Анатомія людини - Коцан І. Я. 2009

Історія розвитку анатомії людини
Розвиток вітчизняної анатомії

У Київську Русь відомості з анатомії і медицини проникли із Візантії після прий­няття християнства.

У феодальній Русі медичних шкіл не існувало і медицина розвивалась в монастирях, при яких духовенство засновувало лікарні (монастирська медицина). Згодом з’ явилась і сітка нирки, лімфатичні фолікули селезінки, ростковий шар епідермісу.

В ХVІІ ст. (в 1620 p.) було засноване медичне управління — «Аптечний приказ», а при ньому (1654 p.) — перша медична школа, де освоювали медичні науки, в тому чи­слі і анатомію людини. Анатомію викладали на скелетах і по малюнках. Навчальним посібником з анатомії служила праця Андрія Везалія «Про будову людського тіла», яка була перекладена російською мовою у 1658 році монахом Епіфанієм Славинецьким. Іншими мовами ця праця була перекладена через 125 років.

Велика роль у розвитку медицини і анатомії належить Петру І, який цікавився анатомією. Під час перебування за кордоном Петро І відвідував лекції і бував на розтинах трупів в Амстердамі у відомого голландського анатома Ф. Рюйша (1638— 1731), відвідував анатомічний театр в Лейдені, зустрічався з А. Ван Левенгуком, який демонстрував йому будову органів під мікроскопом. В 1717 році голландсь­кий анатом Ф. Рюйш, який блискуче володів технікою виготовлення музейних ана­томічних препаратів, продав свою колекцію Російському уряду. Ця колекція анато­мічних препаратів разом із зібраними за наказом Петра І виродками (потворами) послужила основою для створення в Петербурзі першого в Росії анатомічного му­зею — «Кунсткамери», який відіграв велику роль у природничо-науковій освіті. Частина цих препаратів збереглась і до нашого часу.

У 1724 році була створена Російська Академія наук, а в 1775 р. за ініціативою М.В. Ломоносова відкрили Московський університет. Курс анатомії в університеті читав учень М.В. Ломоносова О.В. Протасов.

У ХVІІІ ст. почали закладатися основи і мікроскопічної анатомії. Першим у нашій країні почав вивчати мікроскопічну анатомію О.М. Шумлянський (1748—1795). Він захистив докторську дисертацію в Німеччині на тему про будову нирок. У дисертації описав капсулу, яка оточує ниркові клубочки і в яку з них надходить сеча. Ця капсула відома тепер під назвою капсули Шумлянського-Боумена (іноземний вчений, який її теж описав майже одночасно з Шумлянським).

О.М. Шумлянський надавав великого значення ви­вченню анатомії для фізіології і патології. Він боровся з засиллям іноземних учених і обстоював потребу на­вчання рідною мовою.

У 1798 р. в Петербурзі створюється Медико-хірургічна академія. Організовуються нові універ­ситети з медичними факультетами в Дерпті (1802 p.), Вільнюсі (1803 p.), Харкові (1805 p.), Києві (1834 р.), Одесі (1865 p.).

Першим завідуючим кафедрою анатомії Медико-хірургічної академії в Петербурзі став П.А. Загорський.

П.А. Загорський (1764—1846) — видатний вче­ний, створив першу російську анатомічну школу. У викладанні анатомії приділяв особливу увагу препа­руванню на трупах. Видав перший оригінальний ро­сійський підручник з анатомії, який перевидавався п’ять разів і відіграв важливу роль у розвитку російської анатомічної термінології.

Численні наукові праці П.А. Загорського присвячені, переважно, тератології (вчення про аномалії будови тіла людини). П.А. Загорський привів у порядок музей, де зберігались препарати славетних іноземних анатомів, створив нові власні експонати і зібрав цілу колекцію виродків. Під його керівництвом музей став спра­вжнім науковим закладом, де розроблялись різні Методи вивчення анатомії.

Class="center">

Учнем П. А. Загорського і його наступником на кафедрі з 1833 року був І.В. Буяльський.

