ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РИБНИЦТВА - І.М. Шерман - 2011

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ БІОПРОДУКТИВНОСТІ ВОДОЙМ РІЗНОГО ТИПУ

1.2. Формування рибопродуктивності водойм штучного та природного іхтіоценозів

До акваторій природного походження віднесені океани, моря, затоки, лимани, річкові системи, озера, для яких притаманним є відповідний видовий склад іхтіофауни, основа іхтіоценозу. До акваторій штучного походження віднесені стави, водосховища різного походження і цільового призначення, в яких іхтіофауна може формуватися стихійно або цілеспрямовано, але обов’язково з урахуванням цільового призначення штучної акваторії, в якості якого виступає головний водоспоживач, другорядні водокористувачі.

Поряд з цим необхідно звернути увагу на трансформовані акваторії, які мають природне походження, але промислово - господарська, побутова, аграрна, інші форми діяльності людини призвели до суттєвих змін гідрологічних особливостей, що певним чином вплинуло на абіотичні і, як наслідок, на біотичні параметри середовища, відповідно іхтіоценозу акваторії.

Спираючись на викладене, шляхи формування рибопродуктивності та рибопродукції розглянутих груп акваторій будуть різними, що вимагає певної спеціалізації при розробці відповідних технологій, орієнтуючись на збільшення продуктивних можливостей.

Орієнтація на рибопродуктивність в природних і штучних акваторіях, трансформованих водоймах має принципово різний зміст, що передбачає наявність певного тлумачення.

В цьому зв’язку термін рибопродуктивність для природних іхтіоценозів і логічно природних за походженням акваторій свідчить про ту частку продукції, яка вилучена промислом від загальної біопродуктивності відповідного іхтіоценозу і складається з біопродуктивності за окремими видами риб складу певного іхтіоценозу.

В спеціальній літературі можна зустріти термін: промислова рибопродуктивність, промислова рибопродукція, рибопродукція, величина рибопродукції. Вся перелічена термінологія має єдине тлумачення - кількість виловленої риби з одиниці площі природних, не виключено до трансформованих акваторій за рахунок промислової експлуатації природного іхтіоценозу і визначається в кг/га, т/га.

Формування рибопродуктивності природного іхтіоценозу здійснюється шляхом суворого дотримання лімітів вилову, здійснюється за рахунок використання відповідних знарядь лову, регламентації промислу в часі і просторі, проведення меліоративних робіт, а також реакліматизації і акліматизації виключно, за умов наявності затвердженого рибничо - біологічного обґрунтування на ці види робіт. Основу рибопродуктивності складають види природного іхтіоценозу, що принципово не виключає участі, в якості складової реакліматизантів і акліматизантів.

Штучні іхтіоценози представлені видовим складом іхтіофауни, який формує людина у ставах, водосховищах, природних за походженням трансформованих акваторій, керуючись відповідними технологіями. При цьому виключного значення набуває гідрологічний режим, а саме можливість його регуляції в інтересах рибного господарства. За таких умов це класична аквакультура у рибництві, яка забезпечує можливість застосування відповідних технологій з різним рівнем інтенсифікації, що є можливим в умовах класичних рибничих господарства, акваторії яких є повністю спускними. Повне скидання води з різних категорій ставів і водосховищ дозволяє вибрати всю вирощену рибу і розглядати рибопродуктивність як різницю між масою рибопосадкового матеріалу, посадженого у стави, і масою отриманої продукції, яка утворилася протягом певного періоду, що може визначатися у кг/га, т/га, і залежати від середньої маси особини та виходу у відсотках від посадки.

Поряд із цим трансформовані природні акваторії, а це переважно великі водосховища, які утворилися в наслідок зарегулювання крупних річкових систем, одамбовані озера, з одного боку здатні частково демонструвати природні риси, а з другого боку здатні демонструвати певні риси штучних акваторій. Виходячи з об’єктивно існуючої специфіки в процесі формування їх рибопродуктивності, необхідно використовувати комбіновані технології, які є основою формування рибопродуктивності в штучних і природних акваторіях. Іншими словами це означає, що необхідно створювати для іхтіоценозів таких акваторій всі необхідні умови для збереження у складі промислу максимальної кількості видів, які входили до складу іхтіоценозів в річковий період. Такий підхід передбачає максимальну увагу до ефективного відтворення і нагулу молоді представників природного іхтіоценозу, але не виключає штучного відтворення і подальшого вселення у відповідні акваторії життєстійкої молоді цінних, рідких і зникаючих видів риб, що пов’язано з порушенням умов їх природного відтворення. Поряд із тим за наявності відповідного обґрунтування не виключаються роботи реакліматизаційного і акліматизаційного характеру.

Для оцінки рибопродуктивності таких акваторій доцільно використовувати комбінований підхід. Сутність такого підходу полягає в тому, що за складовими природного іхтіоценозу необхідно керуватися показниками промислової рибопродуктивності, яка залежить від природної рибопродуктивності у поєднанні з інтенсивністю промислу. Відносно видів, які відтворюються в штучних умовах, коли існують конкретні цифри особин молоді - вселенців, доцільно використовувати критерії промислового повернення, а саме відсоток промислового повернення, або коефіцієнт промислового повернення. Такий підхід дозволяє легко визначити величину рибопродуктивності або рибопродукції, яка отримана за рахунок особин, які відтворювалися штучно, що не виключає доцільності поєднання природної рибопродуктивності трансформованих гідроекосистем з продуктивністю за рахунок вселення у такі акваторії життєстійкої молоді певних видів риб.

Сучасна, своєрідна еволюція рибного господарства об’єктивно наближує одне до одного рибальство і рибництво, роблячи їх партнерами у загальній проблемі нарощування рибопродуктивності акваторій різного походження і цільового призначення.

Рибопродуктивність в умовах штучних іхтіоценозів класичних рибничих господарств, до яких входить природна рибопродуктивність, яка базується на грунтово - кліматичних умовах певного регіону, і штучна рибопродуктивність, яка у свою чергу передбачає формування штучного іхтіоценозу на одиниці площі акваторії і розробку системи відповідних інтенсифікаційних заходів за умов впровадження яких кількісні і якісні складові штучного іхтіоценозу, здатні продемонструвати відповідну рибопродуктивність.

Головними складовими інтенсифікації у ставовому рибництві є традиційні компоненти технології, яка використовується для вирощування різних видів штучного іхтіоценозу, або є видовою складовою полікультури, яка впроваджена у певному господарстві.

Меліорація. Рибницькі стави, спеціалізовані та пристосовані акваторії в результаті відносно тривалої експлуатації зазнають істотних змін, які спричинені природними процесами, активним впливом людини орієнтованим на підвищення рибопродуктивності. Поєднання природних процесів і господарської діяльності на ставах поступово призводить до їх замулювання і заболочування. При цьому змінюються фізико-хімічні параметри води, що супроводжується погіршенням санітарного стану. Ці негативні чинники на фоні адаптивного характеру росту риб призводять до зниження темпів росту, викликають відставання їх у розвитку, що може бути зумовлено не тільки прямою дією на рибу, а й опосередковано на кормову базу, на середовище в цілому. Наслідком такого становища є суттєве зниження природної рибопродуктивності та різке обмеження можливостей здійснення інтенсифікаційних заходів, їх дієвість.

В цьому зв'язку технологія виробництва продукції рибництва передбачає і вважає за доцільне супроводжувати технологічні процеси відповідними меліоративними роботами.

Відповідно до рибництва меліорація виступає в якості системи заходів, орієнтованих на загальне поліпшення стану ставу і прилеглої території з метою оптимізації середовища, яке населяють риби. Всю різноманітність меліоративних заходів можна поділити на дві групи: докорінні, що забезпечують глибокі зміни режиму водойми, дія яких зберігається протягом кількох років, і поточні, що діють відносно нетривалий період.

Типовим докорінним заходом є реконструкція ставового фонду. При цьому впроваджують системи агротехнічних заходів, використовують оптимальні конструкції гідроспоруд, впроваджують комплексну механізацію, часткову автоматизацію технологічних процесів.

Екологічна меліорація. Тенденція зростання щільності посадок на шляху переходу від монокультури до полікультури коропа та рослиноїдних риб зумовила необхідність збільшення глибини ставів від 1,2 - 1,3 до 2 - 3 м. За даними Н.М. Харитонової, для Полісся глибина ставів має бути не меншою за 1,4—1,5 м, Лісостепу — 1,5 - 1,8, Степу — 1,8 - 2,0 м. Виникла принципово нова концепція, в основу якої покладено принцип - не тільки площа, але й об’єм води теж має велике значення при культивуванні планктофагів.

Виходячи з цього доцільно наголосити на тому, що сучасне інтенсивне рибництво, вирішальною тенденцією якого є зростання щільності посадок, значною мірою лімітоване об'ємом води, що підтверджують спеціальні дослідження. Встановлено, що при цьому співвідношення маси води і маси риби є визначальним технологічним чинником. Якість води за інших однакових умов переважно визначається здатністю її до самоочищення і вмістом розчиненого в ній кисню, відсутністю агресивних складових. Зниження вмісту кисню і втрата здатності води до самоочищення практично виключають можливість інтенсифікації виробництва риби, формується проблематична ситуація, виникає питання дати рибі можливість вижити.

Гідрохімічний режим ставу, як компонент абіотичного чинника, значною мірою впливає на загальні екологічні параметри, що дає можливість регулюванням водообміну забезпечити відповідність низки фізико-хімічних показників, які визначають умови вирощування риби. За ущільнених посадок доцільно забезпечувати водообмін у літній період на рівні 20 — 25 діб, у разі появи вірогідних ознак явищ задухи водообмін необхідно збільшити. Стійкого ефекту досягають механічною аерацією води, для чого можуть бути використані різні конструкції — від елементарних столиків до нагнітальних аераторів.

Суттєвим важелем покращення фізико - хімічного режиму ставів є використання мінеральних добрив. Вони не тільки забезпечують оптимальне співвідношення розчинених у воді азоту і фосфору, а й одночасно сприяють збагаченню води киснем у денні години за рахунок інтенсивного розвитку фітопланктону, що можна розглядати як біологічне аерування. Підвищення ефекту хімічного аерування можна досягти внесенням перманганату калію з розрахунку 20 - 50 мг/л у поєднанні з вапнуванням, що буде сприяти загальному покращенню якості водного середовища.

Позитивний ефект спостерігається при використанні вапна або технологічного заходу вапнування ставів, що має багатоплановий характер. Цей захід сприяє поліпшенню фізико-хімічного режиму середовища і може розглядатися як удобрення. Проте головне значення вапнування ґрунтів — меліорація, яка сприяє загальному покращенню якості води і ґрунту ложа ставів, знижує можливість виникнення низки захворювань риб (табл. 1.1).

Таблиця 1.1. Обробка ставів негашеним вапном

Мета вапнування

Норма

внесення, т/га

Боротьба із замулюванням та закисанням ґрунтів

0,34- 0,4

Осадження органічних речовин, боротьба із зябровою гниллю

 

0,8-1,2

Дезінфекція

1,0-2,0

Процес вапнування, орієнтований на діюче начало, — переважно негашене вапно (СаО), гашене вапно, або гідроксид кальцію (Са(ОН)2), вапняк або аналогічні породи, основою яких є карбонат кальцію (СаСO3). Переважна більшість практиків віддають перевагу гашеному вапну, дотримуючись при цьому доз і контролюючи результати (табл. 1.2).

Таблиця 1.2. Орієнтовні норми внесення гашеного вапна, т/га

Водневий показник рН

Вид ґрунту

Важкий,

глинистий,

Супіщаний

Піщаний

<4,0

4,2

2,2

1,75

4,0-4,5

3,2

1,7

1,45

4,51-5,0

2,7

1,45

1,2

5,01-5,5

1,7

1,2

0,7

5,51-6,0

1,2

0,7

0,45

6,01-6,5

0,7

0,5

0,2

Вапнування ставів ефективніше використовувати восени і навесні після спуску води. Вапно вносять на вологу поверхню ложа ставів за 1525 днів до заповнення водою, рівномірно розсипаючи по дну, або на пониження ложа, в яких затримується вода.

Розглядаючи екологічні заходи, слід звернути увагу на захист ставів від надходження до них стічних вод. Для цього створюють обвідні канали, які акумулюють стоки і захищають стави від замулювання. Істотне значення в цьому плані мають лісосмуги, кущові насадження та залуження зони водозбору, що доцільно забезпечувати, виходячи з перспективної доцільності.

Агротехнічна меліорація — це цикл робіт з осушення, обробки і планування ложа ставів, видалення зайвої рослинності. Ці роботи передбачають осінню підготовку нагульних і вирощувальних ставів, яка включає проморожування ложа і весняне заливання водою. Враховуючи дефіцит води, що особливо торкається деяких аграрних регіонах навесні, і біологію кормових гідробіонтів, дослідники багатьох країн вважають за доцільне заливати нагульні стави восени. У деяких випадках отримано переконливі дані, які засвідчують перспективність цілорічного утримання ставів із водою. Біомаса зообентосу в разі цілорічного перебування ставів під водою вдвічі вища, ніж у ставах із традиційною системою експлуатації, яка передбачає залиття ставів навесні. Виправдане і має під собою певні аргументи також раннє осушення ставів у літньо-осінній період, що дає змогу здійснювати часткове літування без виведення з експлуатації ставів повністю. За класичного літування стави залишають на один рік і більше без води, засівають культурними рослинами. Такий прийом є ефективним засобом меліорації, що передбачає повне осушення ложа та його агротехнічний обробіток, але змушує суттєво зменшувати обсяги виробництва продукції у поточному році.

