Менінгіти у дітей - І.В. Богадєльніков 2005

Серозні менінгіти у дітей. Загальні дані
Серозні менінгіти вірусної етіології
Менінгіт, викликаний поліовірусом

Поліомієлітний менінгіт - це непаралітична форма поліомієліту, яка характеризується вираженим інфекційно-токсичним і помірно вираженим менінгеальним синдромами, сприятливим перебігом і доброякісними наслідками.

Етіологія. Основні властивості поліовірусів такі ж, як і в інших ентеровірусів. Рід поліовірусів включає 3 типи, які мають ідентичні фізичні та біологічні властивості. Вважають, що найбільшу вірулентність має вірус 1 типу.

Кожна вірусна частина поліовіруса складається з капсиду, який складається з 60 субодиниць і містить 4 поліпептиди (VP 1-4), які визначають імуногеність. Антигена структура поліовірусів досить стабільна. Поліовіруси особливо тропні до рухових нейронів передніх рогів спиного та довгастого мозку.

Епідеміологія. Поліовіруси поширені повсюдно. Природним хазяїном є людина, однак, в експерименті, вірус здатний адсорбуватися в клітинах деяких видів мавп. Найбільш часто захворювання реєструють у країнах Північної півкулі з помірним кліматом. Збудники відрізняються високою контагіозністю. Джерелом зараження є хворий або вірусоносій.

Основний механізм передачі - фекально-оральный з аліментарним або водним шляхами передачі інфекції. Можливий контактний шлях передачі збудника з виділеннями із носоглотки і через воду із забруднених водоймів. Характерна сезонність з підйомом захворюваності в літньо-осінні місяці, що пов'язано з поширенням збудника з фекаліями (інфікована людина виділяє вірус протягом 5 тижнів і більше). Найбільша захворюваність відзначається в дітей у віці до 4-5 років.

Патогенез. Вхідними ворітьми для поліовіруса є слизова оболонка носоглотки та травного тракту. В епітелії рота, глотки, тонкої кишки, а також у лімфоідних утвореннях кільця Пірогова-Вальдеєра і пеєрових бляшках кишечнику відбувається первина реплікація вірусу. Звідси він проникає в загальний кровоток (первина вірусемія), а потім і в різні органи, крім ЦНС, тому що в цьому періоді інфікування поліовірус нездатний проникнути через ГЕБ. При наявності до цього часу сироваткових антитіл подальша дисемінація вірусу припиняється (абортивна форма). Якщо антитіл мало, розвивається вторина вірусемія і збудник через ГЕБ або періневрально проникає до ЦНС (у 1% випадків). У цьому випадку можливе ізольоване ураження оболонок мозку без поширення вірусу на мозкову тканину і без ураження передніх рогів спинного мозку, тобто розвивається непаралітична (менінгеальна) форма поліомієліту.

Патологічна анатомія. У гострій фазі поліомієліту відзначають повнокрів'я внутрішніх органів, зміни лімфатичної тканини мигдаликів, лімфатичних фолікулів тонкої кишки, селезінки. При розвитку менінгеального синдрому виявляють набряк і інфільтрацію оболонок мозку.

Клініка. Захворювання починається гостро з лихоманки, загальноінтоксикаційних проявів, катаральних симптомів або диспептичних розладів. Через 2-3 доби температура тіла знижується до нормальної, самопочуття поліпшується. Однак через 1 -3 доби температура тіла знову підвищується і на її фоні вже в першу добу з'являються менінгеальні симптоми, які виявляються сильним головним болем, блювотою. Частіше за інші з менінгеальних симптомів виявляються ригідність м'язів потилиці та спини, рідше - один із симптомів Брудзинського, Керніга. Характерні зміни поверхневих і глибоких рефлексів. Спочатку знижуються або зникають поверхневі рефлекси (черевні, кремастерні), через 10-20 годин змінюються (підсилюються або пригнічуються) й глибокі сухожильні та періостальні рефлекси.

Іноді відзначається виражений менінгорадикулярний синдром, для якого типові корінцеві болі при позитивних симптомах натягу Ласега, Нері.

При люмбальной пункції одержують прозору ЦСР, яка витікає під нормальним або злегка підвищеним тиском, у якій визначають помірний плеоцитоз (50-300 клітин у 1 мкл), у перші дні з перевагою нейтрофілів, а після 3-5 дня - лімфоцитів при нормальному або незначно підвищеному вмісту білку та глюкози.

Перебіг поліомієлітного менінгіту доброякісний, звичайно протікає без ускладнень.

Основні діагностичні критерії менінгеальної форми поліомієліту:

1. Епіданамнез: контакт із хворим або носієм, захворюваність дітей частіше раннього віку, літньо-осіння сезонність, спорадичний, рідше - епідемічний характер захворювання.

2. Початок менінгіту гострий з перевагою інфекційно-токсичного синдрому над менінгеальним.

3. Менінгеальні симптоми з'являються на 1-й день повторного підйому температури, при однохвильовому підйомі температури - на 2-3 день підвищення температури тіла.

4. Часто виявляється супутній менінгорадикулярний синдром.

5. Перебіг менінгіту доброякісний, без ускладнень.

Лабораторна діагностика. У загальному аналізі периферичної крові - формула може бути нормальною або виявляється помірний нейтрофільний лейкоцитоз.

Вірусологічне дослідження. Матеріалом для дослідження служать кров, ЦСР, фекалії, змиви із носоглотки. Виділення збудника проводять у первинних культурах тканини (ембріони, хірургічні відходи) або в культурах клітин Hela, Hep-2, СОЦ та ін. Індикацію збудника здійснюють по цитопатичному ефекті і його нейтралізації типовою антисироваткою.

Серологічне дослідження включає визначення антитіл у сироватці і ЦСР. Виявлення високих титрів IgM або 4-х кратне підвищення титру антитіл у парних сироватках вказує на наявність інфекції.

Дослідження ЦСР. У перші дні хвороби виявляють помірний (50 - 300 клітин у 1 мкл) плеоцитоз з перевагою нейтрофілів. Вміст білку та глюкози нормальний або незначно підвищений (клітинно-білкова дисоціація). Після 3-5 днів хвороби в лікворі переважають лімфоцити.