Психіатрія - О. К. Напрєєнко 2001

Загальна психіатрія
Вступ до загальної психіатрії

Мабуть, у жодній клінічній дисципліні не використовують такої кількості назв для характеристики патологічних станів, як у психіатрії. Це пов'язано з тим, що становлення згаданої науки відбувалося переважно не за загальномедичними критеріями, згідно з якими кожна нозологічна одиниця має свої, тільки їй притаманні етіологію, Патогенез, патоморфологію, а за рахунок емпіричного опису різних психологічних синдромів.

Якщо судити за словником епонімічних термінів, то серед відомих психіатрів XIX — початку XX ст., особливо французьких і німецьких, нема жодного, котрий не потрапив би в історію психіатрії, давши своє ім'я тому чи тому феномену.

У пошуках універсальної теорії, котра змогла об'єднати численні симптоми і синдроми, що визначають клінічну картину психічних розладів, фахівці зверталися до досліджень французьких матеріалістів XVIII ст., які поєднали психічну діяльність та її ураження з особливостями функціонування головного мозку. Пояснення окремих проявів і специфіки психопатології шукали в еволюційній теорії Ч. Дарвіна, патоморфологічних дослідженнях школи Вірхова, відкриттях І. М. Сєченова й І. П. Павлова і т. ін.

Помітну роль у формуванні уявлень про причини появи окремих симптомів і синдромів при психічних захворюваннях зіграла концепція Н. І. іаскзоп (1864) щодо локалізації функцій у нервовій системі.

Н. І. іаскзоп розподілив симптоми, котрі виникають у процесі ураження головного мозку, на негативні (непродуктивні), або симптоми випадіння, і позитивні (продуктивні), тобто пов'язані з виходом нижчих відділів мозку з-під контролю вищих. До негативних належать симптоми, за яких у психічній функції чогось бракує. Наприклад, при амнезії спостерігається втрата пам'яті. Позитивні симптоми хвороби полягають в тому, що психічна функція доповнюється чимось таким, чого не буває у психічно здорових людей. Наприклад, галюцинаціями, коли пацієнт бачить або чує те, чого насправді немає.

Концепція Н. І. іаскзоп позначилася на дослідженнях Е. Кrаереііn (1920) про регістри психопатологічних синдромів.

Е. Кгаереііп передбачав окремі синдроми, гадаючи, що у процесі впливу на Головний мозок починають діяти, вийшовши з-під контролю кіркової речовини великого мозку, механізми примітивної психічної діяльності. Внаслідок цього утворюються клінічні картини психічних відхилень. Тобто, якщо користуватися термінологією автора, регістри психопатологічних синдромів, котрі йдуть один за одним і залежать від глибини ураження ЦНС. Це можуть бути як функціональні, так і органічні розлади.

Е. Кгаереііп включив до їхнього переліку невротичні, афективні, галюцинаторні, маячні, дискінетичні й енцефалопатичні порушення.

На підставі глибини ураження психіки французькі дослідники Н. Еу і Л. Копагі (1936) розробили шкалу, виокремивши вісім груп основних синдромів: невротичні, параноїдні, онейроїдні, сенестопатичні, маніакально-меланхолічні, сплутано-ступорозні, шизофренічні, дементні.

Ідеї Н. І. іаскзоп було трансформовано й поширено на клінічну синдромологію А. В. Снєжневським (1960, 1983). Автор сформулював принцип нозологічної специфічності психопатологічних синдромів, за яким у разі прогресування хворобливого процесу синдроми перетворюються з простих на складні, з малих на великі. При цьому враховують характерний для кожної хвороби стереотип розвитку.

Дослідник вказував на наявність тісного співвідношення між загальнопатологічними (позитивними і негативними) синдромами і нозологічними одиницями, гадаючи, що окремо взятий клінічний симптом або синдром виражає "один період безперервного розвитку хвороби, одну ланку ланцюгового процесу".