Поряд з викладеним позитивом та негативом, відомо, що осушення і культивація ложа літувальних ставів пригнічують вищу водяну рослинність, забезпечують мобілізацію компонентів відкладів мулу, прискорюють процеси мінералізації органічних речовин, значно погіршують умови використання і розповсюдження хвороб риб. Вирощування сільськогосподарських культур на ложі літувальних ставів у поєднанні з іншими заходами сприяє підвищенню природної рибопродуктивності, яка реалізується у наступні роки експлуатації, практично компенсуючи прямі збитки від виведення ставів з технологічного циклу. Ефективне осушення ложа ставів забезпечується існуючою осушувальною мережею меліоративних каналів ставу, але при цьому окремі пониження слід засипати ґрунтом або гноєм і спланувати роботи щодо систематичного розчищення скидних каналів. Поряд з цим розрівнювання ґрунту та планування ложа необхідно виконувати постійно, протягом всього часу експлуатації ставів. За відсутності відповідних планових робіт на ложі ставів можуть залишатися пні дерев, кущі, рештки будівель і споруд. Усе це необхідно видаляти за допомогою відповідних машин та механізмів, що будівельники досить часто залишають на робочому ложі ставу.

На практиці, частіше на великих ставах або малих водосховищах, інколи неможливо повністю розчистити ложе. В цьому разі ефективним меліоративним заходом є влаштування тоневих ділянок, які потрібно ретельно вибрати, після чого видалити всі предмети, що заважають використанню активних знарядь лову.

Біологічна меліорація. Біологічна дія на середовище, яке населяють риби за їх культивування в ставах, може бути орієнтована на пригнічування рослинності, скорочення видів риб, які довільно потрапляють у стави, профілактику виникнення захворювань. Біологічні принципи меліорації мають перевагу, оскільки не виключають невластиву природним процесам дію і характеризуються високою вибірковістю й цілеспрямованістю.

Для пригнічення вищої водяної рослинності та макроформ нижчих рослин широко використовують білого амура. Залежно від ботанічного складу рослин, площі заростання й біомаси рослин на конкретних ділянках ставу щільність посадки і віковий склад особин, яких вселяють, може досить широко варіювати.

Для пригнічення розвитку м'якої і плаваючої водяної рослинності ефективним є вселення у водойми однорічок білого амура з розрахунку 150 -1500 екз/га, залежно від біомаси рослин. Для постійного знищення надлишкової жорсткої рослинності доцільно утримувати спеціальне меліоративне стадо цих видів риб, представлене дво - і трирічними особинами. При цьому щільність посадки може коливатися в межах 160 — 400 екз/га залежно від ботанічного складу і біомаси макрофітів.

Радикального ефекту досягають за умов поєднання механічних (викошування, випалювання, знищення коренів болотних рослин) та біологічних методів меліорації, що дає змогу білому амуру поїдати молоді пагони і тим самим сприяти інтенсивному очищенню водойм та їх оздоровленню.

Для максимального зменшення в ставу чисельності видів риб, які не є об'єктами культивування (плітка, карась, пічкур, верховодка, йорж, окунь), але конкурують у живленні з об'єктами ставового рибництва чи поїдають молодь культивованих видів риб, переносять захворювання як біологічних меліораторів, використовують риб-хижаків. Ці риби мають високу потенцію росту (щука, сом, судак), а оскільки їх садять у стави мальками, вони не можуть завдати шкоди однорічкам коропа і рослиноїдних риб, але ефективно зменшують кількість видів, які не є об'єктами культивування і не мають господарської цінності. При цьому досягається не тільки меліоративний ефект, одночасно відбувається трансформація малоцінної іхтіомаси випадкових, малоцінних видів в іхтіомасу цінних видів риб.

У плані біологічної меліорації виняткове значення має чорний амур, основою раціону якого є молюски. Активно зменшуючи чисельність молюсків у ставах, чорний амур розриває біологічні цикли розвитку багатьох збудників хвороб риб, що є радикальним методом їх пригнічення, нарощує цінну іхтіомасу за рахунок не використаних кормових ресурсів, трансформуючи їх у кормову базу, що супроводжується фактичною відсутністю харчової конкуренції з культивуємими видами риб.

Серед різних аспектів меліоративних заходів слід наголосити, що фахівець у кожному конкретному випадку має надавати обґрунтовану перевагу тому чи іншому з них, або застосовувати їх комплексно відповідно до конкретної обстановки і можливостей господарства.

Мінеральні добрива. Добрива у технологічному циклі виробництва риби в сучасних умовах не тільки сприяють підвищенню природної рибопродуктивності, а й є регулятором гідрохімічного режиму води. Крім того, дефіцит концентрованих фізіологічно повноцінних кормів, які використовують для годівлі риби, потребує часткової, а іноді досить істотної компенсації потреб риби в поживних речовинах за рахунок високо-цінних кормових гідробіонтів, біомаса і чисельність яких може бути значно підвищена за рахунок стимулювання цього процесу добривами. Дія хімічних добрив у рибництві, як і в рослинництві, ґрунтується на стимулюванні утворення первинної продукції за рахунок забезпечення рослин елементами мінерального живлення, яких не вистачає, а це переважно азот і фосфор, що розглядаються як біогенні елементи. Однак механізм дії цих елементів і добрив у широкому розумінні у ставах значно складніший. У рослинництві добрива діють безпосередньо на культуру, яку вирощують, а у водоймах вони забезпечують розвиток першої ланки трофічного ланцюга — макрофітів, фітопланктону. Фітопланктон і макрофіти, у свою чергу є кормом виключно для консументів різних трофічних рівнів, значна частина утворюваної фітомаси може бути утилізована безпосередньо рибами — фітопланктофагами, макрофітофагами, серед яких ефективнішими є білий товстолобик та білий амур відповідно.

Переважна більшість мінеральних добрив, які використовують у рибництві, — це азотні та фосфорні сполуки, що їх іноді поєднують з калійними, кальцієвими, а частіше — з органічними добривами, при цьому істотне значення мають мікроелементи.

Враховуючи той факт, що добрива досить дорогі, необхідно забезпечити їх ефективне використання, що можливо за певних умов: водне середовище нейтральне або слабколужне; активна реакція ґрунту нейтральна або слабкокисла (рН сольової витяжки не нижче за 6,0); водойма не заростає жорсткими надводними рослинами або площа, вільна від заростей, не менш як 70 %; проточність або відсутня, або не перевищує повної зміни води в ставу протягом 15 днів; наявний дефіцит біогенних елементів.

Для виконання розрахунків розроблено певні критерії, які доцільно розглянути у зв'язку з удобренням рибницьких ставів.

Удобрювальний коефіцієнт — число, яке показує, скільки треба внести добрив, щоб отримати одиницю приросту риби. Згідно з рибницько-біологічними нормативами, удобрювальний коефіцієнт мінеральних добрив прийнято таким, що дорівнює 2,5 - 3,0. За цим коефіцієнтом можна правильно розрахувати кількість добрив для одиниці площі ставу В процесі розрахунків необхідно виходити з природної рибопродуктивності (нормативної або середньої по господарству), планового приросту рибопродукції за рахунок добрив з урахуванням удобрювального коефіцієнта. В якості прикладу доцільно розглянути схему розрахунків. Якщо природну рибопродуктивність взяти за 200 кг/га і передбачити її доведення до 400 кг/га, то за рахунок добрив треба отримати 200 кг/га риби. За удобрювального коефіцієнта 3 витрата добрив на 1 га становитиме: 200 кг • 3 = 600 кг/га. За співвідношення азоту і фосфору 1 : 1 потрібно внести на 1 га 300 кг аміачної селітри і 300 кг суперфосфату. Розраховану на 1 га кількість добрив множать на площу ставів (ставу) й отримують загальну масу потрібних добрив.

Визначення потреби ставів у добривах. Потреба в добривах і терміни їх внесення значно відрізняються залежно від ґрунтово- кліматичної зони України, а також для окремих господарств і навіть окремих ставів.

Важливим моментом раціонального удобрення ставів є систематичне визначення біологічної потреби фітопланктону в основних біогенних речовинах, насамперед в азоті та фосфорі, в постійному контролі ефективності їх дії.

Динаміка основних біогенних елементів у ставах із високоущільненою посадкою риб залежить від двох основних чинників: надходження азоту й фосфору у воду за рахунок органічних речовин, що розкладаються, і споживання їх фітопланктоном у процесі фотосинтетичної діяльності. У зв'язку з цим вміст біогенних елементів у воді протягом сезону дуже коливається. Періоди значного накопичення чергуються з майже повною відсутністю азоту і фосфору. Виходячи з цього, перед внесенням чергової дози необхідно визначати потребу ставів у добривах, щоб проконтролювати адекватність розрахунків і відкоригувати складений графік внесення добрив у стави.

У господарствах, які мають власні лабораторії або їх систематично обслуговують відповідні заклади, використовують метод біологічних досліджень потреби в добривах і здійснюють біологічний контроль ефективності їх дії.

Для визначення потреби ставу в добриві потрібно знати, при додаванні якого або яких саме добрив посилюється розвиток фітопланктону. Реакцію фітопланктону на внесене добриво можна визначити за інтенсивністю його фотосинтезу, про що можна зробити висновок за кількістю кисню, який поглинається і виділяється.

Кількість кисню, що виділяється фітопланктоном у процесі фотосинтезу і поглинається органічною речовиною, вимірюють методом склянок, суть якого описано нижче.

Десять склянок із притертими пробками місткістю по 100 мл кожна, виготовлених із безбарвного прозорого скла, заповнюють водою досліджуваного ставу. Воду для заповнення склянок збирають в чисте емальоване відро з 10-15 різних місць ставу (залежно від його розміру), щоб отримати середню пробу. Воду у відрі перемішують і за допомогою гумового шланга заповнюють нею склянки так, щоб після закривання притертими скляними пробками у склянках не залишалося повітря. Із 10 склянок дві загортають у чорний дерматин або інший непрозорий матеріал, решту залишають на світлі. У дві з них, як і в загорнуті, нічого не додають (контроль). У решту склянок вносять стандартні концентровані розчини біогенних елементів: у дві — азот, у дві — фосфор, у дві — азот і фосфор. При цьому концентрація азоту має становити 2 мг/л, а фосфору — 0,5 мг/л. На склянках роблять відповідні написи.

Стандартні розчини удобрювальних солей готують так: у дистильованій воді розчиняють 572 мг нітрату амонію (NH4NO3) (азот); і дистильованій воді розчиняють 252 мг дигідрофосфату натрію (NaH2PO4 · 2Н2О) (фосфор). Якщо у склянку місткістю 100 мл додавати по 1 мл кожного розчину, то це забезпечить концентрацію азоту 2 мг/л і фосфору 0,5 мг/л.

Склянки герметично закривають притертими пробками і занурюють (підвішують) у воду досліджуваного ставу на глибину 20 см з таким розрахунком, щоб вони не затінювались. Для цього зручно використовувати хрестовини, закріплені під водою горизонтально. Склянки витримують у ставу протягом двох діб навесні й одну добу — влітку.

Після експозиції визначають вміст кисню у воді склянок. Найбільший приріст кількості кисню відповідає найвищій ефективності первинної дії доданих біогенів, тобто, що саме їх насамперед потребує фітопланктон. Так, якщо після експозиції в контрольній освітлюваній склянці кисню (O2) виявиться 5 мг/л, у склянці з додаванням азоту — 7, із додаванням фосфору — 6, а з додаванням азоту і фосфору — 10 мг/л, то це означає, що став потребує сумісного внесення азоту й фосфору. Якщо додавання одного з досліджуваних елементів, наприклад фосфору, не дає приросту кількості кисню порівняно з контролем, але сумісне внесення його з іншими дає більший приріст, ніж один інший (азот), то це також свідчить про потребу в обох добривах. Якщо після експозиції у склянці з доданим біогеном кисню виявиться менше, ніж у контролі, це відповідає пригнічувальній дії застосовуваної концентрації біогену на фітопланктон. У цьому разі дослідження слід повторити з меншою концентрацією біогену, наприклад 1 мг/л азоту й 0,2 мг/л фосфору.

Щоб зорієнтуватись, чи потрібно вносити у водойму ті добрива, у відповідь на які фітопланктон не посилює свого розвитку, потрібно визначити валову первинну продукцію фітопланктону за різницею концентрації кисню в освітлюваних і затемнених склянках після їх експозиції.

Одночасно з визначенням біологічної потреби в добривах на основі розглянутих даних обчислюють валову первинну продукцію планктону, тобто кількість кисню, яка виділяється за добу внаслідок фотосинтезу планктонних водоростей. Щоб знайти валову первинну продукцію, різницю між вмістом кисню у воді освітлюваних і затемнених склянок треба поділити на тривалість експозиції. Наприклад, якщо після дводобової експозиції у воді освітлюваних склянок вміст кисню буде 12 мг/л, а затемнених — 4 мг/л, то валова первинна продукція планктону становитиме (12 - 4) : 2 = 4 мг 02/л за 1 добу.

