Анатомія людини - Коцан І. Я. 2009

Судини малого (легеневого) кола кровообігу
Вени великого кола кровообігу
Вени очної ямки та очного яблука

До вен очної ямки належать такі вени:

1. Верхня очна вена (v. ophtalmica superior) прямує від присереднього кута ока по внутрішній стінці очної ямки назад, розташовуючись якраз на рівні переходу верхньої стінки очної ямки в присередню. Вона є продовженням носолобової вени (v. nasofrontalis), яка утворилась в результаті злиття надблокової та кутової вен. Потрапляє до порожнини черепа крізь верхню очноямкову щілину і впадає у пече­ристу пазуху.

Верхня очна вена приймає вени, які збирають Кров з очного яблука та більшості йо­го м’язів, сльозової залози, верхньої повіки,решітчастої кістки, м’яких тканин носа та лоба. Це такі вени: центральна вена сітківки (v. centralis retinae); війкові вени (vv. ciliares); вихрові вени (вени судинної Оболонки очного яблука) (vv. vorticosaе (vv. choroideaе oculi)); склеральні вени (vv. sderales); епісклеральні (надсклеральні) вени (vv. episclerales); сльозова вена (v. lacrimalis); повікові вени (vv. palpebraks); кон’юнктивні вени (vv. conjunctivales) решітчасті вени (vv. ethmoidales); надочноямкова вена (v. supraorbitalis).

2. Нижня очна вена (v. ophtalmica inferior) формується із вен сльозового мішка і м’язових вен, прямує по нижній стінці очної ямки вздовж нижнього прямого м’яза очного яблука, аностомозуючи тут з верхньою очною веною. В задньому відділі очної ямки нижня очна вена розділяється на дві гілки: одна з них проходить крізь верхню очноямкову щілину в порожнину черепа і вливається у печеристу пазуху, друга — відхиляється назовні і, вийшовши через нижню очноямкову щілину, вли­вається в глибоку лицеву вену.



Последнее обновление: 05/02/2024

Редакционная и учебная адаптация: Данный материал сведен на основе первоисточника/оригинального текста. Команда проекта осуществила редакционную обзорную обработку, исправление технических неточностей, структурирование разделов и адаптацию содержания к учебному формату.

Что было обработано:

  • устранение форматных дефектов (OCR-ошибки, разрывы структуры, дефектные символы);
  • редакционное упорядочивание содержания;
  • унификация терминов в соответствии с академическими источниками;
  • проверка соответствия фактических утверждений текста первоисточнику.

Все упоминания об авторе, годе издания и происхождении первичного текста сохранены в соответствии с источником.