Медична радіологія - Лазар А.П. 2008

Променеве дослідження щелепно-лицевої ділянки

Основним методом променевого дослідження, що використовується сьогодні для первинної діагностики патологічних змін щелепно-лицевої ділянки є рентгенографія. Рентгенограми зубів можна виконати на будь-якому рентгенодіагностичному апараті, але найзручнішими є дентальні (мал. 298).

Мал. 298. Дентальний рентгенапарат.

Як самостійний метод променевого обстеження, або як додатковий спосіб, що застосовується після проведення звичайного рентгенографічного обстеження, в стоматології має застосування комп’ютерна томографія. Цей метод використовується головним чином для дослідження верхньої щелепи, зокрема верхньощелепних пазух і дає важливі дані про локалізацію та поширення патологічного процесу. Комп'ютерна томографія щелепно-лицевої ділянки дає змогу також встановити особливості топографії нижньощелепного каналу, одержати інформацію про структуру та топографію зовнішньої та внутрішньої кортикальних пластинок щелеп, співвідношення їх з коренями зубів, а у дітей - з зубними зачатками. Таке дослідження є надзвичайно інформативним для виявлення змін в скронево-нижньощелепному суглобі та в верхньощелепній пазусі, а також для точного визначення локалізації та положення ретинованих та дистопованих зубів. КТ знайшла застосування для оцінки мінеральної насиченості кісток черепа. Показник щільності твердих тканин зубощелепної системи є одним із визначальних показників, які характеризують стан цих тканин, рівень їх схильності або опірності до патологічних змін.

Мал. 299. Ортопантомограф.

Мал. 300. Принцип формування ортопантомографічного зображення.

Магнітно-резонансну томографію та Ультразвукове дослідження застосовують переважно для дослідження м’яких тканин щелепно-лицевої ділянки. Крім того, МР-ангіографія застосовується для неінвазивної візуалізації судин цієї ділянки.

Ортопантомографія (панорамна томографія, пантомографія) - метод томографічного рентгенівського дослідження за якого на одній плівці одержують зображення томографічного шару верхньої та нижньої щелеп. Таке дослідження виконують на спеціальному рентгенівському апараті - ортопантомографі (мал. 299). Принцип роботи ортопантомографа: плівка в спеціальній касеті і рентгенівська трубка синхронно обертаються в протилежних напрямках навколо голови пацієнта (мал. 300). Пучок рентгенівського проміння проходить через вертикальну щілину діафрагми і поступово, у мірі його обертання, експонує всю плівку. Отримані зображення називаються ортопантомограмами, на яких знаходиться випрямлене розгорнуте зображення щелеп із зубами (мал. 301).

Переваги цього методу - швидкість одержання знімка, що несе інформацію про стан зубощелепної системи пацієнта в цілому, при відносно невисокому ступені опромінення. Проте є і недоліки - зображення щелеп і зубів на знімках викривляються та деформуються.

Часто ортопантомографія є єдиним методом променевої діагностики, необхідним і достатнім для встановлення діагнозу, іноді аналіз результатів ортопантомографії є підставою для проведення додаткових обстежень, з використанням інших методик рентгенівської зйомки, зокрема прицільної внутрішньоротової рентгенографії. Цей метод застосовують при обстеженні конкретного зуба або невеликої групи зубів чи конкретної ділянки коміркового відростка з метою вивчення стану твердих тканин зубів, міжзубних перегородок, зовнішньої та внутрішньої кортикальних пластинок щелеп і навколозубної кісткової Тканини попереду і позаду від зубів, а також для контролю якості ендодонтичного Лікування.

Мал. 301. Ортопантомограма.

Оскільки анатомічні деталі тканин зубів, пародонту та кісткової тканини щелеп є досить дрібними, виявити їх можливо тільки на якісно виконаних рентгенограмах. Тому рентгенівський знімок повинен відповідати низці вимог: повністю охоплювати ділянку дослідження, бути чітким і контрастним. Дотримання цих вимог забезпечить можливість відображення на рентгенограмах всіх анатомічних деталей зубів і пародонту та їх патологічних змін.

Для отримання максимально чіткого зображення рентгенівську плівку необхідно розмістити якнайближче до досліджуваного об'єкта, збільшуючи при цьому відстань між об'єктом і рентгенівською трубкою. За таких умов забезпечується також максимальна відповідність розмірів рентгенівського зображення та досліджуваного об'єкта.

Інтраоральні рентгенограми поділяються на контактні та оклюзійні (вприкус). Для отримання контактних знімків плівку вводить у ротову порожнину і притискують до альвеолярного краю пальцем пацієнта. Для виконання оклюзійних рентгенограм плівку фіксують шляхом прикусу зубами. Контактні рентгенограми є основними, бо при цьому найменше спотворюється зображення зуба.

Знімки вприкус використовують в основному для зубів верхньої щелепи. Плівку розмірами 7х6 для дорослих чи 4х5см для дітей розміщують в роті перпендикулярно до сагітальної площини.

Рентгенологічне обстеження зубощелепної системи не обмежується знімками тільки зубів і коміркових відростків, а поширюється на всі відділи щелеп, включаючи верхньощелепні пазухи та скроневонижньощелепні суглоби. Їх знімки виконуються позаротовим (екстраоральним) способом. Зображення зубів на позаротових знімках одержується викривленим і малоструктурним і використовується для діагностики тільки в тих випадках, коли з якоїсь причини неможливо провести внутрішньоротову рентгенографію. Знімки виконуються в прямій, боковій, аксіальній та напіваксіальних проекціях.

Екстраоральні рентгенограми є додатковими. Найчастіше їх виконують після інтраоральних для дослідження уражень кісткової тканини нижньої щелепи. Екстраоральні рентгенограми виконують з підсилюючими екранами на плівках розміром 13х18 і 18х24 см.

Впровадження у практику дентальної рентгенографії радіовізіографічного методу дослідження значно розширило її можливості. При проведенні зйомки на радіовізіографі рентгенівська плівка замінюється спеціальним датчиком, а отримане зображення опрацьовується комп'ютерними програмами і виводиться на екран монітора. Використання цього методу дозволяє комп’ютерними засобами покращувати якість дентальних зображень (зміною яскравості, контрастності), знижує дозу опромінення досліджуваного об'єкта, а також дозволяє отримати характеристику його фізичних якостей, зокрема визначити щільність досліджуваних тканин.

Мал. 302. Анатомічні структури на ортопантомограмі: 1 - носова перегородка; 2 - Нижня носова раковина; 3 - Очна ямка; 4 - нижня стінка носової порожнини; 5 - горизонтальна пластинка піднебінної кістки; 6 - верхньощелепна пазуха; 7 - носовий вхід у різцевий канал; 8 - різцевий отвір; 9 - передня носова ость та носовий гребінь верхньої щелепи.