Ортопедія - Олекса А.П. 2006
Природжені і набуті вади нижньої кінцівки
Ортопедичні деформації стопи
Плоска стопа
Плоска стопа (pes planus) буває природженою і набутою (статичною, післярахітичною, паралітичною і травматичною).
Природжена плоска стопа, за даними М. Кусліка (1960), буває у 2,8 % новонароджених і проявляється одразу після народження. При масовому обстеженні дітей у Латвії (Берздіте Е.І., 1972) і за даними Богданова Ф.Р. (1964), Годунова С.Ф. (1968), Циркунової Н.А. (1967) та інших, виявлено різний відсоток плоскостопості — від 6,9 до 70 % випадків.
Особливо часто плоскостопість трапляється у малих дітей і досягає 81,2 % від усіх обстежених (Боярська В.П., Павлова Г.А., Лепехина Л.П., 1979; Яралов-Яралянц В.А., 1971; Smetana V., Vejvoda V., 1973).
Часто за консультацією до лікаря звертаються батьки з дітьми, що вже починають ходити, бо їх тривожить наявність плоскостопості чи плоскої стопи з вальгусним відхиленням.
Таке положення стіп у малих дітей тепер пояснюють по-різному і причину його вбачають у безсклепінній будові стопи, наявності на підошвах вираженої жирової клітковини, яка приховує присереднє поздовжнє склепіння (Александров Н.Г., 1953; Недригайлова О.В. і Яременко О.А., 1969).
Ряд авторів (Богданов Ф.Р., 1964; Мирзоєва Н.И., 1972; Niedereker К., 1959; Zsemaviczky J., Barz В., 1975) причиною вважає слабкість м'язово-зв'язкового апарату стопи, дисбаланс м'язів гомілки, особливості біомеханіки під час навчання ходити, неправильний вибір взуття. Слід погодитись із трактуванням цими авторами етіології плоскостопості, оскільки ця плоскостопість відсутня у спокою, коли дитина не навантажує ніг.
Діагностика плоскостопості не складна. Під час огляду, як правило, виявляють виражені ступені плоскостопості. Коли хворий стоїть, навантажуючи стопу, ступінь плоскостопості змінюється, оскільки напружуються м'язи, які укріплюють стопу.
Коли хворого попросити показати підошви стіп, характер їх навантаження видно за згрубілістю епідермісу шкірних покривів підошв. Точніші дані можна отримав за допомогою бокових рентгенограм стіп мал. 203) або плантограм (мал. 204), коли під час навантаження стіп добре видно відбитки підошов. Недоліком цього методу є забруднення підошов фарбником (2 % розчином діамантового зеленого, голландською сажею тощо) і не дуже чіткий відбиток на папері.
Фридланд М.О. у 1926 році запропонував метод йодометрії, який полягає у відсотковому визначенні відношення висоти склепіння стопи до її довжини. Для цього відстань від склепіння (у проекції човноподібної кістки) до підлоги в міліметрах потрібно помножити на 100 і розділити довжину стопи у міліметрах. У нормі таки й індекс становить 31-29. Індекс у межах 29- 27 вказує на зниженість склепіння, від 27 до 25 — на наявність плоскостопості і менше 25 — на різко виражену плоскостопість.
В Україні призовні комісії користуються загальноприйнятим визначенням плоскостопості за рентгенограмами стіп у боковій проекції під час поперемінного стояння допризовника на одній нозі (табл. 5).
Мал. 203. Ренгенограма плоскостопості.
Мал. 204. Плантограма стопи: а - в нормі, б - при плоскостопості І ст., в - при плоскостопості II ст. (Годунов С.Ф.).
Таблиця 5. Визначення ступеня плоскостопості
Ступінь плоскостопості |
Висота склепіння, мм |
Кут склепіння |
0 (норма) |
35-39 |
125-130° |
1 |
25-35 |
131-140° |
II |
17-24 |
141-155° |
III |
< 17 |
156-175° |
Зауваження: центрувати рентгенівські промені необхідно на середину човноподібної кістки.
На рентгенограмі малюють три лінії: першу — від підошовної поверхні головки першої кістки плесна до підошовної поверхні горба п'яткової кістки (лінія A-Б на мал. 205), другу — від стику горизонтальної лінії (A-Б) з п'ятковим горбом до нижнього краю човноподібно-клиноподібного суглоба (точка В) і третю — від нижнього краю човноподібно-клиноподібного суглоба (точка В) до підошовної поверхні головки першої кістки плесна (точка Б). Від точки В проводять перпендикулярну лінію до лінії A-Б, яка вказує на висоту склепіння стопи.
Набуті плоскостопості (як статичні, так і рахітичні) виникають при слабкості зв'язкового апарату, перонеальних та заднього великогомілкового м'язів і трапляються рідко. Травматична плоскостопість буває після ушкоджень цих м'язів чи їхніх сухожилків, а також переломів кісток у медіотарзальній ділянці. Паралітичні плоскостопості виникають після перенесеного поліомієліту, внаслідок паралічу м'язів, які утримують склепіння стопи.