Анатомія людини - Коцан І. Я. 2009

Орган нюху

Орган нюху (organum olfactus) являє собою периферичний відділ нюхового аналізатора. Нюховий аналізатор — це складна морфофізіологічна система, яка забезпечує сприймання, про­ведення, аналіз та іннервацію нюхових подразнень.

У житті людини орган нюху в порівнянні з органами зору та слуху має менше значення. Але його роль неоцінима при орієнтації в оточую­чому середовищі, він контролює якість їжі й повітря, яке вдихаємо, віді­грає значну роль у травних рефлексах і т. д. Значення аналізатора нюху для людини і тварин набагато ширше, ніж це іноді здається. Його роль не може бути зведена лише до простого сприймання сигналів про пахучі речовини, які входять до складу повітря, що вдихається. Велике значен­ня має і наявність у людей нюхової пам’яті, завдяки чому є можливість упізнавати запахи. А здатність дистантної оцінки середовища дає змогу оцінювати окремі властивості предметів, які недоступні для сприймання органами слуху і зору.

Орган нюху має ектодермальне походження. В філогенезі він спо­чатку формується поряд з ротовим отвором, а згодом відділяється від порожнини рота і переміщується в початкові відділи верхніх дихаль­них шляхів.

У більшості хребетних тварин орган нюху представлений особливи­ми рецепторними клітинами, які розміщуються в слизовій оболонці ню­хових ямок. У більшості риб орган нюху утворений двома нюховими ямками. Останні в ході еволюційного розвитку поглиблюються, пере­творюючись у двоякодихаючих у парну носову порожнину, яка відділе­на від порожнини рота первинним піднебінням. У амфібій орган нюху оточений хрящовою капсулою. У наземних хребетних тварин Порожнина носа виконує дві функції — нюхову і дихальну. Відповідно до цього і слизова оболонка носової порожнини поділяється на дві ділянки — ню­хову і дихальну. В слизовій оболонці з’ являються залози, виникають хрящові (у рептилій), потім кісткові носові раковини.

Залежно від розвитку органа нюху ссавці поділяються на три групи: аносмічні, макросмічні та мікросмічні. В аносмічних (дельфін) нюховий апарат атрофований, носових раковин немає, нюх взагалі відсутній. У макросмічних тварин нюховий апарат складний, добре розвинений, нюхові центри переважають над іншими ділянками мозку (сумчасті, ко­махоїдні, гризуни, копитні, хижаки). У мікросмічних нюх є, але розви­нений слабо. В них найбільше розвинені зорові та слухові центри. До мікросмічних відносять ластоногих, приматів, у тому числі й людину.

У людини орган нюху розміщується у верхньому відділі носової порожнини (мал. 276). Нюхова ділянка слизової оболонки носа (regio olfactoria tunicae mucossae nasi) включає слизову оболонку, яка покриває верхню носову раковину, верхню части­ну перегородки носа, стінки верхнього носового ходу та верхніх відділів середнього носового ходу. Нюхова ділянка слизової оболонки вкрита нюховим епітелієм, серед клітин якого виділять три види клітин: нюхові рецепторні, підтримуючі (опорні) і база­льні (мал. 277). Нюхові рецепторні клітини розсіяні по всій нюховій ділянці і тому ню­ховий нерв, так само як зоровий, не має нервового вузла на відміну від інших чутливих черепних нервів. Підтримуючі (опорні) клітини лежать між нюховими, розділяючи їх. Вони мають коротенькі війки і володіють ознаками секреції. Базальні клітини лежать глибше, на базальній мембрані, оточують пучки аксонів нюхових рецепторних клітин. Ще глибше під базальною мембраною розміщуються трубчасто-альвеолярні залози, протоки яких відкриваються на поверхні слизової оболонки нюхової ділянки. Нюхові залози (glandulae olfactoriae) виробляють секрет, переважно серозного характеру, який зволожує поверхню нюхового епітелію і розчиняє молекули пахучих речовин.

