Акушерство та гінекологія - А.М.Громова 2000

Захворювання новонароджених
Родові травми новонародженого
Родові ураження центральної нервової системи

Внутрішньочерепна родова травма виникає під час пологів внаслідок внутрішньоматкової та інтрамуральної гіпоксії і механічного ушкодження черепа і його вмісту.

Усі види внутрішньочерепної травми А.П.Ромоданов і Ю.С.Бродський (1981) поділяють на 2 групи:

1) травматичні пошкодження головного мозку без внутрішньочерепних виливів;

2) внутрішньочерепні виливи: епідуральні, субдуральні, субарахноїдальні, внутрішньомозкові (в тому числі й мозочкові), внутрішньошлуночкові, численні внутрішньочерепні різної локалізації.

За клінічним перебігом виділяють травму легкого, середнього і важкого ступенів. Клінічні прояви внутрішньочерепної травми залежать від локалізації і об’єм крововиливу. При легкому пошкодженні відмічається перехідна м’язова гіпотонія, послаблений крик, часто виражені дихальні розлади. При важких пошкодженнях (крововиливи, розрив спинного мозку) - симптоми, які характерні для спінального шоку: важкий синдром дихальних розладів, атонія, адинамія, парез діафрагми, парез сфінктерів, відсутність безумовних рефлексів.

Лікування новонароджених із родовою травмою ЦНС розпочинають у пологовому залі. Після оцінки стану дитини проводять реанімаційні заходи і як правило, поміщують у кювез, забезпечують максимальний спокій. У комплексі терапевтичних заходів провідними є дегідратаційна, антигеморагічна і седативна терапія.

З метою зменшення набряку мозку застосовують внутрішньовенне Введення плазми, 10% розчин глюкози 5мл на 1 кг маси, призначають лазикс 1 мг/кг, 25% розчин магнію сульфату 0,5 мл/кг. Застосовують такі антигеморагічні засоби, як 1% вікасол 0,2 мл/кг маси тіла, розчин дицинона 1%-0,5 мл, аскорбінову кислоту 0,5 мл/кг, свіжезаморожену плазму 10 мг/кг. Із седативних препаратів, крім магнію сульфату, призначають фенобарбітал 1-2 мг/кг, діазепам 0,5мг/кг рідше - натрію оксибутират 75-100 мг/кг.

У комплексній терапії важливе місце займає корекція об’єму циркулюючої крові внутрішньовенним введенням інфузійних розчинів з метою підтримання мозкового кровообігу і гомеостазу. При застосуванні діуретиків, починаючи з другої доби життя, використовують 1% розчин калію хлориду 1-2 ммоль/кг під контролем вмісту калію в крові. Швидкість крапельного введення інфузійних розчинів має бути 2 краплі на 1 кг маси тіла на 1 хвилину. За наявності інфузійних насосів швидкість може бути зменшена до 2-10 мл/год., особливо у недоношених новонароджених. Для підтримки гомеостазу призначають глюкокортикоїди: дексаметазон (0,1 мг/кг), преднізолон (1-2 мг/кг), гідрокортізон (5 мг/кг). З метою поліпшення окисно-відновних процесів у комплексну терапію включають кокарбоксилазу (8 мг/кг) або АТФ (0,5 мл 1 раз на добу).

При підвищенні внутрішньочерепного тиску призначають дегідратаційні засоби, при судомах - люмбальну пункцію. При крововиливах на очному дні і наявності крові в спиномозковій рідині потрібна антигеморагічна терапія. Новонародженим із поверхневою субдуральною гематомою показане субдуральне проколювання з метою зниження внутрішньочерепного тиску; при відсутності ефекту від цієї операції необхідне хірургічне втручання. Дуже корисною є краніо-церсбральна гіпотермія, яка знижує рівень метаболічних процесів у мозку та сприяє збереженню його життєдіяльності.

Після покращання стану, хворих переводять в спеціалізовані неврологічні відділення. Прогноз після внутрішньочерепної мозкової травми залежить від важкості ураження головного мозку і розмірів внутрішньочерепних виливів. Діти, у яких була пологова травма ЦНС потребують спостереження педіатра і невропатолога.