ФАРМАЦЕВТИЧНА БОТАНІКА - 2013

Розділ IV. РОСЛИННІСТЬ ЗАПОРІЗЬКОГО КРАЮ

У ході оглядових екскурсій, які проводяться під час навчально-польової практики з фармацевтичної ботаніки, студенти повині ознайомитися, визначити і запам’ятати види рослин які зростають в Національному заповіднику «Хортиця».

4.1. Загальні дані про Національний заповідник “Хортиця”

Як видно з самої назви заповідника, основу його території складає о. Хортиця. Острів Хортиця - це унікальна історико-культурна і природна пам’ятка, найбільший острів долини Дніпра. Довжина його 11,2 км, а ширина - до 2,4 км, площа 2329,92 га, периметр острова 27 км. У 1958 році о. Хортиця оголошено пам’яткою природи місцевого значення.

У 1965 році на о.Хортиця створено Державний історико-культурний заповідник.

У 1974 році частина його території оголошена Державним геологічним заказником Дніпровські пороги” порожиста ділянка Дніпра, куди входять південна частина острова Хортиця, острів Байда, скелі Стог-1 і Стог-2 та кам’яні стовпи в нижньому б’єфі ГЕС. Це характерні відшарування докембрійських кристалічних порід, наскельна рослинність, залишки байрачних лісів, ділянки цілинних степів і дніпровських плавнів.

З 1993 року Державному історико-культурному заповіднику надано статус Національного.

До складу Національного заповідника “Хортиця” крім острова Хортиця входять і прилеглі до нього острови та скелі: острів Розстьобін, Дубовий, острови Близнюки, скеля Середня, острови Три Стоги, Байда та урочище Вирва (на правому березі Дніпра).

Загальна площа заповідника - 2359,34 га.

Хортиця - унікальна пам’ятка природи. На території заповідника охороняються цінні природно-територіальні комплекси: заплавні ліси та луки, справжні та петрофітні степи, скелясті відшарування гранітів, балки, висячі болота та озерні комплекси.

Флора і фауна Хортиці відрізняються значною видовою різноманітністю (21 % від загальної кількості флори України та 48 % від загальної кількості фауни хребетних тварин України).

На території острова зареєстровано близько 1090 видів вищих судинних рослин, серед яких 105 ендемічних, 29 видів вищих судинних рослин занесені до Червоної книги України, 11 - до Європейського Червоного списку, 10 рослинних угруповань занесено до Зеленої книги України.

Природна рослинність збереглася лише на 25% території острова, але у зв'язку з відсутністю в місті розвиненої паркової зони і високою його загазованістю, острів піддається інтенсивному рекреаційному використанню, що приводить до деградації та загибелі рослинних угрупувань.

Природничо-навчальні дослідження носили короткочасний експедиційний характер, які проводилися раніше на острові, а з 2000 року на острові працює біостанція Запорізького Національного університету. З організацією у структурі НЗХ ( Національний заповідник «Хортиця») науково-дослідного відділу природи

дослідження стали системнішими.

Проте, при всій очевидності своїх історичних пам'ятників культури, проблему відродження природи о. Хортиця неможливо вирішити, доки не складено повний список цінних ділянок, що збереглися і не налагоджена система їх охорони і використання. У 1995 році створена геоботанічна та ландшафна карти острова у великому масштабі. На сьогодні питаннями рекультивації, обстеження, карт відновленого рослинного покриву, проектів та проектних рішень, пошукових експедицій займаются співробітники заповідника та фахівці: Дніпропетровського Національного Університету ( звіт доц.Л.П.Мицика щодо відновлення ценозів на

колишніх сільскогосподарських угіддях), та НАНУ інститут географії проводили комплексні дослідження на замовлення НЗХ (звіт та карти відновленного рослинного покриву).

Існує проблема відновлення порушених ландшафтів «перлини» м. Запоріжжя і всієї України. Враховуючи все вищевикладене, ми вирішили провести інвентаризацію рослин острова Хортиця. Дослідження проводилися співробітниками кафедри фармакогнозії спільно із співробітниками Національного заповідника «Хортиця» під керівництвом доцента, кандидата біологічних наук Корещук К.Є. впродовж 1978 -1998 років, а тепер цю роботу продовжують її учні та послідовники.

4.2. Фізико-географічна характеристика острова Хортиця

Острів Хортиця. Суперечливі дані щодо походження назви. Одні вчені вважають, що острів дістав назву на честь міфічного повелителя сонця Хорса, який був у великій шані у стародавніх слов'ян, інші, що ця назва пов'язана з положенням острова між двома руслами Дніпра і походить від тюркского слова «орта», що в перекладі на українську означає «середній». Витягнутий острів з півночі на південь. Частина острова, де знаходиться Зміїна печера і Чорна скеля підносяться над рівнем моря на 42 м, а ближче до центру острова біля балки Совутиної на 58 м ( висотні відмітки відповідно до наявних картографічних матеріалів). У цій підвищеній частині острова граніти виходять на поверхню.

