Військова гігієна з гігієною при надзвичайних ситуаціях - К.О. Пашка 2005

Історія розвитку військової гігієни у Збройних Силах

Досвід війн, локальних воєнних конфліктів та стихійних лих, під час яких особовий склад військ веде бойові дії або виконує рятувальні роботи та ліквідує наслідки НС, переконливо свідчить про всезростаюче значення запобіжного та поточного санітарного нагляду для збереження і зміцнення здоров’я військовослужбовців (потерпілого населення) та підтримання високої боєготовності військ (працездатності населення).

Перші відомості про оздоровчі заходи у військах подані в творах Варрона (116-27 р. до н.е.) і Вегеція (кінець IV-початок V ст.), у них описується доцільність санітарних заходів щодо оздоровлення таборів римських воїнів, забезпечення їх доброякісною водою і попередження заразних хвороб. У XVI ст. була встановлена пряма залежність між санітарним станом військ і виникненням хвороб у військовослужбовців.

Про проблеми очищення полів битв від трупів загиблих згадується і у літописі Запорізької Січі, коли козаки під командуванням кошового отамана Івана Дмитровича Сірка (друга половина XVII ст.) відбили напад об’єднаного турецько-татарського війська і винищили його переважну більшість, то «по Січі валялося така сила трупів, що поховати їх у ями було зовсім неможливо. Виволочити трупи у степ і кинути на поталу звірів та птиці теж не годилося, бо повесні з трупів пішов би дух і у Січі виникли б пошесті. Через те Запорозька старшина порадившись з товариством, вирішили виволочити всі трупи на річку Чортомлик і спустити в ополонку ... за три дні не вправилися запорожці виволочити їх геть».

Після возз’єднання України з Російською імперією (1654 р.) започаткування і розвиток військової гігієни як окремої дисципліни відбувалися у російській армії, де служило багато українців, в тому числі і медичних працівників.

Статутом Петра І (1716 р.), який приділяв багато уваги медичному забезпеченню імперської армії, були введені в штати такі посадові особи: у кожній дивізії - штаб-лікар, у полку - лікар, у роті - цирульник.

У 1780 р. було видане перше російське офіційне керівництво з військової гігієни, яке написав Андрій Гаврилович Бахерахт (1724-1806), морський лікар за професією. В ньому були сформульовані основні вимоги щодо підтримання «доброго порядку життя» військовослужбовців.

З 1797 р. військові лікарі повинні були проводити медико-поліцейський нагляд за доброякісністю запасів продовольства, станом казарменних приміщень і за загальним санітарним станом військ. Особливого значення питанням з гігієни в армії надавав головнокомандувач російського війська того часу О.В. Суворов. Із семи умов досягнення перемоги, перерахованих в його «Науці перемагати», три - зобов’язують зберігати здоров’я солдата (чистота, здоров’я, охайність).

З 1813 р. була видана праця доктора медичних наук Іллі Івановича Енегольма (1764-1838) «Кишенькова книга з військової гігієни або зауваження про збереження здоров’я російських солдат», яка стала першим оригінальним твором з питань військової гігієни у мирний час, під час походу та бойових дій.

В цей же період розпочав свою діяльність Матвій Якович Мудров (1776-1831) - професор терапії медичного факультету Московського університету, який викладав у 1808 р. курс лекцій з військової гігієни (рис. 1.1).

Відома його актова промова «О пользе и предметах военной гигиены или науки сохранять здоровье военнослужащих». На цій підставі М.Я. Мудрова вважають одним із засновників військової гігієни, яку він відніс до чотирьох дисциплін, що складали тоді військову медицину: військова гігієна, військова терапія, військова хірургія та військова фармакологія.

Достатньо відчутну роль у розвитку військової гігієни відіграв доктор медичних наук, військовий лікар Яким Олексійович Чаруковський (1798-1848). У своїй праці «Военно-походная медицина» (1836-1837) він виклав основи військової гігієни.

Значний вклад у практичну частину військової гігієни вніс генерал-штаб-лікар, доктор медичних наук Роман Сергійович Четиркін (1797-1865), який написав ряд керівництв і настанов з питань профілактичного і лікувального забезпечення військ, у тому числі «Досвід військово-медичної поліції або правила для збереження здоров’я російських солдат в сухопутній службі» (1834 р.), «Настанова з частини практичної військово-медичної поліції» (1850 р.) (рис. 1.2).

Рис. 1.1. М.Я. Мудров.

Багато прогресивних діячів наполягали на необхідності заснування окремої кафедри гігієни при Медико-хірургічній академії.

Проте лише в 1871 р. на посаду завідувача вперше створеної кафедри гігієни було обрано доктора медичних наук Олексія Петровича Доброславіна (1842-1889). Саме він і видав перший підручник із загальної та військової гігієни «Курс военной гигиены» (1885-1887) та біля сотні інших праць (рис. 1.3).

