Статеві хвороби - І. І. Мавров 2005
Хвороби, що передаються статевим шляхом
Екстрагенітальні хламідіози
Хламідійний проктит (proctitis chlamydialis). У хворих із хронічним урогенітальним хламідіозом може виникати проктит, пов’язаний з урогеніталь- ним джерелом збудника інфекції. Клінічні прояви хламідійної інфекції прямої кишки звичайно дуже слабко виражені (сверблячка і печіння в ділянці заднього проходу), нерідко спостерігаються садна, тріщини. У деяких хворих можуть з’являтися поліпозні утвори у вигляді розростань навколо заднього проходу. Як правило, хламідійний проктит перебігає приховано, безсимптомно.
Хламідійний фарингіт (pharyngitis chlamydialis). Гострий хламідійний фарингіт у дорослих виникає дуже рідко, частіше він виникає в дітей грудного віку. Слизова оболонка носової частини глотки в цих випадках гіперемічна, дещо болюча. Для хронічного хламідійного процесу цієї локалізації характерні слабовиражені клінічні прояви, що обмежуються, як правило, вогнищевою гіперемією слизової оболонки й у деяких випадках - фолікулярною реакцією. Хламідійний фарингіт може розвиватися як ускладнення офтальмохламідіозу внаслідок поширення збудника інфекції з кон’юнктивального мішка по епітелії чи з виділеннями через носослізний канал у носову частину глотки.
Хламідійний запальний процес у носоглотці може супроводжуватися євстахнітом, рідше - отитом, а також ураженням різних відділів дихальної системи. Ми спостерігали кохлеарний неврит у хворих з урогенітальною хламідійною інфекцією.
Хламідійний цистоуретрит (cystourethritis chlamydialis), чи уретроцистит, спостерігається переважно в жінок. Рідше зустрічається в чоловіків, сечівник яких інфікований хламідіями. Іноді в хворих на хламідійний уретрит розвиваються не тільки цистити, але і пієлонефрити.
У більшості випадків має місце клінічна картина хронічного циститу - біль унизу живота, часте сечовипускання з різзю. Залежно від варіанта захворювання хворі можуть скаржитися на біль у поперековій ділянці, нездужання, виділення із сечостатевих органів, у ряді випадків - на безпричинне підвищення температури тіла.
Хламідійний пієлонефрит (pyelonephritis chlamydialis). Хламідійна урогенітальна інфекція іноді ускладнюється пієлонефритом, якому може передувати хламідійний запальний процес у сечівнику чи в передміхуровій залозі. Звичайно хламідійний пієлонефрит перебігає хронічно, продовжується тривалий час (роками), часто рецидивує.
Хвороба дуже часто недооцінюється. Ознаками пієлонефриту можуть бути тільки легка стомлюваність, блідість, головний біль, поганий апетит. У період загострення хворі відзначають тупий біль у ділянці нирок, відчуття печіння при сечовипусканні, іноді часті позиви до нього.
Дані аналізу сечі в різних випадках помітно відрізняються. Найчастіше спостерігається незначна протеїнурія. Кількість лейкоцитів може коливатися в широких межах, навіть при загостренні процесу не досягаючи того вираження, яке відзначається при гострому пієлонефриті. При прогресуючому перебігу хвороби в сечі можуть відзначатися альбумінурія, гематурія. Прояви останньої коливаються від невеликої еритроцитурії до масової макроскопічної гематурії, що пов’язано з різкою запальною гіперемією.
Діагноз хламідійного пієлонефриту відносно легко установити за наявності характерного анамнезу, клінічних ознак і даних аналізу сечі. При хронічному хламідійному пієлонефриті, як і при пієлонефриті іншої етіології, можна виявити підвищення систолічного і діастолічного артеріального тиску. Гіпертензія зустрічається приблизно в 40 % хворих. Наявність гіпертензії в пацієнтів із хламідійним пієлонефритом завжди є поганою прогностичною ознакою. Ці хворі потребують постійного контролю сечі і проведення функціональних проб, а за необхідності - і рентгенологічного дослідження.