Острів Хортиця лежить приблизно на 47° 42' північної широти, 37° 05' східної довготи. Острів Хортиця - частина загального плато, нині оточена з усіх боків водами Дніпра. Окремі скелі, що омиваються Дніпром, острів Мала Хортиця в руслі Старого Дніпра, є відторження від масиву нинішнього о.Хортиця.

У геоморфологічному відношенні о.Хортиця належить до Гуляйпільської акумулятивної розчленованої рівнини, яка є частиною Запорізької рівнини.

Рельєф о.Хортиця характеризується трьома основними елементами:

1) піднесене плато в центральній частині;

2) круті обривисті схили, прилеглі безпосередньо до старого і нового русел Дніпра;

3) достатньо знижені ділянки - плавні - в південно-східній частині острова.

Провідним елементом рельєфу є плато, представлене в західній частині -

плоскорівнинними піднесеними ділянками, широко і вузькохвилястими - в центральній частині і дрібногорбистими в східній частині. Найбільш піднесена ділянка плато має абсолютну відмітку 78 м. Мінімальні відмітки рельєфу - в межах рівня Дніпра - знаходяться на ділянках плавнів і по узбережжю острова і складають 16 м над рівнем моря.

Основними чинниками формування рельєфу острова Хортиця були процеси вітрової і водної ерозії і акумуляції.

Ділянки схилів характеризуються певною еродированістю і розчленованою яробалочною системою. Ступінь і характер розвитку схилів неоднакові. Величина схилів в різних точках коливається від 5-80°. Найбільш пологі схили відмічені в місцях переходу плато в плавні. Крутіші схили помітні на північному і південному узбережжях. Тут схили мають майже прямовисний характер до поверхні Дніпра.

Яри і балки, що утворюються на крутих схилах, характеризуються неоднаковим ступенем еродированості. Їх твірні елементи - пологі і слабкопологі схили, круті яри, які всюди поросли трав'янистою і чагарниковою рослинністю.

Основними елементами рельєфу тут є глибоко розчленовані ділянки вододільного плато, слабкопологі, пологі і похилі схили долин і балок, нарешті, власне долини і балки, добре виражені в рельєфі. Загальний схил поверхні на око ледве помітний і направлений з південного заходу на північний схід.

На території острова спостерігаються виходи грунтових вод ( 10 джерел) на поверхню: у балці Музичній (Холодна криниця), між профілакторієм алюмінієвого

комбінату і базою відпочинку комбінату «Запоріжсталь» (Козацька криниця) та інших місцях.

Питання утворення острова до кінця не вивчене. Відомо, що на ділянці між Дніпропетровськом і Запоріжжям річка Дніпро тече в долині прориву тектонічного походження. Тектонічні порушення викликали підвищену тріщинуватість скельних порід, ослаблення їх монолітності, легку податливість їх річковому розмиву.

Геологічно острів Хортиця визначається як гранітний стіл покритий зверху могутнім плащем м'яких відкладень.

У берегових кручах і ярах оголюються найбільш стародавні в нашій області докембрійскі кристалічні гірські породи: граніти, гнейси та ін. Виходи цих порід -частина українського щита, які входять до складу так званого Запорізького масиву. Запорізький масив - складна структура, що виступає по Дніпру, облямована зі сходу Кінським та із заходу Базавлукським синклинаріями, є нижньоархейськими блоками придніпровської серії гнейсів і гранітів в області пізньоархейської складчастості.

Четвертинні відкладення представлені жовтувато-бурими і палевими лесовидними суглинками, супісками і пилеватими пісками золового і делювіального походження. Сучасний відділ четвертинних відкладень - алювіальні піски, відкладення балок і насипного грунту.

Острів Байда (Мала Хортиця) за своїм геологічним походженням аналогічний о. Хортиця.

Острів Хортиця за своїм географічним положенням знаходиться у зоні посушливого степу, в її північній частині, в районі недостатнього зволоження. Клімат помірно-континентальний з малосніжною, порівняно холодною зимою та жарким посушливим літом. Середня температура січня -5,40 С на півночі, до -3,80 С на півдні (абсолютний мінімум -370 С); Липень відповідно від +22,60 С до 23,50 С (абсолютний максимум +410 С). Період з температурою +100 С складає 170 днів. Опадів 350-470 мм в рік, найбільша їх кількість приходиться на весняно-літній період. Висота сніжного покриву 14 см. При несприятливих кліматичних умовах в квітні - червні бувають суховії, періодично пильні бурі.

Вітри переважають східні і південно-східні, що складають примірно 81% від всіх напрямів вітрів. Середня швидкість вітру: 4-5 м/с, в окремі періоди вона доходить до 20-25 м/с. Повітряний басейн над островом забруднюється викидами підприємств, розташованих на лівому березі Дніпра. Значне забруднення відчувається, особливо в місцях, розташованих проти балок Алюмінієвої і Капустянки.