І. В. Буяльський (1789—1866) — видатний росій­ський хірург, анатом і художник, один із засновників топографічної анатомії. Він мав надзвичайний талант хірурга, володів чудовою анатомічною технікою, блис­кучими ораторськими здібностями і залізною волею. Це рятувало його від нападів німецьких вчених, які працю­вали в Росії і ненавиділи його. І. В. Буяльський створив прекрасний анатомічний музей, де особливо відзначали­ся його власні корозійні препарати. Він першим в Росії застосував корозійну методику і опублікував «Фотогра­фічні малюнки витравлених Артерії і вен нирок людини, які зняті з препаратів, з детальним описом способу виго­товлення таких препаратів». І.В. Буяльський розробив і запропонував метод бальзамування трупів і методику «льодової» і «скульптурної» анатомії. Він також за вла­сний рахунок видав для студентів анатомічні малюнки, «Коротку загальну анатомію людини» і «Анатомо-хірургічні таблиці» з показом техніки перев’язування судин. Це був перший російський атлас з оперативної хірургії. Перекла­дений німецькою мовою, він викликав сенсацію за кордоном.

У зв’язку зі зростаючими потребами хірургії створюється як самостійна наука хірур­гічна або Топографічна анатомія, яка зобов’язана своїм виникненням І. В. Буяльському і М. I. Пирогову — геніальному анатому і хірургу. Завдяки діяльності M. I. Пирогова ме­дицина взагалі і анатомія зокрема зробили гігантський стрибок у своєму розвитку.

М. І. Пирогов (1810—1881) закінчив медичний факу­льтет Московського університету в 18 років, у 22 роки вже захистив дисертацію і в 25 років очолив кафедру хірургії в Дерптському університеті. Його праці, видані в цей час, створили йому ім’я за кордоном. У 29 років M. I. Пирогов очолив кафедру хірургії в Медико-хірургічній академії в Петербурзі. Тут він почав реформу викладання, поклавши в основу освіти майбутніх лікарів вивчення анатомії.

M.I. Пирогов блискуче володів хірургічною техні­кою і вперше організував госпітальну хірургічну кліні­ку, яка була на рівні найкращих зарубіжних клінік. Сві­тову славу M.I. Пирогову приніс твір «Хірургічна анатомія артеріальних стовбурів і фасцій». Він ввів у анатомію новий метод дослідження — послідовні роз­тини заморожених трупів (льодова анатомія) і на основі цього методу написав «Повний курс прикладної анато­мії людського тіла» і атлас «Топографічна анатомія, ілюстрована розрізами, прове­деними через заморожене тіло людини в трьох напрямках». Це були перші посіб­ники з топографічної анатомії.

Величезною заслугою М.І. Пирогова є розроблення ефірного наркозу, який він випробовував на собі, на добровольцях і, нарешті, використав у бойових умовах на Кавказі. Двічі М.І. Пирогов їздив у Севастополь під час Кримської війни, де роз­крились і його адміністративно-організаторські здібності. Діяльність М.І. Пирогова була затьмарена різними наклепами, газетним цькуванням, що не давало йому спо­кійно працювати. Тому, повернувшись із Севастополя, він подав у відставку. Де­який час М.І. Пирогов займав посаду куратора Одеського і Київського навчальних округів, але й тут він не міг довго працювати через свої прогресивні погляди, лю­бов до студентів і захист їх, що дуже не подобалось правлячим колам. Останні роки життя М.І. Пирогов провів у своєму невеличкому маєтку на Вінничині, де відкрив аптеку, мав грядки лікувальних трав і розкішний сад, заснував маленьку лікарню, в якій оперував і лікував хворих доти, поки вистачило здоров’я. Помер від раку сли­зової оболонки рота в листопаді 1881 року, лише за місяць до смерті переставши писати свій «Щоденник старого лікаря», який залишився незакінченим. В селі Ви­шні (тепер Пирогове) Вінницької області на Україні спочиває його набальзамоване тіло і створено музей його пам’яті. Ребальзамування тіла М.І. Пирогова здійснюва­лося в 1945, 1956, 1979, 1981, 1994 рр.

Ім’ям М.І. Пирогова названі під’язиковий трикутник, глоткове кільце лімфатичних утворів, лімфатичний вузол, який розміщений в глибокому кільці стегнового каналу. В пам’ять М.І. Пирогова була заснована Спілка російських лікарів, запроваджена іменна премія АМН СРСР. Написані М.І. Пироговим праці досі не втратили свого значення. Його послідовник, професор анатомії Київського університету О. П. Вальтер (1817— 1888) ввів та обґрунтував поняття «Фізіологічна анатомія живого тіла» і написав кращий для свого часу підручник анатомії російською мовою.