Хламідійний кон’юнктивіт (conjunctivitis chlamydialis) у дорослих, як правило, виникає внаслідок перенесення збудника через руки із сечостатевих органів у кон’юнктивальний мішок ока (хворого чи його статевого партнера). Офтальмохламідіоз нерідко стає також наслідком безпосереднього інфікування очей при орогенітальних контактах. Відомі випадки захворювання гінекологів і венерологів після обстеження хворих з урогенітальнию хламідійною інфекцією, а також інфікування офтальмологів від хворих.
Епідемічні спалахи офтальмохламідіозу можливі при користуванні спільними водяними резервуарами («басейнові» кон’юнктивіти, «кон’юнктивіти купальщиків»). Відомі також випадки інфікування очей в осіб, що контактують із хворими на офтальмохламідіоз (частіше немовлятами).
Хламідійна інфекція очей у немовлят може ускладнюватися ураженням й інших органів при каналікулярному поширенні збудника через носослізну протоку, викликаючи риніт, назофарингіт, євстахіїт, гострий отит, а також більш глибокі ураження дихальної системи. Очна хламідійна інфекція завжди поєднується з маніфестним кон’юнктивітом. Найбільш часто в немовлят спостерігається первинна хламідійна інфекція дихального апарату, у тому числі і хламідійна пневмонія.
Хламідійна пневмонія (pneumonia chlamydialis) розвивається приблизно в половини немовлят, хворих на кон’юнктивіт. У той же час хламідійна інфекція дихальних шляхів може бути первинним проявом інфікування немовляти і не супроводжуватися запальним процесом тієї ж етіології в кон’юнктивальному мішку.
У 10-20 % дітей, що народилися від матерів з урогенітальною хламідійною інфекцією діагностується хламідійна пневмонія. Нерідко при діагнозі «вірусна пневмонія» істинними збудниками захворювання є хламідії. Для хламідійної пневмонії характерна низка особливостей. Перші симптоми з’являються в різний термін після народження дитини - від 4-5 днів до декількох місяців. Пізні терміни початку хвороби можуть бути пов’язані з безсимптомним перебігом інфекції, набутої в період пологів, і її наступною активізацією під впливом різних факторів (стрес, вторинна інфекція, виснаження материнських гуморальних факторів захисту та ін.).
Захворювання розвивається поступово і набуває хронічного характеру. Спочатку виникають ознаки риніту, потім у хворих з’являються почащене дихання, сухий нападоподібний кашель. Він може бути уривчастим (коклюшоподібним). Іноді можлива короткочасна затримка дихання. Температура тіла нормальна.
При аускультації виявляють дисеміновану крепітацію. Межі легень розширені. Печінка і селезінка прощупуються при пальпації внаслідок тиску діафрагми. Іноді спостерігаються серйозні порушення легеневої вентиляції, що проявляються ціанозом і зниженням показника рО2. На рентгенограмі видно картину, характерну для дифузної інтерстиціальної пневмонії й ателектазу. При патогістологічному вивченні виявляють змішану клітинну інфільтрацію легеневої тканини з облітерацією альвеол і некротичний бронхіоліт.
Хламідійну пневмонію супроводжують еозинофілія і збільшення сироваткових IgG і IgМ, для неї також характерне нагромадження в сироватці крові хворих специфічних антитіл у кількості, що забезпечує діагностику інфекції широкодоступними серологічними методами.
Без етіотропного лікування захворювання перебігає багато місяців і років. За відсутності ускладнень можливе спонтанне лікування. Найбільш небезпечні пневмонії змішаної хламідійної та іншої бактеріальної і вірусної (у тому числі і хла мідійно-цитомегаловірусної) природи, своєчасна діагностика яких визначає ефективність лікування. Хоча випадки повітряно-краплинної передачі інфекції в літературі не описані, її можливість необхідно враховувати при госпіталізації і контакті з хворими дітьми.