Фізіологія рослин - Мусієнко М.М. 2001

Водний режим рослин
Фізіологічні основи зрошення

Для водного балансу конкретного регіону важлива не стільки абсолютна кількість опадів, скільки співвідношення опадів та випаровування. Якщо сума річних опадів переважає випаровуваная — то це гумідна зона, а якщо навпаки — аридна.

Для третини поверхні суші характерне явище водного дефіциту, причому більше половини цієї площі є вкрай посушливою з річними опадами менше 250 мм, тоді як випаровування досягає 800 мм. Найбільш радикальним засобом боротьби з посухою в таких сільськогосподарських зонах є штучне зрошення. Воно створює оптимальні умови вологості в активному шарі грунту, сприяє розвитку багатої мікрофлори та мінералізації органічної речовини, що значно підвищує продуктивність рослин.

В основі зрошувального землеробства лежить науково обгрунтований раціональний режим поливу з врахуванням системи мінерального живлення для відповідних культур в конкретній грунтово-кліматичній зоні. Досить часто із-за недоліків, в розрахунках норм поливу вода проникає в глибокі шари грунту, багаті солями, розчиняє їх, викликаючи підйом до орного горизонту та засолення. Внаслідок чого значні площі родючих земель виводяться з обороту.

Недостатній полив також має небажані наслідки. Рослини в умовах зрошення розвивають значну листову поверхню, інтенсивно транспірують, анатомічна структура їх набуває риси вологолюбивих організмів. Тривалі періоди між поливами особливо згубно діють на фізіологічну активність рослин та продукційний процес.

Отже, строки та норми поливу повинні бути науково обгрунтовані, тому розв’язання проблеми фізіологічної діагностики вологозабезпечення рослин є надзвичайно актуальним для зрошувального землеробства. Розраховують норму поливу (М) за рівнянням:

де М_п — норма поливу, м³/га; Н — розрахунковий шар грунту, м; а — об’ємна маса грунту, г/см³; В_пв — польова вологоємність, % від маси сухого грунту; В_ф — фактична вологість грунту перед поливом,% від маси сухого грунту. Та найкращі результати дає визначення строків поливу за фізіологічним станом самого рослинного організму. В арсеналі способів фізіологічного контролю є самі різноманітні показники: водопоглинальна здатність листка, концентрація, осмотичний тиск та всисна сила клітинного соку, проникність і в'язкість цитоплазми, водозатримуюча здат-

ність та водний дефіцит рослинних тканин, стан продихового апарату, вихід електролітів і електричний опір тканин, величина водного потенціалу, ростова реакція і ряд ін.

У виробничих умовах широко поширений метод визначення всисної сили листків, яка корелює з такими показниками водного режиму, які ще не викликають порушень метаболізму. Так, величина всисної сили листків ярої пшениці на фазі кущіння — виходу в трубку складає 0,81-0,91 МПа, виколошування — 1,0-1,1, а наливу зерна — 1,11-1,21 МПа.

В умовах штучного зрошення формується свій власний мікроклімат, який сприяє оптимальному розвитку рослин. Цей фактор слід враховувати при застосуванні поливів малими нормами з використанням дощувальних установок.

Отже, фізіологічна діагностика вологозабезпеченості рослин, встановлення раціонального поливного режиму та оптимізація мінерального живлення в різних грунтово-кліматичних зонах повинні бути в основі штучного зрошення.