ЗООЛОГІЯ з основами екології - Г.В. Ковальчук - 2003

Частина II. ПІДЦАРСТВО БАГАТОКЛІТИННІ – METAZOA

ТИП ΧΟΡΔΟΒΙ - CHORDATA

ПІДТИП ХРЕБЕТНІ, АБО ЧЕРЕПНІ, - VERTEBRATA

КЛАС ПЛАЗУНИ АБО РЕПТИЛІЇ, REPTILIA

СИСТЕМАТИЧНИЙ ОГЛЯД ПЛАЗУНІВ

До наших днів із численного у мезозойську еру класу Плазунів дожили представники 4 рядів: Дзьобоголові, Лускаті, Черепахи і Крокодили.

До ряду Дзьобоголові (Rhynchocephalia) належить єдиний представник - гатерія, або туатара, - Schenodon punctatus (довжина тіла - 50-75 см). Збереглася лише на декількох дрібних острівцях Нової Зеландії. Це жива викопна тварина, що з’явилася на Землі близько 165 млн. років тому. Має цілий ряд примітивних ознак у будові (амфіцельні хребці, залишки хорди, черевні ребра, тім’яне око, венозна пазуха у серці та ін.). Гатерія веде здебільшого нічний спосіб життя. Живиться переважно безхребетними, іноді поїдає дрібних ящірок та яйця птахів. Температурний оптимум активності - від +6 до +18°С. Оселяється у щілинах між камінням та у норах альбатросів чи інших океанічних птахів, проте не чіпає ні яєць, ні пташенят (коменсалізм).

Ряд Лускаті (Squamata). Найчисленніший серед плазунів (об’єднує близько 6600 видів). Характерні ознаки ряду такі: тіло вкрите роговими лусками або щитками, зуби прирослі до щелеп. У фауні України - 10 видів.

До підряду Ящірки (Sauria) належить більшість сучасних плазунів (рис. 213). Форма тіла видовжена, хвіст довгий. Є серед них безногі форми (веретільниця, жовтопузик). Довжина тіла від - 3,5 см (гекони) до 4 м (велетенський варан - Varanus komodoensis - з острова Комодо). Очі мають рухомі повіки, є барабанна перетинка. У більшості розвинене тім’яне око, яке сприймає зміну інтенсивності освітлення. Багато видів здатні до аутотомїі (самокаліцтва), що проявляється у відламуванні хвоста при його подразненні. Це рефлекторна дія, засіб самоврятування. Живляться ящірки переважно тваринами (від безхребетних до дрібних ссавців). Морські ігуани (Amblyrhynchus) поїдають водорості.

image247

Рис. 213. Різні види ящірок:

а - стінний гекон; б - степова агама; в - вухата круглоголовка; г - плащоносна ящірка; д - швидка ящірка; е - прудка ящірка; є — сірий варан; ж - жовтопузик.

Більшість ящірок розмножується, відкладаючи яйця, проте є серед них і живородні (живородна ящірка, веретільниця).

До ряду належать родини: Ящірки справжні (Lacertidae), Гекони (Gekkonidae), Варани (Varanidae), Веретільницеві (Anguidae) та ін.

Ящірка звичайна, або прудка, - Lacerta agilis (довжина - 30-32 см). Поширена по всій території країни. Населяє місця, що добре прогріваються сонцем. Живиться переважно комахами,

серед яких багато шкідників. Яйця (у кількості від 6 до 16) самка закопує у ґрунт. Молодь з’являється влітку. На зимівлю ховається у кінці вересня - на початку жовтня. В Україні є кілька форм ящірки прудкої - південна, східна та ін.

Ящірка живородна - L. vivipara (довжина - до 17 см), поширена в Європі та Азії; північна межа ареалу заходить до берегів Північного Льодовитого океану. В Україні заселяє Полісся, Карпати (до 2000 м над рівнем моря), частково Лісостеп. Віддає перевагу зволоженим місцям. Добре плаває, може бігати по дну водойми. Характерне яйцеживородіння. На зимівлю ці ящірки ідуть у жовтні. У теплі зими під час відлиг часом прокидаються і виходять на поверхню.

У Криму поширені ящірки кримська - L. taurica (довжина до 17 см) та скельна - L. saxicola lindholmi (довжина до 22 см, при довжині хвоста 14 см).

Ящірка зелена - L. viridis — найбільша і найкрасивіша на території України (до ЗО см завдовжки). Поширена в основному на Правобережжі (у Степу, Лісостепу та Закарпатті). Займає сухі, сонячні ділянки. Живиться комахами та іншими безхребетними. Може лазити по деревах, кущах.

