Статеві хвороби - І. І. Мавров 2005

Інші бактеріальні інфекції сечостатевих органів
Лістеріоз

Лістеріоз (Listeriosis) - інфекційне захворювання, викликане Listeria monocytogenes; характеризується ураженням лімфатичних вузлів, часто септицемією. Зв’язок інфекції з урогенітальною патологією був встановлений лише недавно.

Етіологія. Лістерії є аеробами, являють собою дрібні короткі (кокоподібні) грампозитивні неспороутворюючі рухливі палички, які не утворюють спори, з тенденцією до утворення ланцюжків із трьох, п’яти і більше клітин, а в шорсткуватих колоніях - подовжених чи ниткоподібних форм. У старих культурах лістерії можуть бути грамнегативними. Рухливі, з перитрихіальними джгутиками (при вирощуванні 20-25 °С). При 37 °С зустрічаються лише нечисленні джгутики, зазвичай один полярний джгутик, рідко два - чотири, іноді жодного.

Із глюкози і деяких інших вуглеводів лістерії утворюють кислоту (але не газ!). Ескулін гідролізують, сечовину, желатину, казеїн і молоко - ні. Індол не утворюють. Зазвичай каталозопозитивні.

Можна встановити ряд антигенних типів, визначаючи О- і Н-антигени. Існує щонайменше сім антигенних типів лістерії. Спонтанні інфекції, викликані L. monocytogenes, спостерігаються в багатьох тварин, як домашніх, так і диких, і в людей. З появою захворювання можуть розвиватися септицемія й осередкові абсцеси у внутрішніх органах. Екстрагований з лістерії гліцерид може індукувати моноцитоз, не зв’язаний з інфекційним мононуклеозом у людей.

При лістеріозній інфекції спостерігається утворення холодових аглютинінів до еритроцитів людини і барана, а також специфічних аглютинуючих антитіл.

Шляхи передачі. Резервуаром інфекції є гризуни, рідше - сільськогосподарські тварини. Основний шлях зараження - аліментарний. Передача лістеріозної інфекції може здійснюватися статевим шляхом; доведене внутрішньоутробне зараження плода або немовляти хворою матір’ю.

Епідеміологія і загальна патологія. Інфекційні захворювання, викликані лістеріями, у людини зустрічаються рідко. Однак з’являється усе більше повідомлень про лістеріоз немовляти. Приблизно в 20 % випадків Сепсис у немовлят обумовлений цими мікроорганізмами.

При внутрішньоутробному інфікуванні лістеріями розвивається септичний гранулематоз. Діти народжуються недоношеними, із симптомами пневмонії. Нерідко виникає внутрішньоутробний сепсис, що призводить до загибелі плода, а іноді і немовляти. Розвиток септичної форми лістеріозу в плода і немовлят обумовлюють лістерії серотипів Ia і Ib, іноді - IVb.

При пізньому синдромі ускладнень вагітності не спостерігається, однак у новонароджених дітей розвиваються менінгіти і менінгоенцефаліти. Збудниками цієї форми захворювання є лістерії типу IVb. Менінгіти і менінгоенцефаліти супроводжуються значної бактеріємією, у таких випадках відзначається висока смертність.

Імовірно, безсимптомні лістеріозні інфекції поширюються. За певних умов можуть з’являтися захворювання, зв’язані з генітальним джерелом збудника; лістеріоз може розвинутись як вторинне захворювання в хворих на лімфоми, при імунодефіцитних станах, у тому числі при СНІДі.

Клініка. У дорослих лістеріозні інфекції мають тенденцію до субклінічного перебігу. Незважаючи на наявність у сироватці крові таких хворих IgG-антитіл, може відбутися активація латентної інфекції. У цих випадках спостерігається менш інтенсивне інфікування плаценти і менш серйозні ураження плода.

Як правило, лістерії в дорослих викликають захворювання, яке клінічно тяжко розпізнається, котре може бути виявлене тільки чутливими серологічними методами.

Природжені інфекції, викликані цими збудниками, перебігають з вираженими ознаками хвороби: у плода й немовлят розвиваються менінгоенцефаліт, Пневмонія, септичні стани, післяпологові ускладнення. Основні симптоми лістеріозної пневмонії в немовлят: лихоманка, задишка, закладення носа, ціаноз, порушення бронхіальної провідності, розвиток гнійного плевриту. Відзначаються жовтяниця, рідше - збільшення селезінки. Після видужання в значної частини реконвалесцентів зберігаються симптоми ураження ЦНС.

Діагностика. Грунтується на виділенні мікроорганізмів із крові, сечі, виділень шийки матки, а також зі спинномозкової рідини. Ріст культур лістерій на простих середовищах стимулюється при додаванні в них крові, асцитичної рідини або глюкози.

У мазках з 18-24-годинних колоній виявляється типове дифтероїдно-палісадне розташування мікроорганізмів з невеликою кількістю S- чи R-форм.

З патологічного матеріалу лістерії виділяються легше, якщо Тканини до внесення на поверхню живильного середовища протягом декількох тижнів зберігають при 4 °С.

Лікування. Хоча трансплацентарне зараження лістеріозом майже завжди призводить до абортування плода, лікування лістеріозу у вагітної слід починати до пологів. Для цього при підвищенні температури тіла в кожної вагітної доцільно робити Бактеріологічне дослідження крові і виділень шийки матки з метою виявлення лістеріозної інфекції.

Терапія лістеріозу повинна включати комбіноване застосування ампіциліну і канаміцину або гентаміцину протягом 7-10 днів. Необхідно проводити дослідження чутливості збудника до антибіотиків у процесі лікування і вносити відповідні корективи. Клінічне видужання відзначається і при лікуванні хворих ампіциліном з тетрациклінами. Лістерії також чутливі до багатьох інших антибіотиків, але не чутливі до поліміксину В. При лікуванні лістеріозу у вагітних призначають тетрациклін (по 0,3 м через 6 год протягом 7-10 днів) з наступним застосуванням сульфадимезину (по 0,5 м 4 рази на день протягом 7 днів).

Профілактика лістеріозу включає боротьбу із захворюванням серед домашніх тварин, дератизацію. Вагітних, зайнятих у тваринництві, слід тимчасово переводити на роботу, не пов’язану із постійним контактом із тваринами. Уживання непастеризованого молока і забрудненої води виключити з раціону.



Последнее обновление: 05/02/2024

Редакционная и учебная адаптация: Данный материал сведен на основе первоисточника/оригинального текста. Команда проекта осуществила редакционную обзорную обработку, исправление технических неточностей, структурирование разделов и адаптацию содержания к учебному формату.

Что было обработано:

  • устранение форматных дефектов (OCR-ошибки, разрывы структуры, дефектные символы);
  • редакционное упорядочивание содержания;
  • унификация терминов в соответствии с академическими источниками;
  • проверка соответствия фактических утверждений текста первоисточнику.

Все упоминания об авторе, годе издания и происхождении первичного текста сохранены в соответствии с источником.