Після смерті О.П. Доброславіна цю кафедру з 1889 р. до 1909 р. очолив професор Сергій Володимирович Шідловський (18461912), який разом із своїми учнями розробив питання гігієни водопостачання і дезінфекції помешкань, крім того, він вперше сформулював рекомендації щодо морально-психологічної підготовки солдат під час війни.

Після С.В. Шідловського начальником кафедри гігієни став професор Віктор Олександрович Левашев (1864-1916), який очолив дослідження з питань дезінфекції, гігієни військового одягу та гігієни Харчування.

Видатним вченим-гігієністом був професор Григорій Віталійович Хлопін (18631929) (рис. 1.4). Він очолив кафедру загальної та військової гігієни Військово-медичної академії (1918-1929). У числі його здобутків є такі фундаментальні праці, як «Основи гігієни» в двох томах (1921-1923), «Основи протигазової справи» і ряд інших. Вони були також присвячені проблемам гігієни водопостачання та гігієни харчування.

Рис. 1.2. Р.С. Четиркін.

Рис. 1.3. О.П. Доброславін.

У період Великої Вітчизняної війни в діючій армії була запроваджена чітка система військово-гігієнічної організації від Головного військово-санітарного управління (ГВСУ) до дивізії включно. У ГВСУ було створено гігієнічний відділ протиепідемічного управління на чолі з начальником відділу - головним гігієністом. У військово-санітарних управліннях фронтів були введені посади інспектора з харчування й інспектора з водопостачання; в санітарних відділах армій - інспектора з харчування і водопостачання. У дивізіях всю санітарно- профілактичну роботу здійснював санітарно-протиепідемічний взвод. Завдяки своєчасному проведенню санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів вдалося попередити виникнення епідемій інфекційних хвороб, аліментарних захворювань, масових обморожень та інших хвороб, які були невід’ємними супутниками всіх війн.

Визначну роль у розвитку військової гігієни відіграв академік АМН СРСР, генерал-майор медичної служби Федір Григорович Кротков (1896-1983) (рис. 1.5). Створені ним довідники, посібники, підручники, керівництва з військової та радіаційної гігієни протягом багатьох років були основними навчально-методичними джерелами для слухачів Військово-медичної академії, військових та цивільних лікарів і студентів. Ф.Г. Кротков опублікував серію робіт із гігієни бронетанкових військ, гігієни розміщення, гігієни польового водопостачання, харчування та ін.

Розвиток військової гігієни в післявоєнний період пов’язаний з іменем професора Порфирія Євдокимовича Калмикова (1901-1971). Він запропонував принципово нові підходи до вивчення особливостей одягу, нормування хімічного складу питної води і кількісних норм водопостачання. Одним із перших П.Є. Калмиков розробив проблему парентерального харчування, написав ряд монографій і підручників з військової гігієни та залишив після себе школу військових гігієністів.

Рис. 1.4. Г.В. Хлопін.

Рис. 1.5. Ф.Г. Кротков.

Тривалий час слухачі Військово-медичної академії та військово-медичних факультетів, викладачі та військові лікарі користувалися підручником «Общая и военная гигиена» (1978 р.), який було створено за редакцією начальника кафедри загальної і військової гігієни Військово-медичної академії м. Санкт-Петербурга професора Миколи Федоровича Кошелєва (1915-1996).

Значний вклад у розвиток військової гігієни зробили провідні українські вчені. Член-кореспондент АМН СРСР, заслужений діяч науки України, професор Денис Миколайович Калюжний (1900-1976) свої наукові спостереження в період Великої Вітчизняної війни узагальнив у науковій праці «Гігієна польового розміщення військ» (рис. 1.6).

Професор Рафаїл Давидович Габович (1909-2002), учень академіка АМН СРСР Ф.Г. Кроткова, розробив ряд спеціальних засобів очищення, знезараження та дегазації води у польових умовах (рис. 1.7). На оснащення армії було взято розроблене ним гігієнічне обладнання, частина якого ще не втратила своєї цінності і до сьогодні:

- універсальний переносний та в’ючний фільтр;

- польовий водопом’якшувач;

- автофільтр-300;

- гігієнічна лабораторія роти водопостачання;

- набір для санітарного контролю за хлоруванням води у польових умовах;

- армійські та дивізійні укладки лабораторного гігієнічного оснащення.

Рис. 1.6. Д.М. Калюжний.

Рис. 1.7. Е.Д. Габович.

Також він підготовив і видав типографським способом монографії з питань польового водозабезпечення, написав понад 20 робіт та декілька розділів у підручниках і довідниках з військової гігієни.

Зараз фахівці з військової гігієни основну увагу звертають на вивчення впливу шкідливих чинників навколишнього середовища, умов військової праці і побуту на військовослужбовців, які проходять службу у різних видах та родах військ Збройних сил України, а також на пошуки нових шляхів і методів щодо збереження і зміцнення їх здоров’я та підвищення на цій основі боєздатності (працездатності).

Питання для самоконтролю

1. Назвіть основні віхи в історії розвитку військової гігієни.

2. Хто із українських вчених - гігієністів вніс великий вклад у розвиток військової гігієни?