Мал. 276. Бічний вигляд стінки носової порожнини

1 — Носова кістка; 2 — верхній носовий Хрящ; 3 — нижній носовий хрящ; 4 — присінок носа; 5 — Зуби; 6 — верхня шелепа; 7 — середній носовий хід; 8 — середня носова раковина; 9 — ниж­ня носова раковина; 10 — Піднебінна кістка; 11 — нижній носовий хід; 12 — верхній носовий хід; 13 — отвір Євстахієвої труби; 14 — трубне підвищення; 15 — глоткова мигдалина й аденої­ди; 16 — Клиноподібна кістка; 17 — клиноподібна пазуха; 18 — турецьке сідло; 19 — верхня но­сова раковина; 20 — нюховий тракт; 21 — нюхові волокна; 22 — Решітчаста кістка; 23 — нюхо­ва цибулина; 24 — лобова пазуха; 25 — Лобова кістка

У нюховій ділянці слизової оболонки носової порожнини людини нараховується близько 40 мільйонів нюхових рецепторних клітин, у той час як у макросмічних тварин їх кількість може досягати 200 і більше мільйонів. Нюхові рецепторні клітини є першими нейронами нюхового шляху. Вони мають короткі периферичні і довгі центральні відростки. Периферичний відросток — дендрит — закінчується потовщенням — дендритичною цибулиною, на вершині якої розміщується по 10-12 рухливих нюхових війок. Кожна війка містить 9 пар периферичних і 2 пари центра­льних мікротрубочок, які контактують з розчиненими речовинами.

Мал. 277. Схема ультрамікроскопічної будови нюхового епітелію (за В. Г. Єлісєєвим і співавт.)

1 — мікроворсинки; 2 — пухирці; 3 — нюхова булава; 4 — замикаюча пластинка (десмосома); 5 — тіло нюхової нейросенсорної клітини; 6 — підтримуюча Клітина; 7 — ендоплазматична сітка; 8 — ба­зальна мембрана; 9 — аксони нюхових нейросенсорних клітин, які утворюють нюхові нитки

Центральні відростки — аксони — нюхових рецепторних клітин проходять між підтримуючими (опорними) клітинами, збираються в пучки і формують 15-20 ню­хових ниток (нервів). Нюхові нерви проникають через отвори решітчастої пластин­ки однойменної кістки в порожнину черепа, потім у нюхову цибулину, де і закін­чуються в нюхових клубочках. Тут починаються другі нейрони (мітральні клітини). Аксони мітральних клітин йдуть у складі нюхового тракту і закінчуються в клітинах сірої речовини нюхового тракту, нюховому трикутнику, передній прони­заній речовині і прозорій перегородці. Більша частина волокон доходить до кори парагіпокампальної закрутки, до гачка, де міститься кірковий кінець аналізатора нюху. Провідний шлях органа нюху показано на мал. 278.

Мал. 278. Провідний шлях органа нюху (за М. Р. Сапіним)

1 — верхня носова раковина; 2 — нюхові нерви (І пара); 3 — нюхова цибулина; 4 — нюховий тракт; 5 — підмозолисте поле; 6 — поясна закрутка; 7 — мозолисте тіло; 8 — сосочкоподібне ті­ло; 9 — склепіння; 10 — задній таламус; 11 — зубчаста закрутка; 12 — парагіпокампальна за­крутка; 13 — гачок

У клінічній практиці трапляється послаблення нюху, яке отримало назву гіпосмії, повна втрата нюху — аносмія, загострення — гіперосмія. Захворювання носо­вої порожнини (риніти, поліпи та ін.) часто супроводжуються гіпо- або аносмією. При алергічних станах може розвинутися гіперосмія. Пухлини в ділянці передньої поверхні лобової частки призводять до односторонньої аносмії чи гіпосмії, що пов’язане з механічним тисненням на нюхову цибулину і тракт. При пухлинах у парагіпокампальній закрутці простежуються нюхові галюцинації.