За допомогою добрив потрібно намагатися підвищити валову первинну продукцію фітопланктону до 8-10 мг 02/л за добу і підтримувати її на цьому рівні протягом вегетаційного періоду в усіх спускних або повністю обловлюваних на зиму ставах, водоймах. У пристосованих під інтенсивне рибництво неспускних ставах, озерах, водосховищах, у водоймах, якщо взимку вони вкриваються льодом і снігом більш ніж на 2 міс, і риба залишається зимувати, первинну продукцію фітопланктону за допомогою добрив потрібно підтримувати на рівні 5 - 7 мг 02/л за добу, щоб запобігти надмірному накопиченню органічної речовини, яка може викликати дефіцит кисню у зимовий період.

Якщо ж валова первинна продукція набагато перевищує наведені вище межі, потрібно утримуватись від подальшого внесення добрив незалежно від концентрації розчинених у воді азоту і фосфору або від реакції планктону на додавання добрив до за проведення біологічних дослідженнях. Зменшення валової первинної продукції нижче за 8 мг O2/л у ставах і нижче за 5 мг O2/л в інших водоймах засвідчує необхідність здійснення додаткового удобрення. Контроль первинної продукції в ставах слід проводити щодекади і, залежно від отриманих результатів, вносити чи не вносити відповідні добрива.

Другий метод, який дає змогу ефективно контролювати і коригувати графік внесення добрив, можна назвати хімічним. Він ґрунтується на доведенні вмісту азоту і фосфору до оптимальних значень. Кількість азотно-фосфорних добрив розраховують за фактичним вмістом їх у ставовій воді з урахуванням доведення концентрації азоту до 2, фосфору — до 0,5 мг/л. Перед внесенням азотно-фосфорних добрив у став потрібно визначити концентрацію амонійного азоту і фосфору у воді й розрахувати разову дозу внесення добрив за формулою:

де Д — шукана доза добрив, кг/га; А — рекомендована концентрація біогену, мг/л; В — фактична концентрація біогену у воді, мг/л; h — середня глибина водойми, м; Р — вміст біогену у добриві, %; 1000 — розрахунковий коефіцієнт.

Для розрахунків потрібної кількості добрив за даними про вміст азоту і фосфору у воді ставу можна скористатися даними, наведеними в табл. 1.4.

Таблиця 1.4. Норми внесення добрив за різних концентрацій фосфору й азоту у воді

Концентрація фосфору у воді, мг/л

Норма внесення суперфосфату, кг/га, за глибини ставу

Концентрація

Норма внесення аміачної селітри, кг/га, за глибини

0,7 м (7000 м3 води)

1,0 м

(10 000 м3 води)

азоту у воді, мг/л

0,7 м (7000 м3 води)

1,0 м

(10 000 м3 води)

0,1

50

71

0

40

57,0

0,2

40

57

0,2

36

51,0

0,3

30

42,5

0,4

32

46,5

0,4

20

28,5

0,6

28

40,5

0,5

10

14

0,8

24

35,0

     

1,0

20

28,5

     

1,2

16

23,0

     

1,4

12

17,0

     

1,6

8

11,5

     

1,6

4

6,0

     

2,0

0

0

У господарствах, де відсутні добре обладнані лабораторії, про ефективність внесення добрив роблять висновок, спостерігаючи за «цвітінням» води, зменшенням її прозорості. Прозорість води вимірюють за допомогою диска Секкі (круглий металевий диск діаметром 15 см, пофарбований у білий колір), який можна виготовити в будь-якому господарстві. Якщо після внесення однієї — двох порцій добрив прозорість води зменшується від 45 — 50 до 20 — 30 см, вважають, що норма добрив вибрана вдало, їх внесення ефективне, оскільки у ставу почався розвиток фітопланктону. Про ефективність внесення добрив роблять висновок за динамікою вмісту розчиненого у воді кисню. Збільшення його засвідчує підвищення інтенсивності розвитку фітопланктону.

Найкращі результати вирощування риби за щільних посадок отримано в разі застосування азотно-фосфорних добрив у комплексі з вапном. У ставах, особливо з ущільненими посадками риб, накопичується багато органічних речовин, які для свого розкладання потребують великої кількості кисню. Істотне значення в розкладанні органічних речовин і поліпшенні гідрохімічного режиму ставів має вапно. Дія вапна в ставу проявляється у низці процесів. Спостерігається осаджувальний ефект надлишку органічних речовин, які знаходяться у товщі води, вода світлішає, що забезпечує створення сприятливих умов для розвитку мікроорганізмів, а це призводить до прискорення процесів мінералізації органічних речовин. Крім того, вапно частково консервуєорганічні речовини, які накопичуються на дні водойми, забезпечуючи їх поступову мінералізацію. В результаті цього процесу у воду надходить значна кількість біогенних елементів, що в кінцевому підсумку приводить до підвищення природної рибопродуктивності. Витрати азотно-фосфорних добрив і вапна за період вирощування риби у ставах у середньому становлять: аміачної селітри 150 - 400 кг/га, суперфосфату — 100 - 500, вапна — 300 - 1800 кг/га.

Збільшенню вмісту біогенних елементів у воді сприяє також боронування замулених ставів із попереднім вапнуванням. При цьому вміст азоту й фосфору у воді часто зростає вдвічі. Боронування заповнених водою ставів проводять 2-3 рази за літо, ефект забезпечується залученням у процес азоту і фосфору, накопичених у мулі ставів.

У Лісостепу і Степу на чорноземних ґрунтах легкосуглинкового й суглинкового гранулометричного складу з нейтральною і слабко- лужною реакцією (рН 7,0 - 7,8) вапна можна вносити 0,3 — 0,5 т/га. У стави з високим рівнем інтенсифікації і значним цвітінням води, де окиснюваність перевищує 20 - 25 мг О2/л, кількість вапна, яке вносять, відповідно збільшують. Спочатку вносять половину загальної норми на дно спущеного ставу: в нагульні стави з твердим дном вапно вносять пізно восени, з в'язким болотистим дном — взимку, після підмерзання, у вирощувальні стави — за два тижні до зариблення, перед заповненням їх водою. Стави, в яких висівають траву на зелене добриво, вапнують до посіву. Наступні дози вапна вносять щомісяця протягом трьох літніх місяців (червень, липень, серпень) по воді в однакових кількостях. Якщо виникне загроза задухи, рекомендується вносити вапно по воді в процесі вегетації у кількості 0,2 — 0,3 т/га на кожне внесення.

Контролем ефективності вапнування є визначення рН, що не має підвищуватись більш, ніж до 8,2. Вапнування води рекомендують суміщувати з внесенням добре змішаних з водою органічних добрив (гноївки). Це запобігає небезпеці надмірного підвищення рН і створює передумови для збільшення інтенсивності розвитку компонентів природної кормової бази. Регулярні удобрення і вапнування ставів дають можливість значно підвищити їх рибопродуктивність (до 0,4 - 0,5 т/га), що забезпечує скорочення витрат концентрованих кормів за інтенсивного вирощування риби і підвищує фізіологічну складову раціону за рахунок збільшення кількості компонентів з фізіологічно повноцінним складом.

Органічні добрива. До органічних добрив належать гній, компост, послід, зелені добрива. На бідних піщаних, солонцюватих, підзолистих ґрунтах, де відсутній шар родючого мулу, вони дають більший ефект, ніж мінеральні. Органічні добрива за вмістом важливих біогенних елементів (азот, фосфор, калій) більш різноманітні, включають комплекс усіх поживних речовин, які є безпосереднім кормом для гідробіонтів і певною мірою — для риби. Велика різноманітність за якістю органічних добрив ускладнює встановлення норм їх внесення, потребує керування до певної міри специфікою акваторії та якісними показниками відповідних добрив.

Гній є одним із найпоширеніших видів органічних добрив, його якість і склад значною мірою залежать від виду тварин, якості кормів, якими годували тварин, кількості і виду підстилки, способів і тривалості зберігання. Переважно застосовують добре перепрілий гній великої рогатої худоби, коней, свиней, послід птиці, а також свіжий гній свиней і коней, рідкий свіжий гній великої рогатої худоби.

Кількість внесеного гною не може бути однаковою внаслідок різної його якості, різного стану ставів, форми їх використання, ґрунтових умов, що дозволяє наведені нижче норми розцінювати як орієнтовні. У стави з дном із піщаних, супіщаних, глинистих і солонцюватих ґрунтів вносять по 10 - 15 ті більше гною на 1 га. Для таких же ставів, але з уже відкладеним родючим шаром мулу, норму зменшують до 5—10 т/га, якщо дном ставу слугують родючі ґрунти, вносять по 3 — 5 т/га гною. Вносять його також по-різному: восени розкидають по осушеному ложу і приорюють на глибину до 5—15 см або розкладають купами по 2 - 3 т на мілководних ділянках ставів, краще в шаховому порядку; взимку — на льоду у зонах мілководдя у неспускних ставах чи по замерзлому ложу; навесні — по ложу ставу, до заливання (вирощувальні стави) або по урізу води, тобто розкладають вздовж берегової лінії купами, в потім бульдозером зіштовхують у воду так, щоб вони постійно наполовину чи на 2/3 омивались водою.

У ряді європейських держав, де накопичено значний досвід використання органічних добрив, вважають за доцільне вносити гній по ложу ставу безпосередньо перед заливанням, а потім по воді з місячним інтервалом. Великої уваги надають внесенню гною в рідкому стані у вигляді гноївки розбризкуванням її по поверхні води. При цьому пропонується вносити щотижня 0,2 - 0,4 т/га рідкого гною, а в серпні внесення припиняти. Норма внесення коливається від 1,8 до 10 т/га, кращою вважають 5 т/га.

За даними В.А. Мовчана, на одиницю приросту рибопродукції витрачається 18 - 70 масових частин органічних добрив. Ефективність внесення гною вища у вирощувальних ставах, тому орієнтовно в розрахунках потрібної його кількості можна виходити з того, що внесення 5 т/га забезпечить збільшення природної рибопродуктивності на 100 - 150 кг/га, у нагульних ставах — на 50 - 70 кг/га.

Раціональне використання природних добрив передбачає їх переробку й утилізація гною великих тваринницьких комплексів, є перспективним напрямом у рибництві, оскільки дає змогу значно зменшити затрати на годівлю риби і одночасно забезпечувати фізіологічність раціону, здійснюючи певною мірою охорону навколишнього середовища від забруднення.

В якості органічних добрив застосовують водну і наземну рослинність, яку попередньо скошують. Для невеликих ставів зв'язують у снопики і закріплюють, а у великих ставах рослинність закріплюють у затоках, на мілководді її укладають пластами вздовж берега на ширину 1 — 4 м з товщиною пласта 20 - 30 см з тим, щоб знизу й зверху була вода. Такі органічні добрива вносять тричі за сезон з розрахунку 3 — 6 т/га. Крім того, скошену рослинність укладають у компостні купи разом із гноєм і вапном. Добрий ефект дає додавання у компостну купу торфу, суперфосфату, різних сільськогосподарських відходів.

Високоефективним є застосування на вирощувальних ставах зелених добрив, наприклад, коли на початку весни ложе ставу засівають вико-вівсяною сумішкою. Вирощена на дні ставу рослинна маса збагачує став органічними речовинами. При використанні бобових рослин бульбочкові бактерії, які живуть з ними в симбіозі, накопичують азот і збільшують його запаси у ґрунті в доступній формі. Механізм процесу базується на тому, що коренева система рослин, яка глибоко проникає в ґрунт, засвоює поживні речовини і виносить їх на поверхню з глибоких шарів ґрунту, спонукаючи їх позитивно працювати на підвищення якості умов рибничих ставів. Встановлений механізм, або процес набуває виключного значення, оскільки запаси біогенних елементів у донних відкладах достатньо вагомі. За оптимізації режиму необхідно враховувати, що агротехнічна підготовка ложа ставів значною мірою прискорює процеси мінералізації органічних речовин донних відкладів, сприяючи підвищеню рибопродуктивності.

Теоретичні аспекти розглядаємого процесу мають прямий вихід у практичну площину. Зелену масу зазвичай скошують (неповне зелене добриво) в окремих випадках заливають її водою повністю (повне зелене добриво), оскільки існує небезпека задухи риби за інтенсивного розкладання органічних речовин. Пожнивні рештки забезпечують підвищення природної рибопродуктивності на 45 - 65 %.

Кращий ефект дає застосування органо-мінеральних добрив, тобто комплексне застосування органічних і мінеральних добрив у різних поєднаннях залежно від екологічних умов ставу, форми водопостачання, господарських можливостей.

Сучасні види мінеральних добрив не повністю задовольняють сучасні вимоги ставового рибництва. Широко застосовувана аміачна селітра містить до 34 — 35 % азоту і позбавлена небажаних для риби домішок, однак це дуже дороге водорозчинне азотне добриво, внесення його в стави у високих дозах значно збільшує собівартість рибної продукції. Крім того, внаслідок швидкого розчинення аміачної селітри у воді мають місце величезні непродуктивні втрати азоту через фільтрацію та проточність ставів.

