Психіатрія - О. К. Напрєєнко 2001

Від авторів

Концепція побудови пропонованого підручника відповідає головним тенденціям розвитку світової медицини. Передусім це стосується впровадження в психіатрію сучасних наукових положень різноманітних рівнів знань про природу людини — від молекулярно-біологічних до соціально-психологічних. Важливим чинником розвитку психіатрії слід вважати її комплексну інтеграцію як з базовими медичними науками (анатомією, фізіологією, біохімією, медичною психологією тощо), так і з усіма, без винятку, галузями клінічної медицини. Саме на межі цих знань можливе щонайретельніше вивчення об'єктивних і суб'єктивних процесів, що відбуваються у відносно замкнутій (сома — психіка — мікросоціальне оточення) та у відкритій (людина. — екологічне середовище — макросоціальне середовище) системах. Тільки за умови врахування стану і взаємного впливу всіх складових цих систем реальною є перспектива підвищення ефективності теоретичної та практичної психіатрії.

З огляду на сказане вище до підручника, окрім традиційних розділів класичної психіатрії, уперше введено главу "Психосоматичні та соматопсихічні розлади". Це зроблено, виходячи з основного завдання навчальної програми курсу психіатрії у медичних вузах, для підготовки лікаря загального профілю з достатньо глибокими знаннями клінічної нейропсихіатрії. Це вкрай потрібно, якщо взяти до уваги наявне на сьогодні, що цілком зрозуміло в епоху всебічної технізації, прагнення медичних працівників до використання апаратних методів обстеження хворих, а молодих лікарів — до вузької спеціалізації. Загальновизнаним є пріоритет українських науковців щодо поглибленої розробки психіатричних проблем, пов'язаних з несприятливим впливом наслідків Чорнобильської катастрофи. Зазначене обумовило підготовку до видання в Україні першої у світовій практиці монографії "Екологічна психіатрія" (Київ, 1997). Неабияка увага фахівців багатьох країн до впливу довкілля на нервово-психічне здоров'я людини продиктувала потребу вмістити до підручника главу з такою самою назвою.

У цій книзі, на відміну від інших подібних вітчизняних видань останнього десятиріччя, разом із викладом біологічно спрямованих лікувально-діагностичних підходів значну увагу приділено особистісно-орієнтованим (психоаналітичним, біхевіоральним та ін.). Слід зазначити, що вітчизняні спеціалісти на початку XX століття зробили помітний ВНЕСОК У РОЗВИТОК теорії та практики психоаналізу. Однак з відомих причин, починаючи з двадцятих років, досягнення засновників згаданої складової світової культури в Україні майже втрачено. Значна увага до означеного розділу гуманітарних знань у підручнику пояснюється відродженням цієї галузі й поверненням до сфери інтересів медиків, психологів, педагогів, філософів, політиків, бізнесменів та ін.

Одним із магістральних шляхів прогресу сучасної психіатрії є розробка і впровадження в практику нових, ефективніших психотропних лікарських засобів. У підручнику звернено увагу на цілу низку нейролептичних (антипсихотичних), антидепресивних, протиепілептичних, транквілізуючих та інших препаратів, котрі нещодавно розроблено та успішно використовують у медицині.

Згідно з концепцією реформування психіатричної допомоги в Україні, першочерговим завданням є гарантія соціального захисту пацієнтів з психічними розладами, їхніх родичів і тих, хто надає допомогу названому контингентові хворих. Правове забезпечення охорони психічного здоров'я в межах норм цивілізованих країн закріплено першим Законом України "Про психіатричну допомогу", прийнятим у 2000 році. Він визначає правові та організаційні засади цього виду допомоги, виходячи з пріоритету прав і свобод особистості. Значущість соціальних питань з психіатрії зростає разом із демократизацією українського суспільства.

Соціальні аспекти психіатрії визначають потребу в посиленій увазі до суспільного становища душевнохворих, до прав на висококваліфіковане Лікування та інформовану згоду пацієнтів на отримання відповідної медичної допомоги, на конфіденційність цієї допомоги і на відмову від неї, на послуги адвоката, професійну діяльність, певні пільги тощо. Важливою складовою соціальних прав психічно хворих є дотримання етичних принципів у психіатрії.

Протягом останніх років науковцями та організаторами психіатричної служби адаптовано до умов України відповідний розділ Міжнародної класифікації хвороб X перегляду (МКХ-10), затвердженої Всесвітньою організацією охорони здоров'я. В 1998 р. його впроваджено в практику психіатричних закладів нашої країни. Ведеться робота з підготовки МКХ-11. Це послужило мотивацією до вміщення до підручника не тільки традиційної вітчизняної класифікації психічних захворювань, але й МКХ-10, а також відповідної класифікації, прийнятої Американською асоціацією психіатрів (DSM-IV), як найвідоміших у світі. Для полегшення сприйняття цього матеріалу класифікацію наведено фрагментами у відповідних главах книги. Такий підхід сприятиме формуванню широкого професійного світогляду молодого спеціаліста.

Погляди на історію формування вітчизняної психіатрії, що відображені у відповідних виданнях попередніх десятиліть, доповнено сучасними науково обґрунтованими даними про внесок українських учених і практиків у розвиток світової психіатрії.

Вважаємо за доцільне дати інформацію про головні шляхи подальшого реформування психіатричної служби, а саме: зміцнення амбулаторної її ланки;

розвиток мережі денних психіатричних стаціонарів, відкриття психосоматичних відділень і психотерапевтичних підрозділів у медичних закладах загальносоматичного профілю;

посилення психогігієнічних та психопрофілактичних заходів, особливо силами первинних структур служби охорони здоров'я, на виробництвах, сільськогосподарських підприємствах, у навчальних закладах тощо;

оптимізація рівня викладання психолого-психіатричних дисциплін на всіх етапах підготовки фахівців-психіатрів, лікарів іншого профілю (зокрема, сімейних), медичних психологів, соціологів, середніх і молодших медичних працівників;

систематичне висвітлення відповідних тем у засобах масової інформації з метою подолання упередженого ставлення до осіб з порушенням психічного (психосоматичного) здоров'я, поліпшення обізнаності населення стосовно біологічних, психологічних і соціальних причин виникнення психічних розладів та ознайомлення з досягненнями сучасної медицини, що сприяють подоланню страждань цих хворих та членів їхніх сімей, відмові від соціальної ізоляції, "стигматизації" таких пацієнтів і поверненню більшості з них до активного способу життя. Йдеться також про підвищення рівня правових знань усіх суб'єктів, які задіяні в наданні та отриманні психіатричної допомоги.

Першим україномовним підручником з психіатрії була книга В. А. Поляровського, перекладена з російської у 1936 р. У 1971 р. побачив світ підручник Н. П. Татаренко, Н. І. Стрельцової, де, як і у пізніших подібних працях, стисло схарактеризовано основні психічні захворювання.

Ця книга є першим українським фундаментальним підручником з психіатрії. До його створення залучено провідних вітчизняних учених-психіатрів. Усі вони із вдячністю приймуть зауваження, рекомендації та пропозиції, спрямовані на удосконалення пропонованого видання.

Від імені авторського колективу з повагою О. К. НАПРЄЄНКО - доктор медичних наук, професор, головний психіатр МОЗ України, завідувач кафедри психіатрії Національного медичного університету ім. Олександра Богомольця