Родина Веретільницеві у фауні України представлена двома видами: веретільницею ламкою (Anguis fragilis) та жовтопузиком (Ophisaurus apodus). Це безногі ящірки, які мають видовжене, змієподібне тіло. Від змій відрізняються наявністю рухомих повік та вушних отворів, затягнутих барабанною перетинкою. Веретільниця (довжина тіла до 60 см) поширена у Криму, Карпатах, Лісостепу, на Поліссі; жовтопузик (до 1 м завдовжки) - в Криму. Живляться комахами, молюсками, а також мишовидними гризунами, іншими ящірками (жовтопузик). Всюди нечисленні. Причини скорочення чисельності: окультурення ландшафту, знищення людиною (їх вважають зміями і вбивають).

До родини Варани належить варан сірий (Varanus griseus). Поширений у пустелях Середньої Азії і Південного Казахстану. Довжина тіла (разом із хвостом) досягає 160 см, маса - 2,5 кг. Взимку та влітку впадає у стан заціпеніння. Живиться сарановими, мишовидними гризунами, ящірками, молодими черепахами, зміями (у тому числі й отруйними). Самка відкладає від 6 до 23 яєць, які закопує в пісок. Переслідуючи здобич або тікаючи від ворога, варан розвиває швидкість 100-120 м/хв. При зустрічі з людиною сильно роздуває тіло, б’є хвостом, голосно шипить, висовує язик і, широко розкриваючи

пащу, намагається вкусити, адже основним його ворогом до недавнього часу була людина. Тисячі цих тварин винищували заради цінної шкіри, з якої виготовляли взуття, галантерейні вироби. Тепер відловлювати варанів заборонено. Сірого варана занесено до Міжнародної Червоної книги, його повсюди охороняють.

Гекони- дрібні нічні ящірки, що мають сплющене тіло. Голова також плоска з широким розрізом рота. У більшості видів пальці мають розширення, на яких поперечними рядами розташовані особливі щіточки з мікроскопічних волосків. Помічено, що на одному пальці європейського стінного гекона (Tarentola mauritanica) знаходиться понад 200 млн. таких щіточок, кожна з яких складається із безлічі окремих волосків. Завдяки цим утворенням гекони можуть легко пересуватися по вертикальних поверхнях і навіть по стелі. Живляться дрібними членистоногими. Самки відкладають одно-два яйця.

На Південному березі Криму (від Севастополя до Алуніти) зрідка зустрічається гекон кримський (Mediodactylus kotschyi danilewskii). Заголом на цій території налічується від 500 до 1000 особин. Потребує всілякої охорони.

Підряд Хамелеони - Chamaeleontes. Належать рептилії (90 видів), що пристосувалися до деревного способу життя. Поширені в Африці, Індії, Малій Азії, Іспанії. Довжина тіла - від 4 до 6 см. Пальці зрослися у дві протилежні групи; за їх допомогою тварини охоплюють гілку дерева при лазінні. Допомогає при цьому також довгий і чіпкий хвіст. Очі рухаються незалежно одне від одного. Язик довгий, може викидатися з рота на довжину тіла. Забарвлення може швидко змінюватися і обумовлюється наявністю хроматофорів, що містяться в шкірі, а також здатністю поверхневих шарів шкіри до заломлення світла. Малорухомі, подовгу сидять, обхопивши гілку пальцями і хвостом і час від часу схоплюючи язиком здобич. Живляться комахами та іншими безхребетними. Більшість відкладає яйця (до 35 штук), деякі яйцеживородні.

Підряд Змії - Ophidia. Належать безногі рептилії, які пересуваються плазуючи по землі (рис. 214). Поясів кінцівок немає; в окремих видів збереглися рудименти тазу й задніх кінцівок. Тіло видовжене, циліндричне, нечітко поділяється на голову, тулуб і хвіст; вкрите роговою лускою або щитками. Щороку змії линяють 2-4 рази, скидаючи старий роговий покрив. Хребет складається з великої кількості одноманітних хребців (від 141 до 435), до яких приєднуються ребра. Грудини немає.

Рис. 214. Різні види змій:

а - очкова змія; б - гримуча змія; в - кораловий аспід; г — сітчастий пітон.

Хребці і ребра зв’язані між собою системою сильних і пружних м’язів. Ребра вільними кінцями опираються на черевні щитки, що приводяться у рух підшкірною мускулатурою. Рухи хребців, ребер і щитків скоординовані в горизонтальній площині і забезпечують пересування змій.

