологією наших аналізаторів. Так, уміло підмальовані очі сприймаються як більші.

Психічні ілюзії виникають тоді, коли бачення об'єкта зливається з хворобливим уявленням. Окрім поділу за аналізаторами (зорові, слухові, нюхові, смакові, тактильні та загального відчуття — положення у просторі), психічні ілюзії ділять на афективні, вербальні, парайдолічні. Афективні ілюзії виникають у хворих в стані страху, напруження, тривоги. Тоді кущ на неосвітленій частині вулиці сприймається як злочинець, що причаївся і чекає на свою жертву. У вуличному шумі хворий чує голоси людей, які начебто погрожують. Вербальні ілюзії полягають у спотвореному сприйнятті смислу реальної розмови, коли в нейтральних судженнях і зауваженнях хворий вбачає звинувачення, погрози. Парейдолічні ілюзії найчастіше виникають у разі зниження психічної активності, їхній зміст є фантастичним, образним. Замість тріщин та плям на стіні ввижаються дивовижні рослини, тварини, казкові герої, архітектурні ансамблі, панорами.

Ілюзії можуть тимчасово виникати у психічно здорових людей під впливом несприятливих умов (у разі перевтоми, голодування, хвилювання, в стані тривоги). Але найчастіше бувають у хворих на інфекційні, інтоксикаційні, алкогольні та соматогенні психози.

Ілюзії треба відрізняти від інтелектуальних тлумачень (штучно оброблене ювеліром скло сприймається як діамант) та функціональних галюцинацій, що виникають під впливом реального подразника на той аналізатор, з яким пов'язана галюцинація. Причому реальний подразник сприймається поряд із уявним. Наприклад, хворий чує голоси в шумі мотора, але коли шум припиняється, голоси зникають.

Особливо актуальні для психопатологій галюцинації — сприйняття без реально існуючого об'єкта. Вони стають для хворого такими самими реальними, як і об'єктивний світ. Справляють величезний вплив на його вчинки та поведінку. "Хворі можуть визнавати суб'єктивне походження галюцинацій і все-таки вірити в їхню реальність" (W. Griesinger, 1886).

Вчення про галюцинації пов'язане з іменами видатних психіатрів минулого — І. Esquirol, I. Baillarges, G. Clerambaut, В. X. Кандинського. Сучасні вчені визначають галюцинації як несправжнє, уявне сприйняття, що виникає на хворобливому підґрунті й має для хворого характер справжнього сенсорного відображення об'єктивної реальності.

Галюцинації, в свою чергу, ділять на зорові, слухові, нюхові, смакові, тактильні, загального відчуття та комплексні (виникають у кількох аналізаторах). Зорові галюцинації можуть мати форму бачення окремих предметів різного ступеня чіткості (від неясного до чіткішого за реальне), різної величини (мікро- або макроптичні), безбарвними чи насичених кольорів. Зорові галюцинації інколи бувають множинними, коли хворий бачить групи людей, тварин, комах, фантастичні істоти, які нерухомі або рухаються, трансформуються чи залишаються незмінними. Зміст зорових галюцинацій у хворих викликає жах чи, навпаки, захоплює, вабить.

Слухові галюцинації характеризуються надзвичайною різноманітністю. Це можуть бути дзвінки, шум, оклики по імені або розгорнуті монологи (словесні, або вербальні, галюцинації), діалоги, розповіді, що звучать зверху, знизу, здалека чи зблизька. Зміст вербальних галюцинацій може бути нейтральним для хворого, приємним, заспокійливим або ж загрозливим, зловісним. Розрізняють коментуючі галюцинації (голоси, які обговорюють вчинки, відчуття, думки хворого, осміюють і критикують його) й імперативні (віддають накази, часто змушують виконати якусь небезпечну дію). Голоси можуть бути чоловічими й жіночими, знайомими або незнайомими, відрізнятися за інтенсивністю, тембром, з'являтися на певний час чи бути постійними.

Нюхові галюцинації виявляються у формі різноманітних уявних запахів різної інтенсивності, інколи приємного, але частіше неприємного характеру (дим, газ, гниття). Від нюхових практично тяжко відрізнити смакові галюцинації. Хворий відчуває не властивий для даної їжі смак, часто вкрай неприємний, отруйний.

У разі тактильних галюцинацій виникає відчуття повзання по тілу комах, буцімто на шкірі або під шкірою з'являються якісь предмети.

До вісцеральних галюцинацій належить відчуття у тілі, частіше в животі, сторонніх предметів, живих істот, нерухомих чи таких, що рухаються, пересуваються, зумовлюючи неприємне відчуття.