П.Ф. Лесгафт (1837—1909) — сучасник M.I. Пирогова — поєднав у собі талан­ти вченого, викладача, лікаря, адміністратора і громадського діяча. Основополож­ник вітчизняної теоретичної анатомії і науки про фі­зичне виховання. Опублікував перші роботи з про­блем організації контролю за фізичним розвитком ді­тей і підлітків. Стояв біля витоків вітчизняної біомеханіки. Один з основоположників вітчизняної антропології і функціональної анатомії. Вважав обов’язковим використання експериментального і ре­нтгенівського методів при вивченні органів і сис­тем. Здійснював практичне використання рентгенів­ських променів в анатомії. Працював на медичних факультетах Казанського і Петербурзького універси­тетів, у Медико-хірургічній академії в Петербурзі, до­ктор медицини і доктор хірургії. Організував чудову біологічну лабораторію, виписавши з-за кордону пре­красні колекції порівняльно-анатомічних препаратів.

Відкрив вищі наукові курси виховательок і керівників фізичної культури, створив прогресивну систему фізичного виховання, яка успішно використовується для розвитку фізкультури і спорту в нашій країні і за кордоном.

П. Ф. Лесгафт визначив загальні закономірності галуження кровоносних судин. Виявив причини, які впливають на форму кісток, описав архітектуру кісток і їх з’ єднань, вивчив будову суглобів, м’язів, прямої кишки і промежини. Вважав, що головним об’єктом для досліджень анатомів повинна бути жива людина. Результа­ти своїх досліджень П.Ф. Лесгафт виклав у праці «Основи теоретичної анатомії» в 2-х частинах. Автор праць: «Завдання антропології і метод її вивчення», «Про від­ношення анатомії до фізичного виховання», «Антропологія і педагогіка». Написав підручник «Анатомія людини» в 2-х томах. Всі праці П.Ф. Лесгафта ґрунтувалися на матеріалістичній філософії, на ідеї єдності організму і середовища, єдності фор­ми і функції.

П. Ф. Лесгафт був незвичайним педагогом і вчителем. Прогресивна діяльність П. Ф. Лесгафта викликала незадоволення правлячих кіл, і через це життя його було сповнене багатьох неприємностей і переслідувань з боку царського уряду. Помер П. Ф. Лесгафт у листопаді 1909 року на чужині, в Каїрі, куди його послали лікуватись.

Багато відкриттів в області анатомії було зроблено в Києві видатним ученим В. О. Бецом.

В. О. Бец (1834-1894) — знаменитий український анатом, лікар, педагог і вихова­тель. Закінчив медичний факультет Київського університету і в 34 роки став професо­ром анатомії. Він був блискучим лектором і талановитим педагогом. Велику славу В.О. Бец здобув своїми науко­вими працями, які стосувались переважно будови кори головного мозку дорослих, дітей, зародків і різних тва­рин. В.О. Бец відкрив великі пірамідальні клітини в пе­редній центральній закрутці кори головного мозку і, зі­ставивши свої морфологічні дані з фізіологічними експериментами інших вчених, встановив наявність ру­хового центру в корі головного мозку. Це принесло йому світову славу. В інших працях В.О. Бец встановив поділ кори мозку на шари і відзначив у корі одинадцять діля­нок, які розрізняються за своєю мікроскопічною будо­вою. Цим він заклав основи науки під назвою «цитоархітектоніка кори головного мозку».

В. О. Бец вивчав також механізм кровообігу пе­чінки, відкрив хромафінну реакцію мозкової речовини наднирників. Займався вивченням кісткової системи, вперше провів систематичні дослідження розвитку і росту кісток, узагальнивши результати цієї роботи в монографії «Морфологія остеогенезу». Широко роз­вивав музейну справу. Зібрав велику колекцію гіпсо­вих зліпків і препаратів головного мозку людини та тварин, яка була удостоєна медалі на Всеросійській виставці в Петербурзі і відзначена на Всесвітній ви­ставці у Відні.

