Інтенсивна терапія гострих отруєнь - А. В. Говенко 2010

Загальна характеристика гострих отруєнь
Токсикокінетика перкутанних отруєнь

Проникнення отруйних речовин через шкіру відбувається такими шляхами: через епідерміс, волосяні фолікули, вивідні протоки сальних залоз.

Епідерміс - це ліпопротеїновий бар’єр, через який можуть дифундувати жиророзчинні гази та органічні речовини (ароматичні нітровані та хлоровані вуглеводні, металоорганічні сполуки, кислоти, луги та інші хімічні сполуки). їх кількість пропорційна величині коефіцієнта Ліпіди/Вода. Це є перша фаза проникнення отрути в Організм людини. У другій фазі відбувається транспорт цих сполук із дерми в Кров. Якщо фізико-хімічні властивості отрути поєднуються з її високою токсичністю, то ймовірність розвитку тяжкого перкутанного отруєння значно зростає. Тяжке отруєння спричиняють ароматичні нітровані і хлоровані вуглеводні, металоорганічні сполуки.

Солі багатьох металів, особливо ртуті та талію, з’єднавшись з жирними кислотами та з жиром шкіри, перетворюються в жиророзчинні сполуки, що здатні проникати через бар’єрний шар епідермісу.

Механічні ушкодження шкіри, термічні та хімічні Опіки призводять до швидшого проникнення отруйних сполук в організм потерпілого.

Кількість речовини, що всмокталась через шкіру, залежить від:

- площі всмоктування;

- місця всмоктування (нижні ділянки шкіри живота, внутрішня поверхня стегон, пахова ділянка та статеві органи, пахвинна ділянка та передпліччя є більш проникливими для отрут);

- часу впливу отрути на шкіру;

- віку постраждалого (у дітей відношення поверхні тіла до маси тіла є більшим, тому всмоктування отрути через шкіру у них відбувається швидше та у більшій кількості, ніж у дорослих).



Последнее обновление: 05/02/2024

Редакционная и учебная адаптация: Данный материал сведен на основе первоисточника/оригинального текста. Команда проекта осуществила редакционную обзорную обработку, исправление технических неточностей, структурирование разделов и адаптацию содержания к учебному формату.

Что было обработано:

  • устранение форматных дефектов (OCR-ошибки, разрывы структуры, дефектные символы);
  • редакционное упорядочивание содержания;
  • унификация терминов в соответствии с академическими источниками;
  • проверка соответствия фактических утверждений текста первоисточнику.

Все упоминания об авторе, годе издания и происхождении первичного текста сохранены в соответствии с источником.