Сьогодні в якості добрив добре зарекомендували себе складні і комбіновані види мінеральних туків — нітрофоски, амофоски, до складу яких входить комплекс біогених елементів, що значно знижує витрати на внесення їх у стави, що поєднується з відсутністю баластних речовин і токсичних домішок.

Сучасна промисловість майже всі складні добрива випускає у вигляді гранул, завдяки чому вони менше поглинаються ґрунтами, а біогенні елементи, що містяться в них, легко доступні для живлення водоростей. Методика внесення цих добрив потребує доопрацювання, одночасно з цим виключного значення набуває подальший пошук нових видів повільнорозчинних і рідких комплексних добрив для застосування у ставовому рибництві, що вимагає специфічних досліджень і технічних рішень.

З метою розробки системи використання добрив і підвищення їх якості вчені різних країн сконцентрували свої зусилля і спрямували їх на всебічне вивчення екосистем рибницьких ставів, на створення раціональних методів удобрення. Аналіз сучасного стану рибництва засвідчує, що в ньому намітились дві тенденції: подальший розвиток теорії і вдосконалення методів удобрення ставів у господарствах з невисоким рівнем інтенсифікації і зниження ролі добрив у високо-інтенсивних господарствах.

Проблемні питання використання добрив, інтенсивність їх застосування великою мірою залежать від ступеня використання комбікормів та їх відповідності щодо продуктивної дії та фізіологічної повноцінності.

Необхідно чітко уявляти, що надходження поживних речовин у евтрофовані стави може погіршити середовище існування риби внаслідок підлуження води, тому регулювання рН і вмісту недисоційованого аміаку необхідне для запобігання захворювань, зокрема зябровому некрозу риби. Зниження рН води рибницьких ставів можна досягти проведенням меліоративних робіт і внесенням до води різних хімічних речовин. Розглянуті вище меліоративні заходи мають загальний характер, а стосовно технології використання добрив необхідно забезпечити систематичне осушування ложа, додавання води з нижчим рН, скаламучування верхнього шару ложа з метою прискорення розкладання органічних речовин і надходження СО2 з ґрунту у товщину води, видалення з неї нитчастих водоростей — головних споживачів вуглекислого газу. Вносять до ставів також компоненти, які сприяють видаленню вуглекислого газу, серед яких на практиці домінують, рослинність, карбонат кальцію, відповідні кислоти.

Годівля риби. Функціонування всіх систем тваринного організму значною мірою визначається кількісною та якісною характеристиками споживаного корму. Всі необхідні для нормального росту і розвитку елементи раціону риба отримує з природної кормової бази і додаткових кормів. Корм має бути доступним за розмірами часточок, прийнятним за смаком, мати належну консистенцію, хімічно повноцінну структуру, легко перетравлюватися і засвоюватися з тим, щоб забезпечити енергетичні й пластичні потреби організму, високі темпи росту риби за нормального розвитку.

Виходячи з викладеного, основним методом підвищення рибопродуктивності ставів є годівля риби, що є об'єктивною реальністю за високої інтенсифікації рибництва. У міру підвищення інтенсифікації виробничих процесів роль годівлі постійно зростає, а вартість годівлі у собівартості риби становить близько 40 % і має тенденцію до підвищення. В цьому зв'язку проблема раціонального використання кормів набуває виключного значення. Щодо форми виготовлення комбікормів, то розбіжностей у поглядах немає — це безумовно гранульовані кормосуміші (з гранулами, доступними для всіх вікових груп коропа).

Режим годівлі, тобто розподіл раціону за часом, — завдання переважно технічне: чим більший відносний раціон, тим частіше і дрібно його треба порційно згодовувати, що прямо пов'язане з механізацією і автоматизацією годівлі.

Класифікація кормів і їх характеристика. Усі корми в рибництві за аналогією з тваринництвом умовно можна розподілити на пасовищні (природні) та стійлові (штучні). Склад всіх кормів включає воду, мінеральні речовини, жири, вуглеводи, білки, але одночасно з цим характеризуються різними біологічним складом і фізіологічною цінністю. Ця відмінність визначається не лише кількісним співвідношенням тих чи інших поживних речовин, а й їх якісними характеристиками (табл. 1.5).

Розрізняють корми рослинного і тваринного походження, комбіновані, мінеральні добавки, вітамінні препарати, антибіотики.

Корми рослинного походження, які використовують для годівлі коропа, поділяють на концентровані (зернові, злакові, бобові) і технічні відходи (шроти, макуха, пивна дробина, висівки).

Таблиця 1.5 Корми для коропа

Корм

Білкове

Кормовий

Макуха і шроти

соняшників

1 : 1...1 : 1,5

3-5

лляний

1 : 2

4

свиріповий

1 : 1,4.1 : 1,8

4-8

ріпаковий

1 : 1,5... 1 : 1,7

4-6

конопляний

1 :2...1 :2,5

4-7

бавовниковий

1 : 2 ...1 : 3

5-8

соєвий

 

4-6

рижієвий

1: 2

4-8

сафлоровий

 

6-10

рициновий

 

8-10

коріандровий

 

8-10

Відходи зернових і борошномельного виробництва

жито

1 : 7

4-5

ячмінь

1 :8

4-5

кукурудза

1 : 9

5-7

висівки житні

1 : 4

4-7

млинні змети і пил

1: 5

4-8

житнє і ячмінне кормове борошно

1:6.1 : 7

4-7

пшеничні висівки

1 : 4

4-7

насіння бур'янів

1 : 4...1: 7

5-8

Бобові культури

соя

1 : 1,9

3-5

горох

1 : 2,5... 1 : 2,6

4-5

вика

1 :2

3-5

чина

1 : 2,5

3-5

біб

1 : 2,3

3-5

Люпин

   

блакитний

1 : 2

3-5

жовтий

1: 1,2

3-5

Тваринні продукти

лялечки шовковичного і дубового

1 : 0,8.1 : 1,2

2-3

рибне борошно

1:2

1,5-2,0

кров'яне борошно

1 : 0,08

1,5-2,0

м'ясо-кісткове борошно

1 : 0,1

1,5-2,5

м'ясо молюсків сушене

1 :0,2

2,0-5,0

жаби й пуголовки

 

4-5

смітна риба

 

3-4

Корми тваринного походження — м'ясо-кісткове, рибне, крилеве борошно, борошно лялечок шовковичного шовкопряда, харчова свіжа й консервована риба, відходи боєнь.

Натуральні корми, які входять до складу раціонів, не завжди містять усі речовини, необхідні для задоволення фізіологічних потреб риби. У такому разі для введення в раціони застосовують кормові добавки — наповнювачі, тобто синтетичні чи натуральні продукти органічного або мінерального походження. Протеїнові домішки — синтетична сечовина, карбамід, гідрокарбонат амонію, ККЛ — концентрат кормового лізину, синтетичний метіонін.

Мінеральні домішки — крейда, хлорид кальцію, гіпс, вапняк, черепашки. Мікроелементи — сульфати, хлориди, а іноді й інші сполуки міді, кобальту, мангану, цинку, йоду, заліза та інших біологічно важливих елементів.

Вітамінні домішки — як джерело каротину — водяна і наземна рослинність, хвойне, трав'яне і сінне борошно, олійні концентрати вітамінів А і D, препарати вітамінів В1; В2, Ві2, Е та інших, кормові дріжджі, кормовий тераміцин на зерновій основі. Кормові домішки, що містять вітаміни, антибіотики, ферменти, різні мікроелементи, належать до числа біостимуляторів росту, тобто речовин, що біологічно впливають на інтенсивність росту через різні системи організму, мобілізують резервні можливості організму, підвищують його життєдіяльність. Значно економлять корми додаванням до них таких біостимуляторів, як польфамікс, кротно-лактон.

Повноцінним є корм, який повністю задовольняє фізіологічні потреби риб з урахуванням виду, віку і статі, відповідає порі року.

Харчова цінність корму. Повноцінним з погляду виробництва рибопосадкового матеріалу і товарної риби вважають корм, який забезпечує отримання від вирощуваної риби максимальної кількості продукції з розрахунку на одиницю витрачених кормів. Відомо, що різні види кормів мають неоднакову харчову цінність, тому запроваджено поняття поживна цінність корму, що означає відповідну властивість, зумовлену співвідношенням між потребою тварин і наявністю у кормі речовин і сполук, які своєчасно і повністю задовольняють саме ці потреби. На практиці про поживну цінність кормів можна робити висновок, виходячи зі складу основних поживних речовин (білки, жири, вуглеводи) та їх перетравлюваністю, за їх кормовим коефіцієнтом, білковим співвідношенням.

Сьогодні є дані про склад як основних поживних речовин, так і їхніх компонентів для багатьох кормів, які використовують у рибництві. Для повної уяви про хімічний склад кормів потрібно знати схему складових частин, вміст сухої речовини, її органічної частини, оскільки поживність визначається саме за нею. Органічну частину сухої речовини становлять азотисті й безазотисті перетравні речовини.

У сучасній спеціальній літературі, присвяченій кормам, кормовиробництву, годівлі, вживається термін «сирий протеїн». Він об'єднує групу азотовмісних речовин білкового і небілкового походження (аміни, аміди, амінокислоти, нітрити), які мають винятково важливе значення у кормах, що використовуються для годівлі риб.

Єдиним постачальником матеріалів для білкового синтезу є азотовмісні речовини корму. Вилучення білка з раціону чи різка його нестача супроводжується припиненням росту, втратою маси, іншими порушеннями життєво важливих функцій організму, ураженням його ферментного апарату. Тому сирий протеїн — найважливіша складова частина раціонів риби.

Харчова цінність білка визначається його хімічним складом, тобто набором і кількісним співвідношенням амінокислот. Амінокислоти, що можуть синтезуватись у тваринному організмі з поживних речовин корму чи інших амінокислот, — замінні, а ті, які синтезуються з недостатньою швидкістю або не синтезуються зовсім, — незамінні. Для людини і теплокровних тварин таких амінокислот 10 і до цього складу входять: аргінін, треонін, гістидин, лізин, метіонін, валін, триптофан, фенілаланін, лейцин, ізолейцин. Для коропа чітко визначено незамінність лізину й метіоніну, але за аналогією умовно прийнято незамінність усіх 10 амінокислот, на чому наголошують провідні фахівці із годівлі риб.

У живленні коропа вуглеводи усіх кормів рослинного походження виступають в якості основного джерела енергії. За нестачі вуглеводів і жирів порушуються нормальні біохімічно-фізіологічні процеси, організм вимушено починає задовольняти енергетичні потреби за рахунок білкової частини кормів, що є фізіологічною аномалією. У зв'язку з цим від кількості та якості вуглеводів у раціоні, їх співвідношення з іншими складовими раціону та ступеня їх перетравлення значною мірою залежить ефективність впливу білкової складової на реалізацію потенціалу росту.

До викладеного слід додати, що вуглеводи за дією поділяють на відповідні групи, а саме: розчинні — цукри і крохмаль, що містяться всередині рослинних клітин, кінцевим продуктом їх розщеплення є моноцукри, які, всмоктуючись із травного каналу, перетворюються на глюкозу або частково відкладаються у вигляді глікогену; вуглеводи оболонок рослинних клітин, або сира клітковина, — до її складу входять целюлоза (клітковина), лігнін, геміцелюлоза і пектинові речовини. На відміну від перетравлення у шлунку великої рогатої худоби клітковина важко розщеплюється у травному каналі риб і переважно є баластною речовиною.

Сирий жир, чи ліпіди, об'єднують речовини, не розчинні у воді. До них належать власне жири, або тригліцериди, і різні ліпоїди (високомолекулярні жирні кислоти, фосфатиди, стерини й стериди). У кормах і тканинах риби серед загальної фракції ліпідів переважають жири, які входять до складу протоплазми усіх клітин і є основною запасною поживною речовиною, що відкладається у спеціальних жирових депо.

Мінеральні елементи (макроелементи — кальцій, магній і фосфор) за вмістом в організмі йдуть за основними елементами органічної речовини — киснем, вуглецем, воднем і азотом. Вони входять до складу структурних елементів організму і беруть активну участь у багатьох біохімічних та фізіологічних процесах, відіграють значну роль у регулюванні осмотичного тиску рідин тіла й концентрації іонів у живій клітині; необхідні для синтезу різних ферментів і коферментів; істотно впливають на обмін органічних речовин, тканинне дихання; беруть участь у процесах травлення, всмоктування і засвоєння поживних речовин.

Мікроелементи — манган, мідь, кобальт, бор, йод та інші не лише стимулюють ріст коропа, а й поліпшують його фізіологічний стан, сприятливо впливають на склад крові, підвищують ефективність використання кормів. Спеціальними дослідженнями доведено, що введення хлоридів цинку з розрахунку 4,0 мг, хлориду міді — 2,5, молібдату амонію — 1 мг на 1 кг корму забезпечує нормалізацію фізіологічного стану коропа за відсутності або дефіциту цих компонентів у раціоні. Позитивно впливає на формування скелета й утворення статевих продуктів введення в раціон на 1 кг корму 0,6 мг хлориду мангану, що доцільно при вирощуванні рибопосадкового матеріалу і годівлі ремонтно- маточних стад.