Грунтоутворюючі породи на острові Хортиця представлені лесами, лесовидними суглинками, супісками, давньоалювіальними пісками і продуктами вивітрювання граніту. Грунти переважно є чорноземами різного ступеня вилуговування.

4.3.Рослинність острова Хортиця

Хортиця - найбільший острів долини Дніпра, це унікальна історико-культурна і природна пам’ятка. Розташований острів Хортиця нижче греблі Дніпровської гідроелектростанції у межах глибоко врізаної в породи кристалічного фундаменту долини Дніпра. Головною особливістю цієї території є поєднання ландшафтів підвищеного плато та долини р. Дніпро. Абсолютні позначки поверхні змінюються від 16 м (уріз води Дніпра, фактично - верхів'їв Каховського водосховища) до 39 м на південному сході острова і до 72-74 м у центрі острова та 58 м у північній частині острова (тобто перепад висот в межах острову сягає 58 м.

Загалом поверхню острова утворюють кілька терасних рівнів. Різні рівні рельєфу, з яких складається поверхня острова Хортиця, наявність на більшій частині території лесових порід, інколи виходів на поверхню кристалічних порід і піщаних нашарувань алювію визначають собою розташування різноманітних сучасних ландшафтних комплексів острова, його урочищ і місцевостей, та впливають на його біотичне різноманіття. Так флора-ізолят о. Хортиця відрізняється значним видовим

різноманіттям (1090 види - 21,9% від загальної кількості видів флори України) й високою родовою (51,6% від загальної кількості родів) й родинною (64,6% від загальної кількості родин) представленістю.

Особливості просторового розташування о.Хортиця, властивості літогенного фундаменту та рельєфу острова і пов'язані з ними властивості природних умов на його території зумовили поєднання тут ландшафтів справжніх, петрофітних, псамофітних, лучних та чагарникових степів і різнотравних луків у межах місцевостей надзаплавних терас, вологих заплавних луків, трав'янистих плавневих, чагарникових і лісових заплавних урочищ; тут багато озерних ландшафтних комплексів, а плавневі ліси на крайньому півдні острова представлені тополиними гаями та залишками дібров (колишній Великий Луг). Поширеними для острова є численні балкові комплекси, серед яких слід виділити ряд найбільших балок, де ще частково збереглися залишки байрачних лісів із дубом звичайним (Quercus robur L.), грушею звичайною (Pyrus communis L.), липою серцелистою ( Tilia cordata L.), глодом одноматочковим ( Grataegus monogyna Jacq.), в'язом гладким ( Ulmus laevis Pall.) тощо, та фрагменти різнотравно-злакових степів.

В цілому ландшафти острова Хортиця є унікальними в Україні своєю багатою різноманітністю, несподіваною для такої відносно невеликої території. По-своєму унікальною для ландшафтів у межах великого індустріального міста є збереженість багатьох урочищ і місцевостей острова.

На теперішній час, за даними лісо- та землевпорядкування, приблизно 41% території острова Хортиці займають землі сільськогосподарського використання, 17,6% під штучними лісовими насадженнями; приблизно 25% його площі зайнято природною рослинністю.

Природний рослинний покрив Хортиці зберігся на ділянках, вільних від господарської діяльності, зосереджених переважно у південній, плавневій частині острова та вздовж узбережжя. Вузькою смугою уздовж берега простягаються залишки степів, чагарникових заростей, байрачних лісів. Зберігся ряд балок з фрагментами рідкісних степових асоціацій. Подекуди зустрічаються невеликі ділянки лучних степів та крихітні висячі болітця (у місцях вклинювання ґрунтових вод).

Рослинність острову ділиться на 7 флороценотичних груп: степова, лучна, гранітнопетрофітна, лісова, болотна, водна, рудерально-сегетальна. В свою чергу степова група підрозділяється на наступні підгрупи: різнотравно-типчаково-ковилово-степова, псамофітностепова, петрофітностепова, лучностепова та галофітностепова. Лучна рослинність включає суходільнолучну та заплавнолучну підгрупи, а лісова -байрачнолісову, заплавнолісову та штучнолісову підгрупи.

