Інтенсивна терапія невідкладних станів - В. М. Запорожан 2006

Гострі отруєння

Отруєння — це хімічна травма внаслідок попадання в організм токсичної дози чужорідних хімічних речовин.

Розрізняють дві стадії гострого отруєння: рання клінічна — токсикогенна, коли отрута знаходиться в організмі та чинить на нього специфічну дію; соматогенна, що виникає після видалення чи руйнування отрути, коли максимально виражені порушення гомеостазу, які виникли ще в першій стадії, й ураження структур і функцій різних органів і систем. При цьому дані явища можуть мати більше значення в клініці отруєння, ніж специфічна дія самої отрути.

Діагноз отруєння встановлюється на місці події за наявністю специфічного запаху від хворого (етиловий спирт, фосфорорганічні інсектициди, дихлоретан, йод, оцтова есенція й ін.) і за характером клінічної картини (міофібриляція, судоми, ціаноз, набряк слизової оболонки порожнини рота й ін.).

По можливості з’ясовують: вид токсичної речовини, дозу надходження в організм, час надходження. Ці відомості можна одержати від хворого, свідків події, а також при огляді житлового чи виробничого приміщення, в якому виявили потерпілого, де можна знайти таблетки, упаковки, етикетки, флакони тощо. В разі суїцидальної спроби хворі можуть приховати ці дані. Іноді уточнити діагноз не вдається, особливо коли хворі перебувають у комі, тоді діагностують отруєння невідомою отрутою.

Для вибору заходів першої медичної допомоги і подальшого лікування найбільш прийнятною є систематизація отрут за принципом переважної ушкоджуючої дії на організм:

— нейротоксичні;

— кардіоваскулярнотоксичні;

— гепато- і нефротоксичні;

— гематотоксичні;

— подразнюючі;

— корозивні;

— ті, що пригнічують дихальні ферменти.

Інтенсивну терапію та реанімацію необхідно проводити в трьох напрямках:

— термінове виведення токсичної речовини з організму (термінова детоксикація);

— посиндромна (симптоматична) терапія;

— специфічна антидотна терапія.