Анатомія людини - Опорні конспекти лекцій - Савчук О.І. 2017

Короткий історичний розвиток анатомії, як науки

Лікуванням людей почали займатися раніше ніж були відомі якісь дані про будову і функції органів. Розтин тіла тварин у давнину проводили під час приготування їжі та поклоніння ідолам, а людини - при бальзамуванні фізичних тіл осіб царського походження, поранених на війні. Техніка препарування при цьому була примітивною. В античній Греції була добре розвинутою медицина, існував культ бога медицини - Асклепія. Найбільш правильні дані про будову тіла тварин і людини зустрічаються в працях знаменитого лікаря і мислителя - Гіппократа (460 -377 рр. до н.е.).

Вперше описав серце як орган, що приводить у рух кров Аристотель (384 -322 рр. до н.е.). Але його поняття про рух крові було вкрай заплутаним.

В Олександрії Еразистрат і Герофіл (народились 6300 р. до н.е. і 6304 р. до н.е.) описали печінку та жовчні шляхи.

Видатним лікарем початку нашої ери є Клавдій Гален (130-201 рр. н.е.). Він створив теорію кровообігу, за якого печінка вважалась центральним кровотворним органом, а серце - центральним органом циркуляції крові.

Видатний вчений арабського світу Абу-Алі-Ібн-Сіна-Авіцена (980 - 1037), був не лише лікарем-практиком, філософом, але й анатомом, знавцем людського тіла. Він написав багато творів про людину, найбільш відомим із яких є «Канон медицини». У цій книзі Авіцена описує анатомію людини, різноманітні захворювання, методи їх лікування.

В епоху Відродження Леонардо да Вінчі (1452 - 1519) одним із перших почав робити розтини фізичних тіл людей. Він вперше правильно зобразив органи тіла людини, і є засновником пластичної анатомії.

Андреас Везалій (1514 - 1564) - це засновник сучасної анатомічної науки. Він вивчив будову тіла людини і видав досконало ілюстрований посібник «Про будову тіла людини» в семи книгах (1543).

Засновником мікроскопічної анатомії є Олександр Михайлович Шумянський (1748 - 1795). Він відкрив і описав будову нирки.

Петро Андрійович Загорський (1764 - 1846) - академік, автор оригінального посібника «Скорочена анатомія», витримала 5 видань. Він є засновником анатомічної школи в Петербурзі.

У 1828 р. видатний хірург і анатом І.В.Буяльский видає в Петербурзі атлас: «Анатомо — хірургічні таблиці». В США атлас був нагороджений Золотою медаллю.

Основоположником топографічної анатомії є М.І.Пирогов (1810 - 1881), який розробив метод розтину заморожених трупів для вивчення топографії органів. Вся його діяльність - це ціла епоха у розвитку медицини і анатомії. Останні роки провів в с.Вишня за Вінниц. лікарня для бідних.

Видатним анатомом в Україні в був В.О.Бец (1834 - 1894), який розробив принцип клітинної будови кори головного мозку.

Анатомія XX століття пов'язана з іменем П.Б.Лесгафта (1837 - 1909) - розробив основи функціональної анатомії.

Серед відомих дослідників анатомії людини XX століття слід назвати Д.М., Зернова, В.П.Воробйова, Ф.О.Стефанта, І.М.Дгосифова, В.Н.Тонкова, В.М.Шовкуненка, І.Ф.Іванова, Д.А.Жданова, В.В.Купріянова та багатьох інших.

Школи анатомії у Харкові - Воробйов, у Києві - проф. М.С.Спіров Львівського медичного інституту, кафедра анатомії - проф. Любому дров, а з 1972 р. Проф. В.Ф.Вільховий.

Анатомія

Анатомія є складовою частиною науки морфології. До морфології належить - гістологія (наука про тканини), цитологія (наука про клітини), ембріологія (розвиток зародка).

Анатомія - це наука про форму і будову організму людини і його складових - органів та систем, а також про їх розвиток і функції. Існує анатомія описова, системна - нормальна, топографічна, пластична.