Енергетична цінність корму. Корм має містити певну кількість енергії, яка необхідна для перебігу всіх процесів життєдіяльності будь- якого організму, в тім числі й риби. Енергетична цінність корму визначається його калорійністю, тобто властивістю харчових речовин виділяти в процесі їх засвоєння організмом тепло. Жир виділяє вдвічі більше енергії, ніж білок і вуглеводи. Так, 1 г жиру виділяє 4,4 кДж, 1 г білка — 18,8, 1 г вуглеводів — 17,6 кДж. Від того, наскільки енергетичні потреби можуть бути забезпечені за рахунок основних енергетичних джерел корму — вуглеводів і жирів, залежить ступінь використання сирого протеїну для синтезу білка в організмі. У сучасній сільськогосподарській практиці за зростаючої потреби в концентрованих кормах і гострої нестачі білків використання сирого протеїну як джерела енергії економічно невигідне, що повністю справедливо також і для рибництва.

Аналіз кормів засвідчує, що як у високобілкових макухах і шротах, так і в бобових кормових сумішах недостатньо легкоперетравних вуглеводів. Ця обставина за вкрай низького вмісту жирів позначається на енергетичній забезпеченості раціонів, результатом чого короп нераціонально використовує білки на енергетичний обмін, що обумовлює перевитрати кормів.

Наявність у кормі вуглеводів, жирів та інших сполук, які в процесі обміну речовин можуть бути джерелом енергії, має азотзберігаючий ефект, а додавання до корму коропа крохмалю зменшує виділення азоту з організму із продуктами метаболізму. Тому важливою умовою підвищення використання протеїну та ефективності раціонів є правильне співвідношення енергетичної цінності раціону та рівня протеїну. Дослідження в цьому плані у коропівництві недостатні, більшість наявних відомостей обмежується обліком вмісту валової енергії в кормах. Разом з тим дворічний короп може інтенсивно рости, живлячись кормами з великим діапазоном енергопротеїнового співвідношення, що засвідчує виняткову пристосованість його організму до використання різноманітних джерел живлення.

Поживна цінність корму (оцінка корму за протеїновим співвідношенням). Поживна цінність корму визначається за білковим відношенням перетравного протеїну (азотистих речовин) до перетравних безазотистих речовин (вуглеводів, жирів) (табл. 1.6), що показує, скільки частин перетравних безазотистих речовин припадає на одну частину перетравного протеїну.

Для кращого засвоєння рибою поживних речовин корму слід домагатися, щоб він за своїм складом максимально наближався до природних кормів, що на практиці досягти досить проблематично.

Якщо кількість перетравних безазотистих речовин у кормах менша, ніж перетравних азотистих чи близька до них, протеїнове співвідношення називають вузьким, наприклад, 1 : 0,5 чи 1 : 1,5; якщо значно більша — широким, наприклад, 1 : 4 чи 1 : 5. Вузьке протеїнове співвідношення характерне для багатьох видів макухи, шротів, відходів бобових культур, а також для кормів тваринного походження. До кормів з широким протеїновим співвідношенням належать переважно зернові відходи. Корми з вузьким протеїновим співвідношенням застосовують у період найінтенсивнішого росту й живлення риби, тобто влітку, за температури води до 23 - 29 °С. Корми із широким протеїновим співвідношенням застосовують навесні, щоб забезпечити швидше відновлення втрат організму за час зимівлі, а також восени при зниженні температури води для максимального накопичення жиру в тілі риби до зимового періоду.

Компонент

Суха речовина

Кормодининиці,кг

Обмінна енергія, МДж

       

Вміст, г/кг

     

Сирий протеїн

Лізін

Метіонін

Цистигтин

Триптофан

БЄР

Сира клітковина

Сирий жир

Са

Р

Горох

0,85

1,18

13,1

220

14,2

3,2

3,1

2,1

540

54

19

2,0

4,3

Соя

0,85

1,45

15,0

345

22,0

4,6

3,2

3,6

270

57

170

4,8

7,0

Кукурудза

0,85

1,33

13,8

103

2,7

1,7

1,5

0,8

653

22

40

0,6

2,5

Ячмінь

0,85

1,15

12,8

114

4,8

2,1

1,9

1,5

640

55

22

0,7

3,2

Пшеничні

Макуха:

0,85

0,75

9,3

151

5,4

1,6

2,3

2,1

530

88

42

2,0

9,6

соняшникова

0,90

1,08

12,3

405

16,5

7,9

6,4

5,2

225

129

76

5,9

12,9

лляна

0,90

1,25

13,5

338

11,5

4,8

5,1

6,2

305

95

102

3,4

10,0

соєва

0,90

1,35

15,5

418

26,3

4,9

4,9

5,7

298

54

74

4,1

6,7

рицинова

0,90

0,92

11,5

347

13,1

6,4

4,9

3,8

182

318

66

10,0

5,8

Рибне борошно

0,90

1,30

13,0

685

55,0

16,0

15,0

7,1

64

74

40,0

25,0

Кров'яне борошно

0,90

1,02

14,2

750

62,0

9,1

11,4

10,6

52

 

31

3,7

3,4

Борошно з лялечок

шовковичного

шовкопряда

0,90

1,04

12,9

611

30,3

16,0

9,1

6,8

76

 

140

2,1

1,5

Протеїнове співвідношення у кормах для мальків, має коливатися від 1 : 0,3 до 1 : 0,5; у кормах для цьоголітків — влітку від 1 : 0,5 до 1 : 1,5, а наприкінці серпня — від 1 : 1,5 до 1 : 5 — 1 : 8; для однорічок навесні після зимівлі — від 1 : 5 до 1:1, з червня по серпень — від 1 : 1 до 1 : 3, наприкінці вегетаційного періоду — від 1 : З до 1 : 10; у кормах для плідників і ремонтної молоді навесні до нересту — від 1 : 10 до 1 : 1, після нересту — від 1 : 10 до 1 : 3, у літній період — від 1 : 5 до 1 : 10. За невисокої щільності посадки, коли короп забезпечений значно більшою кількістю природних кормів, протеїнове співвідношення у кормі може бути більш широким. Чим менше природних кормів споживає короп (тобто зі збільшенням щільності посадки), тим вужчим має бути протеїнове співвідношення у кормі.

При цьому слід пам'ятати, що повноцінність білка залежить від його амінокислотного складу, що має винятково важливе значення при формуванні різновікових стад ремонтних риб і утриманні плідників.

Оцінка корму за кормовим коефіцієнтом. Кормовий коефіцієнт — умовна величина, що дає змогу кількісно оцінити потенційну дію кормів. Це число, яке показує, скільки кілограмів корму має з'їсти риба даного виду, віку, щоб її маса збільшилась на 1 кг, тобто це співвідношення фактично з'їденого рибою корму та її валового приросту.

Кормовий коефіцієнт як величину, характерну для того чи іншого виду корму, доцільно використовувати під час планування годівлі, складання графіків годівлі риби, визначення добових раціонів. За кормовим коефіцієнтом можна оцінити ефективність годівлі риби, порівняти витрати кормів на одиницю приросту з плановими показниками. Кормовий коефіцієнт, встановлений експериментально, як і кормова одиниця у тваринництві, є величиною дещо умовною, але сталою для певного виду і вікової групи риб. на практиці за умов дотримання технології рибництва, фактична маса отриманої рибопродукції за рахунок годівлі розглядається в якості фактичних витрат корму на одиницю продукції. Фактична витрата корму на одиницю продукції за відповідних умов повинна бути меншою за кормовий коефіцієнт. Запропонована концепція базується на тому, що суттєва частина рибопродукції в умовах ставового вирощування отримується за рахунок природної кормової бази. Виходячи з цього, фактичні витрати корму закономірно будуть зменшуватися на тлі збільшення чисельності та біомаси кормових гідробіонтів, які утворюють природну кормову базу, склад якої використовується коропом відповідних вікових груп.

Роль природного корму у живленні коропа. Природні корми, що знаходяться в ставу у вигляді зоопланктону і зообентосу, забезпечують рибу всіма речовинами, необхідними для її нормального росту і розвитку завдяки своїй фізіологічній повноцінності. Вони є джерелом, з якого риба поповнює нестачу амінокислот, мікроелементів, вітамінів та інших, і ще багатьох біологічно активних речовин, так званих чинників тваринних кормів. Найповноціннішим кормом для риби є ракоподібні, особливо дафнії. Суха речовина прісноводного зоопланктону містить 57,3 % білка, 7,6 — жиру, 21,7 % — золи. Фітопланктон, як і інші рослинні корми, менш поживний, але він не поступається кращим сортам сіна, що свідчить про його високу якість і значення в живлені фітопланктофагів.

Природні корми багаті на шість незамінних амінокислот — тирозин, триптофан, аргінін, гістидин, цистин, метіонін. Найбільша кількість їх міститься в дафніях. Ракоподібні багаті й на мінеральні речовини. Великий вміст білка (68,5 - 70,6 %) у личинках комах, черв'яках. Корми природного походження групи зообентосу багаті на вуглеводи і фосфор, але містять мало мінеральних речовин. Отже, ці основні представники природної кормової бази доповнюють один одного за поживною цінністю.

За амінокислотним складом білок безхребетних близький до білка риби. Врахувати споживання природних кормів з такою ж точністю, як і споживання додатково внесеного корму, неможливо, оскільки відсутні підтверджені розробки та відповідні науково - обгрунтовані методики обчислення. Визначення необхідного мінімуму природного корму дало б змогу встановити найдоцільнішу щільність посадки, виходячи з природної рибопродуктивності ставів з урахуванням споживання рибою вітамінів, амінокислот, зольних речовин, яких не вистачає у штучних кормах.

Для забезпечення фізіологічних потреб умовно є бажаним, щоб у раціон коропа входило близько 30 — 50 % природних кормів. Цими цифрами сьогодні можна користуватись для розрахунків годівлі риби й удобрення ставів з поправками на окремі вікові групи риби, якість штучних кормів. За відносно невисоких щільностей посадки коропа на 1 га водного дзеркала (2,0 - 3,0 тис. екз./га), застосування добрив, коли раціон коропа на 35 - 50 % складається із природних кормів, практично можливе використання однотипних кормів, найчастіше (і дешевше) зернових чи їх відходів. За високої щільності зариблення ставів природних кормів для задоволення потреб коропа у незамінних амінокислотах, вітамінах, мікро- і макроелементах може не вистачати. У цьому разі використовують кормові суміші, до складу яких мають входити компоненти, що доповнюють один одного і роблять кормову суміш більш повноцінною. На особливу увагу заслуговує добавка до суміші кормів тваринного походження.

Кормові суміші, комбікорми — це набір кормових засобів у співвідношеннях, встановлених на підставі сучасних наукових даних про потребу риби в поживних речовинах. Для визначення кількості кормової суміші, потрібної на весь сезон (як і кількості однотипного корму), потрібно знати кормовий коефіцієнт, який обчислюють за формулою:

де Р1, Р2, Р3 — інгредієнти кормової суміші; К1, К2, К3 — кормові коефіцієнти відповідних інгредієнтів.

Рецепти комбікормів розробляють з урахуванням годівлі різних вікових груп коропа. На підставі розроблених рецептів комбікормова промисловість з наявних кормових ресурсів виробляє комбікорми, склад яких відповідає затвердженій рецептурі, а співвідношення компонентів визначає загальну і біологічну цінність комбікормів. Рецепти мають у наборі 40 інгредієнтів, тому кожен із них може бути представлений великою кількістю кормових сумішей.

За високоущільненої посадки дворічок коропа, коли частка природних кормів у раціоні знижується до 10 - 15%, потрібно використовувати комбікорми чи кормові суміші, збалансовані за комплексом поживних речовин, що містять до 26 % протеїну, 3,0 - 3,5 жиру, не менш як 0,7 кальцію, 0,8 фосфору, близько 40 БЕР і не більш як 10 % клітковини, а також біологічно активні речовини, що стимулюють ріст риби. Комбікорми для цьоголітків коропа мають містити не менш як, 30 % сирого протеїну, 4 % жиру, 1,2 % кальцію, 1% фосфору, не більш як 9 % клітковини.

Способи підвищення повноцінності кормових сумішей. Найдоступнішою вітамінною добавкою є паста з молодої зеленої рослинності, яку додають до складу кормової суміші до 30 %. Пасту готують зі свіжоскошеної наземної чи водяної рослинності на ДКУ чи пастовиготовлювачі і відразу ж змішують із кормовою сумішшю у кормозмішувачі.

Додавання до 1 т комбікорму 3 - 5 г хлориду чи нітрату кобальту забезпечує підвищення вмісту вітаміну В12 в організмі риби і сприяє кращому засвоєнню поживних речовин корму. Попередньо солі кобальту розчиняють у воді, а потім на цьому розчині замішують дерть чи розсипний комбікорм. Збагачення кормових сумішей фосфатидами сприяє підвищенню засвоюваності поживних речовин.