Другим анатомом, який багато зробив в галузі ана­томії мозку, був Д. М. Зернов (1843-1917), котрий дав більш досконалу класифікацію борозен і закруток мо­зку. Головна праця Д.М. Зернова стосувались нервової системи і органів чуттів. Він написав чудовий підручник з анатомії, що перевидава­вся 14 разів. Д.М. Зернов виступив проти реакційної расистської теорії Ломброзо, який вважав, що існує тип злочинця, Череп якого має особливі анатомічні ознаки. Показав відсутність расових і етнічних відмінностей у будові головного мозку, за­клав анатомічну основу для боротьби з расизмом. Д.М. Зернов створив цілу школу вітчизняних анатомів, які уславились своїми працями.

Дослідженнями судинної системи головного мозку займався видатний украї­нський вчений М.А. Тихомиров.

М. А. Тихомиров (1848—1902) — професор анатомії Київського університету, видатний педагог, один із засновників антропології в Україні. Вивчав артерії голо­вного мозку та варіанти розвитку артерій і вен. Написав працю «Варіанти артерій і вен людського тіла в зв’язку з морфологією кровоносної системи». Склав методику викладання нормальної анатомії.

У розвиток анатомії лімфатичної системи великий вклад зробив український вчений Ф. А. Стефаніс.

Ф. А. Стефаніс (1865—1917) — професор анатомії Київського університету, був завідуючим кафедри анатомії, виготовив багато анатомічних препаратів, склав систематичний каталог анатомічних музейних препаратів Київського медичного ін­ституту. Вивчав лімфатичну систему, вроджені вади нирок. Запропонував апарат для наповнення лімфатичних судин нирок, печінки та шлунку. Його учні склали основу Київської школи лімфологів.

Для розвитку вітчизняної анатомії багато зробив український вчений — анатом М. К. Лисенков, який займався всіма основними анатомічними дисциплінами, що вивчають нормальну будову людини: нормальною, топографічною і пластичною анатомією.

М.К. Лисенков (1865-1941) — анатом, художник, професор медичного факуль­тету Одеського університету, співавтор відомих «Лекцій з топографічної анатомії і оперативної хірургії». Ним запропонований цінний «Спосіб консервування анато­мічних препаратів без поміщення в рідини із збереженням їх природного об’єму». Ним написані «Пластична анатомія», «Анатомо-фізіологічні основи фізичної куль­тури людського тіла», підручник «Нормальна анатомія» (разом з В. І. Бушковичем).

З вітчизняних морфологів, що працювали на межі ХІХ та XX століть, слід назвати В.П. Воробйова, В.М. Тонкова і В.Н. Шевкуненка.

В.П. Воробйов (1876—1938) — видатний україн­ський вчений-анатом, творець численної анатомічної школи, талановитий лектор і педагог, видатний суспі­льний діяч, один з основоположників функціона­льного напрямку в анатомії; відкрив нові закони в структурній організації нервової системи.

В. П. Воробйов зробив значний ВНЕСОК У РОЗВИТОК навчальних анатомічних музеїв. Надрукував роботу «До питання про улаштування навчальних анатомічних му­зеїв». Організував єдиний в світі «Музей становлення людини». Брав участь в організації вищої медичної осві­ти, розробці навчальних планів і програм з нормальної анатомії людини для медичних вузів. Створив п’я­титомний «Атлас анатомії людини». Редактор і співавтор підручника для стоматологів «Анатомія, Гістологія і Ембріологія порожнини рота і зубів».

Визнання і поширення отримали розроблені В.П.Воробйовим методи макро- і мік­роскопічного дослідження, вдосконалені методи бальзамування трупів.

В. М. Тонков (1872—1954) — відомий вчений-анатом радянського періоду, та­лановитий педагог і організатор. Вчився у Військово-медичній академії в Петер­бурзі. Захистивши докторську дисертацію, був напра­влений за кордон. Після повернення очолив кафедру в жіночому медичному інституті, а з 1905 року — ка­федру нормальної анатомії в Казанському універси­теті. Тут він розгорнув велику наукову і громадську діяльність. У 1915 році В.М. Тонков повертається на кафедру у Військово-медичній академії, яку не за­лишає до кінця свого життя як її професор, президент, а в останні роки — як консультант.