Важливим органом чуття цих тварин е тонкий роздвоєний язик разом із якобсоновим органом. Змія періодично висовує із рота язик, тріпочучи ним у повітрі і злегка доторкуючись до

навколишніх предметів, після чого втягує назад у рот. Кінці язика засовуються в якобсонів орган, і змія отримує інформацію про речовини, які знаходяться в повітрі і на субстраті. У цих тварин немає рухомих повік; вони зрослися і стали прозорими. Погляд немиготливий. Слух розвинений слабко (середнє вухо спрощене, барабанної перетинки немає), тому змії погано сприймають коливання повітря. Проте їхнє черево - добра мембрана, чутлива до незначних коливань ґрунту, які надходять до внутрішнього вуха. Внутрішні органи мають витягнуту форму і розташовані асиметрично. Ліва легеня у більшості змій не розвинена. У гадюк права легеня у своїй задній частині перетворилася на тонкостінний резервуар для повітря. Він дуже розтягується, і змія може сильно роздуватися під час вдиху, а видихаючи повітря, голосно і довго шипіти.

Живляться різноманітними, переважно хребетними, тваринами. Можуть проковтувати велику здобич цілою. Кістки лицьової частини черепа з’єднані між собою рухомо, а нижня щелепа підвішена на зв’язках, що розтягуються. Еластичною зв’язкою з’єднані також ліва і права половини нижньої щелепи. Тому змії можуть широко розкривати рот. Під час руху здобичі по стравоходу вільні кінці ребер відхиляються вбік, не перешкоджаючи її просуванню до шлунка.

В окремих видів змій наявні отруйні залози (видозмінені слинні). Отруту вони вводять у рану здебільшого під час укусу за допомогою борозенчастих або трубчастих зубів (одна-дві пари), розташованих на верхній щелепі. При відкритій пащі отруйні зуби набувають вертикального положення, при закритій - горизонтального, і кінці їх спрямовані назад.

Розмножуються змії або відкладаючи яйця, або народжуючи живих малят (яйцеживородіння). Яйцеживородіння властиве морським зміям, а також видам, що зустрічаються у північних областях та в горах, де температура ґрунту недостатня для розвитку зародка.

У фауні України зустрічаються представники двох родин змій - Гадюкових (Viperidae) та Вужових (Colubridae).

Гадюка звичайна (Vipera berus) дуже поширена у Північній і Середній Європі та Північній Азії, піднімається до зони багаторічної мерзлоти. У горах зустрічається на висоті до 3000 м над рівнем моря. В Україні населяє Полісся та Лісостеп, надаючи перевагу мішаним лісам із галявинами та добрим травостоєм, узліссям, моховим болотам; зустрічається також по берегах річок та озер, у ярах і балках, навіть у садах. Довжина тіла здебільшого - 60 см, зрідка - 75 см; лише на півночі гадюки досягають 100 см. Хвіст короткий. Голова біля основи розширена, чітко відмежована від шиї, з Х-подібним малюнком. Зверху тіло сіруватого, буруватого або іржаво-червоного кольору з темною зигзагоподібною смугою вздовж хребта. Нерідко зустрічаються чорні гадюки, частіше на півночі. Веде осілий спосіб життя. Площа індивідуальної ділянки становить 1,5-4 га, де живе одна пара змій. Живиться переважно мишовидними гризунами та жабами, поїдає пташенят. Молоді гадюки живляться комахами, особливо сарановими та жуками, рідше їдять гусениць, мурашок та дощових червів.

Зимують у ґрунті на глибині від 40 см до 2 м, здебільшого поодиноко або невеликими групами. Описано, однак, випадки скупчення на зимівлю 200-300 змій. Навесні відразу після зимівлі тримаються на сонячних теплих місцях.

Гадюка - живородна тварина. У серпні-вересні самка народжує відразу 8-12 гадюченят розміром до 16,5 см. Укуси їх також отруйні. Живе гадюка звичайна 14-15 років. Ворогами її є орли-змієїди, сови, лелеки, борсуки, лисиці, тхори, їжаки.

Незважаючи на те що гадюка - найпоширеніша отруйна змія у нашій країні, порівняно мало людей страждає від її укусів. Гадюка кусає лише тоді, коли людина наступить на неї або зненацька наблизить руку. При наближенні людини вона завжди шипить і намагається втекти. Важко переносять укуси змії діти, а також дорослі, ослаблені хворобами. Потерпілому слід надати першу допомогу: накласти шину на укушену кінцівку, щоб забезпечити її повну нерухомість; утримувати потерпілого в положенні лежачи; давати йому великі дози теплого питва. Головне ж - якомога швидше доставити потерпілого у лікарню, де йому введуть протиотруйну сироватку. Своєчасне її введення швидко знімає симптоми отруєння.