Рослинний світ нараховує близько 250-300тис. вищих рослин. Із них, на думку вчених, біля 25тис. видів рослин під загрозою знищення, отже кожен десятий вид на Землі потребує охорони. Слід відмітити рідкісні види рослин, які зустрічаються на території Національного заповідника «Хортиця». Всі вони занесені в «Червону книгу України», є такі рослини, які знаходяться на межі знищення. До них відносяться: ковила волосатик (Stipa capillata L.), ковила дніпровська (Stipa borysthenica Klok ex Prokud), ковила Лесинга (Stipa lessingiana Trin ex Rupr), тюльпан дібровний (Tulipa querceiorum Klok et Zoz), тюльпан гранітний (Tulipa graniticola Klok et Zoz), зозулинець салеповий (Orchis morio L.), зозулинець шоломоносний (Orchis militaris L.), зозулинець обпаленй (Orchis ustulata L.), водяний горіх (Trapa natans L.), сальвінія (Salvinia natans L.), брандушка різнокольорова (Bulbocodium versicolor Ker.-Gawl), астрагал шерстистоквітковий (Astragalus dasyanthus Pall.), півонія тонколиста (Paeonia tenuifolia L.), вудсія альпійська (Woodsia alpine Bott. S.T. Gray), шафран сітчатий(Crocus reliculatus Stev. ex Adam), цимбохазма дніпровська (Cymbochasma borysthenica(Pall.ex Schlecht.) Klok et Zoz).

Охорона рідкісних та зникаючих видів рослин є невід’ємною складовою частиною загальної проблеми - охорони, відновлення, збагачення й раціонального використання рослинного світу. Досвід показує, що кращий спосіб охорони генофонду рідкісних і зникаючих видів рослин - організація заповідників. Проте для дійової

охорони деяких видів рослин, які присутні у природі в незначних кількостях, що ні заповідники ні ботанічні сади не зможуть гарантувати їх збереження, для цього розроблюються інші форми збереження генофонду рослин.

На основі проведеної інвентаризації флори вищих рослин Національного заповідника «Хортиця» встановлено, що на даний момент вона включає 1091 видів, із них: хвощевидні - 1 вид, багатоніжкові - 1 вид, аспленієві - 6 видів, сальвінієві - 1 вид, кипарисові - 5 видів, соснові - 6 видів, хвойникові - 1 вид, рогозові - 1 вид, їжачкоголівкові - 1 вид, рдесникові - 5 видів, різухові- 2 види, тризубцеві - 1 вид, частухові - 2 види, сусакові - 2 види, жабурникові - 4 види, злакові - 65 видів, осокові - 23 види, ароїдні - 1 вид, орхідні - 3 види, вербові - 15 видів, горіхові - 1 вид, березові - 3 види, букові - 2 види, в’язові - 3 види, шовковицеві - 2 види, коноплеві -

2 види, кропивові - 3 види, санталові - 1 вид, хвилівникові - 2 види, гречкові - 26 видів, лободові - 24 види, лаконосні - 1 вид, ширицеві - 8 видів, ніктагінові - 1 вид, портулакові - 2 види, гвоздичні - 52 види, лататтєві - 2 види, куширові - 3 види, жовтецеві - 34 види, макові - 14 видів, капустяні - 67 видів, резедові - 1 вид, товстолисті - 3 види, барбарисові - 2 види, ломикаменеві - 10 видів, платанові - 1 вид, розоцвітні - 62 види, цезальпінієві - 1 вид, бобові - 51 вид, геранієві - 4 види, квасенициві - 1 вид, красолеві - 2 види, паролистові - 1 вид, льонові - 4 види, рутові -5 видів, симарубові - 1 вид, китяткові - 2 види, молочайні - 8 видів, виринницеві - 1 вид, самшитові - 1 вид, фісташкові - 1 вид, бруслинові - 3 види, кленові - 4 види, гіркокаштанові - 1 вид, сапіндові - 1 вид, бальзамінові - 1 вид, жостерові - 1 вид, виноградні - 2 види, липові - 1 вид, мальвові - 5 видів, звіробійні - 1 вид, руслицеві -1 вид, тамариксові - 1 вид, фіалкові - 7 видів, тимелеєві - 1 вид, маслинков - 2 види, плакунові - 4 види, онагрові - 3 види, водяногоріхові - 1 вид, столисникові - 1 вид, аралієві - 1 вид, водянососонкові - 1 вид, селерові - 25 видів, деренові - 1 вид, первоцвітні - 5 видів, кермекоцвітні - 5 видів, маслинові - 7 видів, тирличеві - 3 види, омелові - 1 вид, кутрові - 2 види, ластівневі - 3 види, березкові - 3 види, повитицеві -

3 види, ясноткові - 70 видів, пасльонові - 11 видів, ранникові - 42 види, біхнонієві - 3 види, вовчкові - 3 види, пухирникові - 1 вид, подорожникові - 5 видів, маренові - 1 вид, жимолостеві - 11 видів, валеріанові - 6 видів, черсакові - 4 види, гарбузові - 6 видів, дзвоникові - 7 видів, лобелієві - 1 вид, айстрові - 177 видів.

