Анатомія людини - Коцан І. Я. 2009
М'язи та фасції шиї
Шию умовно поділяють фронтальною площиною, яка проходить через хребет, на два відділи: менший задній (м’язи цього відділу були описані з м’язами спини) і більший передній відділ, або власне шию. Передній відділ шиї має надзвичайно важливе анатомо-топографічне значення, оскільки, крім м’язів, включає ряд інших органів (Гортань з початковим відділом трахеї, глотку, Стравохід, щитоподібну залозу). На шиї проходять також великі Судини і нерви. М’язи групуються навколо цих органів, утворюють для них вмістилище з кістково-м’язовою стінкою ззаду і м’язовими стінками спереду та з боків.
М’язи шиї поділяють на окремі групи за їх генетичними (розвитком) і топографічними ознаками.
За розвитком розрізняють м’язи, що розвинулись на основі першої (нижньощелепної) і другої (під’язикової) вісцеральних дуг, зябрових дуг, та м’язи, що розвинулись із вентральних відділів міотомів.
Похідними мезенхіми першої вісцеральної дуги є щелепно-під’язиковий м’яз і переднє черевце двочеревцевого м’яза; другої вісцеральної дуги — шило-під’язиковий м’яз, заднє черевце двочеревцевого м’яза і підшкірний м’яз шиї; зябрових дуг — грудинно-ключично-соскоподібний і трапецієподібний м’язи. Із вентральних частин міотомів розвиваються грудинно-під’язиковий, грудинно-щитоподібний, щито-під’язиковий, лопатково-під’язиковий, підборідно-під’язиковий, передній, середній і задній драбинчасті м’язи, а також передхребтові м’язи: довгий м’яз шиї та довгий м’яз голови.
Залежно від топографії м’язи шиї поділяють на три групи:
1) поверхневі м’язи шиї;
2) м’язи, що прикріплюються до під’язикової кістки (серединна група);
3) глибокі м’язи шиї.
Последнее обновление: 05/02/2024
Редакционная и учебная адаптация: Данный материал сведен на основе первоисточника/оригинального текста. Команда проекта осуществила редакционную обзорную обработку, исправление технических неточностей, структурирование разделов и адаптацию содержания к учебному формату.
Что было обработано:
- устранение форматных дефектов (OCR-ошибки, разрывы структуры, дефектные символы);
- редакционное упорядочивание содержания;
- унификация терминов в соответствии с академическими источниками;
- проверка соответствия фактических утверждений текста первоисточнику.
Все упоминания об авторе, годе издания и происхождении первичного текста сохранены в соответствии с источником.