Нормальна анатомія вивчається за системами. Однією з таких систем являється:

1) Опорно - руховий апарат (процес руху):

а) Остеологія - вчення про кістки;

б) Артросиндесмологія - вчення про з'єднання кісток;

в) Міологія — вчення про м'язи.

Основною відмінністю тварин від рослин є їх пристосування до навколишнього середовища шляхом переміщення в просторі. У тваринному світі існує три види руху:

1) амебоїдний (за допомогою про джгутиків- амеби)

2) миготливий (за допомогою війок - інфузорії)

3) м'язовий (за допомогою м'язів, що мають здатність скорочуватись). У людини збереглися всі ці три види руху:

1) амебоїдний - рух лейкоцитів;

2) коливання війок миготливого епітелію;

3) скорочення м'язових волокон.

Опорно - руховий апарат складається з кісток, їх з'єднань та м'язів. Кістки - пасивна частина, а м'язи - активна частина опорно - рухового апарату. Кістки - функція важилів, м'язи змінюють положення кістки.

Осі та площини тіла людини

Для визначення характерів рухів у суглобі та положення органа в просторі існують такі поняття, як площина і вісь.

Площини є три: сагітальна, фронтальна та горизонтальна.

1) Сагітальна площина (стрілоподібна) спрямована спереду назад. Поділяє тіло на ліву і праву частини. Таких площин можна провести безліч. Площина, що поділяє тіло на дві симетричні половини називається середньою, її можна провести лише одну.

2) Фронтальна, площина (лобова) проходить справа наліво (паралельно до лоба). Ділить тіло на передню і задню частини. Таких площин можна провести безліч.

3) Горизонтальна площина проходить паралельно до земної поверхні та поділяє тіло на верхню і нижню частини. Таких частин можна провести через тіло безліч.

Осей є три: сагітальна, фронтальна та вертикальна.

Сагітальна вісь проходить спереду назад, як стріла. Навколо неї можливі такі рухи як відведення і приведення нахилів вправо, вліво.

Фронтальна вісь проходить справа наліво, навколо неї можливо згинання, розгинання.

Вертикальна вісь проходить зверху вниз, навколо неї можливе обертання назовні і всередину, вправо і вліво, рухи при яких відбувається перехід від однієї осі на іншу, мають назву капових, наприклад, верхня кінцівка описує конус.

Для визначення положення органа в просторі користуються такими термінами як: зовнішній, внутрішній, вентральний (передній), дорзальний (задній), проміжний, середній, глибокий, поверхневий, проксимальний (той, що знаходиться ближче до тіла), дистальний (той, що знаходиться дальше від тіла), верхній, нижній, медіальний (той, що лежить ближче до серединної площини), латеральний (той, що лежить дальше від серединної площини), повздовжній, краніальний (черепний - той, що лежить ближче до головного кінця), каудальний (хвостовий - той, що лежить ближче до хвостового кінця), лівий, правий, поперечний.

Література:

1. Гайда С.П. Анатомія і фізіологія людини. Київ: Вища школа, 1980.

2. Дибенко К.А. Анатомічний українсько - латинське - англійський словник - довідник. Київ : «Довіра» 1997. - 344.

3. Кравчук С. Ю. Анатомія людини. Чернівці: «Поділля» , 1998. -том 1.-291 с.

4. Кравчук С. Ю. Анатомія людини. Чернівці : «Поділля», 1998. -том 2. -339 с.

5. Матещук - Вацеба Л. Р. Нормальна анатомія : навчальний посібник. Львів : Поклик сумління, 1997. - 267 с.

6. Иваницкий М. Ф. Анатомия человека, М. : Физкультура й спорт, 1985.-480с.

7. Сапин М. Р., Билич Г. Л. Руководство к практическим занятиям по анатомии человека . М. : Высшая школа. 1989. - 543 с.

8. Синельников Р. Д. Атлас анатомии человека (многотомное издание «Медицина». По системам организма).

9. Большая медицинская энциклопедия. Разделы: Анатомия человека, по системам организма.

10. Анатомія та фізіологія з патологією // За ред. Федонюка Я. І., Білика Л. С., Микули Н. X.. Тернопіль. Укрмедкнига, 2001.