Акушерство та гінекологія - А.М.Громова 2000

Анатомо-фізіологічні особливості жіночого організму
Анатомія жіночих статевих органів
Зв'язковий апарат матки. Тазове дно

Правильному розташуванню внутрішніх органів сприяють підвішуючий, закріпляючий та підтримуючий зв’язкові апарати матки.

До підвішуючого апарату матки належать (рис.3):

- широка зв’язка матки, яка представляє собою дублікатуру очеревини, що покриває матку;

- кругла зв’язка матки (lig. teres uteri) складається з переплетених одним з одним гладких м’язових і значної кількості сполучнотканинних волокон, має вид канатика довжиною 10-12 см, шириною 3-5 мм. Від кута матки вона з двох боків направляється у пахвовий канал, проходить крізь поверхневе пахвинне кільце і фіксуються у клітковині лобкового бугорка;

- зв’язка, що підвішує Яєчник (lig. Suspensorium ovarii) - найрухоміша частина широкої зв’язки матки. Вона утримує яєчник і частину маткової труби у підвішеному стані. В ній проходять а. et v. ovarica;

- власна зв’язка яєчника (lig. ovarii proprium) складається переважно із гладких волокон й сполучає матковий кінець яєчника з маткою. Через неї в mesovarium вступають яєчникові гілки маточної Артерії.

Фіксуючий апарат матки включає такі утворення:

- прямокишково-матковий м’яз (m. rectouterinus), що іде від задньої поверхні шийки матки до бокової поверхні rectum;

- кардинальна зв’язка (lig. cardinale) являє собою скопичення сполучнотканинних тяжів із пучків непосмугованих м’язів біля основи широкої зв’язки матки. Медіально тканина зв’язки переходить у параметрит, що оточує шийку матки і верхню частину піхви;

- лобково-міхуровий м’яз (m. pubovesicalis) складається із сполучнотканинних тяжів з вплетеними у них гладко-м’язовими волокнами, які йдуть від нижнього кута матки до лобкового симфізу та сечового міхура.

Опорний апарат утворюється м’язами і фасціями тазового дна, яке складається з трьох м’язово- фасціальних поверхів.

Передній (зовнішній) шар м’язів тазового дна складають слідуючи м’язи:

- сіднично-печеристий (m. ishiocavemosus) - починається від сідничного бугорка і вплітається в Тканини клітора;

- цибулино-губчастий (m. Bulbospongiosus) - починається із сухожильного центру промежини (centrum tendineum perinei) і прикріпляється до стінок піхви;

- зовнішній, який здавлює задній прохід (пі. sphincter ani extemus) - починається у ділянці верхівки куприка, охоплює своїми волокнами заднепрохідний отвір і вплітається у сухожильний центр промежини. Разом з m. bulbospongiosus утворює у ділянці промежини та присінка піхви фігуру у вигляді вісімки;

- поверхневий поперечний м’яз промежини (m. transversus perinei superficialis) - починається від сідничного бугра й закінчується у сухожильному центрі промежини.

Середній шар м’язів тазового дна складається із сечостатевої діафрагми (diaphragma urogenitale), яка у вигляді трикутника розміщується між симфізом, лобковими і сідничними кістками. Вона утворюється м’язом,

що здавлює Сечівник (m. sphincter uretrae internum) і глибоким поперечним м’язом промежини (т. transversus perinei profundus).

Внутрішній шар м’язів тазового дна (diaphragma pelvis) - це потужний парний м’яз, що піднімає задній прохід (m. levator ani). М’язові волокна її починаються від різних кісток таза, ідуть у трьох напрямках та прикріпляються до куприка. М. levator ani утворена лобково-куприковим (m. Pubococcygeus), клубово- куприковим (m. Iliococcygeus). М’язи і фасції тазового дна виконують такі важливі функції:

- тазове дно є опорою для внутрішніх статевих органів, сприяє збереженню їх нормального положення;

- тазове дно - це опора не лише для внутрішніх статевих органів, а й для інших органів черевної порожнини;

- під час пологів при вигнанні плода всі 3 шари м’язів тазового дна розтягуються, утворюючи широку трубку, яка є продовженням кісткового родового каналу.



Последнее обновление: 05/02/2024

Редакционная и учебная адаптация: Данный материал сведен на основе первоисточника/оригинального текста. Команда проекта осуществила редакционную обзорную обработку, исправление технических неточностей, структурирование разделов и адаптацию содержания к учебному формату.

Что было обработано:

  • устранение форматных дефектов (OCR-ошибки, разрывы структуры, дефектные символы);
  • редакционное упорядочивание содержания;
  • унификация терминов в соответствии с академическими источниками;
  • проверка соответствия фактических утверждений текста первоисточнику.

Все упоминания об авторе, годе издания и происхождении первичного текста сохранены в соответствии с источником.