4.4. Гранітнопетрофітна рослинність

В північній та середній частині острова по береговому краю на поверхню виходять докембрійські кристалічні породи (їх вік 2-2,6 млрд. років); їх близьке залягання від поверхні визначає головну ландшафтну особливість Хортиці. Ці ділянки представлені рослинністю відслонень кристалічних порід, а також гранітно-петрофітними рослинними комплексами, мають високу історичну достовірність і найвищу естетичну цінність ландшафту (на окремих ділянках круті скелі піднімаються на 25-35 метрів над рівнем Дніпра). Загальна площа природних скельних комплексів Хортиці складає приблизно 17,8 га і простягається вздовж берегової смуги Дніпра на 8 кілометрів. В утворенні рослинних угруповань тут беруть участь, з одного боку, представники зональної рослинності, з другого - ксерофітні чагарники і напівчагарники, характерні для кам’янистих місцезростань.

На оголених скелях поширені накипні лишайники, а в щілинах, де є хоч трохи дрібнозему, селяться печіночники і мохи. У тінистих місцях і розщелинах скель північної і північно-східної експозиції зростають чотири види папоротей: пухирник ламкий (Cystopteris fragilis (L.) Bernh.), багатоніжка звичайна (Polypodium vulgare L.), аспленій північний (Asplénium seltentrionale (L.) Hoffm.), щитник чоловічий (Dryopteris filix-mas (L.) Schott.). У виповнених дрібноземом розщелинах селяться також тонконіг бульбастий (Poa bulbosa L.), анізанта покрівельна (Anisanta tictorum (L.) Nevski, авринія скельна (Aurinia saxatilia (L.) Desv.), цибуля жовтіюча (Allium flavescens Bess.), бурачок пустельний (Alyssum desertorum Stapf.) і б. носатий (A.rostratum Stev.), чебрець двовидний ( Thymus dimorfus Klok. et Shost.) тощо.

У деяких більш глибоких тріщинах селяться чагарники: таволга звіробоєлиста ( Spiraea hypercifolia L.), кизильник чорноплідний (Cotoneaster melanocarpus Fisch et Blytt.), шипшина собача ( Rosa canina L.), ш. Бордзіловського (R. bordzilowskii Chrshan.) і ш. найболючіша ( R. spinosissima L.) та інші. Біля підніжжя скель та на деяких горизонтальних площинках на щебенисто-хрящуватих осипах залежно від кількості дрібнозему спостерігається велика кількість рослинних угруповань.

4.5. Лісова рослинність

Визначення представників різних родин квіткових.

Ліс - тип рослинності покрову землі, представлений різноманітними життєвими формами рослин, серед яких головна роль належить деревам. Це - елемент географічного ландшафту, який складається із сукупності рослин,тварин і мікроорганізмів,біологічно пов'язаних у своєму розвитку, і які впливають один на одного і на навколишнє середовище. Ліс - найважливіший санітарно - гігієнічний фактор, що забезпечує життя всього живого на землі. Ліси очищають повітря, стабілізують склад атмосфери, регулюють інтенсивність сніготанення та рівень води в річках, зберігають корисну фауну та мікроорганізми, поглинають шуми, являються сприятливим місцем для відпочинку і туризму. Ліси відрізняються стійкістю зв'язків і здатні до самовідновлення. Лісовий фітоценоз формується з деревних і трав'янистих рослин під впливом фізико-географічних умов місця проростання і може змінюватись під впливом втручання людини (зміна складу, форми, росту, поновлення ).

Типи лісів. Ліси як рослинні спілки.

Типи лісів : вологі тропічні, вологі субтропічні, жорстко листові субтропічні, літньозелені листові , зимовозелені хвойні ліси.

Вологі тропічні ліси - розповсюджені у вологих тропіках з річною кількістю опадів від 3000 до 10000 мм, і 23 °С, майже не змінюється потягом року (Південна Америка - басейн ріки Амазонка, Індія, Індокитай, Індонезія, Екваторіальна Африка). Основними представниками флори являються види родин миртові, маренові, лаврові, ароїдні, орхідейні, пальми, а також гігантські папороті, багато ліан та епіфітів, бамбуки.

Вологі субтропічні ліси - знаходяться в більш помірній та менш вологій зоні (Південь Китаю, Японія, Нова Зеландія, Флорида, Чилі). Рослинність представлена видами родин магнолієві, роза, туя, дуб, секвоя, переважають ліани та епіфіти.

Жорстколистові субтропічні ліси - розповсюджені у посушливому кліматі Австралії, Південної Африки, Мексики, Середземного моря. Рослини вегетують в умовах сезонного дефіциту вологи, виявляють ксеноморфний характер будови та часто являються вічнозеленими. В цих лісах ростуть : олеандр, дика маслини, лавр,

евкаліпти, мирт, яловець та інші.

Листопадні тропічні ліси - займають територію посушливих районів тропіків (Східна та Південна Африка, Центральна та Південна Америка, Індокитай ) та властивий листопад. Видовий склад представлений фікусами, акаціями, касими, рідкісними деревними породами (тик, сал та ін..)ліан та епіфітів мало.

Літньозелені листові ліси - надають перевагу помірному клімату та характеризуються періодичним листопадом. Зона їх розповсюдження - середня полоса Європейської частини СНГ, Крим, Кавказ, Далекий Схід, Північна Америка. Ліси за складом змішані.

