Цитологія, загальна гістологія та ембріологія - В. К. Напханюк 2002

Тканини
Нервова тканина
Гістогенез нервової тканини

Нервова тканина (textus nervosus) — це тканина спеціального призначення, яка є основним структурним елементом нервової системи, що здійснює регуляцію діяльності тканин і органів, їх взаємодію і зв’язок з навколишнім середовищем, кореляцію функцій, інтеграцію й адаптацію організму.

Нервова тканина складається з нервових клітин (нейроцитів, нейронів) і зв’язаних з ними клітин нейроглії. В сукупності названі структурні елементи складають єдину морфологічну та функціональну основу всіх органів нервової системи.

Нервова тканина розвивається з дорзального потовщення ектодерми — нервової пластинки. Нервова пластинка послідовно перетворюється на нервовий жолобок, а після цього — на нервову трубку (рис. 101). Нервова трубка відокремлюється від епідермальної ектодерми, яка лежить над нею. Частина клітин нервової пластинки не входить до складу ні нервової трубки, ні епідермальної ектодерми, розташовується між ними у вигляді пухкого скупчення клітин нервового гребеня або гангліозної пластинки. Клітини гребеня починають мігрувати в латеральному й вентральному напрямках. Клітини гребеня головного відділу формують ядра черепних нервів, другим джерелом їх утворення є нейральні плакоди.

Клітини тулубового відділу гребеня розпадаються на два потоки — поверхневий і глибокий.

Поверхневий потік розповсюджується між ектодермою та мезодермою, даючи початок пігментним клітинам шкіри.

Глибокий потік спрямовується вглиб і вентрально проходить між сомітом і нервовою трубкою, а також між мезенхімними клітинами, які мігрують з соміту. З цих клітин формуються нейрони спінальних гангліїв і гангліїв автономної нервової системи, а також нейроглії — лемоцитів.

Потовщення ектодерми по боках голови носять назву нейральних плакод. Вони беруть участь в утворенні гангліїв V, VII і X пар черепних нервів.

На ранніх стадіях ембріогенезу нервова трубка являє собою багаторядний нейроепітелій, утворений вентрикулярними або нейроепітеліальними клітинами.

Рис. 101. Схема формування нервової трубки зародка курчати (за А. Г. Кнорре):

а — стадія нервової пластинки; б — замикання нервової трубки; в — відокремлення нервової трубки і гангліозної пластинки від ектодерми; 1 — нервовий жолобок; 2 — нервові валики; 3 — шкірна ектодерма; 4 — хорда; 5 — мезодерма; 6 — гангліозна пластинка; 7 — нервова трубка; 8 — мезенхіма

Вентрикулярні клітини — це клітини циліндричної форми, апікальні відростки яких межують з порожниною нервової трубки і з’єднані щілинними контактами. Базальні кінці цих клітин торкаються субапікальної пограничної мембрани.

Для цих клітин характерні циклічні переміщення ядер: ядра премітотичних клітин лежать глибоко; під час профази наближаються до поверхні, каріокінез відбувається поблизу шлуночкової поверхні, ядра дочірніх клітин знову ідуть вглиб. В процесі ембріонального розвитку відбувається зниження проліферативної активності вентрикулярних клітин, а після народження вона взагалі не спостерігається.

Морфологічно вентрикулярні клітини диференціюються в різні типи клітин зрілої нервової тканини. Частина їх дає початок нейроцитам, решта — гліальним клітинам (епендимоцитам, астроцитам та олігодендроцитам).

У тих відділах мозку, де гістогенез відбувається особливо інтенсивно, вентрикулярні клітини втрачають циліндричну форму і здатність до переміщення ядер, але зберігають високу проліферативну активність. Ці клітини називають субвентрикулярними й екстравентрикулярними нейрогермінативними (камбіальними) клітинами. У подальшому вони дають початок деяким типам нейроцитів і гліальних клітин. Суб- і екстравентрикулярні клітини існують ще деякий час після народження.