В. М. Тонков створив анатомічну школу, яка роз­робляла питання функціональної анатомії. Його праці присвячені нормальній і порівняльній анатомії люди­ни і тварин. Одним з перших російських дослідників застосував промені Рентгена при вивченні росту та розвитку скелета і заклав початок становленню вітчи­зняної рентгенанатомії.

Академік В.М. Тонков, який більше 50 років очо­лював кафедру анатомії у Військово-медичній академії в Петербурзі, разом зі свої­ми учнями (Б.А. Долго-Сабуровим, Г.Ф.Івановим, Н.В. Колесниковим та ін.) розро­бив учення про колатеральний Кровообіг і виявив вплив нервової системи на розви­ток колатералей. Його роботи в галузі колатерального кровообігу отримали визнання як в нашій країні, так і за кордоном. В. М. Тонков багато зробив для пере­будови навчального процесу з анатомії. Він — один з ініціаторів створення навча­льних анатомічних музеїв, організатор навчального анатомічного музею в Жіночо­му медичному інституті в Петербурзі (1901 р.).

Наукова спадщина В.М. Тонкова дуже велика. Йо­го докторська дисертація визнана класичною, а всі йо­го досліди збагатили науку багатьма новими даними і оригінальними думками. Автор ряду робіт, присвяче­них викладанню анатомії і навчальним анатомічним музеям. Автор одного з найкращих підручників з ана­томії, який перевидавався 6 разів. Створив школу ана­томів, видатним представником якої і наступником В.М. Тонкова по кафедрі був професор Б. А. Долго­-Сабуров, що успішно, разом зі своїми співробітниками розвивав далі справу свого вчителя.

В. М. Шевкуненко (1872—1952) — знаменитий радянський анатом, творець сучасної школи топографо-анатомів. Розробив учення про індивідуальну мін­ливість форми, будови і топографії органів, які мають велике значення для хірургії. В.М. Шевкуненко зробив значний внесок в організацію навчальних анатомічних музеїв. Брав участь у ство­ренні Військово-медичного музею в Петербурзі. Видав перші вітчизняні ґрунтовні посібники з оперативної хірургії і топографічної анатомії. За унікальну роботу «Атлас периферичної нервової і венозної систем» був нагороджений Державною премією СРСР.

Велика роль в розвитку вітчизняної функціональної анатомії належить відомому анатому М.Ф. Іваницькому.

М.Ф. Іваницький (1895—1969) — доктор медич­них наук, професор, чудовий лектор та педагог, який прекрасно володів анатомічним малюнком. Заклав на­укові основи спортивної анатомії, розробив питання функціональної анатомії згідно з завданнями спортив­ної практики. Фундаментальні дослідження М.Ф. Іваницького присвячені питанню «Про положення загаль­ного центру тяжіння людського тіла». Створив курс динамічної анатомії. Опублікував «Записки з динаміч­ної анатомії», випустив книгу «Рухи людського тіла».

Розробляв питання спортивної антропології (конститу­ція, пропорції тіла, фізичний розвиток спортсменів).

М.Ф. Іваницький — автор робіт, присвячених проек­ційній анатомії і функціональній анатомії опорно-рухового апарату. Написав оригінальний підручник «Анатомія людини» для студен­тів інститутів фізичної культури, який багато разів перевидавався і відіграв велику роль у розвитку фізичного виховання в нашій країні.

Значний внесок в розвиток макро-мікроскопічної анатомії зробив відомий український анатом Харківської анатомічної школи Р.Д. Синельников.

Р. Д. Синельников (1896—1982) розробив і широко використав макро-мікроскопічні дослідження при вивченні опорно-рухового апарату, периферичної і веге­тативної нервової систем, залоз шкіри, слизових обо­лонок і судинної системи у віковому і порівняльно-анатомічному аспектах. Керував кафедрою нормаль­ної анатомії Харківського медінституту, професор, працював у лабораторії при мавзолеї В.І. Леніна. Був науковим керівником робіт по відновленню і збере­женню тіла М.І. Пирогова. Запропонував свій оригі­нальний метод виготовлення музейних анатомічних препаратів. Р.Д. Синельников — автор ряду робіт з іс­торії медицини і методів анатомічних досліджень. Брав участь в підготовці до видання 5-томного «Атла­су анатомії людини», створеного разом з В.П. Воробйовим. Підготував і видав новий «Атлас анатомії лю­дини», який багато разів перевидавався і отримав широке визнання як в нашій країні, так і за кордоном. Я.Р. Синельников — син продовжив справу батька. Остання редакція 4-томного атласа перевидана багатьма європейськими мовами.