Широколистові породи представлені наступними видами :

Дуб черешковий Quercus robur Бук східний Fagus orientalis Липа серцелиста Tilia cordata Береза пухнаста Betula pubescens Вільха Alnus Осока Populus tremula Хвойні

род Fagaceae род Fagaceae род Tiliaceae род Betulaceae род Betulaceae род Salicaceae

род Pinaceae род Pinaceae род Pinaceae

Сосна лісова Pinus silvestris Ялина європейська Picea abies Модрина сибірська Larix sibirica

Ліани

Плющ Hedera род Araliaceae

Хміль Humulus lupulus род Cannabaceae

Дикий виноград Parthenocissus род Vitaceae

Лимонник китайський Schizandra chinencis род Schizandraceae

З кущів під високими деревами розвивається підлісок.

Зимові зелені хвойні ліси - розповсюджені в помірних широтах до зони лісотундри (в Північній півкулі зустрічаються рідко).

Видовий склад їх завжди однорідний , тобто з перевагою однієї із хвойних порід. Відомі ліси соснові, чи бори (Середня смуга Європейської частини СНГ, гори Кавказу, Криму ), ліси ялинові (Кавказ, Середня Азія, північ і середня смуга СНГ), ліси піхтові (Кавказ).

Іноді ліси можуть бути заболочені . Переважаючими породами є різноманітні види родів :

Піхта - Abies Ялина - Picea Модрина - Larix Сосна - Pinus

В цих лісах також багато шапкових грибів та мохів.

Значну частину острова займають ліси як природного, так і штучного походження. Штучні рослинні формації розташовані у північній та центральній частинах острова і включають листяні та хвойні різновікові насадження. Серед листяних насаджень основними є формації робінії звичайної (Robinia pseudoacacia L.), дубу звичайного (Quercus robur L.). У хвойних насадженнях домінують формації сосни звичайної ( Pinus sylvestris L.). Лісові корінні угруповання займають біля 7% загальної площі. Вони подані заплавними лісами та лісовими угрупованнями балок.

Природні заплавні ліси зустрічаються у південній (плавневій) та північній частинах острова. У північній частині вони небагаточисельні і розташовані головним чином у вигляді вузьких смуг уздовж узбережжя. Вони знаходяться в екстремальних

екологічних умовах (дія

тривалого, регульованого режиму) і

відзначаються структурою

антропогенно заливного тому не складною та видовим

багатством. Ядро заплавних лісів утворюють угруповання ценотично найбільш активних видів: осокір ( Popolus nigra L.) та верба біла (Salix alba L.). З інших угруповань заплавних лісів тут трапляються ценози з тополі білої ( Populus alba L.). В'язово-дубові ліси зростають на підвищених місцях.

Лісова рослинність південно-східного узбережжя і південного схилу острова представлена пристінними лісами з дубу звичайного. Фрагментарні заплави уздовж східного узбережжя під осокорниками з включеннями верб.

Північно східне та західне узбережжя острова розрізане яружно-байрачною системою площею біля 147 га, в межах якої розташовано більше 18 великих і малих балок, які представлені степовою, байрачною, чагарниковою і штучно-лісовою рослинністю.

Байрачні ліси розташовані в межах прибережної ярово-байрачної системи і займають приблизно 57 га. Основу лісової рослинності в балках становлять в’язо-чорнокленові діброви - найбільш типові байрачні ліси підзони різнотравно-типчаково-ковилових степів (балки Ганівка, Велика Молодняга, Совутина, Наумова, Генералка, Широка, Корнієва тощо).

Крім дубу звичайного (Quercus robur L.) і в’яза граболистого (бересту) (Ulmus carpinifolia Rupp.) в байраках присутні в’яз гладкий ( Ulmus laevis Pall.), груша звичайна ( Pyrus communis L.), клен польовий ( Acer campestre L.), ясен звичайний (Fraxinus excelsior L.), шовковиця біла ( Morus alba L.) і ш. чорна (M. nigra L.) тощо. Поряд із деревною рослинністю в байраках присутні види підлісних чагарників - клен татарський (Acer tataricum L.), глід одноматочковий ( Grataegus monogyna Jacq.), бирючина звичайна (Ligustrum vulgare L.), бруслина європейська ( Euonymus europaea L.), крушина ламка (Frangula alnus L.), жостір проносний (Rhamnus cathartica L.) та інші, різноманіття яких визначається грунтово-кліматичними особливостями балкових систем. Більшість байрачних лісів Хортиці належить до похідних типів лісу, піддаючись багаторазовим рубанням, вони збереглися до наших днів завдяки здатності корінних порід до порослевого поновлення й стійкості до лісових пожеж. Тому часто в байрачних лісах Хортиці флористична розмаїтість відповідає дібровам, того часу як самі дуби зустрічаються одинично або присутні у вигляді підросту.