У насінні олійних культур, крім жирів і білків, що є найціннішими компонентами, містяться речовини, супутні жирам - фосфатиди. За хімічним складом вони мають високу харчову і поживну цінність. Кормові напівзнежирені фосфатиди - це розсипчастий, дещо оліїстий продукт, що містить 12 - 20 % власне фосфатидів, не більш як 10 - олії і близько 60 % - білкових речовин. Для годівлі коропа будь-якого віку фосфатиди (фази) у кількості не більш як 10 % додають до рослинних кормових сумішей.

Сінне, трав'яне чи хвойне борошно, як джерело провітаміну А, додають до кормосуміші чи комбікорму з розрахунку 2 - 3%. Згодовування плідникам, ремонтному молодняку й однорічкам, яких тримали у зимувальних ставах, кормів з рослинним борошном забезпечує нормальний фізіологічний стан риби, сприяє формуванню системи відтворення.

Корми, призначені для риб старшого віку, які з низки причин згодовують цьоголіткам, доцільно збагачувати кормами тваринного походження (свіжа смітна риба, консервована піросульфітом натрію, солона нехарчова, відходи боєнь, лялечки шовковичного шовкопряда у кількості 5 - 10% кормового раціону). Введення у кормосуміш для риби 4% кормових дріжджів збагачує комбікорм чи кормову суміш вітамінами групи В і тим самим забезпечує підвищення рибопродуктивності до 10 %. Додавання 330 г тераміцину на зерновій основі на 1 т комбікорму вважається ефективним методом, що сприяє збільшенню приросту риби.

Кров'яне борошно особливо бажане у раціоні за широкого протеїнового співвідношення кормових сумішей. Позитивні результати дає використання як джерела тваринного білка сухого молочно-білкового концентрату (МБК), який виготовляють зі знежиреного молока безпосередньо. МБК додають у кількості 5 %, в результаті чого приріст живої маси цьоголітків збільшується на 62 - 66 %. При цьому витрати кормів на одиницю приросту знижуються на 38 - 40 %, що значно підвищує ефективність виробництва продукції рибництва.

Обов'язковим компонентом повноцінних рибних комбікормів є рибне борошно, потреба в якому як для рибного господарства, так і для тваринництва з кожним роком зростає. У ставовому рибництві тривають пошуки заміни рибного борошна у кількох напрямах: на доступні, відносно дешевші корми тваринного походження - крильове, креветкове борошно, соєвий шрот, макуху, які за амінокислотним складом близькі до протеїну риби; з додаванням гідролізних дріжджів як джерела лізину; на синтетичні азотисті небілкові сполуки.

Вітчизняна хімічна промисловість випускає для потреб тваринництва карбамід, амонійні солі, азот яких використовується для синтезу замінних амінокислот. Додавання до 10 % їх у кормову суміш має тривалу продукуючу дію. Збалансування комбікормів за мінеральним

складом досягають введенням у суміш кальцію у вигляді крейди - до 2 % сухої маси.

В умовах сучасного виробництва продукції рибництва найважливішими резервами кормів для риби мають стати відходи міжгосподарських підприємств з переробки овочів: відходи томатного виробництва, виноградні, кабачкові, яблучні вичавки.

Технологія годівлі коропа. Годівля коропа може бути достатньо ефективною виключно за умов наявності спускних, добре підготовлених ставів, що залежить від адекватності екологічних умов, застосування відповідної техніки годівлі та повноцінності використовуємих комбікормів.

Підготовка ставів до годівлі риби починається відразу після осіннього облову і повного спуску води. Починати підготовчі роботи слід безпосередньо з виконання меліоративних заходів, оскільки годівля риби супроводжується накопиченням на дні ставу органічних речовин, внаслідок розкладання яких зменшується вміст розчиненого у воді кисню, що суттєво знижує ефективність годівлі. З метою подовження строку мінералізації органічних сполук, у ставах з інтенсивною годівлею доцільно організувати спуск води на 15 - 20 днів раніше від загальноприйнятих строків, оскільки середньодобовий приріст риби зі зниженням температури зменшується, а витрати кормів на приріст залишаються достатньо значними.

Особливу увагу слід звертати на підготовку кормових смуг, кормових майданчиків. За щільності посадки коропа до 5000 екз./га потрібно облаштовувати 10 - 12 кормових майданчиків. Розмір майданчика 2 х 3 м за глибини ставу 0,5 - 1,0 м. Якщо щільність посадки більша, рекомендується облаштовувати кормові смуги завширшки 10 - 17 м за глибини ставу 0,5 - 1,0 м. Через кожні 25 - 50 м їх позначають віхами чи буйками. Глибину доріжок у міру росту риби збільшують, смуги переносять на глибину. Кормові майданчики повинні мати щільний ґрунт, який за потреби можна ущільнювати систематичним внесенням вапна. В замулених ставах кормові місця можна влаштовувати з піску, подрібненого вапняку, дефекату - відходів цукрових заводів. Після спускання води кормові місця обробляють вапном із розрахунку 25 г на 1м2.

Годівлю коропа можна організувати з достатньою ефективністю і в неспускних ставах комплексного використання (багаторічного регулювання). Вибір кормових місць слід пов'язувати з тоневими ділянками, оскільки у таких водоймах рибу доцільно виловлювати переважно у період її годівлі, що сьогодні переконливо доведено використанням автогодівниць.

Розрахунок посадки риби. Інтенсивність годівлі риби визначає щільність зариблення ставів, дає змогу застосовувати ущільнені посадки коропа, які досягають 5-7 тис. екз./га однорічок, 100 -120 тис. екз./га личинок коропа на загальній площі акваторії. Оптимальна посадка однорічок - близько 9,15 тис. екз./га, але це має супроводжуватись істотними прогресивними змінами в біотехніці виробництва продукції рибництва, зокрема забезпеченням риби повноцінними кормами, контролем і регулюванням умов середовища у ставах.

Витрати посадкового матеріалу на 100 кг товарної рибної продукції за годівлі великою мірою визначаються його якістю: чим вища його середня маса при зарибленні ставів, тим ефективніша годівля, якісніше вирощується риба, вища її індивідуальна маса. Вибір щільності посадки визначає систему годівлі риби і загальну рибопродуктивність ставу, під якою розуміють щорічний приріст риби, який отримують у ставу за один вегетаційний сезон з одиниці площі водного дзеркала за рахунок природного потенціалу та внесених кормів.

При розрахунку потрібної кількості рибопосадкового матеріалу виходять із плану вирощування риби, загальної рибопродуктивності ставу з урахуванням наявності кормів. Потребу в рибопосадковому матеріалі для конкретного ставу розраховують за формулою

де А — кількість рибопосадкового матеріалу, екз.; П — природна рибопродуктивність, кг/га; Г— площа ставу, га; Д— кількість корму, кг; КК — кормовий коефіцієнт; В — маса риби в кінці вирощування, кг; b — маса рибопосадкового матеріалу, кг; p — вихід риби, %.

Розрахунок потрібної кількості корму. Потреба господарства в кормах визначається виробничим планом вирощування товарної риби, рибопосадкового матеріалу, плідників і різновікових груп ремонтних риб. Для розрахунку планової кількості кормів потрібна така вихідна інформація: 1) площа ставів; 2) план вирощування риби; 3) запланована рибопродуктивність за рахунок природної рибопродуктивності; 4) загальний приріст за рахунок внесення добрив; 5) рибопродукція за передбачуваної полікультури; 6) загальна маса рибопосадкового матеріалу; 7) кормовий коефіцієнт корму, кормосуміші чи гранульованого комбікорму; для останнього величина кормового коефіцієнта, згідно з чинними рибницько-біологічними нормативами, становить 4,7, для розсипчастих вона збільшується на 8 % (5,0); 8) додаткове внесення кормів з розрахунку на рослиноїдних риб, згідно з рибницько-біологічними нормативами.

Для окремого ставу потребу в кормах можна визначити за формулою:

де Д — потрібна кількість корму, кг; А — вихід риби восени, екз.; В — приріст однієї особини за сезон, кг; П — загальний приріст риби за рахунок природної кормової бази з урахуванням внесення добрив, який визначають множенням площі ставу в гектарах на природну рибопродуктивність, кг; КК — кормовий коефіцієнт.

Щоб правильно розподілити корми протягом вегетаційного періоду, для кожного ставу складають план годівлі, передбачивши, як правило, найбільше витрачання кормів у місяці інтенсивного росту і живлення риби, розробляють графік годівлі риби, визначають частоту годівлі за періодами (табл. 1.7). Протягом вегетаційного сезону ведуть журнал годівлі риби (табл. 1.8).

Таблиця 1.7. План годівлі риби

Період годівлі риби по декадах, місяцях

Корм чи кормосуміші

Приріст риби за період

Використання корму

Назва

Кормовий

коефіцієнт

Одного екз, г

До загального приросту, %

Всього, кг

Число

кормоднів

За добу, кг

Число кормових доріжок (місць)

Маса корму на кормову доріжку (місце), кг

                   

Таблиця 1.8. - Журнал годівлі риби

Дата

Температура, °С

Назва чи номер ставу

Площа ставу, м2

Склад кормової суміші, %

Добова

витрата корму, кг

Кормові

добавки

Інші

добавки

Число кормових місць

Час роздавання корму, год

Поїдання корму

Вжитті заходи для поліпшення поїдання

За планом

Фактично

Мікроелементи, г

Паста рослинна, кг

Борошно рибне, кг

Дріжджі гідролізні, кг

Метиленова синька, г

Антибіотики, г

                                 

Підготовка кормів до згодовування. Ефективність годівлі поряд з добрим станом ставу залежить від правильної підготовки корму та його якості. Годівля однорідними кормами спричинює у коропа порушення у формуванні органів травлення, призводить до кількісних і якісних змін виділення травних соків і порушення інтенсивності обміну речовин.

Нині комбікормова промисловість виробляє для коропа гранульовані комбікорми (способом сухого пресування), які мають низьку механічну міцність. Водостійкість цих гранул поки що невисока (10-15 хв.), вони швидко руйнуються. Перш ніж потраплять на кормові склади рибницьких господарств, гранульовані комбікорми кілька разів завантажують і розвантажують, в результаті чого вміст дрібних крихт у них зростає до 25 % і більше. При роздаванні таких кормів кормороздавачами типу СКР-1, СКР-3,0А, КРЗ-1 борошниста частина їх, а також дрібні часточки втрачаються, короп їх не поїдає. Основні втрати спостерігаються в момент внесення корму в став.

Поряд із механічними втратами корму в процесі екстрагування окремі його поживні речовини, насамперед жир і безазотисті екстрактивні речовини розкладаються. Тривалість збереження комбікорму у воді значно зростає за рахунок попередньої підготовки, а саме: його потрібно просіяти, гранули згодовувати з кормороздавачів, створивши умови для швидкого їх поїдання після потрапляння у воду.

В умовах аграрних підприємств, де коропу згодовують різні відходи, їх бажано подрібнити, а потім замішати у вигляді густого тіста. Розмелюють корми у кормодробарках, універсальних млинах та інших механічних агрегатах. Замішане тісто виробляють за допомогою різних кормозмішувачів, замішують його у чанах, діжках. З метою зменшення втрат при опусканні подрібненого корму у воду в кормові суміші по можливості додають в'яжучі компоненти: лляну макуху, борошнисті змети (15 - 20 %). Дворічному коропу, який досяг маси 150 - 200 г, можна згодовувати ціле зерно.

У процесі вирощування риби не слід різко змінювати якість корму, доцільно поступово переходити від гранульованих комбікормів до зерна, тістоподібного корму і навпаки. При зміні корму потрібно враховувати вік та інтенсивність росту риби, пору року.

Роздавання кормів, контроль за поїданням. Годують рибу щодня в один і той самий час за допомогою різноманітних кормороздавальних

засобів. Добову норму кормів по кормових місцях розподіляють згідно з прийнятою технологією: при використанні гранульованих комбікормів — по кормовій доріжці, а тістоподібних кормів — по кормових точках. Роздавати корми слід щодня в одному й тому ж місці, що формує умовний рефлекс і сприяє кращому їх поїданню та за коротший проміжок часу. За високоущільнених посадок у міру росту риби кормові доріжки переміщують у глибші ділянки, що відповідає переміщенню риб.

Поїдання визначають за залишками корму на кормових місцях за допомогою сітчастого черпака через 2 — 3 год. після роздавання. Поїдання корму перевіряють у кожному ставу в кількох місцях годівлі. За наявності решток комбікорму норму годівлі слід скоригувати в бік зменшення і оперативно з'ясувати причину цього явища. Проте за різких коливань температури води у період найбільшого приросту риби доцільно проводити додатковий контроль поїдання корму через кожні п'ять днів з тим, щоб внести нові зміни в норму годівлі залежно від фактичної ситуації у ставу.

У міру росту риби і збільшення її маси відповідно збільшують норму годівлі та загальний обсяг корму. Це збігається з періодом оптимальних температур води в умовах ставових господарств. Для підвищення ефективності використання поживних речовин добового раціону, враховуючи анатомічно - фізіологічні складові живлення, норму годівлі коропа доцільно ділити на дві чи три частини й організовувати дво- або триразову годівлю. При цьому першу годівлю проводять о 7 — 9-й год. ранку, коли вміст розчиненого у воді кисню збільшується, у ті самі години, що й за одноразової годівлі, а наступні — через 7-8 год.