А. В. Снєжневський виділив 9 груп позитивних і 10 груп негативних синдромів, що йдуть один за одним залежно від ступеня тяжкості і наростання нозологічної специфіки.

До позитивних належать такі: емоційно-гіперестетичні, афективні та невротичні розлади; вербальний галюциноз і паранояльні стани (кататонічні, галюцинаторно-параноїдні, парафренні синдроми); синдроми потьмарення свідомості; перамнезії; судомні та психоорганічні синдроми.

Негативними синдромами вважають такі: виснаження психічної діяльності; суб'єктивно усвідомлювана змінність; об'єктивно визначена змінність особистості; дисгармонія особистості (в тому числі й шизоїдизація); зменшення енергетичного потенціалу; зниження рівня особистості; регрес особистості; амнестичні розлади; тотальне недоумство; психічний маразм.

Будь-яка Класифікація психічних симптомів, незалежно від того, на чому вона ґрунтується — конкретних медичних завданнях чи основах психології або фізіології,— не може охопити розмаїття понять, що існують у психіатрії. Вона дає лише загальну уяву про них.

Психічні хвороби виявляються передусім патологічною зміною таких психічних процесів: відчуттів, сприйняття, пам'яті, мислення, інтелекту, емоцій, волі, потягів, уваги. Подібні відхилення нерідко супроводжуються руховими (психомоторними) розладами та порушеннями свідомості. Під час дослідження і класифікації окремих симптомів психічних захворювань виявляють особливості цих змін. Симптоми психічних хвороб, наприклад, галюцинації кваліфікують як розлади сприйняття; маячні ідеї — як патологію мислення; помилкові спогади — як порушення пам'яті й т. ін.

Однак подібний психологічний принцип класифікації психопатологічних симптомів застосовується лише з однією метою — описати їхній клінічний вияв. Але класифікувати симптоми слід за їхнім патогенезом.

Симптом психічної хвороби — насамперед медичне поняття, специфічне для психіатрії. Симптоми — це клінічні критерії патологічного стану організму. Залежно від конкретних завдань клінічного аналізу їх класифікують по-різному. Під час дослідження клінічної картини хвороби виділяють симптоми загальні і локальні, за патогенезом хвороби — функціональні і органічні. Для встановлення прогнозу захворювання — сприятливі і несприятливі і т. ін.

Кожний симптом хвороби багатозначний. Це стосується всіх хвороб, у тому числі й психічних. Слід наголосити, що під час опису симптомів психологічний принцип класифікації застосовують умовно. У процесі інтерпретації того чи того симптому психічної хвороби, внаслідок порушення відповідного процесу психічної діяльності (сприйняття, пам'ять, мислення і т. ін.), керуються переважними, а не вичерпними змінами цього процесу. Скажімо, особливості симптому маячіння не вичерпуються тільки розладом мислення, до них також належать хворобливо змінений афект, розлади поведінки, нерідко — порушення пам'яті та інші зміни психіки.

При різних психічних захворюваннях певним чином порушується процес відображення у свідомості хворої людини дійсності. Під час встановлення діагнозу лікар відокремлює із складної клінічної картини патологічного процесу якісь симптоми порушення сприйняття, пам'яті, мислення тощо, систематизує їх у симптомокомплекси (синдроми).

Отже, в розділі загальної психіатрії описано особливості психічних порушень, їхню природу й закономірності перебігу. Розглядають симптоматику розладів різних аспектів психічної діяльності.

Варто наголосити, що виділення деяких симптомів із загальної картини психічного захворювання є умовним, бо за порушенням будь-якого психічного процесу стоїть порушення майже всіх сфер психічної діяльності.

Контрольні запитання

1. Основні психічні процеси, їхня характеристика.

2. Принципи класифікації психопатологічних симптомів.

3. Градація психопатологічних синдромів за Н. І. Ласкзоп, Е. Кrаереlіn, Н. Еу, 3. Копагі.

4. Принцип нозологічної специфічності та класифікація психопатологічних синдромів за А. В. Снєжневським.