Тіактильні й вісцеральні галюцинації треба відрізняти від сенестопатій — найелементарніших, що не мають характеру предметності, хворобливих відчуттів.

За ступенем складнощів розрізняють елементарні (прості) та складні (комплексні) галюцинації. При елементарних слухових галюцинаціях (акоазми) хворий чує окремі невизначеного походження звуки, шум, свист, при зорових (фотопсії) — бачить іскри, смуги, дим, туман. При простих галюцинаціях перед хворим постає завершений образ, чути оформлені фрази. Складні (комплексні) галюцинації виникають у кількох аналізаторах і полягають у одночасному існуванні різних видів галюцинацій (зорових, слухових, тактильних, смакових, нюхових, вісцеральних).

Галюцинаторні образи, незалежно від того, якого аналізатора вони стосуються, можуть мати риси реально існуючих, конкретних, чуттєво забарвлених уявлень. Такі галюцинації називають істинними, галюцинаторний образ проектується назовні, тобто сприймається як предмет або явища, що реально існують у зовнішньому просторі, поза тілом хворого. На відміну від цього, псевдогалюцинації, хоча й сприймаються як досить конкретні та чуттєво визначені, не асоціюються з реально існуючими предметами і явищами, сприймаються не у зовнішньому світі, а в середині свого тіла, частіше в голові. Хворий говорить про особливі, нереальні голоси, образи, запахи, що містяться в ньому самому ("гніздяться в мозку", "в шлунку", "в кишечнику"). Пацієнти, попри суб'єктивний характер псевдогалюцинаторних образів, не мають сумніву щодо їхнього існування й вірять у їхню реальність. На відміну від хворих з істинними галюцинаціями, пацієнти з псевдогалюцинаціями стверджують, що їхні голоси й образи є наслідком дії ззовні ("пороблено" кимось). Для зорових псевдогалюцинацій характерне відчуття, що це "наврочено". Виникають вони при ясній свідомості в суб'єктивному просторі власного тіла у вигляді поодиноких, множинних образів чи сценоподібних картин різного ступеня чіткості.

Слухові псевдогалюцинації за змістом такі самі, як істинні, виникають у вигляді "вкладених" думок, голосів, що звучать у голові.

Псевдогалюцинації нюху, смаку, тактильні та вісцеральні, на відміну від істинних, супроводжуються відчуттям "пороблений", нав'язливості ззовні.

При кінестетичних (рухових, пропріоцептивних) псевдогалюцинаціях хворі відчувають, що вони не можуть керувати власним тілом. Рухи відбуваються поза їхньою волею, нав'язані ззовні. Про мовнорухові псевдогалюцинації йдеться тоді, коли у хворого з'являється відчуття, буцімто його язиком хтось рухає, змушуючи вимовляти слова, фрази.

У психіатричній практиці зустрічаються також пацієнти з антагоністагщими, або контрастними галюцинаціями — галюцинаторним відчуттям, що має порівняльний характер. "Голоси" сперечаються, обстоюють протилежні точки зору.

Аутоскопічні галюцинації — це такі, коли хворий бачить поруч із собою власного двійника.

Гіпнагогічні галюцинації виникають під час засинання.

Гіпнопомпічні галюцинації спостерігаються під час пробудження.

Галюцинації за типом порушень Шарля Боне — це галюцинаторні відчуття, що виникають в уражених аналізаторах. Сліпий при цьому "бачить", глухий — "чує" і т. ін.

Екстракампінні галюцинації — це такі порушення, коли образ виникає за межами поля зору. Наприклад, бачення Духа за спиною, який "переміщується", коли хворий повертається.

Через вплив на поведінку при тяжкій психічній патології галюцинації мають особливе значення під час клінічної оцінки стану пацієнта. І хоча хворі в більшості випадків схильні приховувати (дисимулювати) або заперечувати існуючий обман сприйняття, їхня поведінка змінюється відповідно до галюцинаторних переживань. Незалежно від виду галюцинацій хворі стають надзвичайно зосередженими, заглибленими у внутрішній світ, ніби відключаються від реального життя. За наявності зорових галюцинацій очі недужого зазвичай широко розплющені, зосереджені на джерелі обману сприйняття. Зіниці розширені, очні яблука нерухомі, ГОЛОВА, а іноді й тулуб схилені в бік галюцинаторного образу. При істинних слухових галюцинаціях голова та тіло хворого також повертаються в бік "джерела звуків". Обличчя зосереджене. Для слухових псевдогалюцинацій характерні заплющені очі, замислено піднята вгору чи нахилена вбік голова. Хворий прислуховується до чогось дуже важливого для себе, шепоче. При загрозливому характері галюцинаторних переживань у пацієнтів спостерігаються відповідний вираз обличчя, тенденції до агресії, самозахисту чи втечі. Своєрідна міміка притаманна і хворим з обманами нюху та смаку. Вони періодично затискають ніс, щоб не чути неприємного запаху; під час їди можуть від огиди спльовувати або ж відмовляються від їжі.