У трав'янистому покриві байраків яскраво виражена весняна синузія, а саме: рястка Буше (Ornithogalum boucheanum (Kunth) Aschers.), тюльпан дібровний (Tulipa qurcetorum Klok. et Zoz), проліска сибірська ( Scilla sibirica Haw.) і п.дволиста ( S.bifolia L.), ряст ущільнений (Corydalis solida (L.) Clavirv.), р. Маршала ( C. marschalliana Pers.), p. Пачоського (C. paszoskii N.Busch.), рябчик руський ( Fritillaria ruthenica Wirstr.), конвалія звичайна ( Convallaria majalis L.), купина пахуча ( Polygonatum odoratum (Mill.) Druce) тощо, котрі на таких місцезростаннях можуть служити непрямим індикатором неостаточної деградації фітоценозу. Влітку унаслідок великої зімкнутості крон травостій виражений слабше, подекуди зустрічаються хвилівник звичайний (Aristolochia clematitis L.), грястиця збірна (Dactylis glomerata L.), розхідник звичайний (Glechoma hederacea L.), фіалка запашна ( Viola odorata L.), гравілат міський (Geum urbanum L.), чистотіл великий ( Chelidonium majus L.) тощо.

Між байраками і степовою рослинністю розташована смуга узлісних чагарників - барбарис звичайний ( Berberis vulgaris L.), бруслина бородавчаста ( Euonymus verrucosa Scop.), слива колюча (терен) ( Prunus spinosa Scop.), різні види глоду (Grataegus L.), таволга звіробоєлиста (Spiraea hypericifolia L.), карагана кущова ( Garagana frutex (L.) C.Koch. тощо. При цьому таволга звіробоєлиста (Spiraea hypericifolia L.), поширюючись далеко за межі деревного пологу, утворює самостійні угруповання - ділянки чагарникового степу, які мають значну наукову цінність, оскільки в них зустрічаються флористичні елементи петрофітних, справжніх і лучних степів: очиток Рупрехта ( Sedum ruprechtii (Jalas.) Omelez.) і o. їдкий ( S. Acre L.), молодило руське (Sempervivum ruthenicum Schnittsp. et. C.B.Lehm), тимофіївка степова (Phleum phleoides (L.) Karst.), гадючник звичайний (Filipendula vulgaris Moench.), рутвиця мала (Thalictrum minus L.), півники карликові ( Iris pumila L.), оман верболистий ( Inula salicina L.), лещиця волотиста (Gypsophila paniculata L.), осока рання ( Carex praecox Schreb.) тощо.

4.6. Декоративі насадження міста

Міська рослинність - одна з форм існування сучасної біосфери. Зелені насадження пом’якшують літню спеку, сухість повітря, захищають від сильного вітру,сприяють підвищенню іонізації повітря тощо. Добре відомий протишумовий

ефект деревних рослин, зв’язаних зі звуковідображаючою здатністю листя(близько 75%), а також здатністю фільтрувати повітря, поглинаючи з нього пил та різноманітні хімічні забруднення. Рослини поглинають з повітря до 60% токсичних газів, тоді як атмосферна волога до 20%, а водоймища й тварини до 5%. У зв’язку з цим не треба використовувати в харчових і лікарських цілях рослини, зібрані поблизу промислових підприємствах, уздовж доріг з жвавим рухом і просто на міських вулицях, де рівень змісту токсичних речовин в повітрі та в ґрунті найбільш високий.

Рослини міст інформують людей про забруднення довкілля та повітря тобто являються фіто індикаторами. Наприклад при підвищеному змісту двоокису сірки у листяних листя починають знебарвлюватися і буріти; хвойні - почервоніння хвої; гладіолуси, під впливом фторидів спочатку відмирають кінчики, а потім і увесь лист.

Немалу роль міські рослини грають і в пізнавальному плані. Багато хто з них має декоративні властивості, відносяться до харчовим і лікарським видам й проявились в озеленінні в результаті інтродукції та акліматизації.

Пізніше акліматизацією декоративних рослин займалися наукові суспільства, комерційні підприємства й просто любителі. Деякі вчені розглядають міста, як своєрідну «екосистему Urbs» зі своїм видовим змістом і особливостями ґрунтово-кліматичних умов.

Специфічність та проблемність екологічних умов міст відображається на таких життєво важливих процесах, як швидкість росту, темпу сезонного розвитку, інтенсивність цвітіння, фотосинтез, дихання та ін. Процеси фотосинтезу вповільненні, що пояснюються зниженням змісту хлорофілу в хлоропластах, закупоркою устьічних щілин.