Гадюка степова - F. ursini renardi (довжина тіла - 45-50 см, зрідка - до 60 см) - поширена в степових районах Кавказу, Казахстану, Середньої Азії; в Україні - у степовій і частково лісостеповій зонах. Сільськогосподарських угідь уникає; оскільки цілинних земель мало, то й степові гадюки зустрічаються рідко (на морських узбережжях, в чагарниках, балках). На відміну від гадюки звичайної має загострені краї морди. Зверху забарвлення бурувато-сіре з темною зигзагоподібною смугою вздовж хребта. Живиться ящірками, мишовидними гризунами, пташенятами, сарановими, зрідка жабами. Зимує з жовтня до середини квітня у норах гризунів та в інших укриттях. Народжує від 3 до е516 малят 12-18 см завдовжки. Живе 7-8 років. Укус гадюки степової життю людини не загрожує.

До цієї родини належать також дуже отруйні змії гюрза - V. lebetina (довжина тіла - до 2 м), - поширена в Середній Азії, на Кавказі та ефа піщана - Echis carinatus (до 70 см завдовжки), що водиться в Середній Азії, Африці, Аравії.

Отрута змій родини Гадюкові впливає на кровоносну систему людини, спричиняючи крововиливи, тромбози судин. Отрута ж Аспідових (род. Elapidae), до яких належать кобри (рід Najа), діє паралізуюче на нервову систему. Людина, укушена коброю, якщо не одержить медичну допомогу, може загинути через 2-7 годин. Поширені в Африці і Азії. Мають здатність піднімати третину тіла і розширювати шию, розводячи в боки кілька пар ребер.

Родина Вужові найчисленніша на території України. До неї належать вуж звичайний (Natrix natrix), вуж водяний (N. tesselata), полоз жовточеревий, або жовтобрюх (Coluber jugularis), полоз леопардовий (Elaphe situla), полоз лісовий, або ескулапова змія (E. longissima), полоз чотирисмугий (E. quatuorlineata sauromates) та полоз візерунчастий (E. dione). Полози (всі види фауни України) - неотруйні змії, нечисленні і потребують ретельної охорони.

На території України дуже поширена неотруйна змія вуж звичайний (довжина тіла - 1-1,5 м). Голова плавно переходить у шийний відділ. Хвіст довгий. Забарвлення верхньої частини тіла здебільшого світло-сірого кольору, зрідка буруватого, чорного. По боках голови добре помітні світлі плями (у деяких особин їх немає). Вуж надає перевагу зволоженим місцям, хоч зустрічається у степах та горах далеко від води. Живиться здебільшого ропухами, а також комахами. Може довго голодувати (до 300 днів). Полює переважно вранці та ввечері. У липні-серпні самка відкладає від 6 до 30 яєць, вкритих м’якою пергаментною оболонкою, у вологе середовище: під опале листя, у мох. Інкубація триває 5-8 тижнів. Молодь при виході з яйця має довжину до 15 см. На зимівлю вужі йдуть, коли настають перші приморозки. Пробуджуються від заціпеніння у березні-квітні. Зимують групами по 15-20 особин і більше. Ворогів у вужів багато: орли- змієїди, лелеки, енотовидні собаки, лисиці, норки, куниці. Для захисту використовують жовто-білу рідину з неприємним запахом, яка виділяється з клоаки.

До цієї ж родини належить також мідянка звичайна - Coronella austriaca (довжина тіла до 90 см), спорадично поширена по всій території України. Для людини отрута небезпеки не становить. Основна здобич мідянки - ящірки, зрідка птахи та дрібні звірки. Яйцеживородна (народжує від 4 до 19 сформованих малят). Чисельність скорочується. Повсюди потребує охорони.

Ряд Черепахи — Chelonia, або Testudines. У світовій фауні налічується близько 250 видів черепах (рис. 215). Наземні поширені на всіх материках, крім Антарктиди, морські - переважно в тропічних і субтропічних зонах Світового океану. У фауні України - один вид (європейська болотяна черепаха). Поширена повсюди. За окремими даними на Буковині зустрічається також черепаха середземноморська (Testudo graeca) м’якошкіряста.