Гранульовані і розсипчасті комбікорми зберігають у господарствах у складах підлогового і бункерного типу. Бункерні сховища (типу металевих силосних башт), які встановлюють безпосередньо на дамбах чи берегах ставів, дають змогу завантажувати кормороздавачі без операцій внутрішньогосподарського транспортування і перевантажування кормів. Однак через невідповідність строків постачання кормів із заводів навіть з об'єктивних причин строкам їх витрачання господарства змушені утримувати центральні склади для зберігання кормів, місткість яких розрахована на 40 % річної потреби. Через це у рибницьких господарствах склалися дві технології роботи з кормами: перевалочна (в разі зберігання комбікормів на підлозі) і перевантажувальна (за бункерного зберігання комбікормів).

Перевалочна технологія ґрунтується на тому, що комбікорми, доставлені із залізничної станції (чи заводу) автотранспортом, зберігають у складах підлогового типу, розміщених у центральній садибі господарства, і в міру потреби перевозять їх до місця роздавання. Для виконання завантажувальних робіт у складах підлогового зберігання комбікормів рекомендується застосовувати машину ЗПС-60, яка повністю забезпечує обсяг завантажувальних робіт для господарства площею 550 га ставів і більше.

Центральні склади бункерного типу забезпечують повну механізацію технологічних операцій, автоматичне керування режимом роботи, поліпшують умови зберігання кормів і різко знижують затрати праці. Склади будують зі збірних залізобетонних чи металевих конструкцій за типовими проектами.

Перевантажувальна технологія різниться від перевалочної відсутністю робіт щодо перевалки кормів у складах підлогового типу, оскільки корми із залізничної станції (чи заводу) надходять безпосередньо в склади бункерного зберігання, встановлені біля ставу.

За доставки комбікормів автосамоскидами їх завантажують у бункер норією НЦГ, при доставці кормовозами ЗСК-10 — гвинтовим конвеєром, установленим на кормовозі. Місткість і кількість бункерів силосного типу, рекомендованих для обладнання безпосередньо біля ставів різних площ, розраховують, виходячи з добової норми видачі корму та його двотижневого запасу (табл. 1.9).

Таблиця 1.9. Типи бункерів, рекомендовані для зберігання комбікормів

Площа ставу, га

Потрібна

місткість

бункерів,

м3

Рекомендований бункер

Тип

Місткість,

м3

Число,

шт.

Спосіб

завантаження

До 10

10

ХС з двох

12,5

1

ЕЛТ-180

25

25,6

ХС з двох

12,5

2

ЕЛТ-180

50

51,5

«Продмаш»

52,8

1

ЕЛТ-180

100

103

«Продмаш»

52,9

2

ЕЛТ-180

150

154

БМС-25

43

4

НЦГ-10

50

3

НЦГ-20

Примітка. Для ставів більшої площі число бункерів розраховують у такому ж порядку. Бункери типу Б-6 місткістю 6,53 рекомендується встановлювати на вирощувальних ставах площею до 6 - 7 га, їх завантажують за допомогою ЗСК-10.

Крім перелічених, у рибницьких господарствах можна також використовувати бункери місткістю 12,5 і 25 т (БВ-12,5 і БВ-25), які промисловість випускає для сільського господарства серійно. У цих бункерах передбачено примусову вентиляцію корму холодним або підігрітим повітрям.

Тістоподібний корм доставляють на стави і перевантажують у плавучі кормороздавачі самохідним шасі Т-16М, обладнаним самоскидним кузовом.

При годівлі риби у нагульних і вирощувальних ставах для рибницького господарства площею ставів 500 га досить однієї комплексно механізованої лінії. За порівняно невеликих обсягів приготування і завантаження у транспортні засоби тістоподібних кормів із різними домішками використовують завантажувач-кормороздавач КУТ-ЗМ, для приготування і роздавання тістоподібних кормів у рибницьких господарствах на великих ставах — агрегат УРД.

Для роздавання кормів вручну застосовують весельні човни і моторні. Залежно від площі ставів рекомендуються такі типи кормороздавачів: для ставів площею від 15 до 35 га — КРЗ-1; від 30 до 70 га — СКР-1,5, понад 70 га — СКР-3.0А.

Для ставів площею до 50 га особливо ефективний та економічний кормороздавач КРБ-2, призначений для безперервного дозування і роздавання гранульованих кормів. Його також використовують для внесення розсипчастих мінеральних добрив. За його допомогою можна

роздавати корми дозами до 12 т безперервно («доріжкою») до 500 г/м.

На нагульних ставах площею понад 100 га використовують кормороздавач 1507, який у багатьох підприємствах удосконалений. На ставах невеликої площі, а також на оснащених проїзними дамбами, застосовують берегові пересувні кормороздавачі, які встановлюють на самохідних шасі Т-16 чи на причеп, який буксирують трактором ДТ-20.

Корми з бункера за допомогою пневмотранспортного пристрою через трубопровід подають у воду під час руху. Крім того, використовують кормороздавач КРС-1, який буксирують і розвантажують трактором ДТ-20.

Прогресивним напрямом у практиці годівлі риби є застосування автоматичних годівниць.

Годівниці «Рефлекс Т-14» виконані у вигляді бункера з отвором, встановленого на підставці і закритого кришкою. В отворі бункера знаходиться грибоподібний клапан, півсфера якого закриває отвір. Клапан обладнаний довгим стрижнем-маятником із принадою, що стимулює у риби рефлекс хапання. При захопленні рибою принади маятник відхиляється вбік, клапан злегка відкривається і гранули висипаються у воду. Місткість бункера цієї моделі — 12 кг.

Ефективність годівлі риби оцінюють за величиною витрати кормів на одиницю приросту риби, тобто відношенням маси виданого корму до приросту риби.

Кормовий коефіцієнт для певного корму — величина умовно стала, її наводять у навчальній і довідковій літературі і визначають за вмістом у кормі поживних речовин. Величина витрати кормів на одиницю приросту риби значно коливається; вона може бути більшою або меншою від кормового коефіцієнта чи дорівнювати йому.

Як розглянуто вище, витрати корму на одиницю приросту риби великою мірою визначаються загальною окультуреністю ставів, умовами навколишнього середовища, розвитком природної кормової бази, співвідношенням у раціоні штучних і природних кормів, якістю корму та його підготовкою до згодовування, режимом годівлі, кваліфікацією та ставленням до своїх обов'язків відповідного спеціаліста. Витрати кормів на одиницю приросту або продукції коропа визначають під час облову ставів відніманням від маси загальної рибопродукції коропа маси рибопосадкового матеріалу та приросту коропа за рахунок природних кормів і внесених добрив.

Після цього абсолютну масу згодованих кормів ділять на приріст коропа й отримують величину, яка характеризує витрати корму на одиницю приросту коропа.

У разі застосування полікультури аналогічний розрахунок поширюють на всю вирощену продукцію з урахуванням відсотку, який передбачено нормативними документами при полікультурі коропа та рослинноїдних риб.

Виконані спеціальні дослідження з урахуванням багатьох складових, дозволили створити формулу, яка в умовах спеціалізованих господарств дозволяє отримати відповідні кількісні критерії. Формулу для розрахунку загальної витрати кормів на одиницю приросту риби запропонував колектив працівників Інституту рибного господарства УААН:

де К — маса згодованого корму, кг; Т — маса виловленої товарної риби, кг; ПМ — маса рибопосадкового матеріалу, кг; Т1 — приріст риби за рахунок природних кормів, кг; Т2 — приріст риби за рахунок внесених добрив, кг; Тр — приріст риби за рахунок посадки рослиноїдних риб, кг; Т0 — маса смітної риби, кг.

Для збільшення ефективності годівлі витрати кормів на одиницю приросту слід визначати протягом усього вегетаційного сезону між датами проведення контрольних ловів як частку від ділення маси витрачених кормів за цей період на приріст риби (приріст однієї особини між контрольними ловами, помножений на кількість вирощуваної риби в екземплярах).

У травні - червні, коли добре розвинена природна кормова база, витрати кормів закономірно мають бути меншими за кормовий коефіцієнт, у серпні - вересні, коли раціон риб на 80 - 90 % складається з комбікорму, — більшими; орієнтовно вони можуть становити: у травні — 1,7; червні — 3,5, липні — 4,1, серпні — 4,4, вересні — 8,0, у середньому — 4,0.

Остаточну ефективність використання корму визначають під час аналізу господарської діяльності за економічними показниками, найважливішими серед яких є показник витрат засобів за статтею «Корми» в обчисленні собівартості товарної продукції витрат у грошовому виразі.

В умовах напівінтенсивного рибництва, за невисоких щільностей зариблення ставів коропом (до 2,0 — 3,0 тис.екз./га) і можливості інтенсивного удобрення годівля коропа порівняно простий процес. Для його годівлі використовують в основному відходи від очищення зерна за черговістю їх надходження з токів (бобових, потім ячмінно-пшеничних та інших зернових культур). Однак і в цьому разі потрібно розраховувати необхідну кількість кормів, враховуючи особливості компонентів і застосовувати відповідну технологію їх згодовування.

Полікультура. Процес формування продуктивності водойм штучного і природного походження значною мірою пов'язаний з полікультурою. Сучасною основою підвищення природної рибопродуктивності водойм є сумісне вирощування різних видів риби на одній площі, включаючи утримання як мирних, так і хижих. При цьому чим більше об'єктів з відмінним спектром живлення населяє став, тим вищою буде його віддача. Сумісне вирощування кількох цінних видів риби, підібраних за характером їх живлення з таким розрахунком, щоб найповніше використати природний корм і отримати максимально високу рибопродуктивність без стимулювання збільшення природної рибопродуктивності шляхом застосування різних методів меліорації та удобрення, що принципово не виключається і є суттю поняття полікультури.

Полікультура з давніх часів емпірично є основною формою озерного і ставового рибництва. Вони різняться між собою за ступенем конструювання штучного іхтіоценозу, що забезпечує різні рівні керування продукційними процесами. Доцільність посадки риби того чи іншого виду для спільного вирощування великою мірою визначається конкретними умовами. Загальна принципова умова передбачає наявність необхідних фізико-хімічних параметрів середовища, що відповідають вимогам біології виду в межах ареалу. При цьому штучний іхтіоценоз при виробництві продукції рибництва принципово має грунтуватися на характері живлення риб, а саме на розходжені спектрів живлення, що виступає в якості критерію доцільності. При формуванні складу полікультури потрібно виключити міжвидову конкуренцію за корм, що забезпечить ефективне використання природної кормової бази. Із зообентосоїдних риб можуть бути рекомендовані сиг, чир, лин, золотий карась, срібний карась; із хижих — судак, щука, форель; з рослиноїдних — білий амур та білий товстолобик, гібриди білого і строкатого товстолобиків (рис. 1.1).

Рис.1.1. - Традиційні об’єкти полікультури

Рис. 1.2. - Додаткові об’єкти полікультури

У водоймах Лісостепу і Степу звичайними компонентами полікультури можуть бути такі зообентосоїдні риби, як осетрові, рибець, лин; із зоопланктоноїдних — строкатий товстолобик; з класичних рослиноїдних— білий амур, білий товстолобик; з хижих — судак, сом (рис. 1.2). У повністю спускних ставах із добрим кисневим режимом можливе сумісне вирощування з коропом сигових риб, зокрема такого зоопланктофага яким є пелядь, що забезпечить додаткове отримання 90 - 180 кг риби з 1 га площі ставу.

В усьому світі ведуться пошуки шляхів найкращого використання водних екосистем шляхом добору різних видів риб у полікультурі. Особливо широко застосовують полікультуру в країнах Південно-Східної Азії, де практикують сумісне вирощування 6 — 7 видів риби. Катля, роху, мригаля — швидкорослі види риб; у прісноводній полікультурі використовують сомів, тиляпію, рослиноїдних; в солонку-ватоводних — симаго, ханових. У Північній Америці практикується розведення канального сома, смугастого окуня, різних видів буфало як у монокультурі, так і в полікультурі, а також тиляпії, білого амура (див. ілюстрації на с. 66, 68, 200, 206).

Дослідження з акліматизації рослиноїдних риб завдяки спільним зусиллям учених України, Росії, Молдови і Туркменистану, дала змогу в короткі терміни впровадити у ставове рибництво білого амура й товстолобиків. Ці дослідження справили вирішальний вплив на включення рослиноїдних риб у прісноводну аквакультуру Румунії, Болгарії, Угорщини, Польщі, Чехії, Словаччини, інших європейських та американських країн.

Розв'язання цієї дуже складної наукової і практичної проблеми — найбільше досягнення нашої рибогосподарської науки за останні роки. Важко назвати інший подібний приклад широкого впровадження принципово нової технології, коли за мінімальних додаткових витрат у стислі терміни вдалося отримати значні рибницький та економічний ефекти у поєднанні з екологізацією технології тепловодного ставового рибництва.

Введення консументів першого порядку (білий товстолобик, білий амур) в екосистему інтенсивно експлуатованих коропових ставів забезпечило отримання великої кількості додаткової товарної продукції за рахунок скорочення довжини харчових ланцюгів і перетворення не використаних коропом кормових ресурсів на кормову базу рослиноїдних риб.

