Ботаніка - Б.Є. Якубенко 2017

Частина перша. Анатомія і морфологія рослин
Розділ III. Вегетативні органи рослин
3.2. Будова кореня, типи коренів і кореневих систем

У процесі еволюції корінь у рослин сформувався досить пізно, як наслідок переходу до життя на суші. Серед рослин, що заселяли сушу, перевагу отримували ті, які проникали в субстрат, закріплювались там і вбирали воду та мінеральні речовини. Перші корені у процесі філогенезу (історичного розвитку) з’явились у плаунів, потім у хвощів, папоротей, насінних рослин. Аналогом коренів були ризоїди — волоскоподібні вирости пагона мохоподібних та інших філогенетично давніх рослин, що виконують функцію мінерального живлення і мають дуже просту будову.

Корінь − це осьовий вегетативний орган рослини, що має радіальну симетрію, не несе на собі бруньок і листків, має необмежений ріст, позитивний геотропізм і негативний фототропізм.

Функції кореня: закріплення рослини у ґрунті; забезпечення її водою та поживними речовинами; синтез і нагромадження органічних речовин; взаємодія з коренями інших рослин та грибами й бактеріями.

Корінь квіткових рослин розвивається із зародкового корінця зародка насінини, такий корінь називають головним. Головному кореню властива метамерія і корені, на які розгалужується головний корінь називають бічними коренями різних порядків. Вони, як правило, дрібніші за головний. Нерідко корені можуть утворюватись на листка і пагонах, такі корені називають додатковими. Особливо характерними є додаткові корені для односім’ядольних рослин. У них на ранніх етапах розвитку головний корінь завмирає і тоді на стеблі утворюються додаткові корені.

Метамерія, що властива кореню, приводить до формування кореневої системи. Коренева система — це сукупність усіх коренів рослини. Розрізняють такі Типи кореневих систем: стрижневу, мичкувату, комбіновану або універсальну. Стрижнева коренева система формується головним коренем і його метамерами, вона властива голонасінним та більшості двосім’ядольних квіткових рослин.

Мичкувата система формується додатковими та бічними коренями і властива односім’ядольним та деяким двосім’ядольним рослинам. Комбінована система формується всіма типами коренів і зрідка трапляється у деяких дводольних рослин, наприклад у томатів, суниці.

За характером розподілу кореневої системи у ґрунті розрізняють такі типи: глибинний, поверхневий, універсальний. Глибинний — усі корені розвиваються тільки вглиб, поверхневий — корені розподіляються у поверхневих шарах ґрунту, універсальний — корені розвивають і вглиб і вшир. Розподіл коренів зазвичай залежить від механічного складу ґрунту, його родючості і вологості.

Рослини займають різні екологічні ніші і корені їх можуть розміщуватись у ґрунті, у воді і повітрі.

Більшість коренів зазвичай ростуть у ґрунті, заглиблюючись у нього залежно від умов, так на сухих ґрунтах вони можуть заглиблюватись на 2—5 м і навіть на 20 м, а на болотах поглинальні корені знаходяться у поверхневих шарах. У водних рослин корені розвиваються у воді, а деякі рослини тропіків, оселяючись на стовбурах дерев, розміщують свої корені в повітрі.