Негативно на розвиток місцевої рослинності позначається й не достаток ґрунтової вологи, підвищена сухість повітря, перегрівання листів, нарушення цілостності устрів в результаті їх забруднення. Але не всі рослини страждають від жорстких екологічних умов. Для озеленіння промислових районів вибирають димо- й пилостійкі породи, такі як: топол канадський, топол чорний, туя західна, яловець виргинський; менш стійкі: робінія звичайна, топол пірамідальний, клен гостролистний, липа серцелиста, дуб червоний; з чагарників: шипшини, таволги, смородина золотолиста та ін.

В теперішній час існує ряд озеленених структур, призваних раціонально підходити к рішенню проблем озеленіння урбанізованих територій. Найбільш розповсюдженими типами міських насаджень є міські парки, скверики, сади, бульвари, рядові насадження та ін.

Форму, оригінальний декоративний вид рослинам придають за допомогою стрижки та обрізки. Стрижка приводиться для придання дереву певного виду, силуету тощо. Обрізка проводиться для створення сполошних лінійних масивів. Всі ці заходи приводять к порушенню росту рослин, к різкому скороченню листкової маси, послабленню життєвої сили організму.

Сучасні міри озеленення вимагають видових і родових різноманітностей рослин, пошука нових гібридів, сортів і форм. Для озеленення домівок, архітектурних ансамблів, вулиць і майданчиків, парків і алей, використовують види дерев,які відповідають ґрунтово-кліматичні умовам місцевості.

Вертикальне озелення стін, арок, алей та бесідок використовують в’юні рослини - дикий віноград, кірказон, плющ, хміль, рози, тощо. Для їх підтримки використовують сітчасті арки або металічний каркаси в вигляді колон, пірамід та фігур.

Вздовж доріжок при входах висаджують невеличкі дерева (клен вузьколистий, липу кримську, тую) на вазончиках вирощують чагарнички (рози, чубушники, бузьки, ялинки, туї, тощо)

Найкращі породи для захисних зелених полос біля шкіл є горіх грецький, дика черешня, туя західна, липа, дуб.

У природних і штучних фітоценозах зеленої зони Запоріжжя росте близько 170 видів та декоративних форм дерев і чагарників, що становить менше 10% видового

різноманіття інтродуцентів і природного дендрофлори Україні за даними Н.А.Кохно. Серед врахованих рослин 26 видів і форм - хвойні, 143 вида і форми листяні.

Використовувані в озелененні деревні рослини належать до 34 родин та 76 родів (в дужках - кількість видів / форм): Ginkgoaceae - Ginkgo (1); Cupressaceae - Juniperus (3/5), Platycladus (1/2), Thuja (1/3 ); Pinaceae - Abies (l), Picea (2/2), Pinus (3), Pseudotsuga (1), Larix (1); Taxaceae - Taxus (1); Aceraceae - Acer (6/3); Anacardiaceae -Cotinus (1), Rhus (1); Betulaceae - Alnus (1), Betula (1); Bignoniaceae - Catalpa (2); Buxaceae - Buxus (1); Berberidaceae - Berberis (3/2), Magonia (1); Caprifoliaceae -Viburnum (2/1), Lonicera (3/1), Sambucus (2), Symphoricarpos (1), Weigela (2); Caesalpiniaceae - Cercis (1), Gleditschia (2), Gymnocladus (1); Celactraceae - Euonymus

(2) ; Cornaceae - Cornus (3); Corylaceae - Corylus (1), Carpinus (1); Elaeagnaceae -Elaeagnus (2), Hippophae (1); Fabaceae - Robinia (1/2), Sophora (1), Amorpha (1), Caragana (2), Laburnum (1); Fagaceae - Querqus (3/1); Grossulariaceae - Ribes (3), Grossularia (1); Hippocastanaceae - Aesculus (1); Hydrangeaceae - Hydrangea (1), Deutzia

(3) , Philadelphus (1); Juglandaceae - Juflans (3); Magnoliaceae - Magnolia (1); Moraceae -Morus (1/1); Oleaceae - Fraxinus (3/2), Forsythia (3), Syringa (3) , Ligustrum (1); Paeoniaceae - Paeonia (1); Platanaceae - Platanus (2); Rosaceae - Amygdalus (1), Armeniaca (1), Cerasus (2), Crataegus (3/1), Malus (1), Padus (2), Sorbus (3/1), Chaenomeles (1), Pyrus (1), Cotoneaster (3), Physocarpus (1), Rosa (3), Sorbaria (1), Spiraea (5); Salicaceae -Populus ( 8/1), Salix (5/1); Simaroubaceae - Ailanthus (1); Tamaricaceae - Tamarix (2); Tiliaceae - Tilia (4); Ulmaceae - Ulmus (3), Celtis (1); Vitaceae - Parthenocissus (2).

Серед зелених насаджень найбільше число використовуваних видів та декоративних форм відноситься до роду Populus, Acer, Salix, Spiraea, Juniperus, а в кількісному відношенні - найбільш поширених в насадженнях рослини, що належать до роду Robinia, Populus, Ulmus, Acer, Aesculus, Tilia, Spiraea .