Загальний рівень природної кормової бази в рибницьких ставах за полікультури коропа і рослиноїдних риб істотно зростає під впливом рослиноїдних риб на середовище водойми за рахунок так званого ефекту її самоудобрення: рослиноїдні риби споживають нижчу і вищу водяну рослинність, їхні екскременти фактично є добривом для ставів.

Полікультуру можна розглядати як ефективний інструмент ресурсозберігаючої технології: ефективно споживаючи фіто - і зоопланктон, використовуючи його для нарощування маси, товстолобики повертають у вигляді тваринного білка біогенні елементи, втрачені в процесі сільськогосподарського виробництва, які, дякуючи вітровій і водній ерозії, надходять у рибничі акваторії. Крім того, представники комплексу рослиноїдних риб відіграють певну роль у компенсації втрат теплоенергетики і відповідних виробництв, шляхом часткової утилізації тепла у системі водойм-охолоджувачів.

Полікультуру як метод підвищення рибопродуктивності ставів у вітчизняному рибництві застосовували здавна. Проте вирощування спільно з коропом додаткових риб — карася, лина, хижаків (судак, щука, сом) — давало незначний приріст продукції, проте одночасно суттєво ускладнило виробництво. Рослиноїдні риби зробили полікультуру провідним чинником інтенсифікації рибництва без докорінної зміни біотехніки вирощування коропа у монокультурі. Рослиноїдні риби нині вже дають у середньому 25 % продукції товарного рибництва за помітної тенденції зростання.

Переведення ставового господарства на полікультуру рослиноїдних риб і коропа у південних районах дає змогу подвоїти природну рибопродуктивність і підвищити її у вирощувальних і нагульних ставах щонайменше на 600 — 1000 кг/га, у середній смузі — підвищити продуктивність ставів на 30 - 40 % (300 - 500 кг/га) без практичного збільшення витрат кормів і добрив.

Базуючись на багаторічних спеціальних дослідженнях, Н.М. Харитонова розглядає три форми полікультури. У першій з них — алохтонній — основним об'єктом може бути короп за оптимальної щільності посадки, інтенсивної годівлі та мінерального удобрення ставів, додатковими — білий і строкатий товстолобики і зокрема білий амур (з меліоративною метою). Друга форма полікультури передбачає як основні об'єкти білого і строкатого товстолобиків. При цьому щільність посадки коропа визначається продуктивними властивостями донної фауни, великих форм зообентосу, а білого амура — вищою водяною рослинністю. Третя форма полікультури може ґрунтуватися на культивуванні амура у ставах, які значно заростають, чи в господарствах, де можна інтенсивно годувати амура зеленою масою, що надходить у стави із зеленого конвеєра сільськогосподарського виробництва.

Значення окремих видів риби у полікультурі неоднакове. У південних районах провідну роль відіграє білий товстолобик — не менш як 70 % товарної продукції, строкатий товстолобик — не більш як 20 %, білий амур — близько 10 %.

Отже, значне збільшення рибопродуктивності ставів можливе насамперед за рахунок культивування білого товстолобика. Цей вид має бути провідним у полікультурі, а основним засобом спрямованого формування кормової бази при цьому є удобрення ставів. Певне значення мають строкатий товстолобик і гібриди цих видів. Товстолобики відіграють істотну роль у формуванні якості води, відфільтровуючи значну кількість фітопланктону, детриту та іншої органіки (у тім числі й борошнистих частин корму). Вони докорінно змінюють хід продукційних процесів, прискорюють колообіг речовин і енергії в екосистемі, стабілізують гідрохімічний режим, поліпшують санітарний стан водойм і тим самим забезпечують підвищення рибопродуктивності щодо коропа.

Встановлено, що підвищення щільності посадки білого товстолобика меншою мірою позначається на темпі його росту порівняно з коропом. Білому амуру в ставовому господарстві відводиться роль ефективного біологічного меліоратора. Його меліоративні здібності зростають з віком і широко використовуються у боротьбі із заростанням водойм. Разом з тим відмічається пряма залежність природної продуктивності по коропу від величини продуктивності щодо амура. В умовах інтенсивного рибництва білий амур може бути рекомендований лише як додаткова риба до основної вирощуваної культури з метою біологічної меліорації ставів, оскільки за нестачі природних кормів він переходить на живлення комбікормами, трансформуючись у харчового конкурента, який не є ефективним споживачем кормів, а у старшому віці споживання комбікормів білим амуром призводить до його загибелі.

В умовах ставів, де рибництво ведеться за екстенсивною чи напівінтенсивною технологією, білий амур може відіграти певну роль у створенні нових форм полікультури, заснованих на годівлі амура наземною рослинністю й утриманні інших компонентів її на природних кормах.

Чорний амур у ставовому господарстві також є біологічним меліоратором. Споживаючи молюсків, — проміжних хазяїнів низки паразитів, він поліпшує епізоотичну обстановку. Комбікорми з низьким вмістом білка чорний амур використовує незадовільно, тому не слід розраховувати на значне підвищення рибопродуктивності за рахунок інтенсивної годівлі чорного амура комбікормами.

Канальний сом як високоцінний об'єкт ставової полікультури перспективний для південних районів країни, але особливу цінність він має для індустріальних тепловодниих господарств, де в умовах оптимізації термічного режиму може забезпечити високу рибопродуктивність у поєднанні з привабливими економічними показниками.

Перспективними об'єктами для водойм різного походження і цільового призначення за відповідних умов поряд з рослиноїдними рибами є веслоніс, піленгас, буфало. Створення в таких водоймах штучних іхтіоценозів, що включають раціональну полікультуру з компонентами, які розглянуті вище, дасть змогу поліпшити якість отримуваної товарної продукції та більш інтенсивно використовувати природні кормові ресурси акваторій. Подальше вдосконалення і впровадження у практику полікультури нових об'єктів продукції рибництва забезпечить розширення асортименту вирощуваної риби, підвищення рибопродуктивності й ефективності рибогосподарської експлуатації водних угідь.

На відміну від полікультури, монокультура у тепловодному рибництві має тривалу історію і сьогодні поступово втрачає своє значення, що обумовлено суттєвим недовикористанням кормових ресурсів. Монокультура формально передбачає монокорм, а відомо, що склад біопродукційного потенціалу включає обмежену кількість консументів різного трофічного рівня, які практично не можуть бути раціонально використані одним видом риб, для конкретного виду характерним є і конкретний тип харчування. Монокультура можлива і обґрунтована в умовах індустріального тепловодного рибництва коли використовують конкретні штучні корми, коли має місце фактично прив'язане утримання риби на фоні інтенсивної годівлі.

Достатньо тривалу історію у тепловодному ставовому рибництві мають змішані посадки риби, що ґрунтується на специфіці живлення різновікових груп риб, даючи можливість підвищити ефективність використання кормових ресурсів.

При цьому необхідно одночасно враховувати вплив загальної щільності посадки в моно - і полікультурі на стан екосистеми водойм. Зростання щільності посадки, використання органо - мінеральних добрив, годівля риби у поєднанні з продуктами життєдіяльності культивуємих видів риб може перенаситити гідроекосистему органікою. На окиснення органічних речовин буде витрачається великі об’єми кисню, наслідком чого не виключений його дефіцит - зниження вмісту розчиненого у воді кисню до критичного рівня і як наслідок явища задухи або асфіксія риб.

Сучасна полікультура не повинна сприйматися фахівцями в якості своєрідного ідеалу, який забезпечує оптимальне використання кормової бази. Достатня чисельність кормових гідробіонтів використовується на рівні далекому від оптимуму, а окремі види гідробіонтів практично не використовуються. Одночасно з цим, у ряді випадків, доцільно змінювати склад полікультури залежно від конкретних умов, або з метою культивування у складі видів, які привабливі з господарської точки зору.

Критичний погляд на сучасну полікультуру тепловодних ставових рибничих господарств орієнтує на пошук нових високопродуктивних видів риб та додаткових об’єктів культивування, що призведе до підвищення ефективності використання гідробіоресурсів та штучних кормів.

Джерелом формування рибопродуктивності штучних водойм з одного боку є безпосередній вплив на природний біопродукційний потенціал для збільшення чисельності і біомаси відповідних груп кормових ресурсів за рахунок використання органо - мінеральних добрив, що у свою чергу позитивно впливає на кормовий ресурс. Раціональне трансформування додатково утвореного кормового ресурсу в кормову базу, а це у рибопродуктивність тісно пов’язане з оптимальним підбором складових штучного іхтіоценозу, або компонентів полікультури за критеріями видового складу, вікових груп, співвідношення окремих видів у складі штучного іхтіоценозу.

Враховуючи досить специфічну біологію класу риб і безпосередньо культивуємих видів, доцільно акцентувати увагу і наголосити на тому, що процес масонакопичення відповідних компонентів штучного іхтіоценозу залежить від абіотичних параметрів середовища і безпосередньо пов'язаний з рибопродуктивністю.

Вище детально розглянута теоретична складова джерела водопостачання у поєднанні проблеми організм і середовище, а у практичному плані доцільно нагадати про матеріали, які пов’язані з меліорацією штучних акваторій.

Відповідні абіотичні параметри середовища джерела водопостачання у поєднанні з відповідними меліоративними заходами і стимуляцією розвитку кормових гідробіонтів за рахунок органо - мінеральних добрив створюють об'єктивні передумови для подальшого нарощування рибопродуктивності. Саме за наявності зазначеного комплексу умов доцільно використовувати комбікорми з урахуванням виду риб, їх статі і віку, на тлі сезонів року і в першу чергу температури води за наявності інших умов, які регламентуються галузевими стандартами.

Рибопродуктивність природних іхтіоценозів залежить від якісних і кількісних показників біопродукційного потенціалу, складовою частиною якого є кормовий ресурс, у складі якого є відповідні харчові гідробіонти. Доступні розрахунки дозволяють отримати інформацію відносно певних видів кормових гідробіонтів, їх складу чисельності і біомаси з урахуванням Р/В коефіцієнтів. Знаючи характер живлення конкретних видів риб, вікові особливості живлення, кормові коефіцієнти гідробіонтів - об’єктів живлення, можливо отримати об’єктивне уявлення відносно потенційних можливостей кормового ресурсу за оптимізації видового складу природного іхтіоценозу.

Виходячи з цього і використовуючи селективність знарядь лову, необхідно створити відповідні протекції для видів риб, які здатні трансформувати біомасу недостатньо використовуємих гідробіонтів у іхтіомасу видів риб, які бажані у складі промислової іхтіофауни. Використовуючи теоретичні роботи цього спрямування, доцільно за рахунок меліоративних заходів суттєво покращити умови відтворення і нагулу молоді перспективних видів риб, що є основою перспективи промислу.

Розглядаючи природні іхтіоценози, доцільно в цілому наголосити на тому, що риба є природним ресурсом, який здатний до відтворення. За умов раціонального промислу, оптимізації абіотичних параметрів акваторій, система здатна функціонувати практично вічно. Спираючись на філософську концепцію відносно вічного, необхідно враховувати динамічну флуктуацію по сезонах, роках, тривалих періодах, яка опосередковано впливає, не руйнуючи у тривалому вимірі характерну загальну рибопродуктивність.

Одночасно з розглянутим, катаклізми природного або антропогенного походження можуть руйнувати сталий іхтіоценоз, наслідком цього спостерігаються незворотня форма зменшення рибопродуктивності водойм.

Володіючи розглянутими теоретичними особливостями, за умов їх практичного використання, можна знайти реальні важелі збільшення чисельності і біомаси кормових гідробіонтів, що у поєднанні з їх доступністю відповідним видам риб, забезпечить можливість управління рибопродуктивністю акваторій, які мають рибогосподарське значення.

Впливовою складовою підвищення рибопродуктивності природних і трансформованих акваторій є інтродукція цінних видів риб, але це є реальним виключно за наявності відповідних наукових обґрунтувань і розглядається у певному розділі, який викладено нижче.

Відносно класичних рибничих господарств базою яких є відповідні стави, у певних випадках дрібні водосховища інтродукція цінних видів риб здатна суттєво підвищити рибопродуктивність за рахунок розширеного і поглибленого використання кормових ресурсів.

Господарсько-цінні біологічні об’єкти у рибогосподарських водоймах є бажаними компонентами аквакультури. Залежно від приналежності акваторій це можуть бути інші види риб, об’єкти, які культивуються в морській воді, об’єкти які культивуються в прісній воді, об’єкти які культивуються у солонуватій воді. За об’єкти культивування можуть правити представники флори і фауни за принципом монокультури або полікультури. Перспективним напрямом покращення харчових умов відповідних іхтіоценозів є інтродукція харчових гідробіонтів, які покращать раціон культивуємих видів риб.

При використанні іхтіоценозів у повністю регульованих умовах відповідних рибничих підприємств, що є можливим без рибничо - біологічного обґрунтування, за умов теоретичної обґрунтованості може бути досягнуто суттєве збільшення рибопродуктивності. Враховуючи можливості як негативного, так і позитивного впливу вселення певних представників іхтіофауни та кормових гідробіонтів для відповідних видів риб, необхідно керуватися певними науковими розробками у складі яких, поряд з технологічними складовими повинен існувати розділ, присвячений прогнозам іхтіопатологічної ситуації.