Стійкі галюцинації завжди свідчать про порушення психічної діяльності, тому потрібне втручання лікаря-психіатра. Для різних психічних захворювань характерні певні види галюцинаторних переживань. Істинні зорові галюцинації найчастіше спостерігаються при екзогенному психозі, інтоксикаціях, інфекціях, білій гарячці, травмах голови, пухлинах мозку, епілепсії. При епілепсії зорові галюцинації особливо яскраві та застрашливі. Вербальні, нюхові та смакові псевдогалюцинації частіше бувають при шизофренії. При алкогольному делірії частіше виникають істинні мікрозоологічні галюцинації.

Сприйняття сигналів від різних органів Чуття є матеріалом для сенсорного синтезу — пізнавального відображення навколишнього світу та власного тіла. Наслідком дезінтеграції такого синтезу є психосенсорні розлади — спотворене сприйняття власного тіла, простору, життєвих реалій, власної особи. До психосенсорних розладів належать метаморфопсії — спотворення величини чи форми предметів та простору. Всі предмети здаються хворому зменшеними (мікропсія), збільшеними (макропсія), видовженими, розширеними, скрученими (дисмегалопсія). Спотворене сприйняття величини предметів звичайно супроводжується сприйняттям зміни простору, що здається вкороченим, коли всі предмети наближені, або ж нескінченно видовженим (поропсія). Предмети, що оточують хворого, можуть у його уяві неприродно переміщуватися (психічна алестезія). Метаморфопсія часто супроводжується аутометаморфопсією — відчуттям спотворення форми та величини власного тіла. Виникає хворобливе відчуття збільшення чи зменшення розмірів та маси власного тіла, спотворення чи зміщення його окремих частин (порушення "схеми тіла"). Інколи розлади "схеми тіла" виникають у формі уявлень про подвоєння чи зникнення.

Дереалізація. Все оточення здається чужим, віддаленим, несправжнім, нечітким, застиглим, таким, що втратило кольори або стало неприродно яскравим. Відчуття часу та простору здається зміненим. Хворі сумніваються в реальності існуючого світу. До дереалізації належать явища "уже баченого" (Deja-vu), коли в незнайомій ситуації з'являється відчуття, що все це колись було. Пов'язані з дереалізацією і такі явища: "ніколи не баченого" (Jamais-vu) — відчуження сприйняття; "раніше чутого" (Deja entendu) — вперше почуте здається знайомим; "вже пережитого" (Dejavecu); "ніколи не пережитого" (Jamais vecu). Дереалізація супроводжується розгубленням, тривогою, страхом, хоча критична оцінка збережена і хворий усвідомлює, що в нього є це порушення, пробує звільнитися, перебороти його.

Дереалізація часто поєднується з деперсоналізацією (відчуженням від самого себе), що належить до розладів сфери сприйняття з порушенням свідомості (самосвідомості). Характерними для деперсоналізації є відчуття зміни Я, зміни та втрати почуттів, думок, спогадів, які сприймаються як "чужі", "пороблені", штучно навіяні ззовні. В легких випадках деперсоналізація проявляється в усвідомленості себе як нежиттєздатного, приглушеного, вицвілого. Одне слово, такого, що втратив реальність.

З дереалізацією пов'язують також: відчуття присутності поруч небажаної сторонньої людини (уособлене усвідомлення); змінене сприйняття перебігу часу — то він зупиняється, то мчить надто швидко; втрату орієнтації щодо минулого й майбутнього (розлад усвідомлення часу); нездатність зв'язувати між собою окремі явища, адекватно сприймати те, що відбувається (розлад аперцепції).

Перелічені розлади можуть бути стійкими або набувати пароксизмального характеру. Найчастіше вони свідчать про органічне захворювання головного мозку, наприклад, енцефаліт чи травматичне його ураження.

Контрольні запитання

1. Визначення понять "відчуття" та "сприйняття".

2. Психосенсорні розлади. Порушення "схеми тіла".

3. Дереалізація.

4. Деперсоналізація.

5. Визначення понять "ілюзії", їхня класифікація. Афективні, вербальні, парейдолічні ілюзії.

6. Визначення понять "галюцинації", їхня класифікація.

7. Різниця між справжніми та псевдогалюцинаціями.

8. Специфічність галюцинацій при деяких захворюваннях.