Для розвитку вітчизняної анатомії багато зробили українські вчені-анатоми Ки­ївського медичного інституту М.С. Спіров та І.Є. Кефелі.

М. С. Спіров (1892—1973) — заслужений діяч науки, професор, був завіду­вачем кафедри анатомії Київського медичного університету. Вивчав Лімфатичні судини серозних оболонок. Написав посібник з препарування м’язів, зв’язок, судин і нервів людини, впорядкував на кафедрі анатомічний музей, створив школу по ви­вченню лімфатичної системи.

І. Є. Кефелі (1920—1980) — професор, був завідуючим кафедри анатомії Київ­ського медичного університету. Вивчав периферичну нервову систему та судинну систему. Написав посібник для студентів українською мовою «Атлас схем з анато­мії людини» (кровоносна і периферична нервова системи).

Помітний внесок у вітчизняну і світову морфологію зробили також такі вчені як A. M. Сєверцов (1866—1936), О.О. Заварзін (1886-1945), О.Г. Кноре (1914—1981) та ін.

Сучасні морфологи продовжують плідно розвивати кращі традиції вітчизняних анатомів, гістологів та ембріологів.

Теперішня наука вже не розглядає Організм людини як незмінний, раз і назавжди установлений. Вона досліджує його динамічно, в безперервному розвитку, намага­ється не тільки виявити особливості будови того чи іншого органа людського тіла, але й вивчити зовнішні і внутрішні причини, що впливають на організм. Одночасно вивчення особливостей будови людського тіла здійснюється під кутом зору їх прак­тичного значення, тобто застосування одержаних даних у практичній медицині.

Одним із провідних сучасних анатомів України є Лауреат державної премії України, професор В.Г. Ковешніков.

В. Г. Ковешніков народився в 1931 році у багатодітній сім’ї робітників. У 1955 році з відзнакою закінчив Саратовський медичний інститут. 1959 року захистив ка­ндидатську дисертацію з актуальних проблем краніології, а 1970 року — докторсь­ку дисертацію, присвячену вивченню клінічно і теоретично важливого питання площинної орієнтації півколових каналів лабіринта внутрішнього вуха, онто- і фі­логенетичним особливостям вестибулярного апарату.

В. Г. Ковешніков — автор більше 200 наукових робіт, 5 наукових винаходів (в т.ч. авторська модель краніографа), співавтор підручника «Анатомія людини» і «Анатомічного словника» для медичних вузів. Пріоритетною визнана його моно­графія «Клінічна антропологія». Понад 30 років проводить інтенсивні комплексні дослідження з виявлення особливостей росту, будови, формотворення і регенерації кісткової Тканини під впливом зовнішньосередовищних факторів різної етіології і інтенсивності. Під його керівництвом виконаний великий цикл експериментальних робіт з виявлення закономірностей адаптаційно-реадапційних перетворень скелета при різних режимах рухової активності, дозованих статичних і динамічних наван­таженнях в різні вікові періоди. Ці роботи отримали широке визнання у спортивних лікарів, травматологів, ортопедів, геронтологів, фізіологів і педіатрів. Серед мор­фологів відома і широко використовується універсальна морфофункціональна кла­сифікація відділів росткової зони кістки — епіфізарного хряща за Ковешніковим.

Однією з характерних рис наукових досліджень, які виконані під керівництвом B. Г. Ковешнікова, є їх прикладний характер, гостра науково-соціальна спрямова­ність і злободенність, це — планомірні кроки у вивченні екзогенних факторів, їх вплив на органи і системи людського організму, шляхи корекції і профілактики не­сприятливих наслідків цього впливу. Цілком заслужено він вважається одним із за­сновників вітчизняної функціональної остеології.

Професор В.Г. Ковешніков багато уваги приділяє також організації і оптимізації навчального процесу. Це людина, одержима науковим пошуком і закохана в свою працю, в своїх учнів.