Рис. 215. Види черепах:

а - слонова; б - степова; в - болотяна; г - каретта; д — уссурійська

Мають панциру що складається з кісткових щитів: спинного - карапаксу і черевного - пластрону, з’єднаних за допомогою сухожильної зв’язки або кісткової перемички. Карапакс утворений кістковими пластинками шкірного походження, з якими зростаються ребра і тулубний відділ хребта. Пластрон утворився із кісткових пластин, гомологічних ключицям, та черевних ребер. Пояси кінцівок перемістилися під ребра (виняток серед хребетних). Зверху панцир вкритий роговими щитками, а в шкірястих черепах - м’якою шкірою. Шийний і хвостовий відділи хребта вільні і рухомі, інші зрощені з карапаксом. Щелепи не мають зубів; вони вкриті роговою речовиною, що утворює гострі ріжучі краї. Легені великі; додатковими органами дихання у водних черепах є вирости глотки та клоаки, пронизані густою сіткою капілярів. Добре розвинені м’язи кінцівок і шиї; м’язи тулуба атрофувалися. Головний мозок, порівняно зі спинним, відносно малий; зір і нюх розвинені добре, слух - значно гірше.

Водні форми живляться членистоногими, молюсками, рибою, рідше - рослинами; сухопутні - переважно рослиноїдні. Яйця відкладають на суші в ямку, вириту самкою задніми кінцівками.

Європейська болотяна черепаха (Emys orbicularis) населяє різноманітні водойми із стоячою водою або повільною течією. Живиться протягом усього дня; вночі спить на дні водойми. Тут же і зимує.

У степах Середньої Азії і Казахстану водиться степова черепаха (Testudo horsfieldi); м’ясо і яйця її їстівні.

На Галапагоських островах зустрічається сухопутна слонова черепаха (Т. elephantopus) масою до 400 кг. Потребує охорони.

Серед морських черепах великих розмірів (до 140 см завдовжки та масою 200-400 кг) досягає зелена, або cynoeaf черепаха (Chelonia mydas), поширена у морях тропічного та субтропічного поясів. М’ясо її має високі смакові якості.

Ряд Крокодили — Crocodilia. Відомо 21 вид крокодилів, поширених у тропіках і субтропіках (рис. 216). Вторинно перейшли до водного способу життя, населяючи прісні та солонуваті водойми. Довжина тіла - від 1,5 до 7 м. Хвіст сплюснутий з боків; між пальцями задніх кінцівок наявні плавальні перетинки. Тіло вкрите роговими щитками, під якими знаходяться кісткові пластинки. Паща усаджена численними зубами, що містяться в альвеолах. Розвинене вторинне піднебіння, яке відокремлює носоглотковий хід від ротової порожнини. Тому їжа, що міститься у роті, не заважає диханню. Серце чотирикамерне, проте до органів іде змішана кров, бо є дві дуги аорти.

Рис. 216. Види крокодилів: а - гавіал; б — нільський; в - алігатор китайський.

Живляться крокодили різними тваринами: крабами, рибою, земноводними, птахами, ссавцями, а також падлом. Властивий канібалізм. Деякі види небезпечні для людини. Яйця (від 10 до 100 піт.) відкладають у пісок або в спеціальне гніздо, зроблене самкою із гниючого рослинного матеріалу. Самка часто охороняє кладку. Живуть до 80-100 років.

Ряд об’єднує три родини. До родини Алігатори (Alligatoridae) належить 7 видів, поширених у Новому світі, за винятком алігатора китайського (Alligator sinensis). Алігатор міссісіпський (A. mississippiensis) довжина тіла якого до 4,5-5,8 м, має досить довгу, але широку і плоску морду. Морда в алігаторів порівняно зі справжніми крокодилами ширша і округліша, а зуби верхньої щелепи при закритій пащі розміщені зовні від нижньощелепних зубів. Викопує ставки на болотах, а також очищає їх від бруду та надлишків рослинності, сприяючи утворенню стійких біоценозів.

Родина Справжні крокодили (Crocodili- d а е) найчисленніша; включає 13 видів, поширених у тропіках Азії, Африки, Америки та Австралії. Морда у крокодилів відносно довша й вужча, ніж в алігаторів. Зуби верхньої і нижньої щелепи знаходяться на одній лінії. Особливо довгомордий гавіаловий крокодил (Tomistoma schlegelii), який живиться виключно рибою. Належать також нільський крокодил - Crocodilus niloticus (довжина тіла - 4-6 м), болотний крокодил - С. palustris (завдовжки 3,5-4 м) та ін.

До родини Гавіали (Gavialidae) належить єдиний вид - гавіал гангський (Gavialis gangeticus). Довжина тіла - до 6,6 м; морда довга і вузька. Живиться переважно рибою, зрідка птахами та дрібними ссавцями. Поїдає трупи. Для живих людей небезпеки не становить.