Психіатрія: Курс лекцій - В. С. Бітенський 2004

Передмова

Вельмишановний читачу!

Одеський державний медичний університет продовжує видання нової серії навчальної літератури — «Бібліотеки студента-медика».

Розбудовуючи незалежну Україну, дбаючи про майбутнє, слід тур­буватися про збереження і примноження історичних, культурних і на­укових цінностей для нащадків. Найкращим засобом для цього слугує хо­роша книжка. Є й інші причини, які спонукали нас до роботи.

По-перше, недостатня кількість і якість сучасних підручників, вида­них державною мовою. Тому ми прагнули створити серію підручників і навчальних посібників, яка б містила як класичні відомості з різних галузей медицини, так і новітні досягнення та великий досвід наших провідних фахівців.

По-друге, останнім часом згідно з навчальними планами та типо­вими програмами запроваджено цілу низку нових дисциплін і курсів, з яких немає аніяких підручників.

По-третє, ми вважаємо, що саме Одеський медуніверситет, якому 2000 року виповнилося сто років, має всі підстави для створення серії оригінальних підручників і навчальних посібників. Адже він є ядром, навколо якого згуртувалося чимало медичних шкіл і напрямків, очо­люваних відомими медиками, що мають неабиякий авторитет не лише в Україні, а й у багатьох країнах світу.

Сподіваємося, що ця серія стане вагомим внеском у розвиток меди­цини, підготовку медичних кадрів.

Валерій ЗАПОРОЖАН, головний редактор серії, лауреат Державної премії України, академік АМН України

Передмова

Ви розпочинаєте вивчення нової для вас дисципліни — пси­хіатрії. Вона може навіть трохи відлякувати незвичністю оз­начень, абстрактністю понять та категорій, відсутністю чітких аналогій з іншими медичними предметами, з якими ви вже по­знайомились, а відтак неможливістю широко використати ана­логове мислення та покластися на здобутий багаж знань. Про­те, не хвилюйтеся. Ваші складності є такими ж, як і складності досвідченого лікаря-психіатра, вони відображають особливе місце психіатрії як спеціальності, з одного боку, біологічної, а з іншого — гуманітарно заангажованої.

З часів визнання психіатрії самостійною медичною дисцип­ліною і дотепер актуальним залишається питання: чи розвива­ються психічні захворювання згідно з принципами загальної медичної парадигми, яка передбачає єдність етіологічних фак­торів, патогенетичних механізмів, клінічних проявів і фіналь­ного завершення в межах однієї нозологічної форми? Введений у психіатрію Е. Крепеліном нозологічний принцип не лише відразу завоював величезну кількість прибічників, але й послу­жив поштовхом до розробки не менш потужної концепції не­специфічних типів реакцій головного мозку на будь-який хво­роботворний агент, сформульованої К. Бонгеффером. Ці теорії характеризували різні аспекти клінічної практики, вони мали полегшити систематизацію різноманітного матеріалу спосте­режень, а подальший розвиток психіатричної науки мав би відбуватися шляхом діалектичного протистояння принципу константності (одноманітності психічних реакцій за Бонгеффе­ром) та принципу мінливості (етіопатогенетичної специфічності клінічних проявів хвороби).

Однак це було ідеалістичне уявлення. В другій половині ХХ ст. з’явилася така безліч нових теорій, що знаходження «спільної мови» між представниками різних психіатричних шкіл під час наукових дискусій постало як окреме та навряд чи досяжне зав­дання. Тому світове психіатричне товариство прийняло рішення в Міжнародній класифікації хвороб десятого перегляду (МКХ- 10) роздробити існуючі нозологічні форми психіатрії на елемен­тарні операціоналізовані складові, які повинні бути настільки чітко окреслені на дескриптивному рівні, що прибічники різних теорій могли б їх розпізнавати однаково точно. Сама ж діаг­ностика має відбуватися за принципом алгоритму «умови» (якщо Х=У, то переходьте до кроку 2; якщо X≠Y, то переходьте до кроку 3). Але виявилося, що і цей операціоналізовано-дескриптивний, і, здавалося б, надійний підхід до систематики психі­чних порушень містить у собі не менше складностей, ніж перший (клініко-теоретичний). Близько 750 клінічних ознак (Dittmann, Dilling & Freyberger, 1992), з яких складаються окремі критерії синдромів, явно перевищують розпізнавальну здатність лікаря, що має сформулювати точний діагноз та призначити відповідне Лікування. І сьогодні немає єдиної думки, як вийти з цієї нової ситуації...

Такі проблеми сильно утруднюють роботу вже практикую­чих лікарів-психіатрів, і можна собі лише уявити, наскільки складне завдання постає сьогодні перед студентами. Вам по­трібно не лише вивчити велику кількість абсолютно невідомих психіатричних термінів і категорій, але й навчитися орієнту­ватися в цілком новій (анозологічній та атеоретичній) для вас системі координат діагностичних рубрик і критеріїв МКХ-10. Тому поява даного посібника, написаного досвідченими психіатрами-викладачами вищої школи, які професійно вміють орієн­туватися в загальномедичній (нозологічній) парадигмі і, разом з тим, розуміють закладені в МКХ-10 принципи діагностики пси­хічних та поведінкових розладів, має значною мірою полегшити засвоєння навчального матеріалу майбутніми лікарями.

Заслужений діяч науки і техніки України, д-р мед. наук, проф. В. С. Бітенський